Заговір.
По тижневій подорожі прибули наші подорожні до-краю, який нїчим не був подібний до перебутого попе-редно. Наближали ся до хребта гір, після всякої правдоподібности, мети утечі Матакіта. Околиця, в наслідок обильности рік, мала богату рістню й фавну. Перша долина, яка роскрила ся перед подорожними, була так роскішною, що Сам вид її скріпив їх виснажені сили. Поміж двома зеленими лугами плив потік так хрустально прозорий, що дно його всюди було видко. Численні овочеві дерева росли на горбках, на залитій сонцем рівнині' роїли ся цілі стада чорних антільоп і буйволів, в невеликій далині' білий К її і її о-сеі'08 волік ся отяжілою ходою до потока, щоби в нїм занурити своє тїло. Укриті в хащах, позіхали дикі звірята, а лісовий осел піднімав свій поганий голос. А по деревах тисячі малп вганяло завзято. Кипріян і його товариші станули на горбку, подивляючи сю картину. Були в кінци в оттій частині* Африки, де володарями є кровожадні звірята, не знаючі небезпеки пального оружя.
Рівнож дивувало їх нагромаджене численних родів звірят, як на картині' маляря, який би хотів зібрати їх раси на полотні". Мешканців мала ся околиця дуже мало, так, що можна було її порівняти до пустині*.
— Ще слонів нема, щоби картина була повна — сказав одушевлений Кипріян.
Почувши ті слова, Лї вказав йому, простягаючи руку в сторону луга, що доторкав ся лїса, сіру масу, яку можна було взяти за скелі* — було се стадо слонів. Здавало ся, що є їх там тисячі.
— Ти знаєш ся зі слонами? — спитав Кипріян Китайця, коли розставляв шатра на нічліг.
Лї засвітив скісними очима.
— Я був два роки помічником стрілця на острові Цейльон — відповів скромно Лї.
— Ах, колиб так можна хоч з двох сполювати —-замітив Гільтон — якаж була би се приємність!
— А так, є се звірина гідна пороху — додав Панта-ляччі — два кливаки слона е доброю добичию, а наш віз помістив би їх з двайцять! Знаєте, товариші, се повернуло би нам кошта подорожі!
— Чудесна думка! — сказав Гільтон. — Чому не спробувати сього перед від'їздом в дальшу дорогу?
Рішено отже заполювати на слони в ранці; відтак, повечерявши гарно, всі* поклали ся спати, з виїмком Гільтона, який полишив ся на сторожі для береженя вогню. Дві години сидів так біля вогню і сон клеїв йому вії, коли нараз почув легке торкненє в лікоть.
Проснув ся незабаром і побачив перед собою Панта-ляччія.
— Не можу спати, прийшов я, щоби тут з вами посидіти — сказав і усів біля вогню.
— Ах, се добре, поміняємось: ви будете берегти вогню, а я піду переспати ся на возї.
— Нї, пождіть, маю вам щось сказати. Панталяччі оглянув ся довкола, чи хто не підслухує
і пошепки почав говорити!
— Полювали ви вже коли на слони?
— Так — відповів Гільтон — двічи.
— Отже знаєте, яку небеспеку представляє таке полю-ванє. Слон є так обережний, так мудрий, що чоловік рідко виходить побідником в боротьбі з ним.
— Правда, якщо полюють незручні стрілці' — притакнув Гільтон — однак добрий стрілець, узброєний в вибухаючі набої, не має знов чого так лякати ся.
— Знаю про се — відповів Італієць — якщоб однак лучила ся завтра Французови яка пригода, булоб се великою шкодою для науки!
— Справд'їшним нещастєм — притакнув Гільтон, сміючи ся злобно.
— Для нас нещастє се не булоб так велике — почав знов Панталяччі, заохочений сміхом товариша. — Колиб ми оба найшли Матакіта з діямантом, можнаб тоді порозумітись...
На хвилину замовкли оба, верстаючи в думках злочинні наміри.
— Так, двом лехше порозуміти ся, чим трьом — повторив Неаполітанець і нараз. замовк, оглядаючись трівожно довкола.
