Кажу, як гроші брязнуть на столі;
— "Вертайтеся в своїй потребі знову
У цей бордей, де рай наш на землі".
Та часто я лютую, як додому
Воїна без грошей вернеться, з грудей
Моїх прокльони вибухають громом,
Зриваю пояс, сукню рву з плечей,
Кричу: — "В льомбарді крам заставлю цей!"
Вона ж, у боки взявшись: — "Ти, чортяко!"
Вищить, Ісусом божиться, що маку
Мені натре. Та я вже при мітлі,
Під ніс їй суну нюхати ломаку,
В бордеї цім, де рай наш на землі.
Як миру знак, мені дарує бздину,
Їдкішу, ніж чадний ропухи сік,
Зі сміхом гладить пальцями чуприну,
Любусьом зве, штовхає в ногу, в бік,
Хропем, п'яненькі, гнів забувши й крик.
Уранці ж, як їй лоно стрепенеться,
Плід щадячи, вона на мене преться
Стогну, припертий вантажем її;
Давно в лайдацтві бачу свій кінець я,
В бордеї цім, де рай наш на землі.
Моє життя — град, буря безупинна,
Лайдачку маю, й сам я лайдачина.
Хто кращий з нас? Ми одного коліна,
Як кіт і щур. В однім живем кублі.
Ми любим бруд, брудна в нас кожна днина,
Безчесний шлях, то й чести не знайти нам
В бордеї цім, де рай наш на землі.
151
Теж, ідолці моїй Мар'яні
Публічну школу я лишив,
Те саме і Британській Жанні,
Там учать учні вчителів.
Так роблять скрізь від давніх днів,
За винятком хурдиги в Мені;
Тож на домах не тра знаків,
152
Жолі Ноель, той шалапут,
Від мене хай не жде нічого,
Йому лози зітну я жмут"
В моїм городі. Буде з нього.
В покарі благо є, їйбогу!
Тож хай уїсяк їй буде рад,
Йому дві сотки дарового
Пан Генрик хай відчислить, кат.
153
Теж, що б його шпиталям дати,
Чи то великим, чи малим?
Не місце й час тут жартувати —
Там кожен горя повен дім.
Усяк шле милостиню їм;
Як гуску дам братам Жебрачим,
То значить, з тельбухом самим
У бідних миску ми побачим.
154
Колен Ґалернові на зло
(Вїн мій цирульник із голярні
Біля аптеки Анджельо)
Дам брилу леду (звідки? з Марни),
Щоб перезимував шикарно.
Хай прикладає на живіт,
Як виживе, то в літо шкварне
Він холоднішим знайде світ.
155
Теж, Дітям Знайденим — нічого,
Блудягам слід лиш помогти.
їх стрінеш легко — за порогом
В Мар'яни Ідолиці ти.
Їх слід негайно привести
До мене в школу на навчання,
Хай не плекають дурноти;
Так ось наука їм остання:
Добра наука для блудних дітей
156
"Пильнуйтесь, дітки, щоб вам цвіт
Не впав найкращий з капелюха.
Хоч пальці в вас липкі, глядіть,
Яка за Монліпо прочуха,
А й за Руель мнуть добре вуха, —
Колен Кайє це сам пізнав:
Ніхто апелю і не слухав,
П'ятками гарно загойдав.
157
"Це не пуста собі забава,
Як стратиш — жаль залізна справа,
Ганьба — призначення твоє.
А й вигра теж ще не дає
За жінку царської Дідони.
Той божевільний, справді, є,
Хто мчить з азартом в перегони.
158
"Таж послух дайте ви мені!
Відомо добре всім, що швидко
Всі зиски топляться в вині,
Однаково — взимі чи влітку;
Тож грошей не ховай в калитку,
Біжи процвиндрити все вмить,
Лишати спадок іншим — бридко!
Злом надбане не збагатить.
Баляда доброї Доктрини
Чи відпуст грішним продаєш,
Чи в кості грасш ти фальшиві,
Чи потайки монети б'єш,
Щоб, як безвірник той зрадливий,
Зажива смажитись в оливі,
,Чи влсхмник ти, то рве замки, —
Куди йде зиск твій нечестивий?
Все на таверни і дівки.
Як ти віршун чи музикант,
Товчеш по-йолопськи в цимбали,
Флейтист, фіґлярник, блазень, франт,
Що в селах і містах запалих
Морочить фарси і морали,
Як в карти злупиш чи в кістки,
Куди преш гроші ті чималі?
Все на таверни і дівки.
Тебе страшить це зло? Тікай
В село на ферму працювати,
Піль, коней, мулів доглядай,
Живи щасливий, небагатий;
Коноплі будеш там чесати,
Не зазираючи в книжки,
Лиш бережись, щоб ти не стратив
Все на таверни і дівки.
Ще поки маєш, кращі шмати —
Штани, кабаїти, сорочки, —
Скинь у мішок і мчи продати
Все на таверни і дівки.
