д'Еста-М.
Вельмишановна панно!
Захват перед чудовими творами — припустімо, що мої твори справді такі — має в собі стільки святого й щирого почуття, що це захищає від глузувань і виправдовує в очах будь-якого суду той зухвалий вчинок, на який ви зважилися, надіславши мені листа. Насамперед я повинен подякувати вам за втіху, яку завжди приносить авторові висока оцінка його творчості, навіть коли вона цілком незаслужена. Зрештою, і віршомаз, і поет однаково вважають себе гідними хвали, бо самолюбство — субстанція, нездатна чинити опір впливу лестощів. А хіба не буде найкращим доказом дружби, яку я можу запропонувати незнайомці в обмін на її бальзам, що гоїть найотруйніші укуси критиків, коли я поділюся з нею жнивом свого досвіду, ризикуючи навіть розвіяти її чудові ілюзії!
Ореол святого, непорочного і бездоганного життя, панно,— це найліпша окраса дівчини. Ви сама-одна на світі? Тоді все зрозуміло. Але якщо ви живете в родині, маєте батька, маєте матір, подумайте, яку прикрість може завдати їм цей ваш лист, адже ви написали його чоловікові, зовсім вам не знайомому. Не всі письменники — ангели, у них є свої вади. Серед них трапляються люди легковажні, вітрогони, фати, марнолюби, розпусники, і хоч яку пошану вселяє невинність, хай який би по-лицарському шляхетний був французький поет, у Парижі ви ризикуєте зустріти чимало розбещених менестрелів, готових навіяти вам любов, тільки щоб обманути її. Хтось із цих людей міг би витлумачити вашого листа зовсім інакше, ніж витлумачив його я. В ньому запідозрили б намір, про який ви у своїй невинності навіть не здогадуєтеся. Скільки письменників, стільки й характерів. Мене надзвичайно тішить, що ви повірили у мою здатність зрозуміти вас. А якби ви натрапили на талановитого лицеміра, на жартівника, чиї твори сповнені меланхолії, а життя — суцільний карнавал? А якби ваша шляхетна необачність звела вас із чоловіком лихим, завсідником бульварних театрів або героєм паризьких шинків? Ви міркуєте про поезію, сидячи під шатром квітучого ломиносу, й до вас не доходить запах сигар, яким, на жаль, часто просякнуті наші вірші.
Адже, йдучи на бал у блискучому уборі з ювелірних прикрас, ви не думаєте про жилаві руки робітників у блузах, про брудні майстерні, звідки виходять ці осяйні квіти праці. Підемо далі? Хіба замріяне і самотнє життя, яким ви, безперечно, живете в себе на березі моря, може зацікавити поета, чиє призначення все уявляти і все зображувати? Дівчата, створені нашою уявою, такі бездоганні, що жодна з Євиних дочок не може з ними суперничати. Яка дійсність зрівняється з мрією? І що виграєте ви, дівчина, чия доля — стати розважливою матір'ю родини, прилучившись до жахливих хвилювань, що складають життя поета в цій страшній столиці, яку можна змалювати словами: пекло моторошне, але любе? Якщо ви взяли у руки перо тільки з метою внести розмаїття у своє одноманітне життя, життя юної і цікавої дівчини, то чи не свідчить це про вашу зіпсутість? Як розуміти вашого листа? Може, ви належите до касти знедолених або просто шукаєте собі друга далеко від дому? А може, природа обділила вас вродою, і вашій чудовій душі бракує розрадника? На жаль, я доходжу сумного висновку: ваш вчинок або занадто сміливий, або не досить сміливий. Що ж, зупинімося на цьому. А якщо ви все-таки хочете листуватися далі, повідомте мені про себе більше, ніж я довідався з вашого листа. Проте, якщо ви, панно, молоді, вродливі, якщо у вас є родина, якщо ви відчуваєте в серці небесний дар співчуття, що його вам хочеться на когось вилити, подібно до Марії Магдалини, яка змастила миром ноги Христа, то нехай оцінить вас чоловік достойний, і будьте тим, ким повинна стати кожна славна дівчина: вірною дружиною і доброчесною матір'ю. Здобути перемогу над поетом — доля незавидна для юної дівчини, повірте мені. Він надміру марнославний, у нього надто багато гострих граней, на які неминуче натикатиметься законна гордість жінки, і вони ранитимуть її почуття, її ніжність, ще не загартовану життєвим досвідом. Подруга поета повинна любити його задовго до шлюбу, їй слід озброїтися милосердям і поблажливістю ангела, всіма чеснотами матері. А ці якості, панно, якщо і є в молодих дівчат, то тільки в зародку.
Вислухайте ж усю правду до кінця — хіба не повинен я висловити вам її у відповідь на ваші п'янкі лестощі? Якщо шлюб із знаменитим чоловіком і тішить жіноче самолюбство, то незабаром жінка помітить, що її геній нічим не відрізняється від інших людей. І чим більше сподіваються від нього чудес, тим менше виправдовує він покладені на нього великі надії. Й тоді уславленого поета чекає те саме, що й жінку, чию красу занадто розхвалили. "А я думав, вона куди гарніша",— скаже чоловік, уперше її побачивши. Бо вона більше не відповідає портретові, якого намалювала уява,— чарівниця, що їй завдячую я вашого листа. І зважте, що творчі здібності розвиваються і розквітають лише у сферах невидимих. Дружина поета зазнає через це тільки прикрощів і незручностей, вона бачить, як виготовляють дорогоцінності і знає, що ніколи себе ними не прикрасить. Якщо ви засліплені блиском слави, то знайте, що її втіхи — недовговічні. Та й хто б не роздратувався, зустрічаючи стільки перешкод на шляху, який спочатку здавався гладесеньким, і знайшовши саму кригу на вершині, здалеку такій осяйній! Крім того, жінки, не звичні до життєвих знегод, дуже скоро перестають цінувати те, чим раніше захоплювалися — досить їм лише переконати себе, що вони розгадали його суть і призначення.
