Пачка банківських білетів не повернулася на своє місце, і коли чудовий годинник, що висів у відділі чекових операцій, пробив п’яту годину – час закінчення роботи, – Англійському банкові нічого не залишалося, як внести ці п’ятдесят п’ять тисяч фунтів стерлінґів у графу збитків..
Після встановлення факту крадіжки у найбільші порти – Ліверпуль, Ґлазґо, Ґавр, Суец, Бриндизі, Нью-Йорк та інші розіслали детективів, дібраних із лав найспритніших агентів відділу розшуку; в разі успіху їм було обіцяно премію у дві тисячі фунтів стерлінгів і ще п’ять відсотків від знайденої суми. Детективам доручили ретельно стежити за всіма новоприбулими і від’їжджими мандрівниками..
Як стверджувала газета "Морнінґ кронікл", можна припустити, що особа, яка вчинила крадіжку, не входила до жодної злочинницької ватаги Англії. Того дня, 29 вересня, багато свідків бачили, як добре вдягнений, поважний на вигляд джентльмен із чудовими манерами походжав у залі виплат, де скоїлася крадіжка.
Слідчим пощастило досить точно встановити прикмети цього пана, і їх негайно ж розіслали всім детективам Сполученого Королівства й континенту. Деякі проникливі розуми, зокрема Ґотьє Ральф, мали тверде переконання, що злодієві не вислизнути..
Легко уявити, що ця подія була в центрі уваги Лондона і всієї Англії. Про неї гаряче сперечалися, обговорювали можливий успіх або невдачу дій столичної поліції. Не дивно, що й серед членів Реформ-клубу точилися подібні розмови, тим паче, що один зі співрозмовників був помічником банківського управителя..
Високоповажний Ґотьє Ральф і на йоту не сумнівався в позитивних результатах пошуків, уважаючи, що призначена премія неабияк стимулюватиме запопадливість і кмітливість агентів. Однак його колега Ендрю Стюарт категорично не поділяв цієї впевненості. Суперечка тривала й за картярським столом; Стюарт сидів проти Фленагана, Фаллентин – проти Філеаса Фоґґа.
Під час гри партнери не розмовляли, але між роберами] бесіда поновлювалася з дедалі більшим запалом..
– Я переконаний, – сказав Ендрю Стюарт, – що всі шанси на боці злодія; спритний парубок, що й казати.
– А це вже зась! – відповів Ральф. – Немає жодної країни, де він міг би сховатися.
– Це як?
– Куди ж йому, по-вашому, податися?
– Не знаю, – відповів Ендрю Стюарт, – але в усякому разі світ великий.
– Колись був великий, – упівголосу зауважив Філеас Фоґґ. – Зніміть! – додав він, простягаючи колоду Томасові Фленагану.
На час робера суперечка вщухла. Але незабаром Ендрю Стюарт поновив її.
– Що значить "колись"? – запитав він. – Чи, може, земля зменшилася?
– Безперечно, – відповів Ґотьє Ральф. – Я згоден із містером Фоґґом. Земля зменшилася, якщо тепер її можна об’їхати вдесятеро швидше, ніж сто років тому. А це, в даному випадку, пришвидшить пошуки.
– І полегшить утечу злодієві!
– Містере Стюарт, ваш хід! – мовив Філеас Фоґґ.
Та недовірливий Стюарт не вгамувався й після закінчення партії знову повернувся до теми.
– Треба визнати, містере Ральф, – сказав він, – ви обрали справді кумедний спосіб довести зменшення розмірів землі! Отже, раз її тепер можна об’їхати за три місяці…
– Лише за вісімдесят днів, – зауважив Філеас Фоґґ.
– Справді, панове, – підхопив Джон Селліван, – за вісімдесят днів, відтоді як було відкрито рух між Роталем і Аллахабадом та Велику Індійську залізницю; ось розрахунки "Морнінґ кронікл":
З Лондона до Суеца, через Мон-Сеніс і Бриндизі…
потягом і пакетботом… 7 днів Із Суеца до Бомбея пакетботом… 13 днів З Бомбея до Калькутти потягом… 3 дні З Калькутти до Гонконгу (Китай) пакетботом… 13 днів З Гонконгу до Йокогами (Японія) пакетботом… 6 днів З Йокогами до Сан-Франциско пакетботом… 22 дні Із Сан-Франциско до Нью-Йорка потягом… 7 днів З Нью-Йорка до Лондона пакетботом і потягом… 9 днів… Усього – 80 днів… .
– Так, вісімдесят днів! – вигукнув Ендрю Стюарт, через неуважність скидаючи козир. – Але тут не враховано погану погоду, зустрічні вітри, корабельні аварії, залізничні катастрофи тощо.
– Все це враховано, – відповів Філеас Фоґґ, роблячи хід, бо цього разу суперечка точилася вже під час гри.
– Навіть коли індуси або індіанці розберуть рейки? – гарячкував Ендрю Стюарт. – Якщо вони зупинять поїзд, пограбують вагони, скальпують пасажирів?
– Усе це враховано, – повторив Філеас Фоґґ і оголосив, кидаючи карти на стіл: – Два старших козирі!
Ендрю Стюарт, чия черга була здавати, зібрав карти зі словами:
– Теоретично ви маєте рацію, містере Фоґґ, але на практиці…
– І на практиці також, містере Стюарт.
– Хотів би я подивитися, як це у вас вийде!
– Це від вас залежить. Їдьмо разом.
– Боронь Боже! – вигукнув Стюарт. – Але заставляюся на чотири тисячі фунтів, що подорож за таких умов неможлива.