159
"Це слово вам, панібратам:
Слабі душею, дужі толом,
Оберігайтеся, щоб вам
Воно на вітрі не зчорніло,
Щоб вас те лихо не зустріло;
На Бога, хто лиш може з вас,
Бувайте чесні з кожним ділом,
А смерть сама свій знайде час".
160
Також:, П'ятнадцятькрат Двадцятим,
Що звуть Трисотникаіми їх,
Лише паризьким (спомагати
Сліпих я хочу лиш своїх),
Скла з окулярів дам старих,
Аби на цвинтарі Невинних
З них кожен розпізнати міг,
Де череп злих, де доброчинних.
161
Кажу це не для гри чи кпин:
Що з всіх маєтків знаменитих,
З м'яких ліжок, пухких перин,
Із ковдунів вином налитих,
З балів, костюмів пишнопіитих,
З усяких бенкетів і втіх?
Як зникнуть ті забави ситих,
Залишиться один лиш гріх.
162
Коли на цвинтарі погляну
На купи білих черепів,
Роздумую: оцей був паном,
При скарбі короля сидів,
А той — під лантухами прів:
Котрий яким був — не пізнати,
Хто біскуп, хто з ремісників —
Я не зумію вам сказати.
163
Ті пані, що в багатих пань,
Бувало, спини нагинають,
Лякливіші від бідних лань,
Тамті ж лиш губи надувають, —
В одній тут купі опочивають,
Наперемші із станом стан,
Без дібр туземних; тут не мають
Апелю ні слуга, ні пан.
164
Вони вже мертві. Мир їм, Боже!
Давно їх черв пообгризав;
Були там дами і вельможі,
Любителі найтонших страв, —
Всяк рижом з кремом ласував;
Тепер з костей їх пилом трусить,
Їм не до сміху і забав.
Помилуй душі їх, Ісусе.
165
Лишаю мертвим цей леґат,
Щоб кожен знав про це віднині
Суддя, присяжний, адвокат;
Вони бо в строгості незмінні
До хапунів, — самі ж як тіні,
Від праці вихудлі, живуть:
Тож хай Господь і свят-Домінік
Спасе їм душі, як помруть.
166
А для Жакета що Кардона?
Вже небагато маю сам,
А все ж, для доброго фасону,
Йому хоч пісеньку подам;
Про Маріон співають там,
Або з такої співаниці:
"Відчинь, Ґільмето, хвіртку нам",
За пісню цю дадуть гірчиці.
Пісня
Як вийшов я з тюрми на світ,
Де мало не лростяг копита,
Якщо ще злиться Доля скрита,
Її неправість осудіть.
Мені бо в цю здається мить,
Що вже повинна бути сита,
Як вийшов я.
Коли ж, неправа, повелить,
Щоб я помер, моя розбита
Душа хай, радістю сповита,
У дім Господній полетить,
Як вийшов я.
167
Теж, пан Льомер хай дар цей прийме
Від сина феї: щоб зазнав
Любовних досхочу обіймів,
(Лиш щоб на голову не впав
І всіх спідниць не доганяв)
І щоб без шеляга він, хвацький,
За ніч разів по сто кохав,
На зліість усім Ожерам Датським.
168
Також, для любчиків сумних,
Крім пісеньок Шартьє Алена,
Я повну сліз при ліжку їх
Лишу кропильницю свячену
І рожі гіллячко зелене,
Нев'януче, кропити ним,
Щоб лиш згадали і за мене
В молитві словом хоч одним.
169
Теж, Жаку Жамові, що, знай,
Лише маєтки загрібає,
Сто наречених дам, та хай
За жінку жодну не хапає.
Кому пожити він збирає?
Своїм? Він з'їсти сам не рад:
Що льохи мають, те, гадаю,
Повинно йти й для поросят.
170
Теж, добрий Сенешал кирпатий,
Що раз мої сплатив боржки,
У нагороду хай кувати
Береться гуси і качки:
Йому шлю жартів цих жмутки
Нудьгу розвіяти. Як схоче,
Хай в піч їх кине, мов скіпки,
Бо й добрий спів не раз морочить.
171
Дар Капітанові Сторожі:
Товстун Марке і Філібер,
Два пажі, хоч малі, та гожі,
Весь вік штани з них кожен тер
(Тому й мудріші вже тепер)
На службі в маршала міського.
Яік проженуть цих двох мізер,
Манджатимуть на босу ногу.
172
Я б Шапеленові хотів
Свою каплицю передати,
Там небагато треба слів:
Суху відправу проказати.
Я б дав йому й вікарювати,
Та душ не рад він пасти й сам,
Не любить він і сповідати,
За винятком служниць і дам.
173
Тому, що знає він, що значить
Мій запис, чесний Жан з Кале
(Мене він тридцять літ не бачив,
Не чув, як прізвище моє),
Якщо б знайшов, що в змісті є
Неясності, йому дарую
Уповноваження своє,
Щоб справу вигладив він тую.
