Кубанці не підуть за межі області, не остаточно очищеної від більшовиків, а в Добровольчій армії дві з половиною тисячі багнетів, причім третина — поза лавами: ранені та хворі.
За скромним обідом в'яло перемовлялися незначними фразами, — було ясно, що згода досягнута не буде. Полковник Ряснянський розповів якийсь веселий напіванекдо-тичний подвиг одного з марківців, і помалу, під спільним діянням обіду та веселого оповідання, напруженість розвіялась. Та коли по обіді, закурюючи, розійшлись по Горниці, Денікін, торкнувши плече Романовського, показав гострими прищуреними очима на Краснова, шепнув: — Наполеон обласного маштабу... Нерозумна людина, бачте... — посміхнувшись, Романовський швидко відповів:
— Княжити й володіти хочеться".. Бригадний генерал упиваються монаршою владою. По моюму, він позбавлений почуття гумору...
Роз'їхались, сповнені ворожнечі й неприязні. З ЦЬОГО дня відносини між Добрарміюю та донським урядом різко гіршають, погіршення досягаю апогею наприкінці червня, коли командуванню Добрармії стаю відомим зміст листа Краснова, адресованого німецькому імператорові Вільгель-мові. Ранені добровільці, що відлежувались в Новочеркаську, посміювалися з прагнення Краснова до. автономії та з слабості його щодо відновлення козачої старовини, в колі своїх зневажливо називали його "хузяїном", а Всевелике Військо Донське перейменували на "Всевеселе". У відповідь на це донські самостійники величали їх "мандрованими музиками", "правителями без території". Хтось із "великих" в Добровольчій армії їдко сказав про дінський уряд: "Проститутка, що* заробляю на німецькому ліжку". На це була відповідь генерала Денісова: "Якщо уряд Дону проститутка, то Добровольча армія — кот, що живе на кошти ціюї проститутки". Відповідь була натяком на залежність Добровольчої армії від Дону, що ділив з нею одержувані З Німеччини бойові припаси.
Ростов і Новочеркаськ, що були тилом Добровольчої армії, — як падло червою, кишіли офіцерами. Тисячі їх спекулювали, служили в несчисленних тилових установах, тулились у родичів та знайомих, з підробними документами про поранення лея али в лазаретах... Всі наймужніші гинули в боях, від тифу, від ран, а інші, хто розгубив За роки революції честь і совість, по шакалячи ховались у тилах, брудним накипом, гноюм плавали на поверхні героїчних днів. Це були ще ті незаймані, залежалі кадри офіцерства, яке колись громив, виявляв, соромив Чернецов, Закликаючи до оборони Росії. Здебільшого вони являли собою найпаскуднішу відміну так званої "мислячої інтелігенції", вбраної у військовий мундир, від більшовиків втекли, до білих не пристали, потрошку жили, сперечалися про долю Росії, заробляли душі на книші і палко бажали кінця війни.
Для них було байдуже, хоч би й хто правив країною,— чи Краснов, чи німці, чи більшовики, — аби кінець.
А події гуркотіли день-у-день. В Сибіру—чехословацький заколот, на Україні —Махно, що змужніло заговорив з німцями мовою гармат та кулеметів, Кавказ, Архангельск Фінляндія... Вся Росія стягнута обручами огню... Вся Росія — в муках великого переділу.. .
В червні на Дону широко, як східні вітри, загуляли чутки, ніби чехо* словаки займають Саратов, Царицин та Астрахань з метою утворити по Волзі східний фронт для наступу на німецькі війська. Німці на Україні неохоче стали пропускати офіцерів, що пробиралися з Росії під знамена Добровольчої армії.
Німецьке командування, занепокоєне чутками про утворення "східного фронту", послало на Дін своїх представників. 27 червня до Новочеркаська прибули майори німецької армії — фон — Кокенхаузен, фон — Стефані і фон-Шлейніц.
Цього ж дня вони були прийняті в палаці отаманом Красновим в присутності генерала Богаєвського.
Майор Кокенхаузен, згадавши про те, що німецьке командування всіма силами, аж до озброєного втручання допомагало Великому Війську Дінському в боротьбі з більшовиками та відновленні границь, спитав, як реагуватиме уряд Дону, якщо чехо — словаки почнуть проти німців воєнні дії. Краснов запевнив його, що козацтво суворо додержуватиме нейтралітету, і, звичайно, не дозволить зробити Дін ареною війни. Майор фон — Стефані висловив побажання, щоб відповідь отамана була закріплена в писаній формі.
