Війна—не випадковість,
не "гріх", як гадають християнські попи (що проповідують патріотизм, гуманність і мир не гірше за опортуністів), а неминучий ступінь капіталізму, така сама законна форм капіталістичного життя, як і мир. Війна в наші дні є народня війна. З цієї істини виникає не, те, що треба плисти за "на-родньою" течією шовінізму, а те, що і воєнного часу, і на війні, і по-військовому продовжують існувати і будуть виявляти себе клясові протиріччя, що роздирають народи. Відмова від, військової служби, стачка проти війни і таке інше є звичайнісінька дурниця, вбога і боягузлива мрія про беззбройну боротьбу з озброєною буржуазією, воздихання про, знищення капіталізму без жорстокої громадянської війни або низки війн. Пропаганда класової боротьби й у війні є обов'язок соціаліста; робота, скерована на перетворення війни народів в громадянську війну, є одинока соціалістична робота за доби імперіалістичної озброєної сутички буржуазії всіх націй. Геть попівські сентиментальні і дурненькі воздихання про "мири за всяку ціну". Піднесімо прапор громадянської війни. Імперіалізм поставив на карту долю європейської культури: за даною війною, коли не буде низки успішних революцій, виникнуть незабаром інші війни, — казка про "останню війну", є безглузда, шкідлива казка, міщанська "мітологія"...-
Бунчук, читавши поволі, неголосно, на останніх фразах підвищив чавунно-глухий дзвін голосу, закінчив при загальній напрудженій увазі:
"...пролетарський прапор громадянської війни не сьогодні так завтра, — не за теперішньої війни, так після неї, не за цієї так за найближчої наступної війни,—збере навколо себе не лише сотні тисяч свідомого робітництва, а й мільйони обдурених нині шовінізмом напівпролетарів і дрібних буржуа, яких жах війни не тільки залякуватиме і забиватиме, але й освічуватиме, навчатиме, будитиме, організуватиме, загартовуватиме і' підготовлятиме до війни проти буржуазії і "своєї" країни і "чужих" країн..."
По довгій мовчанці Меркулов спитав:
— Не в Росії друковано?
— Ні.
— .Де ж?
— У Женеві. Це з тридцять третього числа "Соціяль-де-мократу" за 1914 рік.
— А чия це стаття?
— Леніна...
— Це... здається, лідер більшовиків?
Бунчук промовчав, бережно' згортаючи газету, пальці його інкрли здригали. Меркулов поворушив засивілі вихри, сказав, не дивлячись на інших: §
— Великий у нього хист переконувати... Чорт забери, тут багато такого, про що замислишся...
Розпалюючись, заговорив Листницький. Він, видимо, хвилюючись, застебнув комір сорочки і, швидко походжаючи, тикаючись з кутка в куток, сипав дрібний горошок слів:
— Стаття ця — жалюгідна спроба людини, котру батьківщина викинула поза свої межі, вплинути на хід історії. В наш вік реального пророцтво не має успіху, а таке пророцтво — тим більш. Щиро руська людина пройде повз ці гістеричні викрики з презирством. Теревені. Перетворення війни народів на війну громадську... О, чорт, як це все підло!
Кривлячись, Листницький глянув на Бунчука. Той копався в свойому засадному пакункові, хмурячись, нахиливши голову; видно було як на його товстій смагляво-білій шиї в опуклій жилі нагально кидається живчик. Листницький запально кидав жмутки фраз, але в'язлий низький голос його не залишав вражіння.
— Бунчук!—окликнув Калмиков.—Чекайте Листницький!.. Бунчук, чуєте? Ну, гаразд, припустімо, що ця війна перетвориться на громадянську війну... Потім що? Ну, скинете ви монархію... Яке ж, на вашу думку, мусить бути урядування? Влада яка?
— Влада пролетаріату.
— Парламент, чи що?
— Мілко! — усміхнувся Бунчук.
— Що ж саме?
— Мусить бути робітнича диктатура.
— Он я-а-ак!.. А інтелігенції, селянству яка ж роля? .
— Селянство піде за нами, частина свідомої інтелігенції також' а решту... А з рештою ми ось що зробимо...—Бунчук швидким жестом скрутив у крутий джгут якийсь папірець, що був у нього в руках, потряс ним, процідив крізь зуби: — ось що зробимо!
— Високо ви літаєте!., посміхнувся Листницький.
— Високо й сядемо, — казав Бунчук.
-— Соломки треба заздалегідь постелити...
— За яким же чортом ви пішли на фронт .охотником і навіть вислужувались до офіцерського чину? Як це пов'язати з вашими поглядами. Ди-и-вно! Людина проти війни... Хе-хе... Проти нищення своїх цих... клясових братів — і раптом... хорунжий!
Калмиков, ляснувши долонями по халявах чобіт, щиро розреготався.
— Скільки ви німецьких робітників знищили з своєю кулеметною командою?.— запитав Листницький.
Бунчук поривисто перегорнув ворох своїх паперів, все також нахилившись над столом, сказав:
— Скільки німецьких робітників я перестріляв — це... питання. Пішов же я охотою тому, що однаково й так забрали б. Думаю, що те знання, яке дістав тут, у шанцях, у крові, знадобиться в майбутньому... в майбутньому. Ось тут сказано: "Візьмімо сучасне військо. Ось один з гарних зразків організації. І гарна ця організація тільки тому, що вона гнучка, вміючи разом з тим мільйонам людей давати єдину волю. Сьогодні ці мільйони сидять у себе вдома, в різних кінцях країни. Завтра наказ про мобілізацію — і вони зібрались до призначених пунктів. Сьогодні вони лежать у шанцях, лежать іноді протягом місяців. Завтра вони в іншому ладі ідуть на штурм. Сьогодні вони виявляють чудеса, ховаючись від куль і від шрапнель. Завтра вони виявляють чудеса у відкритому бої. Сьогодні їх передові загони кладуть міни під землею. Завтра вони пересуваються на десятки верстов за вказівками літунів над землею. Ось це зветься організація, коли в ім'я однієї мети, надихнуті одною волею, мільйони людей міняють форму своїх стосунків і дії, міняють місце і засоби діяльности, міняють знаряддя і зброю, відповідно до змін обставин і вимог боротьби. Те саме і в боротьбі робітничої кляси проти буржуазії. Сьогодні немає наявної революційної ситуації..."
