Кинутий був на Огігію-острів богами. Каліпсо
Там пишнокоса живе, страшна ясномовна богиня,
450] Що годувала й кохала мене. І навіщо б я знов це
Мав говорити? Ще вчора все в домі тобі розповів я
Й славній дружині твоїй. Та й зовсім мені нецікаво
Знов говорити все те, що докладно тобі розповів я".
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
ЗМІСТ ТРИНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ І РАНОК ТРИДЦЯТЬ П'ЯТОГО
Одіссей, нагороджений щедро царем Алкіноєм, царицею Аретою і феаками, залишає з наближенням ночі їх острів. Він засинає. Тим часом корабель феакійський, швидко закінчивши своє плавання, досягає Ітаки. Наблизившись до Ферганської пристані, мореплавці виносять сонного Одіссея на берег і там залишають його з усіма скарбами, які він одержав від феаків. А самі віддаляються. Роздратований Посейдон перетворює їхній корабель у скелю. Одіссей прокидається, але не впізнає своєї землі, яку Афіна вкрила густим туманом. Богиня зустрічається з ним у вигляді юнака. Він розповідає вигадану пригоду; тоді Афіна відкривається йому, прибравши вигляд діви. Сховавши Одіссеєві скарби у гроті наяд, богиня дає йому настанову, як помститися на женихах, перетворює його у злиденного старця і, наказавши йому йти у глиб острова до свинопаса Евмея, сама відлітає в Лакедемон до Телемаха.
ВІДПЛИТТЯ ОДІССЕЯ З КРАЇНИ ФЕАКІВ
І ПРИБУТТЯ ДО ІТАКИ
Так говорив Одіссей, і тиша навколо настала.
Мов зачаровані, всі в звечорілих сиділи покоях.
"Як уступив, Одіссею, на мідний поріг ти у дім мій
5] Високоверхий, то певен я, що й до свого незабаром
Вернешся ти без блукань, хоч багато зазнав їх раніше.
Вам же, старшино шановна, що в домі моєму іскристе
П'єте пошани вино й наслухаєте співу аедів,
Ось що, до кожного й всіх вас звертаючись, маю сказати:
10] В гладко обтесаній скрині вже складено й шати для гостя,
Й вироби з золота тонко відлиті, й всі інші дарунки,
Що поприносили ви йому, радники славних феаків.
Даймо, крім того, йому по триногу великому кожен
І по котлові, а потім, з народу зібравши, свої ми
15] Втрати повернем; важкий для одного це був би дарунок".
Так говорив Алкіной, і подобалось всім його слово.
Потім вони спочивать по своїх розійшлися домівках.
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
До корабля вони з мідним усі поспішили начинням.
20] Ходячи по кораблю, Алкіноєва сила священна
Порозкладала старанно під лавами всі ті дарунки,
Щоб не були на заваді гребцям, як за весла засядуть.
До Алкіноя посходились учту вони готувати.
їм заколола бика Алкіноєва сила священна
25] В честь темнохмарного Зевса Кроніда, що всім володіє.
Стегна спаливши, самі вони в учті розкішній велику
Мали утіху. Співав перед ними співець божественний,
Славний між людом усім Демодок. Одіссей же до сонця
Ясного голову все повертав з нетерпіння — коли вже
Так, як вечері жадає ратай, що майстерного плуга
На новині цілий день йому тягнуть воли винно-темні,
Й серцем радіє, коли вже на захід схиляється сонце
Й близько вечеря, і вже він іде, ледве тягнучи ноги,
35] Так же радів Одіссей, як на захід схилилося сонце.
До веслолюбних феаків тоді він почав говорити,
До Алкіноя свою найбільше звертаючи мову:
"О Алкіною, владарю, в усіх племенах найславніший!
Вирядіть в путь ви мене, узливання створивши, самі ж тут
40] Будьте здорові! Здійснилось-бо те, чого прагнув я серцем —
І поворот, і коштовні дари, — хай богове небесні
Благословлять їх, нехай безпорочною вірну дружину
Й друзів своїх у здоров'ї знайду я, додому вернувшись.
