У театрі вона не сидить вище другого ярусу, за винятком Італійської опери. Тут ви можете милуватися скільки вам заманеться продуманою плавністю її рухів. Чарівна хитруха вдається до всіляких жіночих викрутів, але робить це напрочуд невимушено — вам і на думку не спаде, що вона обмірковує кожен свій рух чи погляд. Якщо в неї царствено-прекрасна рука, то найпроникливіший спостерігач повірить, що їй конче треба закрутити, поправити або відкинути пасмо чи кучер, якого вона злегка торкається. Якщо в неї прегарний профіль, вам видасться, що вона просто собі розмовляє з сусідом, з когось іронізуючи чи кимось захоплюючись, і що цілком несвідомо повернула вона голівку під тим магічним кутом, який так люблять великі художники — коли світло падає на щоку і чітко вирізняється лінія носа, освітлюються рожеві ніздрі, лінія чола утворює гострий злам, в очах, втуплених кудись у далечінь, мерехтять золоті блискітки, і світлою плямою проступає білосніжна округлість підборіддя. Якщо в неї гарні ніжки, то вона, потягуючись, наче кицька на сонці, примоститься на дивані, випростає їх, і ви в цьому положенні тіла побачите тільки чарівну позу жінки, яку зморила втома. Лише жінка світська почуває себе невимушено в своєму одязі. Все для неї зручне, ніщо їй не завдає клопоту. Ви ніколи не побачите, щоб вона, як ото міщанка, натягувала на плече шлейку, що зісковзнула з нього; або вставляла планшетку, яка вискочила з корсета; або дивилась, чи надійно охороняє нашийна косинка, цей зрадливий сторож, два білосніжні скарби; або заглядала в дзеркало, перевіряючи, чи не збився капелюшок, її вбрання завжди відповідає її характеру, вона, не шкодуючи часу, вивчила себе, встановлюючи, що їй личить — а що їй не личить, вона знає давно. Ви не побачите її, коли всі розходяться, вона зникає до закінчення вистави. Але якщо випадково, спокійна і шляхетна, вона з'явиться на червоному килимі сходів, то неодмінно викличе бурхливий захват публіки. Вона тут за чиїмось наказом, їй треба комусь кинути крадькома погляд, дістати якусь обіцянку. Можливо, вона так повільно спускається, щоб потішити марнолюбство раба, якому сама іноді підкоряється. Зустрівши її на балу або вечірці, ви вдосталь натішитеся штучною, а може, й щирою лагідністю її лукавого голосу, ви будете в захваті від її порожньої балаканини, якій вона з дивовижним хистом надасть видимість думки.
— А хіба не треба бути розумною, щоб вважатися світською жінкою? — спитав польський граф.
— Нею неможливо бути без витонченого смаку,— сказала маркіза д'Еспар.
— А володіти витонченим смаком — це у Франції більше, ніж бути розумним,— зауважив російський князь.
— Розум такої жінки — це тріумф мистецтва чисто пластичного,— провадив Блонде.— Ви ще не знаєте, що вона скаже, але ви уже в захваті. Для цього їй досить похитати головою, або мило здвигнути білосніжними плечима, або позолотити якусь незначущу фразу усмішкою і милою гримаскою, або вкласти вольтерівську дотепність у вигуки: "Та ну!" чи "Невже?", чи "Отакої!" Порух її голови може означати найпромовистіше запитання. Вона надає змісту навіть погойдуванню флакончика із парфумами, підвішеного до кільця в неї на пальці. Вся ця награна велич досягається завдяки дрібничкам, що мають, проте, велику вагу. Ось вона недбало звісила руку з підлокітника крісла, а вам здається, ніби то скочуються з пелюсток квітки краплі роси, і цим порухом вона все сказала, вона висловила свій остаточний вирок, схвилювавши навіть людей байдужих. Вона вміє слухати, вона надає вам змогу бути дотепним, а такі хвилини (спитайте про це у вашої скромності) випадають нам рідко, хіба не так?
Блонде говорив, звертаючись до молодого поляка, а той слухав його з таким наївним виразом, що всі засміялися.
— Вам досить півгодини погомоніти з міщанкою, і вона вже знайде привід поговорити про свого чоловіка,— провадив Блонде з тією самою серйозністю, з якою і почав свій монолог.— Та навіть якщо ви знаєте, що ваша світська жінка заміжня, у неї вистачить тактовності і словом не прохопитися про свого чоловіка, і вам знадобляться зусилля Христофора Колумба, щоб виявити його серед гостей. Зробити це самому вдається рідко. Якщо вам нікого не пощастило розпитати, то тільки наприкінці вечора ви помітите, як вона пильно гляне на урядовця середніх літ із орденом, а той кивне головою і рушить до виходу. Це вона попросила свого чоловіка викликати екіпаж — вона їде додому. Хай навіть ви людина тверезих поглядів, але цілий вечір ви милувалися трояндою, і додому ви повернетеся, окутаний золотим серпанком мрій, який навряд чи розвіється і вночі, коли Сон своєю могутньою десницею відчинить перед вами сліпучо-білі врата храму фантазій. До жодної світської жінки не можна прийти з візитом раніше четвертої. В неї досить розважливості, щоб примусити вас чекати. Усе в її домі позначене чудовим смаком, розкіш у ньому стала явищем буденним, вона завжди доречна, приступна. Ви не побачите там речей, що зберігалися б під скляним ковпаком, не побачите й матерчатих футлярів, схожих на полотняні шафки, в яких оберігають від мух провізію. Уже на сходах ви відчуєте тепло. Повсюди квіти тішитимуть ваш зір. Квіти — єдиний дарунок, який вона приймає, і то від небагатьох. Букети живуть у неї лише один день, приносять радість і вимагають оновлення; вони тут, як і на Сході,— обіцянка, символ. Скрізь видніються модні коштовні дрібнички, але кімнати не скидаються ні на музей, ні на антикварну крамницю. Ви знайдете цю жінку біля каміну — вона привітає вас, не підводячись із канапки. Тут вона розмовлятиме зовсім інакше, ніж на балу. Поза домом вона була вашим позикодавцем, а вдома сама бере у вас те, що розважає її. Ці відтінки світська жінка засвоїла досконало. Вона цінує у вашій особі людину, яка примножить товариство її постійних гостей — предмет турбот і тривог світської жінки у наші дні. Отож щоб зробити вас постійним відвідувачем її салону, вона буде з вами чарівлива, кокетлива. Там ви особливо відчуєте, як відокремлено живуть сьогодні жінки, зрозумієте, чому вони прагнуть мати власний маленький світ, у якому вони були б центром тяжіння. Розмовлятиме вона з вами лише на загальні теми.
