— А отих дванадцять птахотварів (вона, бачте, мусила вжити саме це слово, бо серед них були і птахи, й тварини), мабуть, і є присяжники. [105]
Це останнє слово вона вимовила на різні лади, сама собою пишаючись, гадаючи (і справедливо), що серед її ровесниць мало хто знається на таких речах. (Хоча, зауважмо, слово "присяжні" було б тут не менш доречне.) Усі дванадцятеро присяжних вельми зосереджено писали щось на грифельних табличках.
— Що вони пишуть? — пошепки запитала Аліса в Грифона. — Адже суд іще не почався?
— Вони записують свої імена, — шепнув у відповідь Грифон. — Бояться, що до кінця суду забудуть.
— От пришелепкуваті! — вголос обурилася Аліса, та зразу ж і прикусила язика, бо саме в цей час Білий Кролик вигукнув: "Прошу дотримуватись тиші!", а Король начепив окуляри і став водити очима по залі, вишукуючи балакунів.
Дивлячись на присяжних, Аліса бачила так виразно, мовби стояла в них за плечима, як усі вони виводять на табличках слово "пришелепкуваті"; один з них явно не знав, як воно пишеться, тож мусив питати розуму в сусіди.
"Уявляю собі їхні записи на кінець суду!" — подумала Аліса.
В одного з присяжних немилосердно шкрябало перо. Це було нестерпно, тож Аліса, обійшовши залу, зайшла йому за спину і, прихитрившись, вихопила в нього перо. Вона зробила це так спритно, що горопаха присяжний (не хто інший, як ящур Крутихвіст) так і не збагнув, куди воно поділося. Після марних пошуків він до кінця дня мусив писати пальцем, з чого було дуже мало [106] пуття, бо палець не лишав на табличці жодного сліду.
— Оповіснику, читай оскарження! — звелів Король.
По цих словах Білий Кролик дмухнув тричі в ріжок, розгорнув пергаментовий сувій і зачитав:
Краля Чирвова спекла пиріжки,
А також спекла рулет.
Та ті пиріжки, як і той рулет,
Украв Чирвовий Валет!...
— Ваш вирок! — звернувся Король до присяжних.
— Не тепер! Не тепер! — хапливо перебив Кролик. — До вироку ще далеко!
— Викликати першого свідка! — звелів Король.
Кролик тричі дмухнув у ріжок і проголосив:
— Перший свідок!
За першого свідка був Капелюшник. Він з явився, тримаючи в одній руці чашку чаю, а в другій — шматок хліба з маслом.
— Перепрошую, ваша величносте, — озвався він, — що я приніс усе це сюди, але, бачте, коли по мене прислали, я саме допивав чай...
— Ти мав би вже допити, — сказав Король. — Коли ти почав?
Капелюшник глипнув на Шаленого Зайця, який попідручки з Соньком-Гризуном супроводив його до судової зали.
— Здається, чотирнадцятого березня, — відповів той.
— П'ятнадцятого, — уточнив Капелюшник. [107]
— Шістнадцятого, — поправив Сонько-Гризун.
— Занотуйте, — звернувся Король до присяжних, і вони запопадливо записали на табличках усі три дати, тоді додали їх і одержану суму перевели в шилінги та пенси.
— Скинь свого капелюха, — звелів Капелюшникові Король.
— Це не мій капелюх, — відповів Капелюшник.
— Крадений! — проголосив Король, і присяжні миттю запрацювали перами.
— Я — капелюшник, у мене всі капелюхи на продаж, — пояснив Капелюшник, — своїх нема.
Тут вже й Королева нап'яла окуляри і так прикипіла до нього поглядом, аж Капелюшник сполотнів і затупцював на місці.
— Складай свої свідчення, — звелів Король, — але без нервів, бо зараз же скараємо на горло!
Видно, свідкові ці слова аж ніяк не додали мужності: він і далі переступав з ноги на ногу, кидаючи тривожні погляди на Королеву, і зопалу замість хліба надкусив чашку.
