*" Там пишнокоса живе, ця дивна богиня. Прийнявши,
Гойно мене годувала, й кохала вона, і безсмертним
Пообіцяла зробить, щоб не старів уже я ніколи.
Духа ж у грудях моїх не здолала вона прихилити.
Сім безперервних я років у неї лишався, сльозами
Кроплячи одіж нетлінну, даровану тою ж Каліпсо.
А як, наблизившись, рік надійшов уже й восьмий до мене,
Раптом додому пливти вона пильно мені наказала —
Зевса велінням чи, може, й сама свою думку змінила.
Швидко на збитому міцно плоту відпустила, багато
265] Хліба й солодкого давши вина, ще й одіж нетлінну.
Німфа теплий услід мені вітер попутний послала;
Плив уже днів я сімнадцять, широким прямуючи морем.
На вісімнадцятий день показалися гори тінисті
Вашого краю, і в грудях у мене, нещасного, любе
270] Серце раділо. Та лиха усякого мав ще багато
Стерпіти я, що наслав Посейдон, землі потрясатель.
Буйні вітри розбудивши, мені заступив він дорогу,
Море безкрає розбурхав; і голосно, тяжко стогнав я,
Та на плотові триматися хвиля мені не давала.
275] Зрештою вщент його буря розбила, і вплав я, пустившись,
Моря глибінь перерізав, аж поки до вашого краю
Вітер і хвилі, з собою мене несучи, не пригнали.
Мав я вже вийти на берег, та хвиля б мене подолала,
Кинувши мною об скелі страшні на безрадіснім місці.
280] Знову одплинув я вбік, аж поки у гирлі річному
Я опинився, — те місце здалося мені найзручнішим:
Сили зібравши останні, я там і упав. Насувалась
Ніч божественна. Убік од ріки, що з неба спадає,
285] Я відійшов і заліг у кущах, загорнувшись в опале
Листя, а бог тоді сон навіяв мені безтурботний.
Так серед листя того з журбою у милому серці
Спав я цілісіньку ніч до світанку і аж до полудня.
Сонце до заходу йшло, й від солодкого сну я прокинувсь.
290] На узбережжі в забавах побачив служниць я твоєї
Доньки й між ними й саму її — наче богиню. До неї
Я із благанням звернувсь. Благородний не звів її розум, —
Так мене стріла, що я й сподіватись не міг від такої
Юної дівчини, бо найчастіш нерозсудлива молодь.
2'5] їжі дала мені щедро й вина променистого вдосталь,
В річці помила мене і одіж оцю дарувала.
Хоч і засмучений тяжко, всю правду тобі розповів я".
Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:
"Не до ладу учинила з тобою дочка моя, гостю,
300] Що із служницями разом тебе до нашого дому
Не запросила, — до неї до першої ти-бо звернувся".
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
"Дівчину ти безневинну не лай через мене, герою.
Пропонувала мені вона йти із служницями разом,
305] Та не схотів уже сам я, бо сором було і боявсь я,
Щоб не розгнівав ти серця свого, нас побачивши вкупі.
Надто-бо всі запальні на землі ми цій, плем'я людськеє".
Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив:
310] Гніватись марно, — краще в усьому дотримувать міри.
Свідки — батько наш Зевс, Аполлон і Паллада Афіна,
Що отакий, як ти є, та ще й думки зі мною одної,
Мав би дочку мою, тут залишившись, і звався б жаданим
Зятем моїм! Якби хтів ти лишитись, то дав би тобі я
315] Дім і маєтки свої. Проти волі ж ніхто із феаків
Тут не затримає, — Зевсові-батьку було б це нелюбо.
Твій же від'їзд відціля, щоб знав ти це добре, на завтра
Я призначаю. Лежатимеш ти, оповитий глибоким
Сном, а інші гребтимуть у тиші спокійного моря,
320] Поки в вітчизну і в дім свій, чи де тобі любо, прибудеш,
Навіть коли б це й далі було ще за острів Евбею;
Він же край світу лежить, як розказують це очевидці
З наших людей, що возили русявого раз Радаманта
В краї тім Тітія, Геї могутнього сина, провідать.
