Чому неодмінно дівчина, міг бути й хлопець. Та й легше повірити в таке, я ще ніколи не чув, щоб дівчата грабували банк і вбивали людей.
— Отже, ви вважаєте, що то міг бути й хлопець? — спитав Ренн.
— Так, після того, як ви звернули мою увагу на це. Авжеж, то мав бути хлопець.
— Ну, а решта двоє? Ви можете їх описати? І машину?
Шегрен востаннє затягнувся сигаретою і кинув її в камін, де вже було чимало недокурків і обпалених сірників.
— Машина була "рено-шістнадцять", це я добре роздивився,— сказав він.— Світло-сіра чи бежева, не знаю, як називається колір, одне слово, майже біла. Цілого номера я не запам'ятав, але пригадую літеру "А" й дві трійки. Може, їх було й три, принаймні не менше, як дві, вони стояли поряд, десь посередині.
— Ви певні, що саме "А"?— спитав Ренн.— Може, "АА", або, наприклад, "АБ"?
— Ні, тільки "А", я добре пам'ятаю. В мене чудова зорова пам'ять.
— Це дуже добре,— сказав Ренн.— Якби в нас були всі такі очевидці.
— Атож. І am a camera. Ви читали? Ішервуда.
— Ні,— відповів Ренн.
Він не сказав, що бачив фільм із такою назвою. Пішов у кіно тільки задля своєї улюбленої акторки Джулії Гар-ріс, але нічого не знав про Ішервуда й про те, що фільм знятий за романом.
— Але фільм ви, звичайно, бачили? — повів далі господар.— Так завжди буває з добрими книжками, коли їх [222] екранізують. Люди подивляться фільм і вже не хочуть братися до книжки. Та цей фільм класний, тільки назва безглузда: "Шалені ночі в Берліні". Правда?
— Авжеж.— Ренн був певен,'що фільм називався "Я — фотоапарат".— Безглузда назва.
Почало смеркати. Шегрен підвівся і ввімкнув торшер за тим кріслом, де сидів Ренн. Коли він знов сів, Ренн сказав:
— Ну,.то підемо далі. Ви мали описати чоловіків у машині.
— Так. А втім, у машині сидів тільки один, коли я їх помітив.
— А другий?
— Другий стояв на тротуарі й тримав напоготові прочинені задні дверці. Великий, вищий за мене, й кремезний. Не гладкий, але міцної будови і на вигляд дужий. Десь мого віку, тобто між тридцятьма й тридцятьма п'ятьма роками, кучерявий, як той актор, Гарпо Маркс, тільки темніший, волосся попелясте. Штани чорні, вгорі тісні, а внизу ширші, сорочка з якоїсь темної блискучої матерії, на грудях розстебнута, і на шиї, здається мені, ланцюжок з якоюсь срібною цяцькою. Пика засмагла чи, може, взагалі червона. Коли та дівка, якщо то дівка, надбігла, він розчахнув дверці, щоб вона могла вскочити; тоді захряснув їх, сам сів спереду, і машина швидко рвонула з місця.
— У який бік? — спитав Рейн.
— Вона розвернулася на вулиці й помчала на Ма-ріїнську площу.
— Ага,— сказав Ренн.— А той другий?
— Другий сидів за кермом, тому я його добре не розглядів. Але. він був молодший, мав десь років двадцять п'ять, хіба, може, трохи більше. І дуже худий та блідий. Біла теніска, а руки тоненькі, мов сірники. Волосся чорне, досить довге й на вигляд брудне. Якесь масне, злипле. Він також був у темних окулярах, і тепер я згадав, що на лівому зап'ястку в нього виднів широкий чорний ремінець годинника.
Шегрен відкинувся на спинку крісла зі склянкою в руках.
— Оце, здається, й усе, що я пам'ятаю,-сказав він.— А може, щось забув?
— Не знаю,— відповів Ренн.— Коли ще щось згадаєте, то повідомте нас. Ви найближчим часом будете вдома?