Тієї ж миті Аліса відчула, що з нею діється щось дивне, і тільки згодом збагнула: вона знову росла! Першим її бажанням було встати і вийти із зали, але потім вона вирішила, що сидітиме доти, доки їй вистачить на лаві місця.
— Був би вельми вдячний, якби ви мене так не тисли! — озвався Сонько, що сидів поруч неї. — Я й так ледве дихаю.
— Нічого не можу вдіяти, — якомога лагідніше відказала Аліса. — Я росту.
— Тут рости не дозволено! — сказав Сонько. [108]
— Не меліть дурниць! — посміливішала Аліса. — Ви ж так само ростете, правда?
— Правда, — сказав Сонько. — Але я росту з розумною швидкістю, а не пнуся отак зі шкіри.
Він сердито встав і перейшов на другий кінець зали. Увесь цей час Королева не зводила очей з Капелюшника і (якраз, коли Сонько намірився сідати) наказала одному з підсудків:
— Принеси мені список усіх, хто співав на останньому концерті!
Тут бідного Капелюшника так шалено затіпало, що він вискочив із власних черевиків.
— Складай свої свідчення, — грізно повторив Король, — або зараз же будеш скараний на горло — з нервами чи без!
— Я... бідний неборака, ваша величносте... зацокотів зубами Капелюшник. — Я тільки-но сів пити чай... десь тиждень тому, не раніше... Хліба з маслом у мене майже не залишилось... У казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ... Я зварив з нього чай, і з тих пір час для мене закінчується на ча...
— На "ча"? — перепитав Король.
— На ча...
— Ти що — мене за дурня маєш? Час починається, а не закінчується на "ча" — гостро сказав Король, і слово "чаювання" так і залишилось недоказаним. — Далі!
— Я... бідний неборака, — знову завів Капелюшник. — В казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ... але, як сказав Шалений Заєць...
— Я не казав, — вихопився Шалений Заєць. [109]
— Казав! — наполягав Капелюшник.
— Я заперечую! — заявив Шалений Заєць.
— Він заперечує, — сказав Король. — Не вносьте до протоколу.
— В усякому разі, як сказав Сонько-Гризун... — правив своєї Капелюшник, занепокоєно озирнувшись на свого супутника.
Але Сонько не заперечував нічого, позаяк міцно спав.
— Після того, — повів далі Капелюшник, — я врізав собі ще хліба з...
— Але що сказав Сонько-Гризун? — запитав один із присяжних.
— Не пригадую, — сказав Капелюшник.
— Доведеться пригадати, — зауважив Король, — бо інакше скараємо на горло!
Сердега Капелюшник випустив із рук чашку з чаєм та хліб з маслом і впав на одне коліно.
— Я... бідний неборака, ваша величносте... — почав він.
— Ти бідний, бо дурний, — хмикнув Король.
Тут одна з морських свинок зааплодувала, і її негайно придушили судові виконавці.
(Оскільки слово це непросте, я поясню його описово: виконавці взяли великого полотняного мішка, запхали в нього свинку сторч головою і сіли зверху.)
"Тепер знатиму, як це виглядає, — подумала Аліса. — Бо в газетах не раз пишуть про судові засідання: "Окремі спроби зірвати оплески були негайно придушені судовими виконавцями", — але досі я не розуміла, в чому тут суть". [110]
— Це все, що ти мав сказати? Тоді — рухайся! — промовив Король.
— Чухайся? — не зрозумів Капелюшник. — У мене зайняті руки! (Хліб з маслом та чашку він уже встиг підібрати.)
— А ти зроби так, щоб були зайняті твої ноги, — сказав Король.
Тут зааплодувала друга морська свинка, і її теж було придушено.
"Ну ось, зі свинками покінчено! — подумала Аліса. — Тепер справа піде краще".
— Я хотів би допити свій чай, — промовив Капелюшник, тривожно зиркнувши на Королеву, яка вивчала реєстр співаків.
— Можеш іти, — сказав Король, і Капелюшник чкурнув із зали, не взувши черевиків.
— І зітніть йому голову на виході, — наказала Королева одному з виконавців.
Та поки той добіг до дверей, за Капелюшником уже й слід прохолов.
— Покличте наступного свідка! — звелів Король.