325] Наші тоді без труда дістались туди мореплавці,
Й дня того ж самого легко вони повернулись додому.
Скоро побачиш ти сам, що мої кораблі найбистріші, —
Веслами наші гребці уміють по хвилі вдаряти".
Так він сказав, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,
330] І молитовно звернувся, й назвав на імення, й промовив:
"Зевсе, наш батьку, якби ж то слова Алкіноя збулися
Справді! Мав би навік він тоді на землі хлібодатній
Славу невгасну. А я б до вітчизни своєї вернувся!"
Так між собою удвох про все це вони розмовляли.
335] Білораменна Арета служницям звеліла тим часом
Ліжко йому в передсінок внести й подушками заслати,
З пурпуру гарного зверху покрити його килимами
Й ковдру покласти пухку, щоб було йому чим укриватись.
Зараз же вийшли з світцем у руках із покоїв служниці.
340] А як м'яке вони ложе старанно йому постелили,
До Одіссея тоді підійшли і його запросили:
"Йди спочивати, чужинче, — постеля тобі вже готова".
Так говорили вони, і з радістю ліг він заснути.
Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий,
345] В ліжко різьблене поринувши зразу в лункім передсінку.
Ліг Алкіной у середніх покоях високого дому,
Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила.
ПІСНЯ ВОСЬМА
ЗМІСТ ВОСЬМОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Алкіной, запропонувавши усім громадянам, що зібрались на площі, допомогти вирядити Одіссея на його батьківщину, запрошує вельмож і корабельників до себе на обід. Спів Демодока під час обіду. Потім розваги: біг, кидання диска, боротьба, бій навкулачки. Одіссей, ображений Евріалом, кидає камінь і всіх вражає своєю силою. Танок, під час якого Демодок співає про Арея й Афродіту. Всі повертаються до господи. Одіссея щедро обдаровано. За вечерею Демодок співає про дерев'яного коня і подвиги вождів ахейських. Його пісня викликає в очах Одіссея сльози; Алкіной розпитує про причини його скорботи і просить розповісти про свої пригоди.
ОДІССЕЄВЕ ПЕРЕБУВАННЯ У ФЕАКІВ
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
З ложа свого підвелась Алкіноєва сила священна,
Встав уже й городоборець тоді, Одіссей богорідний.
Гостя тоді повела Алкіноєва сила священна
5] Прямо на площу феаків, од їх кораблів недалеко.
Разом дійшовши, вони на камінні обтесанім сіли
Поруч. Паллада ж Афіна, окличника вигляд прибравши,
Що у розумного був Алкіноя, пішла через місто,
Щоб Одіссеєві мужньому швидше від'їзд влаштувати,
10] І, перед кожним мужем спиняючись, так говорила:
"Ну-бо, всі люду вожді і правителі всі феакійські, :
Швидше на площу збирайтесь чужинця послухати, котрий
До Алкіноя розумного в дім прибув ось недавно,
В морі зазнавши біди, — на безсмертних він виглядом схожий".
15] Мовлячи так, вона в кожнім бажання й цікавість будила:
Швидко усі позбиралися люди й заповнили площу
Й лави на ній. Розумного з подивом всі розглядали
Сина Лаерта, — в той час-бо Афіна йому ясноока
Дивну на голову й плечі красу пролила божественну,
20] Вищим зробила на зріст і на вигляд багато ставнішим,
Щоб феакійським мужам і любий він став, і приємний,
Подив у них викликав і пошану, здобув би звитягу
В іграх, якщо Одіссея схотять перевірить феаки.
А як посходились всі і велика зібралась громада,
25] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив:
"Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!
Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає:
Цей от чужинець, а хто він — не знаю, в блуканнях у дім мій
З заходу сонця прибув чи, може, зі сходу недавно,
30] Просить відправить додому й запевнення в тому благає.
Ми, як звичайно, від'їзд той готові йому влаштувати,
Бо ані він, ані інший, хто в дім завітає до мене,
Тут не благатиме довго свого повороту додому.
Отже, чорний спустім корабель, що на море священне
35] Плине уперше. Два й п'ятдесят юнаків йому в поміч
Виберіть ви щонайкращих, які у нас є у народі.