— На жаль, так,— сказав Шегрен.— Взагалі-то, в мене тепер відпустка, але нема грошей, щоб кудись поїхати. Буду толопкатися вдома. [223]
Ренн допив своє пиво й підвівся.
— От і добре,— сказав він.— Може, нам ще потрібна буде ваша допомога.
Шегрен також підвівся, і вони спустилися вниз.
— Що, мені знов доведеться розповідати? — спитав він.— Чи не краще було б записати все на магнітофоні?
Він відчинив двері, і Ренн вийшов на ґанок.
— Ні, думаю, що ви швидше можете знадобитись нам, щоб упізнати тих типів, коли ми їх спіймаємо. Або ми запросимо вас проглянути деякі фотографії.
Вони потиснули один одному руку, і Ренн додав:
— Одне слово, побачимо. Може, й не доведеться більше турбувати вас. Дякую за пиво.
— Ну що ви. Коли треба, я радо допоможу вам. Поки Ренн ішов до машини, Стен Шегрен стояв нї ґанку, й привітно махав йому рукою.
IX
Коли не рахувати службових собак, то професійні бор-'ці зі злочинністю рідко бувають не такі, як усі люди. І навіть під час важливих і відповідальних завдань часто буває, що вони виявляють звичайні людські почуття. Наприклад, хвилюються й переживають, коли збираються переглядати найважливіші матеріали слідства.
Члени спецгрупи для боротьби а банковими грабіжниками не були винятком. І вони, і високі гості, яких ніхто не кликав, сиділи затамувавши подих. Світло в приміщенні було пригашене, і всі дивилися на чотирикутний екран, ' на якому ось-ось мали з'явитися кадри пограбування банку на Горнсгатан. Зараз вони на власні очі побачать збройний напад на банк, убивство й ту особу, яку невсипуща й вельми винахідлива вечірня преса встигла охрестити "смертельною секс-бомбою" і "русявою красунею в темних окулярах та з пістолетом". Такі епітети свідчили, що репортери, не маючи власної фантазії, черпали натхнення в інших авторів, які, своєю чергою, прикрашують те, про що пишуть, одне слово, бездумно граються словами.
Попередня "секс-бомба", ув'язнена за пограбування банку, була плоскостопа сорокап'ятирічна особа в прищах, яка, за вірогідними даними, мала вісімдесят сім кілограмів ваги і подвійне підборіддя. Але навіть після того, як вона на суді впустила на підлогу свої вставні зуби, преса й далі змальовувала її вигляд у ліричних тонах, і в довірливого читача назавжди склалося враження, що на лаву підсудних [224] сіла красуня з, осяйними очима, чи fo стюардеса американської компанії, чи претендентка на звання "Міс Уні-версум".
Так уже повелося, що на сторінках вечірніх газет жінки, причетні до великих злочинів, неодмінно мали вигляд кінозірок.
Кадри з пограбуванням проглянули б уже давно, але, як завжди, заїла касета, і працівникам лабораторії довелось добре поморочитись, щоб не зіпсувати плівки. Кінець кінцем технікам пощастило витягти плівку і проявити її, не подряпавши перфорації.
Колір позитива свідчив, що витримку було взято добру, і взагалі, на думку техніків, плівка вийшла дуже вдала.
— Цікаво, що нам покажуть. Якби щось про Каченятко,— сказав Гунвальд Ларсон.
— Про Рожеву Пантеру цікавіше,— озвався Кольберг.
— Дехто волів би "З'їзд у Нюрнберзі",— докинув Гунвальд Ларсон.
Вони сиділи спереду й розмовляли голосно, але позад них панувала глибока тиша. Високі особи на чолі з начальником поліційного управління і членом колегії Мальмом мовчали, і Кольберг намагався уявити собі, про що вони думають.
Певне, зважують, як би прищикнути хвоста надто непокірним підлеглим. А може, вертаються думками де того часу, коли ще скрізь був лад і делегати шведської поліції безстрашно голосували за юбрання Гейдріха президентом Інтерполу. Згадують про те, наскільки кращі були справи хоча б рік тому, коли ще ніхто не зважувався сумніватись, що доцільно знов доручити підготовку поліції реакціонерам із збройних сил.
