За хвилю зиркнув з-під лоба:
– Ви ще тут?
– Зараз підемо, – запевнив Нюхмумрик. – Хотіли тільки поцікавитися, чи не здалося вам, що небо дивно змінило барву?
– Небо змінило барву? – здивовано перепитав Гемуль.
– Так, стало червоним, – терпляче повторив Мумі-троль.
– Послухай, хлопче, – мовив Гемуль, – про мене, хай собі буде хоч у клітинку! Я рідко задираю голову. Мене турбує лише мій чудовий потічок, який поволі пересихає. Якщо так триватиме й далі, я не зможу студити у ньому свої натомлені ноги.
– Але ж ця велика грізна комета… – почав було Мумі-троль, однак Гемуль його не слухав, забрав свої манатки і перейшов убрід на протилежний берег струмка.
– Ходімо, – покликав друзів Нюхмумрик. – Напевно, він хоче побути на самоті.
Йти тепер стало приємніше, під ногами ріс мох та лишайник, де-не-де цвіли квіточки. Ліс присунувся ближче. Було дуже тепло.
– У який бік до вашої домівки? – поцікавився Нюхмумрик. – Треба обрати найпрямішу дорогу, щоби встигнути до появи комети.
Мумі-троль глянув на компас.
– Дивно поводиться, – мовив він. – Крутиться мов навіжений. Невже боїться комети?
– Цілком можливо, – погодився Нюхмумрик. – Покладемося на інтуїцію. Я ніколи не мав довіри до компасів. Вони нанівець зводять вроджений інстинкт орієнтації у просторі.
– А мій вроджений інстинкт каже, що саме час попоїсти, – сповістив Чмих. – Надто давно ми їли – чому?
– Бо їжа скінчилася, – пояснив Нюхмумрик. – Попий морсу і спробуй думати про щось приємне.
За деякий час вони підійшли до невеличкого озера. Вода спала так низько, що озеро перетворилося на мілку смердючу калюжу. Заболочені зелені водорості охляло обвисали з берегів. Озерце вже не манило до купелі.
– Напевно, на дні утворилася діра, – висловив припущення Чмих. – От вся вода й витекла.
– Потічок Гемуля також пересох, – зауважив Мумі-троль.
Чмих зазирнув у пляшку з морсом.
– Рівень морсу теж опустився! – вигукнув він.
– Не мели дурниць! – розсердився Мумі-троль. – Ти ж його й випив! Ото осел!
– Сам осел! – відгаркнувся Чмих. Він був дуже втомлений, наляканий і голодний.
Саме тієї миті до них долинув крик. Хтось у лісі кликав на допомогу, та так голосно і розпачливо, аж в усіх трьох хутро стало дибки. Мумі-троль кинувся на голос, немов ядро, випущене з пращі.
– Почекай! – горлав Чмих. – Я не встигаю! Ой! Ай!
Рятувальна мотузка уп’ялася йому в живіт, він запоров у землю носом, то так його й волочили за собою. Мумі-троль та Нюхмумрик спинилися щойно тоді, як налетіли на дерево; мотузка між ними спинила їхній біг, і вони попадали.
– Зніміть з мене цю бісову мотузку! – сердито закричав Мумі-троль.
– Ти лаєшся! – отетерів Чмих.
– То й що?! – не вгавав Мумі-троль. – То Хропся кликала на допомогу! Я певен, що то вона!
– Заспокойтеся обидва, – втрутився у сварку Нюхмумрик, дістав ножа й розрізав мотузку.
Мумі-троль одразу зірвався з місця і щодуху, наскільки йому дозволяли коротенькі лапки, побіг на порятунок. Неподалік він надибав посинілого від жаху Хропуся, який несамовито волав:
– Отой страшнючий чортополох поїдає мою сестричку!
І справді – отруйний кущ небезпечної родини Angostura ухопив Хропсю своїми живими гілками за хвостика і поволі підтягував до себе, а вона – що зовсім не дивно – стала від жаху бузкового кольору і лементувала так, як ніхто й ніколи з родини хропусів ще не лементував.
– Я біжу! Я вже тут! – квапився Мумі-троль.
