Отож там, де буржуа хочуть бачити принцес, вони зустрічають лише молодих світських осіб. Сьогодні князі не знаходять вельможних дам, яких вони могли б скомпрометувати, вони не можуть навіть прославити жінку, завівши з нею випадкову інтрижку. Герцог Бурбонський був останнім вельможею, що скористався з цього привілею.
— Й одному Богові відомо, чого це йому коштувало! — сказав лорд Дадлі.
— Нині князі одружені зі світськими жінками, які змушені оплачувати ложу спільно з подругами і яких навіть королівська ласка анітрохи не звеличила б. Вони тихо пливуть собі між двома течіями, буржуазією і дворянством, не належачи ні до тих, ні до тих,— з гіркотою мовила маркіза де Рошфід.
— Обов'язки жінки успадкувала преса! — вигукнув Растіньяк.— Жінка втратила здатність бути живим фейлетоном, вона не вміє мило лихословити, як колись, оздоблюючи бесіду вишуканими слівцями. Тепер ми читаємо фейлетони, написані жаргоном, який змінюється через кожні три роки, і розважають нас бульварні газетки, чиї жарти веселі, як похоронний плач, і легкі, як свинець друкарського шрифту. Через усю Францію відбуваються розмови на революційній тарабарщині, яку ліплять довгими шпальтами на папері в будинках, де замість колишніх бесід у вишуканому товаристві тепер скрипить друкарський верстат.
— Ви чуєте, як лунає подзвін по вищому світу? — спитав російський князь.— І перший удар цього подзвону — ваше модне слівце "світська жінка".
— Ваша правда, князю,— сказав де Марсе. — Ця жінка може і вийти з дворянства, і вискочити з буржуазії, вона виростає на будь-якому грунті, навіть на провінційному, і не хто інший, як вона, виражає нашу епоху, втілюючи в собі вишукані манери, розум, грацію, люб'язність, зібрані докупи, але в здрібнілому вигляді. Ми більше не побачимо у Франції вельможних дам, але в ній ще довго існуватимуть світські жінки, яких суспільна думка обрала до вищої законодавчої палати і які для нашої прекрасної статі те саме, що джентльмени для англійського чоловічого товариства.
— І це вони називають поступом! — сказала панна де Туш.— Хотіла б я знати, в чому ж тут поступ?
— А ось у чому,— відповіла баронеса де Нусінген.— Колись жінка могла мати голос торговки, ходу гренадера, обличчя повії, прилизане волосся, товсті руки й ноги — і все ж таки її вважали вельможною дамою. Але сьогодні ніхто не назве цю страхопудку світською жінкою, хай вона навіть буде з роду Монморансі13 — якщо тільки серед дівчат Монморансі може знайтися така мегера.
— Але що ви розумієте під поняттям "світська жінка"? — наївно спитав граф Адам Лагінський.
— Це найсучасніше створіння, жалюгідний тріумф виборної системи, застосований до прекрасної статі,— відповів міністр.— Кожна революція породжує слово, яке підбиває їй підсумок і дає характеристику.
— Ви маєте слушність,— сказав російський князь, що приїхав до Парижа з метою здобути собі тут літературну славу.— Пояснюючи певні слова, що протягом століть приєднувалися до вашої чудової мови, можна було б написати вельми цікаву історію. Ось, наприклад, слово "організовувати". Воно створене Імперією і цілком включає в себе поняття "Наполеон".
— Але все це анітрохи не пояснює мені, що ж таке світська жінка! — вигукнув молодий поляк.
— Ну гаразд, я поясню вам, що це таке,— відповів графові Адаму Еміль Блонде.— Ясного, погожого дня ви блукаєте по Парижу. Друга година давно минула, але п'яту ще не пробило. Назустріч вам наближається жінка. Перший погляд, кинутий на неї, для вас наче передмова до чудової книжки; в ній ви уже вгадуєте цілий світ, досконалий і витончений. Наче ботанік, що збирає в горах і в долинах гербарій, ви нарешті зустріли серед нічим не примітних паризьких квіточок квітку справді рідкісну. Цю жінку супроводжують або двоє шляхетних на вигляд чоловіків, з яких принаймні один має орденську стрічку в петлиці, або лакей у буденній лівреї — він іде за нею кроків на десять позаду. На ній ви не побачите ні яскравого вбрання, ні ажурних панчіх, ні вигадливої пряжки на поясі, ні панталон з гаптованою оторочкою, що піниться навколо литок. Вона взута в прюнелеві черевички на товстій підошві або в простенькі, але напрочуд гарні полуботки. На ній тонкі шовкові панчохи, сірі, без візерунків, і сукня з красивої недорогої матерії — не одна міщанка милується її фасоном. Найчастіше це редингот, що зав'язується бантами, прегарно обшитий дрібними петельками із шнура або вузьким мереживом. У незнайомки своя особлива манера носити шаль або накидку. Вона загортається в них від стегон до шиї і ходить мовби закута в панцир, який міщанку зробив би схожою на черепаху, але в нашої гарнулі він навіть підкреслює досконалість форм. Як їй щастить досягати цього? Це її таємниця, і вона береже її, не прагнучи одержати на неї патент винахідника. Вона вміє надавати своїм рухам плавної гармонії і, коли йде, її форми грають під одягом із звабливою й небезпечною грацією; так опівдні звивається змійка під зеленим покривалом шелесткої трави. Кому завдячує вона, ангелу чи дияволу, свої вишукано граційні рухи, що коливають довгу накидку з чорного шовку, ворушачи мереживну оторочку