Айвенго

Вальтер Скотт

Сторінка 15 з 77

Сутичка тривала недовго: мистецтво й фортуна заводіїв були такі, що супротивники Буа-Гільбера, Мальвуазена й Фрон де Бефа разом упали з коней на землю. Супротивник Гранменіля, замість спрямувати спис у шолом або в щит ворога, переломив його об тулуб лицаря, що вважалося ганебнішим, ніж просто звалитися з коня: останнє можна було приписати випадковості, тоді як перше свідчило про незграбність і навіть невміння обходитися зі своєю зброєю. Лиш п'ятий лицар підтримав честь своєї партії: він бився з йоаннітом, обидва переломили списи й розійшлися, причому жоден із них не домігся переваги.

Лемент глядачів, вигуки герольдів і звуки сурм проголосили торжество переможців і поразку переможених. Переможці повернулися у свої намети, а переможені, піднявшись із землі, посоромлені, вийшли з арени; вони мали тепер вступити з переможцями в перемовини про викуп своїх обладунків і коней, які, за законами турнірів, стали здобиччю переможців. Один лише п'ятий трохи забарився, погарцював по арені і дочекався оплесків публіки, що, без сумніву, сприяло приниженню його соратників.

Слідом за першою друга й третя партії лицарів виїжджали на арену й випробовували своє бойове щастя. Однак перемога рішуче залишалася на боці заводіїв. Жоден із них не був вибитий із сідла й не зробив ганебного промаху списом, тоді як такі невдачі постійно траплялися в їхніх супротивників. Тому та частина глядачів, яка не співчувала лицарям-заводіям, зажурилася, бачачи їхній незмінний успіх. У четвертій партії виїхало лише три лицарі; вони обійшли щити Буа-Гільбера й Фрон де Бефа й викликали на змагання лише трьох інших — тих, які виявили меншу спритність і силу. Але така обережність ні до чого не призвела.

Лицарі-заводії, як і раніше, мали повний успіх. Один з їхніх супротивників вилетів із сідла, а два інших промахнулися, тобто зазнали поразки в прийомі бою, що вимагав точності й сильного удару списом, причому спис міг ударити по шолому або об щит супротивника, переломитися від сили цього удару або скинути самого нападника на землю.

Після четвертого змагання оголосили досить довгу перерву. Видко, охочих відновити герц не було. Серед глядачів почалося ремство; річ у тому, що із п'яти лицарів-заводіїв Мальвуазен і Фрон де Беф не користувалися прихильністю народу через свою жорстокість, а інших, крім Гранменіля, не любили, бо вони були чужоземцями.

Ніхто не був настільки засмучений вислідом турніру, як Седрик Сакс, який у кожному успіху норманських лицарів бачив нову образу для честі Англії. Сам він замолоду не був навчений довершеному володінню лицарською зброєю, хоча й не раз показував свою хоробрість і твердість у бою. Тепер він запитально поглядав на Ательстана, який свого часу вчився цьому модному мистецтву. Седрик, здавалося, хотів, щоб Ательстан спробував вирвати перемогу з рук тамплієра та його товаришів. Але, незважаючи на свою силу й хоробрість, Ательстан був таким ледачим і позбавленим честолюбства, що не міг зробити зусилля, на яке очікував Седрик.

— Не пощастило сьогодні Англії, мілорде, — мовив Седрик багатозначно. — Чи не спокушає це вас узятися за спис?

— Я збираюся побитися завтра, — відповів Ательстан. — Я візьму участь в melee[35]. Не варто вже сьогодні надягати ратні обладунки.

Ця відповідь була не до душі Седрику з двох причин: по-перше, йому дошкулило норманське слово melee, що означало загальну сутичку, а по-друге, у цій відповіді позначилася байдужість Ательстана до честі своєї батьківщини. Але через те, що так говорила людина, до якої Седрик відчував глибоку повагу, він не дозволив собі обговорювати Ательстанові мотиви або вади. Втім, його випередив Вамба, який поквапився вставити своє слівце.

— Ви маєте рацію! — сказав він. — Хоч воно й сутужніше, зате набагато почесніше бути першим зі ста чоловіків, ніж першим із двох.

Ательстан прийняв ці слова за похвалу, сказану всерйоз, але Седрик, збагнувши потаємну думку блазня, кинув на нього суворий і загрозливий погляд. На щастя для Вамби, час і обставини не дозволили господареві покарати його.

Змагання досі не відновлялося; було чути лише голоси герольдів, які викрикували:

— На вас чекає кохання дам, переломлюйте списи на їхню честь! Виступайте, хоробрі лицарі! Прекрасні очі дивляться на ваші подвиги!

Час від часу музиканти виповнювали повітря дикими звуками фанфар — знаком перемоги й виклику на двобій. У юрбі буботіли, що ось нарешті випав святковий день, та й у той нічого гарного не побачиш. Старі лицарі й літні дворяни пошепки обмінювалися зауваженнями, згадували тріумфи своєї молодості, скаржилися на те, що зовсім вимирає войовничий дух, а втім, погоджувалися, що нині немає вже більше таких сліпучих красунь, які в старі роки надихали бійців. Принц Джон зі своїми наближеними почав товкти про приготування бенкету й про присудження винагороди Бріану де Буа-Гільберу, який тим самим списом скинув двох супротивників із сідел, а третього переміг.

Нарешті, щойно сарацинські музиканти ще раз зіграли якийсь тривалий марш, на північному кінці арени з-за огорожі почувся звук самотньої труби, що означав виклик. Всі погляди звернулися в той бік, щоб побачити, хто цей новий лицар, який проголошував про своє прибуття. Браму поспіхом відчинили, і він в'їхав на арену.

