Такого треба нам купити. — Кипріян послухав сеї ради і при помочі місцевого ветеринаря купив сивого коня, не дуже гарного на вигляд, однак витревалого, як його впевняли. Що був він "солений", се легко можна було пізнати по вистаючих ребрах і вилинялім хвості*. Називав ся він Темпляр.
Бардік був вдоволений з того купна. Він і Лї мали повозити буйволами, отже Кипріян не купував для них коний; дуже був з сього вдоволений, бо вже не богато* гроший полишило ся йому.
Вибір збруї був також важний. Кипріян купив стрільбу системи "Martin і Henry" і карабін "Rcminington", уживані, однак в добрім стані*. Дуже здивував ся, коли Лї звернув його увагу, що кромі пороху і куль, добре булоб також мати припас експльодуючих куль. Двіста штук не вважав за богато на таку подорож, де нераз треба буде стрічати ся з дикими звірятами. Треба отже було купити два револьвери до тих куль, добрий ловецький ніж, який майже пять літ дожидав купця, лежачи на виставі торговця збруєю в Почфстромі.
Лї впевняв Кипріяна, що саме той ніж буде найпожи-точн'їйшим в дорозі' і чистота, з якою удержував широке а коротке вістрє доказувала, що знав обходити ся з білою збруєю так, як всі' майже Китайці'.
Забрав також Лї свій славний червоний куферок. Кромі великого числа ріжних скриночок, переховував він в ньому 60 метрів тонкого та сильного шнурка.
В протягу кількох годин всї покупки були полагоджені.
Непромокаючі плєди, вовняні верети, кухонна посуда, велика скількість поживи в добре замкнених пушках, ярма, ланцюхи і упряж на зміну та богато инших річий виповняло задню часть воза, а передня, вистелена соломою, була призначена для Кипріяма і його товаришів.
Гільтон гордий був з свойого знаня звичаїв степового житя і розказував про них подробиці', що знова гнівало Панталяччія.
— По що ви обзнакомлюєте Француза з тими подробицями? — спитав на боці Гільтона. — Чи вам так дуже залежить на тім, щоби він здобув нагороду? Я не вчив би його!
Гільтон глянув здивовано на Неаполітанця.
— А дійсно, ваша правда, менї не прийшло би було се на думку.
Кипріян знова росказував Фріделеви про се, що дізнав ся о конях та краю, однак сей не вважав на його оповідане. Був він тоді' занятий виробом вудок і доказував, що треба буде ловити рибу на їжу, коли звірина проїсть ся.
По скінченю приготовань пустили ся сейчас в дорогу. Дванайцять червонавих і чорних буйволів" тягнуло великий віз, а Бардік з високого сидженя з радістю кермував ними, помагаючи собі довгим батогом. За возом їхали в ряді' кінно чотири їздцї, часом тільки віддалюючись для запо-люваня куропатви.
В тім порядку, крізь довгий ряд днів посувала ся мала каравана. По короткій нараді' рішено обібрати дорогу в напрямі Лїмпопо. "
Край Трансвалю, через який йшла дорога, обнимає ЗО мілїонів гектарів простору поміж ріками Вааль і Лїмпопо, на захід граничить з Дракенбергом, англійською кольо-нїєю Наталь, краєм Зулїв і португальськими посїлостями.
Населене становлять виключно Бури, давні мешканці' Рога Доброї. Надії, які осіли тут перед 20 роками і тепер число їх доходить до 100.000. Є се закутина найкраща в Африці', урожайна і здорова, а поклади золота, недавно відкриті, причинили ся до розбудженя жадоби Англійців забрати собі сей край, чого й доконали 1877 р. Однак безнастанні повстаня Бурів і їхня завзята боротьба о незави-симість, роблять панованє Англії в тім краю непевним.