Тільки Бульдозер Ульсон, слухаючи їх, хихотів.
Кольберг і Гунвальд Ларсон раніше не вельми полюбляли один одного. Але останніми роками вони багато чого пережили разом, і стосунки їхні змінилися. Не те щоб . вони стали друзями чи котромусь із них спадало на думку спілкуватися поза службою, проте все частіше виходило так, що й думки, і настрій у них були однакові. А тут, у спецгрупі, вони тим більше відчували себе спільниками.
Технічні приготування скінчилися.
Зала тремтіла від стримуваного напруження.
— Ну, зараз побачимо,— захоплено мовив Бульдозер Ульсон.— Коли кадри й справді такі вдалі, як нас запевняють, ми сьогодні ж таки ввечері покажемо їх у "Новинах дня" по телебаченню і відразу накриємо всю зграю. [225]
— Побачити стрункі ніжки теж непогано,— взявся де свого Гунвальд Ларсон.
— Або шведський стриптиз,-докинув Кольберг — Уяви собі, я ще зроду не бачив порнографічного фільму Дівчина Луїза, сімнадцять років, роздягається абощо.
— Цитьте ви нарешті! — гримнув на них начальний управління.
Пішли кадри. Чіткість чудова, жоден із присутніх ніколи ще не бачив таких. Здебільшого під час переглядів на екрані мивотіли якісь невиразні шлями — чи то галушки, чи розбиті яйця. Але цього разу зображення були на диво чіткі.
Кінокамера —була прилаштована так хитро, що захоплювала касу, і завдяки високочутливій плівці було добре видно особу, яка стояла перед прилавком.
Спершу, звичайно, там ніхто не стояв. Але через півхвилини в кадр увійшов чоловік, зупинився, поглянув праворуч, тоді ліворуч. І нарешті звернувся просто в об'єктив, наче для того, щоб його зняли ще й анфас.
Навіть його одяг було чітко видно: замшева куртка, стильна сорочка з виложистим коміром.
Вольове суворе обличчя, зачесаний назад русявий чуб і невдоволений погляд з-під кущуватих світлих брів. Чоловік звів велику волохату руку, висмикнув з ніздрі волосину й почав її уважно роздивлятися.
Усі відразу впізнали, хто це.
Гунвальд Ларсон.
Спалахнуло світло.
Спецгрупа сиділа мовчки.
Нарешті озвався начальник управління:
— Про це нікому жодного слова.
Звичайно, аякже. Ніхто не повинен проговоритися. Мальм і собі крикнув пронизливим голосом:
— Нікому жодного слова! Ви відповідаєте за це. Кольберг зареготав.
— Як так могло вийти? — спитав Бульдозер Ульсон. Видно було, що навіть він трохи спантеличений.
— Та...— затнувся кіномеханік,— з технічного боку неважко пояснити це. Заїло спуск, і камера почала працювати пізніше, ніж було потрібно. Що вдієш, делікатна штука.
— Якщо бодай слово проникне в пресу,— знов загримів начальник управління,— то...
— ...міністерству доведеться знов замовляти новий шнур до телефону,— докінчив Гунвальд Ларсон.
— Як же ж вона гарно замаскувалася! — захоплено мовив Кольберг. [226]
Начальник управління кинувся до дверей. Мальм подріботів за ним.
Кольберг закашлявся від сміху.
— Ну що-ти скажеш,— забідкався Бульдозер Ульсон.
— По-моєму, фільм дуже добрий,— скромно мовив Гунвальд Ларсон.
Х
Кольберг відкашлявся й пильно глянув на того, хто тимчасово став його начальником.
Бульдозер Ульсон був —рушійною силою спецгрупй. Він просто любив банкові пограбування і останніми роками, коли ці пограбування почастішали, аж розцвів.