На закінчення листа хочу сказати (і ви помилитеся, якщо побачите за цими словами приховане прохання, вони — лише порада друга), що задушевне листування можливе тільки між людьми, які нічого не приховують одне від одного. Чи захочете ви показати себе такою, яка ви є, незнайомому чоловікові? Ставлю крапку, не снуючи ніяких здогадів на цю тему. Прийміть цього листа, панно, як знак пошани, що її ми повинні виявляти до всіх жінок, навіть до незнайомок у масках".
Цілий день носити цього листа під корсетом на розпашілих грудях! Відкласти його читання до півночі — на ту годину, коли всі уже сплять, з болісним хвилюванням, породженим палкою уявою, чекати настання цієї урочистої тиші! Благословляти поета, наперед перечитати подумки тисячі листів, уявляти собі все, тільки не цю краплю холодної води, яка падає на прозорі витвори фантазії і розчиняє їх, як розчиняє синильна кислота живу матерію! І не дивно, що Модесті захотілося сховатися — сховатися від самої себе, бо ж вона була сама в кімнаті — й, погасивши свічку, дівчина занурилась обличчям у подушку і заплакала гіркими слізьми.
Стояла перша половина липня. Модеста підвелася, підійшла до вікна і розчахнула його. Їй бракувало повітря. До кімнати влилися пахощі квітів разом з прохолодою і таємничими ароматами ночі. Освітлене місяцем, море виблискувало, мов дзеркало. В парку Вількенів затьохкав соловей.
"Ось він який, мій поет!" — подумала Модеста, і гнів її вщух.
Найрозпачливіші думки проносились у її голові. Лист поета вразив її в саме серце, і вона захотіла перечитати його. Запалила свічку і заглибилася в цю вишукану прозу, аж поки до неї долинув натужний подих реального світу.
"Він має слушність, а я помиляюся,— сказала собі Модеста.— Але хіба могла я припустити, що під зоряним плащем поета ховається мольєрівський дід73"?
Якщо заскочити жінку чи дівчину на місці злочину, вона затаїть глибоку ненависть проти свідка або винуватця своєї помилки. І ось навіть щира, безпосередня і замкнута Модеста відчула неподоланне бажання отримати перемогу над цим бездоганно логічним розумом, зловити його на якійсь суперечності, відповісти ударом на удар. Сонячний промінь, що торкнувся обличчя цієї невинної дівчини, в якої читання романів, довгі розмови з умирущою звабленою сестрою та небезпечні роздуми в самотині розбестили тільки уяву, захопив її зненацька. Цілих три години мандрувала вона по неозорому морю Сумнівів. Такі ночі ніколи не забуваються. Не вагаючись, Модеста сіла за китайський столик — подарунок від батька — і написала листа, продиктованого пекельним духом помсти, який зачаївся в серці кожної дівчини.
III
"Панові де Каналісу
Шановний добродію!
Ви, безперечно, великий поет і навіть більше, ніж великий поет: ви чоловік порядний. Написавши з такою шляхетною відвертістю дівчині, що стояла на краю прірви, ви, сподіваюся, без найменшого лицемірства, без ухилянь відповісте мені й на ось яке запитання:
Чи написали б ви такого самого листа у відповідь на мій, чи висловили б ті самі думки і тими самими словами, якби хто-небудь шепнув вам на вухо — а може, це й правда! — що в панни О. д'Еста-М. шість мільйонів посагу, і вона не хоче мати своїм повелителем йолопа?
Розгляньте таке припущення і повірте в нього бодай на хвилину. Будьте відверті зі мною, як із самим собою, нічого не бійтесь, я доросліша за свої двадцять років, і жодне признання, аби тільки воно було щирим, не зашкодить вам у моїх очах. Після того як я прочитаю це зізнання — якщо, звісно, ви зволите прислати мені його — я відповім на ваш перший лист.
Я вже висловила свій захват перед вашим незрівнянним талантом, дозвольте мені тепер віддати належне вашій делікатності та порядності, що зобов'язує мене й надалі вважати себе вашою відданою шанувальницею
О. д'Еста-М.".
Прочитавши цього листа, Ернест де Лабрієр вийшов прогулятися по бульварах; у його душі здійнялася буря, схожа на ту, яка шаленіє на морі, коли вітер налітає з усіх боків, люто шарпає і носить по хвилях маленького човна.
Який-небудь пересічний молодик, справжній парижанин, тільки й сказав би: "Еге, та ця крихітка бувала в бувальцях!" Але Ернест, хлопець з шляхетною і чистою душею, сприйняв цей заклик до правди, цю вимогу присягтися у своїй щирості з таким хвилюванням, що в його душі пробудилися три судді, які ховаються у глибині нашої совісті: Честь, Істина й Справедливість — і звернулися до нього з такими словами:
"Дорогий Ернесте,— казала Істина,— звичайно ж, ти не читав би проповідь багатій спадкоємиці! Так, так, любий хлопче, ти негайно вирушив би до Гавра, щоб довідатися, чи дівчина гарна, і ти напевне зажурився б, що вона віддала перевагу знаменитому поетові.