До кочетів хай прив'яжуть вони свої весла й на берег
Вийдуть; у дім наш прийшовши по тому, нехай приготують
Швидше обід, — всього я удосталь до нього постачу.
40] Це я наказую хлопцям. А ви, берлоносні державці,
Разом усі до мого приходьте прегарного дому
Гостя в покоях моїх у щирості дружній приймати.
Не відмовляйтесь ніхто. Запросіть і співця Демодока
Богонатхненного — має-бо дар од богів він піснями
45] Радувать нас, якої б не кликало серце співати".
Мовивши це, він пішов уперед, а за ним поспішили
Всі берловладці; пішов і окличник — співця запросити.
А п'ятдесят два гребці молоді, що звелів їх обрати,
Вийшли, як він наказав, на берег невтомного моря,
50] До корабля підійшли уздовж узбережжя морського,
Зсунули чорний вони корабель на воду глибоку,
Потім і щоглу, й вітрила на ньому як слід приладнали,
Стропками весла усі в кочетах закріпили рядами,
Все як належить, і білі вітрила вгорі розпустили;
55] Свій корабель на котві закріпивши, на берег всі вийшли
Й до Алкіноя розумного в дім подалися високий.
Повно людей тоді в двір, передсінок і в самий будинок
Понабивалось; було молодих і старих там багато.
Разом дванадцять овець Алкіной для учти зарізав,
Вісім свиней білоіклих і пару волів круторогих,
Шкуру із них поздирали й обід спорядили жаданий.
Любого всім співомовця привів тим часом окличник, —
Муза любила його, але злом і добром наділила:
Світло очей погасила, та спів дарувала солодкий.
65] Крісло окличник йому Понтоной срібнокуте поставив,
Спиною серед гостей до колони його притуливши;
Потім формінгу дзвінку на кілку дерев'янім повісив
Над головою його й показав, як дістати рукою
Струни; кошика з хлібом на гарнім столі він поставив,
70] Тут же і келих з вином, щоб пив, коли серце запрагне.
Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Муза співця надихнула мужів оспівати славетних
Співом, що слава його до широкого неба сягала,
75] Про Одіссеєву сварку з Ахіллом, Пелеєвим сином,
Як на розкішній учті богів вони злими словами
Лаялись несамовито й мужів володар Агамемнон
Нишком радів, що знатні ахеї отак посварились.
Бо як ознаку добра провістив йому в храмі Піфійськім
80] Феб-Аполлон, коли в бога спитати поради ступив він
Через поріг кам'яний, — то з волі великого Зевса
Був лиш початок нещасть, що найшли на троян і данаїв.
Отже, про це і співав славетний співець. Одіссей же,
Довгу керею пурпурну міцними піднявши руками,
^ Голову нею закрив і обличчя прекрасне сховав в ній, —
Сором-бо перед феаками сльози було проливати.
А як кінчав свою пісню співець божественний, то, сльози
Витерши, стягував знов Одіссей з голови ту керею,
Й, келих дводонний узявши, богам узливання творив він.
90] А як ізнову співати аед починав на прохання
Знатних феаків, що мали від співу його насолоду,
Знову тоді Одіссей, з головою укрившися, плакав.
Так удавалось од інших йому свої сльози ховати,
Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,
9— Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.
До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався:
"Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!
Вдосталь ми наші серця вдовольнили як ситним обідом,
Так і формінги звучанням, що з учтою завжди супутня.
100] Вийдімо звідси тепер, щоб участь узяти в змаганнях
Різних, — нехай, до своєї рідні повернувшись, розкаже
Гість наш удома, наскільки отут переважимо інших
Ми у бою навкулачки, в стрибанні, борні й перегонах".
Так він сказав і пішов уперед, а за ним і всі інші.
105] Зразу й окличник формінгу дзвінку на кілок дерев'яний
Зверху повісив, узяв Демодока за руку й з покоїв
Вивів на стежку ту саму, якою усі подалися
Знатні феаки, що ігри й змагання хотіли дивитись.
Вийшли на площу вони, а за ними слідом величезний
''" Сунувся натовп.