Скільки можна було судити про людину, заковану у бойові обладунки, новий боєць був трохи вищий середнього зросту й здавався швидше тендітним, ніж кремезним. На ньому був сталевий панцир із багатою золотою насічкою; герб на його щиті зображував молодий дуб, вирваний із коренем; під ним був напис іспанською мовою: "Desdichado", що означає "Позбавлений спадщини". Їхав він на чудовому вороному коні. Проїжджаючи уздовж галерей, він витонченим рухом схилив спис, вітаючи принца й дам. Спритність, із якою він керував конем, і юнацька грація його рухів відразу прихилили до нього серця більшості глядачів, і з юрби пролунали вигуки:

— Торкни списом щит Ральфа де Віпонта! Викликай йоанніта: він не такий міцний у сідлі, з ним легше буде впоратися!

Супроводжуваний такими доброзичливими порадами, лицар виїхав на пагорбок і, на подив усіх глядачів, наблизившись до середнього намету, з такою силою вдарив гострим кінцем свого списа в щит Бріана де Буа-Гільбера, що той протяжливо дзенькнув. Усі були вкрай здивовані такою сміливістю, але більше за всіх зачудувався сам грізний лицар, отримавши виклик на смертний бій. Анітрохи не очікуючи настільки рішучого виклику, він у невимушеній позі стояв у ту хвилину біля входу до свого намету.

— Чи були ви сьогодні на сповіді, братику? — сказав він. — Чи ходили до обідні, якщо так відважно ризикуєте своїм життям?

— Я краще за тебе приготувався до смерті, — відповів лицар Позбавлений Спадщини, який під цим ім'ям і був занесений до переліку учасників турніру.

— Тож іди, ставай на своє місце на арені, — сказав де Буа-Гільбер, — та помилуйся на сонце востаннє: нині ж увечері ти прокинешся у раю.

— Дякую за попередження, — відповів лицар Позбавлений Спадщини. — Прийми ж і від мене добру пораду: сідай на свіжого коня й бери новий спис: клянуся честю, вони тобі знадобляться.

Виголосивши це, він змусив свого коня задки спуститися з пагорба й задкувати через всю арену аж до північних воріт. Тут він зупинився як вкопаний, чекаючи на свого супротивника. Надзвичайна майстерність, з якою він керував конем, знову викликала схвальні вигуки більшості глядачів.

Як не прикро було де Буа-Гільберу слухати поради свого суперника, проте тепер його честь залежала від результату боротьби, і тому він не міг зневажити нічим, що сприяло б його успіху. Він наказав подати собі свіжого коня, сильного і жвавого, вибрав новий, міцний спис, побоюючись, що ратище старого не таке вже надійне після попередніх сутичок, і замінив щит, ушкоджений у попередніх сутичках. На першому щиті в нього була звичайна емблема тамплієрів — двоє лицарів, які їдуть на одному коні, що служило символом смиренності й бідності. Насправді замість цих якостей, що вважалися спочатку необхідними для тамплієрів, лицарі Храму в той час вирізнялися пихою й користолюбством, що й послужило приводом до знищення їхнього ордену. На новому щиті де Буа-Гільбера зображений був ворон, що летить, тримаючи в пазурах череп, а під ним напис: "Стережися ворона".

Коли обидва супротивники, які вирішили битися на смерть, стали один проти одного по два боки арени, тривожне очікування глядачів досягло найвищої межі. Деякі сподівалися, що змагання закінчиться щасливо для лицаря Позбавленого Спадщини, — його відвага й сміливість прихилили більшість глядачів на його бік.

Тільки-но сурми подали сигнал, обидва суперники зі швидкістю блискавки ринулися на середину арени і зіштовхнулись із силою громового удару. Їхні списи розлетілися уламками по самі руків'я, і в якусь мить здалося, що обидва лицарі впали, тому що коні під ними здійнялися дибки й позадкували. Однак майстерні вершники впоралися з кіньми, пустивши в хід і остроги, і вудила. З хвилину вони дивилися один одному просто у вічі; здавалося, погляди їх метають полум'я крізь забрала шоломів; потім, повернувши коней, вони поїхали кожен у свій бік й біля воріт одержали нові списи з рук своїх зброєносців.

Громові вигуки схвалення численних глядачів, які при цьому махали хустками й шарфами, доводили, з яким інтересом усі стежили за цим двобоєм; уперше в той день виїхали на арену бійці, настільки рівні по силі та спритності. Але тільки-но вони знову стали один проти одного, лемент і оплески стихли, народ навколо арени завмер, і запала така глибока тиша, начебто глядачі боялися перевести подих.

Давши коням і вершникам відпочити кілька хвилин, принц Джон подав знак сурмачам грати сигнал до бою. Удруге супротивники помчали на середину арени й знову зіштовхнулися з такою ж швидкістю, силою та спритністю, але не з рівним успіхом, як вперше.

Цього разу тамплієр цілив у саму середину щита свого супротивника й ударив у нього так влучно й дужо, що спис розлетівся вщент, а лицар похитнувся в сідлі. У свою чергу, Позбавлений Спадщини, який спочатку також цілив у щит Буа-Гільбера, в останню мить сутички змінив напрямок списа й ударив по шолому супротивника. Це було набагато складніше, та якщо пощастить, удар міг бути майже непоборним.

12 13 14 15 16 17 18
загрузка...