– Візьми оце про всяк випадок зі собою, – Нюхмумрик простягнув Мумі-тролеві розкладного ножа (отого, який мав викрутку та коркотяг). – І спробуй розлютити Анґостуру. Рослини цього виду легко піддаються на образи.
– Нікчемний плазун! Драпачка! – вигукував Мумі-троль, але кущ залишався незворушним.
– Унітазна щітка! – не відступав Мумі-троль. – Стара чума щурячого хвоста! Післяобідній сон закатрупленої свині!
Враз Анґостура глипнула на Мумі-троля усіма своїми зеленими очиськами і відпустила Хропсю. Одна з її довгих гілок витягнулася гадюкою і схопила Мумі-троля за носа.
– Не дай їй взяти над тобою гору! – застеріг Нюхмумрик.
– Вошиве лайно! – заревів Мумі-троль і – чах-чах – відтяв кущеві руку-гілляку.
Глядачі привітали його перемогу гучним "Ура!".
Хвіст у Мумі-троля дрібно тремтів від злості, він стрибав то туди, то сюди, час від часу робив випади у бік Анґостури або викрикував нові образливі обзиванки.
– Ти диви! – чудувався Чмих. – Який невичерпний у нього запас лайливих слів!
Поєдинок розгорівся не на жарт. Анґостура тряслася від роздратування, а Мумі-троль пашів від гніву та напруги. Із клубка зчеплених супротивників виднілися тільки руки-гілляки, хвости та лапи.
Хропся ухопила велику каменюку і пожбурила нею в отруйницю. Була вона не надто меткою, тож камінь влучив Мумі-тролеві в живіт.
– О, який жах! – зойкнула Хропся. – Я вбила його!
– Типове дівчисько! – пирхнув Чмих.
Однак Мумі-троль навіть не думав умирати і гідно продовжував свій тріумфальний двобій з підступною Анґостурою, доки від отруйного куща позалишалися самі обрубані цурпалки (дрібні гіллячки Мумі-троль не чіпав).
– Ось так! – сказав він, складаючи ножа.
– О, який ти хоробрий, – благоговійно прошепотіла Хропся.
– Пусте, мені такими справами доводиться займатися ледь не щодня, – недбало буркнув Мумі-троль.
– Дивина, я, принаймні, ще ніколи не бачив, щоб… – ляпнув Чмих і зненацька скрикнув, бо дістав копняка від Нюхмумрика.
– Що це було?! – здригнулася від ляку Хропся, яка ніяк не могла прийти до тями.
– Не бійся! – заспокоїв її Мумі-троль. – Я поруч і зумію тебе захистити. Прийми від мене маленький подарунок! – з цими словами герой простягнув дамі золотий браслет.
– О! – тільки й зуміла промовити Хропся й густо пожовтіла від утіхи. – А я його стільки шукала… Як мило…
Панночка одразу ж почепила прикрасу на ніжку і, вертячись на всі боки, милувалася нею.
– Вона проплакала за цією цяцькою кілька днів, – сказав Хропусь. – Щоразу, як я намагався заговорити про комету, вона зводила розмову до жалю за браслетом. А вас цікавить комета?
– Ще й як! – підтвердив Нюхмумрик.
– Хвала небесним силам! – полегшено зітхнув Хропусь. – То можемо одразу ж влаштувати нараду. Сідаймо!
Усі сіли.
– Я оголошую себе головою та секретарем зборів, – вів далі Хропусь. – Хтось має інші пропозиції?
Інших пропозицій не було, тож Хропусь тричі постукав олівцем по землі.
– Це була червона ядуча мураха? – запитала його сестра.
– Тихо, ти заважаєш проводити нараду! – урвав її Хропусь. – Отже, що ми маємо? Комета мала би досягнути Землі у п’ятницю, сьомого серпня, о 8:42 вечора. Можливо, на чотири секунди скоріше.
– Червона мураха… – пробурмотів Мумі-троль неуважно, розглядаючи гривку Хропсі. У Мами немає гривки. Він ще ніколи не бачив мумі-тролів з гривками.
– Чому ніхто ніколи мене не слухає? – образився Хропусь.
– Не знаю, – здвигнув плечима Чмих. – І завжди так було?
