Я одягнув тоді бурунисті хвилі у свої найкращі шовки, умастив їхні пінисті гребені миррою та алое, прикрасив підводні печери золотими й срібними виробами! То була година невимовної скорботи, хоч я й власними руками приносив таку жертву!
— Але ця жертва була бажана Богові для порятунку нашого життя, — сказала Ребекка, — і хіба відтоді Бог батьків наших не благословив твою торгівлю, не примножив твоїх багатств?
— Нехай і так, — відповів Ісак, — а що коли тиран здумає накласти на них лапу, як він зробив сьогодні, так ще змусить мене всміхатися, поки він буде мене грабувати? О дочко моя, ми з тобою знедолені блукальці! Найгірше зло для нашого племені в тому й полягає, що, коли нас ображають і грабують, усі навкруги лише сміються, а ми зобов'язані ковтати образи й смиренно посміхатися!
— Доволі, батьку, — вигукнула Ребекка, — і ми маємо деякі переваги! Щоправда, ці язичники жорстокі й деспотичні, однак і вони певною мірою залежать від дітей Сіону, яких переслідують і якими нехтують. Якби не наші багатства, вони були б не в змозі ані утримувати військо під час війни, ані давати бенкети після перемог; а те золото, що ми їм даємо, сторицею повертається в наші же скрині. Ми схожі на траву, що росте то пишнішою, що більше її топчуть. Навіть сьогоднішній блискучий турнір не обійшовся без допомоги зневажуваного юдея і лише з його милості зміг відбутися.
— Дочко моя, — сказав Ісак, — ти торкнулася ще однієї струни мого суму! Той добрий кінь і багаті обладунки, що становлять весь чистий бариш моєї угоди з Кірджат Джайрамом у Лестері, пропали. Так, пропали, поглинувши заробіток цілого тижня, цілих шести днів, від однієї суботи до іншої! Втім, ще подивимося, можливо, ця справа матиме кращий фінал. Він, здається, справді добрий юнак!
— Але ж ти, — заперечила Ребекка, — напевно, не розкаюєшся в тому, що відплатив цьому лицареві за його добру послугу.
— Це так, донько моя, — сказав Ісак, — але в мене так само мало надії на те, що навіть найкращий із християн добровільно сплатить свій борг юдеєві, як і на те, що я своїми очима побачу стіни й вежі нового храму.
Сказавши це, він знову почав невдоволено крокувати кімнатою, а Ребекка, розуміючи, що її спроби утішити батька лише змушують його скаржитися на нові й нові лиха й додають йому невеселого настрою, вирішила втриматися від подальших зауважень. І рішення це найвищою мірою мудре, і ми порадили б усім утішникам і порадникам у схожих випадках чинити як вона.
Тим часом зовсім стемніло, і слуга, увійшовши, поставив на стіл два срібні ліхтарі, запалені гноти яких були занурені в запашну оливу; інший слуга приніс дорогі вина й витончені страви й розставив їх на невеликому столі з чорного дерева, прикрашеному сріблом. Водночас він доповів Ісаку, що з ним бажає поговорити назаретянин (так юдеі називали між собою християн). Хто живе торгівлею, той зобов'язаний повсякчас віддавати себе в розпорядження будь-якого відвідувача, який бажає вести з ним справу. Ісак поспішно поставив на стіл ледь пригублений келих із грецьким вином і, сказавши дочці: "Ребекко, опусти покривало", — наказав слузі покликати гостя.
Ледь Ребекка встигла опустити на своє чарівне обличчя довгу срібну вуаль, як двері відчинилися й увійшов Гурт, закутаний у широкі складки свого норманського плаща. Зовнішність його радше вселяла підозру, ніж налаштовувала на довіру, тим більше що, входячи, він не зняв шапки, а ще нижче насунув її на похмуре чоло.
— Це ти Ісак із Йорка? — запитав Гурт по-саксонському.