— Не бачите ви там якої тїни? — спитав.
Гільтон, помимо знаменитого зору, нїщо не завважав в околиці* табору.
— Се нїщо, може се тїнь падає від біля, яке Китаєць порозвішував на росі*.
По хвили мовчанки, Панталяччі почав знов своє, говорячи пошепки:
— Колиб так міг я повинимати йому набої із стрільби, щоб не завважав; підчас полюваня, стоючи за ним, вистрілив би я до слона, який кинув би ся на него і цїль булаб осягнена!
— Є се однак дуже рисковна річ! — відповів Гільтон.
— Ба, я се вже уладжу, зроблю так, неначе би воно стало ся само з себе.
В годину опісля, як Італієць вернув до табору, застав Кипріяна, Бардіка і Лїя сплячих глубоким сном. Так йому принайменше здавало ся. Колиб однак був проворнїйший, завважав би, що голосний хропіт Китайця виглядав дуже підозріло.
В ранці* всі* пробудили ся. Панталяччі скористав з нагоди, коли Кипріян пішов до потока мити ся, щоби витягнути йому із стрільби набої.
Бардік приладжував тоді' каву, а Китаєць збирав білєг розвішене підчас ночі на своїм славнім шнурі, розтягненім поміж двома баобами.1)
Випивши каву, посідали на конї, полишаючи табор і буйволи на опіку Бардіка.
М рід дерева — примітка пер.
Лї просив о дозвіл товаришити евому панови і узброїв ся тільки в ловецький ніж.
По півгодинній їзді* дістали ся до місця, де вчера завважали слонів.
Воздух був лагідний і прозорий. На широкому лузї, якого трава ще ясі.їла каплями роси, снідало саме біля 300 слонів. Дітвора підскакувала побіч своїх материй і ссала свою ранню пайку. Старші занурювали свої голови в пишній траві, ворухаючи довгими ухами.
Тишина і спокій сеї картини мали в собі щось велич-нього і Кипріян зворушений, пропонував своїм товаришам занеханє наміреного полюваня.
— Пощо вбивати ті нешкідливі звірята — говорив — чи не краще полишити їх в супокою в тому затінку?
ПанталяччГому ся думка з ріжних причин не подобала ся.
— По що вбивати? — жартував.з Кипріяна — щоби здобути кілька сотнарів слоневої кости; а може, пане Мере, лякаєтесь тих великих звірят?
Кипріян здвигнув раменами, не .відповідаючи на безсоромну зачіпку, а видячи, що його товариші йдуть дальше в лїс, прилучив ся до них.
Находились тоді' вже тільки о 200 метрів від слонів. Завдяки обставині', що наближали ся проти вітру і в тїни великих дерев, слони, які мають знаменитий слух, не запримітили ще кінних стрілцїв.
— Тепер мусимо розділити ся — сказав Панталяччі — кождий нехай мірить до иншої штуки і вистрілить на команду, бо слони мабуть розбіжать ся по першім вистрілї.
Плян сей виконано. Панталяччі пішов на право, Гільтон на ліво, Кипріян знайшов ся в середині' і кождий з них підкрадав ся обережно що раз близше.'
На велике здивуванє, почув нараз Кипріян, що хтось взяв його за рамя і відозвав ся шепіт, по якім пізнав Лїя:
— Се я, пане, не говоріть нічого, сейчас дізнаєтесь чому. Ваша стрільба без набоїв, о&нак не лякайтесь, всьо буде гарно.
В тій хвилї відозвав ся гострий свист, умовлений знак до нападу, а рівночасно упав вистріл, Один одинокий ізза плечий Кипріяна. Він обернув ся і спостеріг Панталяччія, який старав ся сховатись за корчами. В тій хвили однак щось важнїйшого заняло його увагу.
Слон, ранений вистрілом, кинув ся з скаженістю на него. Прочі, як се предвидїв Панталяччі, розбігли ся з тупотом, від якого задріжала земля на 2000 метрів довкола.