На цьому аудієнція кінчилась, другого дня Краснов написав такого листа німецькому імператорові:
"Ваша імператорська і королівська величність! Подавець сього листа, отаман Зимової станиці (посол) Всевеликого Війська Донського при дворі вашої імператорської величності, і його товариші уповноважені мною, донським отаманом, вітати вашу імператорську величність, могутнього монарха великої Германії, і переказати нижченаведене:
Два місяці боротьби доблесних донських козаків, яку вони провадять за волю своєї батьківщини з такою мужністю, з якою недавнім часом провадили проти англійців споріднені з німецьким народом бури, у інчались на всіх фронтах нашої держави цілковитою перемогою, і нині земля Всевеликого Війська Донського на 9/10 звільнена від диких червоногвардійеьких банд. Державний лад всередині країни зміцнів, і встановилася цілковита законність. Завдяки дружній допомозі військ вашої імператорської величності утворилась тиша на півдні війська, і я приготував корпус козаків, щоб піддержувати порядок усередині країни та стати на перешкоді натискові ворогів зовні. Молодому державному організмові, яким тепер є донське військо, важко існувати самому, і тому воно вчинило тісний союз З головами астраханського й кубанського військ, полковником князем Тундутовим, і полковником Філімоновим, з тим, щоб. по звільненні землі астраханського війська й кубанської області від більшовиків, скласти міцне державне формування на засадах федерації із Всевеликого Війська Донського, астраханського війська з калмиками Ставропольської губерні, кубанського війська, а також народів Північного Кавказа. Згода всіх цих держав є. і новоутворювана держава, в цілковитій згоді із Всевеликим Військом Донським вирішила не допускати до того, щоб землі її ста їй ареною кривавих сутичок, і зобов'язалась додержувати цілковитого нейтралітету. Отаман Зимової станиці нашої при дворі вашої імператорської величності уповноважений мною:
Просити вашу імператорську величність визнати права Всевеликого Війська Донського на самостійне існування, а в міру звільнення останніх кубанських, астрахан< ьких і терських військ та Північного Кавказа — право на самостійне існування і всієї федерації під іменем Лоно-Кавказького союзу.
Просити визнати вашу імператорську величність границі Всевеликого Війська Донського в колишніх географічних та етнографічних його розмірах, допомогти розв'язати суперечку між Україною та Військом Донським за Таганрог та його округ на користь Війська Донського, що володіє Таганрозьким округом понад 500 літ і для якого Таганрозький округ є частиною Тмутаракані, від якої і стало Військо Донське.
Просити вашу величність сприяти приєднанню до Війська із стратегічних міркувань міст Камишина й Царицина Саратівської губерні та міста Воронежа й станції Ліски та Поворино і провести границю Війська Донського так, як це показано на карті, що є в Зимовій станиці.
Йроситй ваііїу величність вплигіутй на радянські власіч Москвй й примусити її своїм наказом очистити терен Всевеликого Війська Донського та інших дерятв, що мають увійти до Доно-Кавказького союзу, від розбійницьких загонів Червоної армії і дати змогу відновити нормальні, мирні стосунки між Москвою та Військом Донським. Всі збитки населення Війська Донського, торгівлі й промисловості, що сталися через нашестя більшовиків, мають бути відшкодовані радянською Росією.
Просити вашу імператорську величність допомогти молодій державі гарматами, рушницями, бойовими припасами та інженерним майном і, якщо визнаєте це за вигідне, влаштувати в межах Війська Донського гарматний, збройовий, набійний та патронний заводи.
Всевелике Військо Донське і інші деряїави Доно Кавказького союзу не заб>дуть дружньої послуги германського народу, що з ним козаки бились опліч ще за часів тридцятилітньої війни, коли Донські полки були в лавах армії Валенштейна, а в 1807 — 1813 роках донські козаки із своїм отаманом, графом Платовим, боролись за волю Німеччини, і тепер, майясе за З А/3 роки кривавої війни на полях Прусії, Галичини, Буковини й Польщі козаки й германці взаємно навчились поважати хоробрість і стійкість своїх військ, і нині, простягши одне одному руки, як два благородні бійці, боряться разом за волю рідного Дону.
Всевелике Військо Донське зобов'язується за послугу, вашої імператорської величності додержувати цілковитого нейтралітету під час світової боротьби народів і не допускати на свою територію ворояїі германському народові збройні сили, на що дали свою згоду і отаман астраханського війська, князь Тундутов, і кубанський уряд, а по приєднанні — і решта частин Доно-Кавказького союзу.
Всевелике Військо ліонське надає Германській імперії права переважного вивозу лишків, ш> задоволенні місцевих потреб, хліба — зерном і борошном, шкіряних товарів і сировини, шерсті, рибних товарів, рослинних і тваринних жирів та масла і виробів з них, тютюнових товарів і виробів, худоби й коней, вина виноградного й інших продуктів садівництва та хліборобства, на взамін чого Германська імперія доставить сільськогосподарські машини, хемічні продукти та чинбарські екстракти, встаткування експедиції заготовлення державних паперів з відповідним запасом матеріалів, встаткування сукняних, бавовняних, шкіряних, хемічних, цукрових і інших заводів та електротехнічне приладдя.
Крім того, уряд Всевеликого Війська Донського надасть німецькій промигловості особливих пільг щодо вміщення капіталів у донські підприємства промисловості й торгівлі, зокрема щодо будови і експлоатації нових водяних та інших шляхів.
Тісний договір обіцяє взаємні вигоди, і друя"ба, спаєна кров'ю, пролитою на спільних полях боїв войовничими народами германців і козаків, стане могутньою сйлою для боротьби з усіма нашимй ворогами.
До вашої імператорської величності удається з ним листом не дипломат та тонкий знавець міжнародного права, а солдат, звиклий в чесному бою поважати силу германської зброї, а точу прошу пробачити прямоту мого тону, позбавлену всяких хитрощів, і прошу вірити в щирість моїх почуттів
З пошаною до вас Петро Крас но в, дінський отаман, генерал-майор.
2 липня лист був розглянутий радою керівничих відділів І? не зважаючи на те, що ставлення до нього було вельми стримане, а з боку Бога вського й ще кількох членів уряду навіть явно негативне, Краснов не забарився вручити його отаманові Зим(>вої станиці в Берліні герцогові Ліх-тенберському, що виїхав з ним до Ки§ва, а звідти, з генералом Черячукіним до Німеччини.
Не без відома Богаевського лист до відіслання був передрукований у чужоземному відділі, копії його широко пішли по руках і, з відповідними коментарями загуляли по козацьких частинах, по станицях.