і поширюючи ледь чутні пахощі — я охоче назвав би їх "вітерцем парижанки"? Ви зразу впізнаєте складну науку в розташуванні зборок матерії,— хай навіть найгрубішої,— яка огортає її плечі, шию і стан так елегантно, що здається, ніби перед тобою антична Мнемосіна14. О, як досконало опанувала ця жінка малюнок ходи — простіть мені цей шаблонний вираз! Придивіться, з якою невимушеністю виносить вона вперед ніжку, так недбало й елегантно окреслюючи під одягом свої форми, що викликає в перехожого захват, змішаний із жаданням, але погамований глибокою шанобливістю! Коли англійка пробує виступати такою ходою, вона схожа на гренадера, який штурмує редут. Лише парижанкам властива геніальність ходи! Це заради них міське управління залило асфальтом тротуари. Наша незнайомка нікого не зачепить ліктем. З гордовитою скромністю чекає вона, щоб їй поступились дорогою. Особлива відзнака добре вихованої жінки — це її манера притримувати на грудях шаль або накидку. Вона пливе вам назустріч, сповнена незворушної гідності, схожа на Рафаелеву мадонну, яка вийшла із своєї рамки. Її постава, водночас спокійна і зневажлива, змушує відступитися з дороги перед нею найзухвалішого чепуруна. Її вишукано простий капелюшок, прикрашений стрічками, дуже рідко — квітами. Але найдосвідченіші з них обмежуються бантиками зі стрічок. Пер на їхніх капелюшках ви не побачите — для пер потрібний екіпаж; а квіти надто привертають увагу. З-під капелюшка виглядає свіже, спокійне личко жінки, впевненої в собі, але не зарозумілої, жінки, яка ні на що не дивиться, але все помічає; завжди вдоволене марнолюбство надає її рисам виразу байдужості, яка, проте, розбуркує цікавість. Вона знає, що приваблює погляди перехожих, що всі, навіть жінки, озираються їй навздогін, і пропливає повз них, тоненька й світла, мов осіння павутинка. Ця чудова порода полюбляє найспекотніші широти і найупорядкованіші довготи Парижа. Ви зустрінете її між десятою і сто десятою аркадами на вулиці Ріволі15; на Великих бульварах — від екватора пасажу Панорами, де процвітають індійські вироби, де торгують найостаннішими новинками промисловості, до мису церкви Святої Магдалини16; в місцевостях найменш споганених буржуазією, між тридцятим і сто п'ятдесятим номерами вулиці Фобур-Сент-Оноре17. Взимку вона любить гуляти по терасі Фельянів, але не по асфальтовій доріжці, що тягнеться уздовж неї. Іноді вона пливе по алеї Єлісейських Полів, там, де вони обрамлені зі сходу — площею Людовіка П'ятнадцятого18, із заходу — проспектом Маріньї, з півдня — тротуарами для пішоходів, з півночі — садами передмістя Сент-Оноре. Ніколи ви не зустрінете цього чарівного різновиду жінки в полярних широтах вулиці Сен-Дені, ніколи не побачите її на Камчатці вузеньких, багнистих торгових вуличок, і ніколи й ніде ви не зустрінете її в дощ або в холод. Ці квіти Парижа розквітають сонячного ранку, овівають своїми пахощами місця прогулянок, але настає п'ята година, і вони згортаються, мов триколірна берізка. Жінки, яких ви зустрінете пізніше, трохи схожі на них і намагаються їх мавпувати, але це жінки нібито світські, тоді як прекрасна незнайомка, ваша денна Беатріче19,— жінка світська. Для чужоземця, дорогий графе, не так просто помітити ознаки, за якими досвідчені спостерігачі впізнають нібито світських жінок, настільки вправно вони грають свою комедію, але парижанинові такі ознаки відразу впадають у вічі. Це невміло сховані застібки, поруділа тасьма шнурівки, яку видно в прорізі корсажа, нещільно затягнутого на спині, стоптані черевички, відпрасовані стрічки на капелюшку, занадто пишна сукня, занадто відстовбурчений турнюр. Ви помітите, що вії вона опускає якось неприродно, мовби із зусиллям, а її поза часто буває штучною. Що ж до міщанки, жінки із буржуазного середовища, то її неможливо прийняти за світську жінку — різниця між ними надто помітна. Досить глянути на міщанку — і стає очевидно, чому наша незнайомка справляє таке сильне враження. Міщанка завжди заклопотана справами, вона виходить із дому і в погоду, і в негоду, кудись дріботить, поспішає, вертається, озирається, не знає увійти їй до крамниці чи не увійти. В тих випадках, коли світська жінка твердо знає, чого вона хоче і як їй повестися, міщанка вагається; переступаючи через рівчак з водою, вона високо підбирає сукню; вона тягає за собою дитину і тому змушена крутити головою на всі боки, остерігаючись екіпажів; вона показує себе матір'ю на очах у всіх і теревенить із дочкою; гроші вона носить у ручному кошичку, а панчохи в неї ажурні; взимку поверх хутряної пелерини вона накидає боа, а влітку поверх шалі пов'язується шарфом. Схильність натягувати одежину на одежину — прикметна риса міщанки. А тепер вернімося до вашої прегарної незнайомки. Ви зустрінете її також у Італійців, в Опері, на балу. Там вона постане перед вами у зовсім іншому образі — навряд чи ви її й упізнаєте. Ця жінка випурхнула із свого химерного вбрання, мов метелик із кокона. Як найвитонченішими ласощами, дозволяє вона вашому захопленому поглядові милуватися формами, які вранці тільки ледь окреслювалися під корсажем.