– А тепер, – звелів Нюхмумрик, – замкніть роти на замок і слухайте, що скаже Хропусь. Він хоче, щоб ми всі поміркували, як можна порятуватися у цій ситуації.
– Ми повертаємося додому! – повідомив Мумі-троль. – Сподіваюся, ви з нами?
– Це питання ми більш детально обговоримо на наступній нараді, – сповістив Хропусь.
– А де, до речі, ти мешкаєш? – поцікавилася Хропся.
– У дуже гарній долині, з Мамою і Татом. Тато сам побудував будинок і пофарбував його у блакитний колір. Напередодні нашої мандрівки я прилаштував для тебе гойданку в садку…
– Ото вже плете! – обурився Чмих. – Ти ж її ніколи раніше не бачив! Ліпше розкажи про мою печеру. Агов, Хропсю! А я маю таємницю, котра починається на К, а закінчується на Я! Воно неймовірно лагідне!
– Дотримуйтеся, будь ласка, порядку денного! – мало не благав Хропусь і знову постукав своїм олівцем. – Є два моменти: чи зможемо ми дістатися Долини ще до прильоту комети і яка ймовірність того, що саме Долина стане найліпшим місцем порятунку?
– Дотепер усе йшло добре… – висловив свою думку Чмих.
– Мама про все подбає, – впевнено сказав Мумі-троль. – А ти, Хропсю, побачиш, яка у нас чудова печера!
– У мене… – поправив його Чмих.
– А в печері купа перлів, які я сам добув, – незворушно вів далі Мумі-троль.
– Перли! – захоплено вигукнула Хропся. – З них можна зробити браслет на ніжку?
– Звичайно! І не тільки на ніжку! Персні в носа, сережки на вуха, а ще пасочок та діадему…
– Про це можна буде поговорити згодом, – Хропусь уже геть сердито застукотів олівцем. – Хочете порятуватися чи ні?
– Ну ось, ти знову обламав кінчик свого олівця, – зауважила сестричка. – Ми, напевно, зможемо знайти прихисток у вашій печері. Може, пообідаємо?
– Звичайно! – скрикнув Мумі-троль. – Врятуємося у печері! Яка ж ти розумниця, Хропсю!
– У моїй печері! – наголосив знову Чмих. – Ми затулимо вхід камінням, заліпимо шпари в стелі, нанесемо туди купу їжі, а ще невеликого ліхтаря! Як цікаво!
– Для з’ясування цього питання неодмінно доведеться скликати ще одну нараду, – зауважив Хропусь. – Бо ж слід подумати про розподіл праці і таке інше…
– Ніхто тобі не боронить проводити наради, – втрутилася Хропся, – але зараз мені треба роздобути трохи дров. А ще принести питної води для зупи. І назривати букет лісових квітів для прикрашання обіднього столу.
– Якого кольору мають бути квіти? – зацікавився Мумі-троль.
Хропся оглянула себе з ніг до голови – вона усе ще була жовтою.
– Бузкового, – вирішила вона. – Бузковий колір пасуватиме мені найліпше…
Мумі-троль шугонув до лісу, а Хропусь із Чмихом подалися по дрова та воду. Нюхмумрик запалив свою люльку. Він ліг горілиць і задивився на червоне небо.
– Ідея з печерою не така вже й погана, – мовив він задумливо. – Боїшся комети, Хропсю?
– Ні. Головне для мене – не бачити її. До того ж, я спробую думати про щось інше…
Чмих не знайшов питної води для зупи. Він добрів аж до трясовини, однак там не зосталося ані краплі води, лише глевкий намул на дні, а всі бідолашні водяні лілії погинули. Врешті-решт, звісивши сумно вуха, він почалапав назад до друзів.
– Гадаю, що в усьому світі не залишилося й краплини, – пригнічено повідомив він. – Цікаво, що на це скажуть риби? А у нас – тільки морс.
– Не біда, – втішила його Хропся. – Приготуємо зупу з ягідного морсу. Це питання вирішено!
– Де там вирішено! – не погодився її братчик. – Необхідно знайти причину висихання води…
Хропусь сів біля купки назбираних дерев’яних скіпок, які мали однаковісіньку довжину – він сам їх ретельно вимірював.