Під зглядом географічним край сей ділить ся на три части: Гудж-Фельд, Банкен — Фельд і Буш — Фельд. Гудж-Фельд, гористий, лежить на півдні', тут находять ся також поклади золота, клімат має сухий і холодний; Банкен-Фельд є рільничим краєм. Має гарне підсонє, численні ріки, долини затінені деревами, о вічно зеленому листю; мешкає тут найчисленнїйша кольонїя голяндських емігрантів. Буш-Фельд, рівнина, що простягаєть ся на північ аж до берегів Лїмпопо, на заході' граничить з краєм Кафрів. Богато тут всякої звірини і сюди заходять на лови фахові мисливі та аматори.
З Почфстрому, який лежить в Банкен-Фельдї, подорожні наші удали ся в півперек рівнини, щоби дійти до берега ріки Лїмпопо.
Ся перша частина подорожі була найлекшою до пере-бутя; край досить цивілізований, а полюванє постачало доволі' поживи. Дикі качки і куропатви находжено на кож-дім кроці*. Ночі перебувано звичайно на фермах, яких властителі', відрізані від світа, раді були дуже подорожним.
Гостинні, приязні і безкорисні були всюди Бури. Після принятого тут звичаю, жертвувано їм звичайно заплату за нічліг, якої стало відмовляли ся, приймаючи тільки який небудь дарунок, як батіг, порох і т. п. За се заосмотрю-вали ще подорожних в муку, помаранчі та варення з брескв. Чесні ті люди живуть на своїх широких рівнинах з патріярхальною простотою. Численні стада прокормлюють їх без великого труду, урожайні поля, які управляють при помочи Кафрів і Готтентотів, постачають їм при невеликім заході' стирти збіжа і ярин.
Доми є з глини, вкриті соломяними дахами, обстанову творять звичайні деревляні столи і стілцї. Старші сплять на ліжках а дїти на овечих шкірах на землі*. Однак і штука найшла тут свій куток. Бури є дуже музикальні, кождий з них грає на флєтї або скрипці*. Ще з більшою охотою віддають ся танцям. Нема для них перешкоди, нї умученя, коли розходить ся о сю улюблену забаву, так, що сходять ся з округа 20 миль на забаву з танцями. Дівчата, виховані в суворих звичаях, носять голяндський стрій і є дуже гарні. Скоро виходять заміж, одержуючи в посагу кілька-найцять волів або кіз, віз і т. п. достатки. До мужа належить збудоване дому і викорчованє кілька моргів землї і в той спосіб є вже заведене нове хазяйство.
Бури живуть дуже довго і ніде в світі' не стрічаєть ся тільки столітніх старців, як тут.
Подорож йшла дуже добре, по добрих слідах, бо на фермах сповіщувано їх, що Матакіт, везений струсом, пере-їзджав перед кількома днями.
Дігнати його, уявляло ся нашим подорожним, була тільки питанєм часу і не турбуючись богато про се, кожен віддавав ся любому собі занятю.
Інжінєр збирав прібки каміня, Фрідель ростини і бавив ся в ботаніка. Панталяччі жартував і насміхав ся з Бардіка і Лїя. Гільтон підняв ся заосмотрюваня кухні* в свіжу звірину і кождого дня приносив куропатви, перепелиці', а часом навіть і антільопу.
В той спосіб доїхали до Буш-Фельд. Ферми стрічали ся щораз рідше і вигляд цілого краю ставав більше дикий. Край Буш-фельд називають також Лїон-Фельд, ізза великої скількости львів, які там лучають ся. Не бачучи їх однак через перші чотири дни подорожі, Кипріян жартував з тої назви.
— Назва ся сталась вже традиційною; льви забрали ся вже мабуть у пустиню — завважав одного дня в розмові з Гільтоном.
— Думаєте, що тут нема вже львів? — відповів той.
— Се доказує, що не вмієте їх розпізнати.
— Що за думка! Льва серед рівнини розпізнати? — засміяв ся Кипріян.
— Ну, я закладаю ся о 10 фунтів, що заки мине година, покажу вам одного, якого ви не запримітите.
— Я взагалі" не закладаю ся, однак втїшу ся, якщо справді' побачу льва.