— Так, це я, — відповів Ісак на тому ж діалекті; ведучи торгівлю в Англії, він вільно говорив усіма мовами, вживаними у межах Британії. — А ти хто такий?
— Яке тобі до цього діло? — буркнув Гурт.
— Таке ж, яке й тобі до мого часу, — сказав Ісак. — Як же я з тобою розмовлятиму, якщо не знатиму, хто ти такий?
— Дуже просто, — відповів Гурт, — платячи гроші, я повинен знати, чи тій особі я плачу, а тобі, гадаю, цілком однаково, з чиїх рук ти їх одержиш.
— О Боже батьків моїх! Ти приніс мені гроші? Ну, це зовсім інша справа. Від кого ж ці гроші?
— Від лицаря Позбавленого Спадщини, — сказав Гурт. — Він вийшов переможцем на сьогоднішньому турнірі, а гроші шле тобі за бойове спорядження, яке, за твоєю запискою, дістав йому Кирджат Джайрам із Лестера. Кінь уже стоїть у твоїй стайні; тепер я хочу знати, скільки потрібно сплатити за обладунок.
— Я казав, що він добрий юнак! — вигукнув Ісак у пориві радісного хвилювання. — Склянка вина не зашкодить тобі, — додав він, подаючи свинареві келих такого витонченого напою, якого Гурт зроду ще не куштував. — А скільки ж ти приніс грошей?
— Пресвята Діво! — мовив Гурт, осушивши келих й ставлячи його на стіл. — Яке ж вино п'ють ці нечестивці, а щирому християнинові доводиться ковтати один лише ель, та ще й такий каламутний та густий, що він не кращий за свиняче пійло! Скільки грошей я приніс? — вів далі він, перериваючи свої нелюб'язні зауваження. — Невелику суму, однак для тебе буде достатньо. Подумай, Ісаку, треба ж і совість мати.
— Як же так, — сказав Ісак, — твій господар завоював собі добрим списом добірних коней і багатий обладунок. Але, я знаю, він гарний юнак. Я візьму панцир і коней на сплату боргу, а що залишиться зверх того, поверну йому грошима.
— Мій господар уже збув із рук весь цей товар, — сказав Гурт.
— Ну, це дарма! — сказав єврей. — Ніхто з тутешніх християн не в змозі скупити в одні руки стільки коней і спорядження. Але в тебе є сотня цехінів у цьому мішку, — продовжував Ісак, заглядаючи під плащ Гурта, — він важкий.
— У мене там наконечники для стріл, — збрехав Гурт.
— Ну гаразд, — сказав Ісак, вагаючись між жадобою наживи й раптовим бажанням виявити великодушність. — Коли я скажу, що за доброго коня й за багатий обладунок візьму лише вісімдесят цехінів, тут уже мені жодного гульдена баришу не перепаде. Знайдеться в тебе стільки грошей, щоб розплатитися зі мною?
— Ледь-ледь набереться, — сказав Гурт, хоча єврей запросив набагато менше, ніж він очікував, — та й то мій господар залишиться майже ні з чим. Ну, якщо це твоє останнє слово, доведеться поступитися тобі.
— Налий-но собі ще склянку вина, — сказав Ісак. — Замало буде вісімдесяти цехінів: зовсім без прибутку залишуся. А як кінь, чи не дістав він ушкоджень? Ох, якою жорстокою й небезпечною була ця сутичка! І люди й коні кинулися одне на одного, ніби дикі бешанські бики. Немислимо, щоб коневі від того не було ніякої шкоди.
— Кінь здоровий і неушкоджений, — заперечив Гурт, — ти сам можеш оглянути його. І, крім того, я кажу прямо, що сімдесяти цехінів позаочі досить за панцир, а слово християнина, сподіваюся, не гірше юдейського: коли не хочеш брати сімдесят, я візьму мішок (тут він потрусив ним так, що червінці усередині задзвеніли) і занесу його назад своєму господареві.
— Ні, ні, — сказав Ісак, так тому й бути, викладай таланти… тобто шекелі… тобто вісімдесят цехінів, і побачиш, що я зумію тобі віддячити.