174
Щоб знотував, скоментував,
Здефінював усе докладно,
Здомінував, заґментував
Чи скреслив, скасував нещадно,
Вкінці щоб все списав доладно,
Якщо ж не втне писання він,
Хай рішить сяк чи так, навгадно,
Згори приєднуюсь до змін.
175
Коли ж би хтось, кого не знаю,
В життя з померлих перейшов,
Кале негайно доручаю,
Щоб плян здійснив мій до основ
І іншого когось знайшов,
Хто гідний буде милостині,
Без затримки й передумов, —
Кладу це на його сумлінні.
176
В Сент Авуа зробіть мій гріб,
А не деінде (так бажаю!),
Де всі побачити могли б
З парсуни, як я виглядаю;
Портрет на зріст хай витягають,
Чорнилом, щоб недорогий.
А пам'ятник? За це не дбаю,
Та й для підлоги затяжкий.
177
Довкілля муру гробового
Покрийте написом чіпким,
Як подаю, — і більш нічого;
Як не було б писати чим,
Хоч вуглем виведіть яким,
Лиш не подряпайте заправи.
Так пам'ятний я стану всім,
Хто знає гулянки й забави.
Епітафія
178
НА БАНТАХ НОГИ ТУТ ПРОСТЯГ,
ЛЮБОВИ ЗНИЩЕНИЙ ПРОКЛЬОНОМ,
МАЛИЙ УЧЕНИЙ, З БІДОЛАХ,
ЩО ЗВАВСЯ ФРАНСУА ВІЙОНОМ.
НЕ МАВ І СКИБИ ВІН ДОСКОНУ,
УСЕ РОЗДАБ, ВІДОМО ВСІМ:
СТІЛ, ХЛІБ, КІШ, ЛІЖКО — ПО ЗАКОНУ,
ҐАЛЯНТИ, ПРОКАЖІТЬ НАД НИМ:
Вірш
(або рондо)
Хай знайде вічний упокій
У Бозі й вічне світло ясне,
Нічого бо не звав він власним,
Ні миски, ні петрушки в ній.
Мав збриті брови, лоб, — агій!
Він виглядав як ріпа красний.
Хай знайде вічний упокій!
Його закон прогнав твердий,
Турнувши зад його нещасний,
Хоч відклик він робив завчасний,
Відомо, наслідок який.
Хай знайде вічний упокій!
179
Теж, хочу, щоб забили в дзвона,
Того, що грає, мов зі скла;
Щоб гра та дужа, невгомонна
До серця кожного дійшла.
Та гра не раз уже спасла
Наш край від лиха у минулім:
І грім, і міць ворожа зла
Зникали, як його почули.
180
Хлібин чотири дзвонарям;
Як мало, дві іще додайте:
Цей дар — не міра й багачам,
Тож свят-Степанову відкрайте.
Волян — людина скромна, знайте,
Хай дзвонить він; лише не жарт:
Він буде з тиждень гризти пай той.
Хто другий? Може Жан де Ґард?
181
Щоб бездоганно все зробити,
Назву довірених своїх,
Що знають добре як крутити,
Щоб гурт вірителів притих.
Це не хвальки, в кишенях їх,
Їйбогу, грошей не бракує!
Тож хай доглянуть справ моїх.
Пиши: їх шестеро назву я.
182
Це — зацний пан Мартен Бельфай,
Наш урядовець кримінальний.
Хто другий здався б нам? Чекай,
Паін Кольомбель тут ідеальний;
Якщо лиш буде актуальний
Йому почин цей. Третій — де?
Пан Жувенель! Відповідальний
Цей труд їх троє хай веде.
183
Коли б відмовили всі троє,
Злякавшись коштів і цілком
Від справи відсахнулись тої,
Передаю усе гуртом
Я іншим визначеним трьом:
Це —— пан Філіпп Брюнель, що з діда
Шляхетським славиться гербом,
І Жак Раґ'є, його сусіда.
184
Вкінці — славетний пан Жак Жам:
Чесніших не знайти сьогодні, —
Всі праведним живуть життям
І страхом сповнені Господнім.
Вони допомогти все згодні,
Хоча б і коштів мали вбрід,
Самі без нагляду охотні
Все виконати так, як слід.
185
У спадку не дістане з мене
Ні гроша реєстровий суд,
Хай візьме молодий священик
Тріко — за похоронний труд.
Я б радо з ним ще випив тут,
Хоч би й пропити мав берета!
Як знаїв би гру, де в кулі б'ють,
Я б дав йому Діру Перрети.
186
Ґійом де Рю на смертний хов
Хай ліхтарі позносить з хорів,
Цро те ж, кому нести покров,
Лишу довіреним ці спори.
Більш як коли я чуюсь хворий, —
Волосся, брови — все болить,
Всі члени теж.