Ми розташувалися в тіні невеликого гаю, який надійно захистив нас від спеки. Моріліре заходився коло похідної пічки. З допомогою Чумукі й Тонгане він готуватиме нам їжу; консерви та інші продукти, привезені з Європи, вирішено по можливості зберігати для тих випадків, коли нам не пощастить дістати свіжої провізії в достатній кількості (треба сподіватись, що це траплятиметься не часто).
Наш перший сніданок зовсім не нагадує меню "Англійського кафе" в Парижі, проте він чудовий. Судіть самі: смажене ягня з соусом із пшона з олією каріте, салат з молодих пагонів пальмового дерева, кукурудзяні тістечка, фіги, банани й кокосові горіхи. Напої: чиста вода з джерела, що протікає біля наших ніг, для бажаючих — пальмове вино.
Крім перелічених страв ми одержали ще одну, якої Моріліре не передбачав. Поки він куховарив із своїми помічниками, доктор Шатонней докладно розповідав нам про всі особливості місцевих рослинних продуктів, їх збирання і виготовлення.
— Пшоно з олією дає дуже смачний соус, при умові, що олія доброякісна. Олія виготовляється з плодів олійного дерева, яке тубільці звуть "се" (інша його назва — "каріте"), схожих на горіхи або каштани. Одержують олію кількаразовим розтиранням і розтоплюванням, після останнього розтоплення зціджують її і остаточно очищають, додаючи кілька краплин холодної води, коли вона кипить. Тоді олія стає дуже смачною.
— Ви все знаєте, докторе, — захоплено промовила мадемуазель Морна.
— Та ні, просто я багато читав, зокрема треба назвати чудову працю капітана Бінгера. Завдяки цій книзі можу розповісти вам, що являє собою салат з молодих пагонів пальмового дерева. Ці дерева поділяються на чоловічі й жіночі; перші не плодоносять, зате мають дуже міцну деревину, яка не гниє в воді і неприступна для термітів. Другі дають приємні на смак плоди. З листя ж роблять стріхи, виготовляють віяла, плетуть мати й мотузки. Воно може навіть заміняти папір для писання. Як бачите, корисна рослина!.. Що ж до салату, то його роблять з серцевини молодих рослин. А часом цю серцевину опускають в оцет і одержують... корнішони!
В цю мить нашу увагу привернув крик, що донісся з лісу. Усі одразу впізнали голос Сен-Берена. Ми з капітаном Марсенеєм і Барсаком поспішили йому на допомогу і знайшли його у трясовині — він загруз до пояса. Коли його витягли на сухе місце і розпитали, то з’ясувалося, що наш завзятий рибалка ловив жаб, і при тому успішно — його шолом був повний.
Повернувшись до табору, Сен-Берен мусив переодягтися, а Моріліре засмажив нам лапки несподіваної здобичі.
Ми поснідали і після кави зручно вмостилися у високій траві, в тіні пальм, і міцно поснули.
Від’їзд було призначено на п’яту, але наш обоз несподівано завдав нам чимало мороки. Дарма Моріліре віддавав накази. На наш подив, негри відмовлялись вирушати, хором вигукуючи, що вони ще не бачили місяця, і не зійдуть з місця, поки його не побачать.
Всезнаючий географ пояснив нам, що, коли місяць молодий, від тубільців завжди можна почути: "Ніхто ще не бачив місяця — це погана ознака. У дорозі нам не пощастить".
Тимчасом було ще видно, та й небо затягли хмари.
А чорношкірі уперто стояли на своєму. Можливо, ми й зараз були б на тому ж місці, та коло шостої блідий молодик нарешті показався між двома хмаринами.
Негри зняли радісний галас, і колона зараз же вирушила без ніяких перешкод.
Коло дев’ятої ми робимо зупинку в нетрях і ставимо намети. Правда, місцевість тут не зовсім відлюдна. Праворуч від стежки стоїть тубільна хатина-пустка, ліворуч від табору — друга, в якій, здається, хтось живе.