Гурт виклав на стіл вісімдесят цехінів, а Ісак, повільно перерахувавши гроші, видав йому розписку про те, що одержав коня й гроші за обладунок.
У єврея руки тремтіли від радості, поки він загортав перші сімдесят золотих монет; останній десяток він рахував набагато повільніше, розмовляючи увесь час на сторонні теми, і по одній спускав монети в гаманець. Здавалося, що жадібність бореться в ньому з найкращими почуттями, спонукуючи опускати в гаманець цехін за цехіном, тимчасом як сумління підказує, що треба хоч частину повернути благодійникові або принаймні винагородити його слугу. Промова Ісака була приблизно такою:
— Сімдесят один, сімдесят два… твій господар — чудовий юнак. Сімдесят три… Що й казати, чудовий парубок… Сімдесят чотири… Ця монета трохи обточена збоку… Сімдесят п'ять… А ця й зовсім легка… Сімдесят шість… Якщо твоєму господареві знадобляться гроші, нехай звертається просто до Ісака з Йорка… Сімдесят сім… Тобто, звісно, із благонадійним забезпеченням…
Тут він помовчав, і Гурт уже сподівався, що інші три монети уникнуть долі попередніх.
Однак підрахунок тривав:
— Сімдесят вісім… І ти теж славний хлопець… Сімдесят дев'ять… І, без сумніву, заслуговуєш на винагороду.
Тут Ісак осікся й поглянув на останній цехін, маючи намір подарувати його Гурту. Він потримав його у висячому положенні, покачав на пучці, підкинув на стіл, прислухаючись до того, як він задзвенить. Якби монета зазвучала глухо, якби вона виявилася хоч на волосину легшою, ніж була, великодушність взяла б гору; але, на Гуртову біду, цехін покотився лунко, світився яскраво, був нового карбування і навіть на одне зерно важчий узаконеної ваги. В Ісака забракло духу розстатися з ним, і він, ніби з неуважності, опустив його у свій гаманець, мовивши:
— Вісімдесят штук; сподіваюся, що твій господар щедро нагородить тебе. Однак, — додав він, пильно дивлячись на мішок, що був у Гурта, — у тебе отут, напевно, ще є гроші?
Гурт скривився, що мало означати посмішку, і сказав:
— Мабуть, буде ще стільки ж, як ти зараз порахував.
Гурт склав розписку, дбайливо сховав її у свою шапку й зауважив:
— Але начувайся: коли ти розписку написав неправильно, я тобі бороду вискубаю.
Із цими словами, не чекаючи запрошення, він налив собі третій келих вина, випив його і вийшов не прощаючись.
— Ребекко, — сказав єврей, — цей ісмаїліт мало не надурив мене. Втім, його господар — добрий юнак, і я радий, що лицар здобув собі золото і срібло, й усе завдяки прудкості свого коня й міцності свого списа, що, мов спис Голіафа, міг змагатися у швидкості із ткацьким човником.
Він обернувся, очікуючи відповіді від дочки, але виявилося, що її в кімнаті немає: вона пішла, поки він торгувався з Гуртом.
Тим часом Гурт, вийшовши в темні сіни, роззирався навсібіч, міркуючи, де ж тут вихід. Раптом він побачив жінку в білій сукні зі срібною лампою в руці. Вона подала йому знак іти за нею в бічну кімнату. Гурт спочатку позадкував. У всіх випадках, коли йому загрожувала цілком приземлена фізична сила, він був грубий і безстрашний, як кабан, але він був боязкий в усьому, що стосувалося лісовиків, домовиків, білих жінок та інших саксонських забобонів так само, як його древні німецькі пращури. До того ж він пам'ятав, що перебуває в будинку єврея, а цей народ, крім усіх вад, приписуваних йому перегудами, ще й вирізнявся, на думку простолюду, найглибшими пізнаннями щодо всіляких чарів і чаклунства.