Ви ж залишайтесь на радість дружинам, від юності любим
45] Подругам вашим, і дітям своїм. Хай богове пошлють вам
Всякого щастя, й хай люд ваш ніякого лиха не знає!"
Так говорив він, і всі це схвалили й погодились гостя
Вирядить гідно в дорогу, усе-бо він мовив доладно.
От до окличника мовить тоді Алкіноєва сила:
50] "Воду з вином розведи, Понтоною, в кратері й навколо
Всім піднеси, щоб могли, помолившися батькові Зевсу,
Гідно ми нашого вирядить гостя до рідного краю".
Мовив він так, і вино розмішав Понтоной медоплинне
Й кожному в кубок налив, і усі, в своїх сидячи кріслах,
55] Вічним, блаженним богам, що простором небес володіють,
Стали творить узливання. Підвівсь Одіссей богосвітлий
І, до Арети наблизившись, келих подав їй дводонний,
Потім промовив, із словом до неї звернувшись крилатим:
"Будь, володарко, здорова на довгі літа, поки прийдуть
60] Старість і смерть, — вони-бо нікого з людей не минають.
Я від'їжджаю, а ти будь щаслива у домі своєму
З любими дітьми, й людьми усіма, й владарем Алкіноєм".
Мовивши це, ступив на поріг Одіссей богосвітлий.
Разом послала й окличника з ним Алкіноєва сила,
65] Щоб на швидкий корабель до моря його супроводив.
Слідом служебниць-жінок Арета за ними послала,
З випраним чисто плащем прямувала одна і з хітоном,
Друга добротну несла прегарного виробу скриню,
Ще одна з хлібом і темно-червоним вином поспішала.
70] До корабля підійшли вони всі і до берега моря,
Славні супутники, з рук їх принесені речі прийнявши,
Склали на дно корабля — і вино, й розмаїті наїдки.
Для Одіссея ж вони на кормі корабля їх швидкого
Килим послали й ряднину, щоб міг на них він спокійно
75] Виспатись. Зразу ж тоді підійшов він до ложа і мовчки
Ліг спочивати. За весла вони посідали рядами
Й линви од каменів, з дір, в них пробитих, усі відв'язали.
І нахилились гребці й ударили веслами море.
Впав Одіссеєві сон найсолодший тоді на повіки,
80] Непробудимо солодкий, найближче до смерті подібний.
Мов у полях жеребці, четвернею запряжені в повіз,
Мчать як шалені під ляск батога по широкій дорозі,
Аж підіймаються високо вгору вони над землею,
Так піднімався і ніс корабля, а позаду багряна
Хвиля шумливого моря аж пінилась, так бушувала.
Плив корабель неухильно вперед, і ні яструб, ні сокіл,
Птах найбистріший, не міг би у летові з ним порівнятись.
Швидко летів корабель, морську розсікаючи хвилю
Й мужа везучи, що розумом був до богів лиш подібний,
90] Надто багато-бо горя зазнав він душею раніше
В січах тяжких з ворогами, у хвилях бурхливого моря.
Спав він спокійно тепер, про лихо колишнє забувши.
Ледве на небо зоря світлосяйна зійшла провістити
Близьке настання Еос, що з досвітньої мли виникає,
95] А корабель мореплавний до острова вже наближався.
Є на Ітаці затока, що назву від Форкіна має,
Старця морського; при вході до неї два миси обабіч,
З моря скелясті й пологі всередині тої затоки.
Миси від буйної хвилі її захищають, що зовні
100] Вітер здіймає, — всередину бухти тієї зайшовши,
Без якорів кораблі добропалубні можуть стояти.
Край узбережжя затоки стоїть довголиста олива,
А біля неї чудова тіниста печера, священний
Захисток німф чарівних, що наядами їх називають.
105] Є у печері тій амфор камінних багато й великих
Келихів; бджоли роями гніздяться у ній медоносні.
Є ще великі там кросна камінні, — на них собі німфи
Тчуть пурпурово-барвисті вбрання, що аж глянути любо;
Є й дзюркотливі джерела. Два входи до тої печери:
110] Входом північним і людям до неї проходити можна,
Вхід же із півдня — лише для богів, і не вільно нікому
З смертних проходити ним, богам лише вхід той відкрито.