Оглянувши пустку, капітан Марсеней запропонував мадемуазель Морна перебути там ніч. Вона погодилась і ввійшла в цей непередбачений готель.
Та не минуло й десяти хвилин, як вона почала голосно нас кликати. Ми прибігли. Вона стояла перед хатиною.
— Що це таке? — спитала вона з огидою, вказуючи на підлогу.
Це була черва білого кольору, яка виповзала з землі в такій кількості, що здавалось, ніби ґрунт коливається.
— Та це ж черв’ячки! — радісно скрикнув Сен-Берен, який прибіг останнім.
Кому ж і знати, як не йому!
А він уже нахилився, щоб зробити добрий запас.
— Не треба, — сказав йому Тонгане. — Скрізь дуже багато. Нема змоги витруїти.
Веселі ночі це нам обіцяє! І як тільки тубільці уживаються з цими полчищами хробачні?
Здається, я вимовив це вголос.
— Їх їсти, — сказав Тонгане. — Дуже добре!
Мадемуазель Морна збиралась улаштуватися в одному з наметів, коли прийшов Моріліре і повідомив, що молода негритянка, служниця землероба негра, якого немає вдома, пропонує переночувати у дуже чистій хаті, де є навіть — важко собі уявитиі — справжня європейська кушетка.
— Твоя давай гроші, — додав він. — Дуже добре!
Мадемуазель Морна вирішує прийняти гостинне запрошення. Ми урочисто супроводимо її до нового житла. Служниця чекає нас. Це дівчинка середнього зросту, років п’ятнадцяти і зовсім не бридка. Весь її одяг складається з листяної пов’язки на стегнах, і вона нагадує статуетку з чорного мармуру.
В цю мить вона дуже зайнята — спинилась під деревом і щось збирає з листя.
— Вона знімає гусінь, яку потім випотрошить, посушить і згодом готуватиме з неї соуси, — розповідає доктор Шатонней, неперевершений знавець негритянської кухні. — Ця гусінь зветься "сетомбо" — єдиний їстівний сорт. Смак у неї повинен бути приємний.
— Правда, — підтверджує Моріліре. — Дуже добре!
Побачивши нас, дівчинка негритянка підходить ближче. На наш великий подив, вона звертається до мадемуазель Морна майже бездоганною французькою мовою.
— Я вихована у французькій школі, — каже вона, — служила у білої, дружини офіцера; я повернулася на село і у велику битву була взята у полон. Умію стелити постіль, як білі. Будеш задоволена.
Вона шанобливо бере мадемуазель Морна за руку і веде в хату. Ми повертаємось, радіючи, що наша супутниця влаштована добре. Але ні для неї, ані для нас ще не пробила година відпочинку.
Не минуло й півгодини, як мадемуазель Морна знову кличе нас на допомогу.
Ми поспішаємо до неї і при світлі смолоскипів бачимо несподівану картину. На землі, біля порогу хатини, лежить мала служниця. Її спина вкрита кривавими рубцями. Нещасне дівча жалібно ридає. Перед нею, закриваючи її своїм тілом, стоїть мадемуазель Морна — у гніві вона незрівнянна! — а за кілька кроків від них тримається, викривляючись, огидний негр, якого вона відігнала; в руці у нього дрючок.
— Уявіть собі, — каже мадемуазель Морна, — я тільки-тільки лягла. Малік — так звуть малу, правда, гарне ім’я, наче бретойське? — Малік мене обмахувала, і я почала засинати. Зненацька повернувся несподівано її хазяїн, оця звірюка. Побачивши мене, він розлютився, витяг її і почав лупцювати, щоб провчити за те, що вона привела в його хату білу жінку.
— Гарненькі звичаї! — бурмотить Бодрієр крізь стиснуті зуби.