— А що таке "ситуація"? — перервав Чубов.
Бунчук ворухнувся, наче зараз від сну відірваний і, намагаючись зрозуміти питання, потирав суглобом великого пальця Гулясте чоло.
— Я питаю, що значить слово "ситуація".
— Розуміти — я розумію, а от пояснити як слід не зможу, мабуть... — Бунчук усміхнувся ясною, простою, дитячою усмішкою; дивно було бачити її на великому похмурому обличчі, — так наче осіннім, тужним від дощів полем перескочило, збрикуючи і граючи ясно-сіре зайча. — Ситуація— це становище, обставини, чи що,—такого щось. Так я кажу?
Листницький непевно хитнув головою.
— Читай далі.
"...Сьогодні немає революційної ситуації, немає умов для заколоту в масах, для підвищення їх активности, сьогодні тобі дають в руки виборчий бюлетень — бери його, умій організовуватись для того, щоб бити, ним своїх ворогів, а не для того, щоб проводити до парляменту на тепленьке людей, що чіпляються за крісла, боячись тюрьми. Завтра в тебе відібрали виборчий бюлетень, тобі дали в руки рушницю і прекрасну, за останнім словом машинової техніки устатковану скорострільну гармату, — бери це знаряддя смерти й руйнації, не слухай сентиментальних нитиків, що бояться війни; на світі ще дуже багато залишилося такого, що треба знищити вогнем та залізом для звільнення робітничої кляси, і коли в масах зростає злоба й одчай, коли є революційна ситуація, — готуйся створити нові організації і вжити корисне знаряддя смерти, й руйнації проти свого уряду і своєї буржуазії..."
Бунчук ще не кінчив читати, як до землянки, постукавши, увійшов вахмістр п'ятої сотні.
— Ваше благородіє, — звернувся він до Калмикова, — із
штабу полку ординарець. '
Калмиков і Чубов, одягнувшись, пішли. Меркулов, насвистуючи, сів малювати. Листницький усе ходив по землянці, поскубуючи вуса, щось обмірковуючи. Незабаром, попрощавшись, пішов і Бунчук. Він пробирався залитим гряззю ходом сполучення, придержуючи лівою рукою комір, правою запинаючи поли шинелі. Вітер струмнем бив по вузькому рівчаку ходу, чіпляючись за приступки, свистав і кру-живс.я. Чомусь невиразно посміхався, ступаючи в темряві, Бунчук. Він дістався до своєї землянки, знову весь набравшись дощової вогкости й запаху зіпрілого вільхового листя. Начальник кулеметної команди спав. На смаглявому чорновусому обличчі його синіли сліди, залишені безсонням (три ночі різався в. карти). Бунчук покопався в своїй ще від старих часів салдатській торбі, коло дверей спалив купку паперів, сунув до кишені шаровар дві банки консервів і кілька жмень револьверних патронів, вийшов. В розчинені на мить двері увірвався вітер, розвіяв сірий попіл, що від спалених коло порогу паперів залишився, загасив чадну лямпочку.
Як пішов Бунчук, Листницький хвилин із п'ять ходив мовчки, потім підійшов до столу. Меркулов, косо нахиливши голову, малював. Тонко загострений олівець стелив димчасті тіні. Обличчя Бунчукове, перетяте звичайною для нього скупою, наче вимушеною усмішкою, дивилося з білого квадрату паперу.
— Сильна морда, — відхиляючи руку з малюнком, сказав Меркулов і звів на Листницького очі.
— Ну, — як? — спитав той.
— Біс його знає! — здогадуючись про суть питання, відповів Меркулов. — Хлопець він дивний, тепер висловився зрозуміло, багато що стало ясним, а раніш я не знав, як його розшифрувати. Знаєш, він же величезним успіхом користується в козаків, зокрема в кулеметників. Ти не помічав цього ?
— Так, — якось непевно відповів Листницький.
— Кулеметники — всі як один більшовики. Він їх зумів настренчити. Я здивувався, що він розкрив нині свої карти. Для чого? На зло говорив, їйбогу. Знає, що поглядів цих з нас ніхто не може поділяти, а чомусь розщирився. Він же не з гарячих. Небезпечний тип.
Говорячи про дивну поведінку-Бунчука, Меркулов відклав; малюнок, почав роздягатись. Вогкі панчохи повісив на піч, накрутив годинника і, викуривши цигарку, ліг. Незабаром заснув.
Листницький сів на дзиґлика, на якому за чверть години до цього сидів Меркулов, на звороті малюнка, ламаючи тонко-загострене жало олівця, розмашисто написав:
"Ваше високоблагородіє!
Ті здогади, що сповіщав я Вам раніше, сьогодні цілком ствердилися. Хорунжий Бунчук на сьогоднішній розмові з офіцерами нашого полку (були присутні, крім мене, п'ятої сотні осавул Калмиков, сотник Чубов, третьої сотні підоса-вул Меркулов), з метою, що, признаюсь мені не цілком зрозуміла, пояснив завдання, які виконує він Згідно з своїми політичними переконаннями і, очевидно, за завданням партійної влади.