Наступним свідком виявилася Герцогинина кухарка. В руці вона тримала коробочку з перцем. Ще до її появи в залі Аліса здогадалася, хто зараз увійде: всі, хто сидів біля дверей, почали дружно чхати.
— Складай свої свідчення! — наказав Король.
— Не буду! — відказала кухарка.
Король збентежено глянув на Білого Кролика.
— Цього свідка, ваша величносте, треба піддати перехресному допитові, — півголосом озвався Кролик. [111]
— Перехресному, то й перехресному, — зітхнув Король. Він схрестив руки на грудях і так сильно зсунув брови, аж очі йому зійшлися на переніссі, а тоді, втупившись у кухарку, спитав густим басом:
— З чого печуть пиріжки?
— Переважно з перцю, — відповіла кухарка.
— З меля-а-си, — озвався позад неї сонний голосок.
— Взяти Сонька за барки! — заверещала Королева. — Зітнути йому голову! Витурити із зали! Придушити! Защипати! Повискубувати йому вуса!
Кілька хвилин у залі панував несусвітній розгардіяш — виганяли Сонька-Гризуна. А коли всі знову втихомирились, виявилося, що кухарка зникла.
— Плакати не будемо! — з величезною полегкістю мовив Король. — Викличте наступного свідка!
І, повернувшись до Королеви, пошепки додав:
— Знаєш, золотко, наступний перехресний допит слід провести тобі. Мені вже в голові гуде!
Кролик тим часом водив пальцем по списку, й Аліса не спускала з нього очей.
"Цікаво, хто буде наступним свідком, — подумала вона. — Поки що доказів у них — жодних."
Який же був її подив, коли Білий Кролик крикнув своїм тонким верескучим голосом:
— АЛІСА! [112]
Розділ дванадцятий
Свідчить Аліса
— Я тут! — гукнула Аліса і, геть забувши, як вона виросла за останні кілька хвилин, підхопилася так рвучко, що подолом спідниці змела з лави всіх присяжних просто на голови публіці. Бідолахи заборсалися на підлозі, наче золоті рибки з акваріума, якого вона перекинула ненароком на минулому тижні.
— Ой, даруйте — зойкнула перестрашена Аліса й кинулася гарячкове їх підбирати.
Їй і досі не йшов з голови випадок із золотими рибками, і чомусь здавалося, що коли присяжних негайно не позбирати й не посадовити назад, вони неодмінно повмирають.
— Суд не продовжить роботи, — оголосив Король замогильним голосом, — доки всі присяжні не будуть на своїх місцях.
— Усі! — повторив він з притиском і блимнув спідлоба на Алісу.
Аліса глянула на лаву й побачила, що зопалу посадовила Ящура Крутихвоста догори ногами, і тепер бідолаха тільки скорботно помахував хвостиком, неспроможний перевернутися.
Вона мерщій вихопила його звідти й посадовила як слід. "А втім, це йому мало допоможе, — сказала вона подумки. — Вниз головою чи вгору — користь однакова".
Тільки-но присяжні трохи очуняли й повіднаходили свої таблички та пера, вони заходилися [113] завзято писати історію цього нещасливого випадку — всі, окрім Ящура, який, видно, був надто ошелешений, аби щось робити. Він тільки сидів, роззявивши рота і вп'явши очі у стелю.
— Що тобі відомо по суті справи? — звернувся Король до Аліси.
— Нічого, — відповіла вона.
— Зовсім нічого? — напосідав Король.
— Зовсім, — повторила Аліса.
— Це дуже важливо! — відзначив Король для присяжних.
Ті вже кинулись були писати, коли це втрутився Білий Кролик.
— Неважливої Ваша величність, звісно, це мали на увазі, чи не так? — проказав він вельми шанобливо, хоч лице йому кривилося в жахливих гримасах.
— Я Неважливо, так, так, звичайно, я це мав на увазі — квапливо поправився Король і забубонів собі під ніс: "Важливо-неважливо, важливо-неважливо..." — мовби пробував на вагу, котре слово краще.
Дехто з присяжних записав "важливо", дехто "неважливо".