— Атож,— втрутився де Марсе,— ти відзначив головну ваду нашого часу. Дотеп — цю книжку в одній фразі — нині спрямовують не на особу, не на предмети, як у вісімнадцятому сторіччі, а на дріб'язкові події, і живе такий сучасний дотеп не довше одного дня.
— Розум світської жінки, якщо він у неї є,— провадив Блонде,— усе піддає сумніву, тоді як розум міщанки тільки стверджує. В цьому головна різниця між двома типами жінок. Міщанка, звичайно, наділена доброчесністю, тоді як жінка світська не певна, чи вона доброчесна і чи коли-небудь такою буде. Вона вагається й чинить опір, а міщанка спочатку рішуче відмовляє, щоб потім беззастережно здатися на ласку переможця. Ці вагання в усіх випадках життя — остання принадна риса, яку залишила світській жінці наша жахлива епоха. До церкви вона ходить рідко, але любить поговорити на релігійні теми і почне навертати вас на шлях істини, якщо у вас вистачить тями прикинутися людиною без забобонів, бо цим ви дасте їй нагоду похизуватися шаблонними фразами, похитуванням голови та жестами, до яких удаються за схожих обставин усі жінки. "Оце так! Як негарно з вашого боку! А я гадала, у вас досить розуму, щоб не нападати на релігію! Суспільство хитається, а ви руйнуєте його підвалини. Сьогодні релігія — це ви і я, це власність, це майбутнє наших дітей. О, не будьмо егоїстами! Індивідуалізм — хвороба нашої епохи, і релігія — єдині проти нього ліки, вона об'єднує сім'ї, що їх ваші закони роз'єднують..." — і так далі, і таке інше. Вона починає розмову в неохристиянському дусі з домішкою всіляких політичних розумувань, де нічого немає ні від католицизму, ні від протестантства, зате є мораль, о, моралі там до біса, і в тих пишномовних повчаннях ви впізнаєте по клаптику від кожної матерії, з яких зіткані сьогоднішні строкаті доктрини.
Тут жінки не втрималися від сміху — такими манірними кривляннями супроводжував Блонде свою жартівливу промову.
— З цієї балачки, дорогий графе Адаме, ви зрозумієте,— вів далі журналіст, дивлячись на поляка,— що в голові світської жінки така сама суміш із модних інтелектуальних та політичних поглядів, як суміш блискучих, але нетривких виробів сучасної промисловості в її домі, промисловості, яка прагне, щоб її творіння жили недовго і якомога частіше замінювалися новими. Ви вийдете від цієї жінки, твердячи собі: "О, в неї високі думки!" Ви уже повірили в її щирість, а вона своєю ніжною рукою вже промацала ваше серце й розум і випитала ваші таємниці. Бо світська жінка вдає, ніби їй нічого невідомо, щоб про все довідатися, і є секрети, про які вона ніколи нічого не знає, хоча знає їх пречудово. Після розмови з нею тільки ви стривожені, бо її серце лишилося для вас загадкою. За давніх часів вельможні дами зухвало виставляли свою пристрасть напоказ. А тепер скромне захоплення світської жінки розмічене, як нотна грамота, де є свої восьмушки, свої чверті й напівноти, свої паузи, свої фермато й дієзи. Як жінка слабка, вона не хоче компрометувати ні свого кохання, ні свого чоловіка, ні майбутнє своїх дітей. Ім'я, становище, багатство сьогодні вже не є прапором, який вселяє повагу і прикриває будь-які контрабандні товари на борту. Аристократи тепер не виступають щільною шеренгою, щоб затулити даму, яка згрішила. Тому нинішня світська жінка не може триматися з тією зухвалою величчю, з якою трималася знатна дама, вона нікого не потопче ногами, бо її саму потопчуть. Отож вона лукавить, не дає волі почуттям, зберігає пристойність, маскує свою пристрасть і намагається щасливо провести її по річищу, всипаному підводним камінням. Вона боїться своїх слуг, наче англійка, якій постійно загрожує судовий процес за гріховні розмови. Ця жінка, така невимушена на балу, така мила на прогулянці, рабиня у себе вдома; вона незалежна тільки за зачиненими дверима й у думках. Вона хоче залишатися світською жінкою — ось мета усього її життя. Бо жінка, покинута чоловіком, обмежена у своїх засобах скромною пенсією, позбавлена власного виїзду, розкоші, ложі в театрі, позбавлена вишуканих туалетів — це у наші дні вже не жінка, не куртизанка, не господиня; вона розчиняється в порожнечі життя й перетворюється на річ.