їхали дальше, призабувши про сю розмову, коли по двайцяти хвилях Гільтон кликнув нараз:
— Мої панове, зверніть увагу на се велике муравлище, що знїмаєть ся там на право!
— Також знали ви, що показати! — сказав Фрідель
— таж вже від трьох днів стрічаємо їх на кождім кроцї.
Дійсно Буш-Фельд є засіяний муравлищами, будованими з жовтої глини, заселеними мілїонами великих мурашок. Є се майже одинокі точки, на яких спиняєть ся око на тій пустій площині*.
Гільтон сміяв ся тихо.
— Пане Мере, підженіть коня і пригляньте ся близше сьому муравлищу, а побачите щось цікавого, ручу за се! Тільки не приближайте ся надто, бо може бути лихо!
Кипріян підогнав коня і поїхав до муравлища, яке вказував Гільтон.
— Там гпїздить ся родина львів — сказав сей останній, по від'їзді' Кипріяна. — Міг би я не знати о що зало-жити ся, що сей горбок не є муравлищем.
— Рег Нассо! — А то зажартували ви з нього — сміяв ся Панталяччі. — Француз наїсть ся доброго страху.
Та Італієць помиляв ся, Кипріян не був трусом.
Двіста кроків перед горбком розпізнав вже, яке се страшне муравлище. Находив ся там величезний лев, львиця і троє малих львяток, які лежали на землі* і спали спокійно на сонцї, як котенята.
Удари копит Темпляра збудили льва. Підняв голову і позїхнув, показуючи при тім два ряди страшних зубів і пащу, в якій моглаб сховати ся десятилітня дитина. На щастє, звірина мабуть не була голодна, бо, не ворухнувшись, гляділа байдужно на їздця, який наблизив ся до неї на двіста кроків.
Кипріян поклав руку на язичку стрільби і ждав три хвилини, що його ексцелєнція лев рішить. Пересвідчивши ся, що він не має лихих намірів, інжінєр постановив не нару-шувати супокою сеї шановної родини і, звернувши коня, вернув скоро до товаришів.
Вони поневолі мусїли подивляти відвагу і холоднокровність Француза, отже й приняли його голосним окликом признаня.
— Був би я програв заклад, пане Гільтон — сказав Кипріян.
Того вечера доїхали до берегів Лїмпопо і розложили ся там табором.
Помимо перестороги Гільтона, Фрідель впер ся наловити миску риб на вечерю.
— Не робіть сього, впевняю вас, що в Буш-Фельд не здорово є перебувати над берегом ріки, анї...
— Е що там, я вже нераз бачив таких смільчаків — перебив йому Німець з впертістю, питомою його расі*.
— Ого, а щож в тім може бути лихого — сказав Панталяччі — чи полюючи на дикі качки, не стояв я годинами в водї?
— Се не те саме — відповів Гільтон.
— Ах, се всьо одно — впевняв Італієць — а ти, дорогий Гільтон, краще заняв би ся принесенєм пушки з сиром до мого макарану, як відмовою товариша від ловлі* риб; буде се красна вечеря для нас.
Не думаючи богато, пішов Фрідель на ловлю і вернув доперва вечером до табору.
Впертий рибалка їв вечерю з добрим апетитом, однак в ночі напала його сильна дрож. Над ранком, коли товариство збирало ся до дальшої дороги, мав таку сильну горячку, що не міг стати на коня. Казав положити себе на солому, якою було вистелене нутро воза і просив, щоби не переривати подорожі.
Сповнено його бажане. В полуднє попав в горячку й говорив без звязи, а о 3-ій з півдня закінчив житє.
Помер на пропасницю.
З огляду на сю ненадійну смерть, Кипріян не міг відогнати ся від думки, що се Панталяччі причинив ся до неї своїми радами.
— А бачите, що моя була правда, коли говорив я, що нездорово є ловити риби вечером — сказав з фільозо-фічним спокоєм Гільтон.
Зроблено короткий перестанок, щоби похоронити товариша.