От увійшли вони в бухту знайому. І до половини
На узбережжя положисте їх корабель із розгону
115] Вибіг, — веслами руки гребців його так підганяли.
З добре обладнаних лав корабля вони вийшли на берег,
Насамперед із корми Одіссея гуртом перенісши,
Разом з рядниною й килимом ясним, що в них спочивав він,
На прибережний пісок оповитого сном положили.
120] Потім дарунки позносили, що на дорогу додому
Славні феаки дали, завдяки допомозі Афіни.
Склали докупи усе під оливу вони довголисту
Одаль дороги, щоб шкоди хто-небудь з людей перехожих
Не наробив, поки сам Одіссей ще від сну не прокинувсь,
125] Зразу ж додому назад попливли. Та землі потрясатель
Грозьб не забув, що раніш богорівному він Одіссею
Ними грозив, і у Зевса тоді попросив він поради:
"Зевсе, наш батьку! Пошани ніякої поміж богами
Більше не матиму я, якщо смертні мене не шанують,
130] Навіть феаки, що рід свій славетний від мене виводять.
Я сподівався, що, лиш перетерпівши лиха багато,
Вернеться все ж Одіссей; повороту додому від нього
Не відбирав я, бо ти ж обіцяв, головою кивнувши.
Сплячим його відвезли на швидкім кораблі через море,
135] І на Ітаці зсадили, й численних дарів надавали:
Золота, й міді багато, і тканого безліч одіння —
Стільки із Трої собі Одіссей не привіз би напевно,
Навіть із долею здобичі цілим додому вернувшись".
В відповідь так йому Зевс, що хмари збирає, промовив:
"Що це ти кажеш, землі потрясателю вельмимогутніи!
Не зневажали тебе ще боги. Та воно й неможливо
Не шанувать одного з найстаріших богів і найкращих,
А як з людей хто, могутністю й силою слабших, посміє
Не поважать тебе, завжди ти зможеш його покарати.
145] Отже, роби, як бажаєш, як серцю твоєму завгодно".
В відповідь мовив йому Посейдон, землі потрясатель:
"Так би зробив я усе, як мовиш мені, темнохмарний,
Тільки тебе я боюся і гніву твого уникаю.
Нині ж я хочу феаків отой корабель пречудовий,
150] Що із виправи додому вертається, в морі туманнім
Геть розтрощить, щоб назавжди одвикли вони подорожніх
Переправляти, ще й місто горою від них заслоню я".
В відповідь так йому Зевс, що хмари збирає, промовив:
"Друже мій, ось як моєму то серцю найкращим здається:
155] Тільки-но люди із міста побачать здаля корабель той,
Що підпливатиме, в камінь його оберни біля суші,
Виглядом схожий на той корабель, щоб усі дивувались
Люди, що довгою їхнє заслонено місто горою".
Щойно почув ці слова Посейдон, землі потрясатель,
ібо рушив він прямо до Схерії, де проживають феаки,
Й там дожидав він. Близько вже був корабель мореплавний,
Швидко йдучи. Наблизивсь до нього землі потрясатель,
Перетворив його в скелю; долонею вдаривши зверху,
Міцно його закріпив і сам відійшов після того.
165] Перемовлятись словами крилатими поміж собою
Славні тоді почали моряки, довговеслі феаки.
Переглядаючись, так поміж себе вони говорили:
"Лишенько! Хто ж то швидкий корабель, що вертався
додому,
Раптом у морі спинив, коли близько він там показався?"
170] Так то один з них, то другий казав, а що сталось — не знали.
Отже, озвався тоді Алкіной і так до них мовив:
"Горенько! Ось воно давнє збулося-таки віщування
Батька мого, що сказав: на нас Посейдон прогнівиться
Тим, що ми через моря перевозці для всіх безодмовні.
175] Прийде година, казав, коли наш корабель пречудовий,
Що повертатися буде з виправи, в туманному морі
Бог нам розтрощить і довгою місто заслонить горою.
Так повістив мені батько, і все це збувається нині.
Отже, послухайте всі і зробіть те, що зараз скажу вам:
180] Не перевозьте нікого з людей, хто б до нашого міста
Не нагодивсь.