— Позір! — крикнув Лї, все ще чіпаючись Кипріяна. — Як слон кине ся на вас, зверніть Темпляра в бік, втікайте в сю гущавину, нехай слон гонить за вами, я відповідаю за всьо.
Кипріян послухав не противлячись.
З піднятою трубою, закровавленими очима, наїженими кливаками, з незвичайною скорістю кинув ся на нього гру-бошкірий великан.
Темпляр показав що вміє, слухняний поводам, гнав ся як стріла на право, а слон за ним.
Китаєць, з ножем в руках, всунув ся поміж хащі, які вказав передше свому панови.
— Там, тадо, під сей корч, нехай за вами гонить — кликав ще раз.
Кипріян, не здаючи собі справи з намірів Китайця, наслухував однак, окружаючи корч. Слон, лютий ізза двократного даремного нападу, на велике здивуванє Кипріяна, вклякнув на праве коліно.
З незрівнаною зручністю Лї, лежучи в високій траві, в рішучій хвилі всунув ся поміж ноги звірини і, одним ударом ножа, пробив стегно під його пятою в місци, яке у чоловіка називаєть ся Ахіллевим стегном.
Так роблять Індийцї, полюючи на слони і Лї, мабуть підчас свого побуту на острові Цейльон, нераз мусів
Ледвищо Гільтон наблизив ся до слона і схилив ся, щоби його жартом взяти за велике ухо, ігк великан підняв трубу і моментально обняв надто цікавого стрілця (стор. 100).
вправляти ся, щоби так холоднокровно і з незрівнаною певністю виконати сей удар.
Повалений, безсилий, лежав слон на траві, порушаючи тільки великанською головою; кров," спливаюча з рани, позбавлювала його сил з кождою хвилиною.
— Урра! Славно! —.кликнули рівночасно Панталяччі і Гільтон, які наблизили ся до місця боротьби.
— Треба вистрілом в око покінчати з ним — сказав Гільтон, відчуваючи непереможне бажане взяти участь в тій драмі.
Роздав ся вистріл і куля прошила лоб звірини. Ворухнув ся ще і ляг на мураві, подібний до сірої скелі.
— Вже скінчив — кликнуб Гільтон, підїзджаючи з конем до слона, щоби зблизька приглянутись йому.
— Заждіть, не наближайтесь — говорив Китаєць поглядом до свого пана.
Страшні, неминучі наслідки тієї боротьби не дали довго на себе ждати.
Ледвищо. Гільтон наблизив ся до слона і схилив ся, щоби його жартом взяти за велике ухо, як великан підняв трубу і моментально обняв нею надто цікавого стрілця, гнетучи йому стовп хребетний і мозок з такою скорістю, що перелякані товариші не мали часу прискочити на поміч.
Гільтон тільки раз скрикнув. В протягу трьох секунд полишила ся з него тільки крівава маса, на яку звалив ся сірий великан, щоби більше не встати.
— Знав я, що росходить ся о його житє — сказав Китаєць — і ніякий слон не понехає при нагоді, в останніх судорогах, пімститись на своїм ворогови.
Слова отті були одинокою похоронною промовою над трупом Гільтона.
Кипріян, під вражінєм свіжої зради, бачив в сїй пригоді' сатісфакцію, зіслану йому слушно небом, і лиходій, який бажав йому смерти, сам найшов її так скоро.
Що думав про сю пригоду Панталяччі, про се, природно, не звірив ся перед ніким.
Міжтим Китаєць викопав ножем яму і при помочи Кипріяна, поховав трупа товариша подорожі.
Праця ся забрала богато часу; сонце наближало ся вже до півдня, коли ловцї вернули ся до табору.
Та як здивували ся, коли не застали Бардіка біля воза. Бардік зник!...
XVI. Зрада.
Що могло стати ся з Бардіком? Снїданє, на половину приладжене, стояло біля погаслого огнища, а річи лежали в порядку, непорушені.
Се опрокидувало здогад нападу звірів чи людий.
Може заблукав ся, гонячи за звіриною? Рішено ждати 24 години на можливий поворот.
День минув тихо і сумно, вечір також.