Він має рацію, наш похмурий пан Бодрієр. Тільки дарма він одразу стає в позу, забуваючи про все, що тут діється, і випалює:
— Перед вами, панове, ті варварські народності, які ви готові перетворити в мирних виборців!
Очевидно, йому здається, що він на трибуні.
Барсак здригається, наче його муха вкусила. Він випростовується і вимовляє сухим тоном:
— Кажіть це тим, хто ніколи не бачив, як француз б’є жінку!
Що ж, пан Барсак теж має рацію!
Невже нам доведеться бути присутніми на змаганні в красномовстві? Ні, Бодрієр не відповідає, і Барсак повертається до негра з дрючком.
— Ця мала піде від тебе, — каже він. — Ми її заберемо з собою.
Але негр протестує. Ця дівчина його невільниця, він заплатив за неї.
Невже ми будемо гаяти час і марно доводити йому, що рабство на французьких територіях скасовано? Однаково він не зрозуміє. Із введенням нових законів звичаї міняються не одразу.
Але Барсак уже знайшов вихід.
— Я куплю твою невільницю, — каже він. — Скільки?
Негр заспокоюється — здається, можна підробити, міркує він і править осла, рушницю і п’ятдесят франків.
— П’ятдесят ударів дрючком! — відповідає капітан. — Цього ти справді заслуговуєш!
Поторгувавшись, мерзотник віддає служницю за стару крем’яну рушницю, шматок матерії і двадцять п’ять франків.
Поки тривала суперечка, мадемуазель Морна підняла Малік з землі і помастила її рани олією каріте. Коли ж торг закінчився, вона привела дівчинку в наш табір, одягла її в білу сорочку і, поклавши їй у руку кільки монет, промовила:
— Тепер ти більше не раба: я повертаю тобі свободу.
Але Малік почала плакати: вона сама на цілий світ, вона не хоче йти від "такої доброї білої", вона служитиме в неї покоївкою і залишиться вірною їй до могили.
— Зостав її у себе, дитино, — втручається Сен-Берен. — Вона, безумовно, стане в пригоді, робитиме тобі тисячі дрібних послуг, які потрібні жінці навіть тоді, коли вона стає мужчиною.
Мадемуазель Морна погодилася тим охочіше, що їй цього страшенно хотілося.
Розуміється, вона більше не шукала ночівлі у тубільців. Для неї розкинули намет, в якому ніщр вже не порушило її сну.
Такий був перший день нашої подорожі.
Амедей Флоранс.
V. ДРУГА СТАТТЯ АМЕДЕЯ ФЛОРАНСА
Друга стаття Амедея Флоранса була опублікована в "Експансіон франсез" 18 січня.
Експедиція Барсака
(Від нашого спеціального кореспондента)
Даухеріко, 16 грудня. Після мого останнього листа, написаного в день від’їзду в хащах, при світлі блимаючого ліхтаря, подорож продовжувалася щасливо, без пригод.
2 грудня ми встали о 5 годині ранку, і наша колона вирушила в путь.
Одного осла довелось звільнити для Малік, переклавши вантаж на інших. Вона ще зовсім дитина, ця маленька негритянка, і, здається, встигла вже забути про минулі злигодні — тільки й знає що сміятись. Щаслива вдача!
Ми весь час їдемо тією ж зручною дорогою, і якби не колір шкіри місцевого населення та вбогий краєвид, могло б здатися, що ми і не виїжджали з Франції.
Місцевість, яку ми перетинаємо, негарна, зовсім рівна чи злегка хвиляста, з незначними підвищеннями на північному обрії. Скільки око сягає, ніде нема іншої рослинності, крім мізерної суміші чагарників і злаків заввишки від двох до трьох метрів, відомої тут під назвою "хащів". Лиш де-не-де виринає купа миршавих дерев, яким шкодять пожежі, що нерідко спустошують ці савани в сезон посухи, і тільки за обробленими полями можна часом побачити досить буйні дерева — ознаку, що поблизу селище.
Назва одного з селищ нас розвеселила.