– Навпаки, цілком можлива, – заперечив містер Фоґґ.
– То здійсніть її!
– Навколо світу за вісімдесят днів?
– Так!
– Охоче.
– Коли?
– Негайно.
– Це божевілля! – крикнув Ендрю Стюарт, якого вже почала дратувати впертість партнера. – Краще продовжмо гру!
– У такому разі здайте заново, – зауважив Філеас Фоґґ, – ви припустилися помилки під час здавання.
Ендрю Стюарт гарячково зібрав карти і раптом жбурнув їх на стіл:
– Гаразд, містере Фоґґ, я ставлю чотири тисячі фунтів!
– Любий Стюарте, – сказав Фаллентин, – вгамуйтеся. Адже це жарт!
– Коли я закладаюсь, то це не жарт, – відповів Ендрю Стюарт.
– Гаразд! – сказав містер Фоґґ. Потім, повернувшись до своїх партнерів, додав: – У мене лежить двадцять тисяч фунтів стерлінґів у банку братів Берінґів. Я охоче ризикну цією сумою…
– Двадцять тисяч фунтів! – вигукнув Джон Селліван. – Двадцять тисяч фунтів, які ви можете втратити через непередбачену затримку!
– Нічого непередбачуваного не буває, – спокійно відповів Філеас Фоґґ.
– Містере Фоґґ, але вісімдесят днів – термін мінімальний.
– Добре використаного мінімуму цілком достатньо.
– Але, щоб не спізнитися, вам доведеться з математичною точністю перескакувати з потяга на пакетбот і з пакетбота на потяг!
– Я і зроблю це з математичною точністю.
– Це просто жарт!
– Справжній англієць ніколи не жартує, якщо йдеться про таку серйозну річ, як парі, – відповів Філеас Фоґґ. – Заставляюся на двадцять тисяч фунтів проти кожного охочого, що об’їду навколо земної кулі не більше ніж за вісімдесят днів, тобто за тисячу дев’ятсот двадцять годин, або сто п’ятнадцять тисяч двісті хвилин.
Приймаєте парі?.
– Приймаємо, – відповіли Стюарт, Фаллентин, Селліван, Фленаган і Ральф, порадившись між собою.
– Гаразд, – підсумував містер Фоґґ. – Потяг до Дувра вирушає о восьмій сорок п’ять. Я поїду цим потягом.
– Сьогодні ввечері? – перепитав Стюарт.
– Так, сьогодні ввечері, – відповів Філеас Фоґґ. – Отже, – додав він, глянувши на кишеньковий календар, – сьогодні в нас середа, друге жовтня. Я повинен повернутися в Лондон, у цю саму залу Реформ-клубу, в суботу ввечері, двадцять першого грудня о восьмій годині сорок п’ять хвилин; інакше двадцять тисяч фунтів стерлінґів, які нині лежать на моєму поточному рахунку в банку братів Берінґів, по праву й справедливості належатимуть вам, панове.
Ось чек на цю суму..
Протокол парі було складено й одразу підписано шістьма зацікавленими особами. Філеас Фоґґ залишався незворушним. Зрозуміло, він бився об заклад не для того, щоб виграти гроші: він поставив двадцять тисяч фунтів – половину своїх статків, бо передбачав, що другу половину йому, можливо, доведеться витратити, аби успішно довести до кінця свій важкий, щоб не сказати нездійсненний, намір.
Що ж до його суперників, то їх бентежив не розмір ставки, а сумнів у тому, чи порядно приймати парі на таких умовах..
З настанням сьомої години партнери запропонували містерові Фоґґу припинити гру, щоб той мав час підготуватися до подорожі.
– Я завжди готовий! – відповідав непохитний джентльмен, здаючи карти. – Дзвінки козирі, – сказав він. – Ваш хід, містере Стюарте!..
Розділ четвертий,
де Філеас Фоґґ дивує свого слугу Паспарту
О сьомій годині двадцять п’ять хвилин Філеас Фоґґ, вигравши у віст приблизно двадцять гіней, попрощався зі своїми поважними партнерами й залишив Реформ-клуб. О сьомій годині п’ятдесят хвилин він відімкнув двері й увійшов до свого будинку.
Паспарту, який уже встиг старанно вивчити розпорядок дня, був трохи здивований, що містер Фоґґ попри свою пунктуальність з’явився у невизначений час. Відповідно до розкладу мешканець будинку на Севіль-роу повинен був повернутися лише опівночі.
Філеас Фоґґ пройшов до своєї кімнати і звідти покликав:
– Паспарту!
Паспарту не відповів. Цей заклик не міг його стосуватися: зараз був не його час.
– Паспарту! – повторив містер Фоґґ, не підвищуючи голосу.
Паспарту ввійшов.
– Я кличу вас уже вдруге, – зауважив містер Фоґґ.
– Так, але зараз не північ, – відповів Паспарту, вказуючи на годинника.
– Я це знаю, – сказав господар, – і не дорікаю вам. За десять хвилин ми вирушаємо в Дувр і Кале.
Щось подібне до гримаси з’явилося на кругловидій фізіономії француза. Було очевидно, що він чогось недочув.
– Ви переїжджаєте, хазяїне? – запитав він.
– Так, – відповів містер Фоґґ. – Ми вирушаємо в навколосвітню подорож.
Паспарту витріщився, звівши брови й розвів руками; він увесь якось обм’як і остовпів.
– Навколосвітня подорож… – пробурмотів він.
– За вісімдесят днів, – пояснив містер Фоґґ. – Тому нам не можна гаяти жодної хвилини.
– А багаж? – запитав Паспарту, розгублено позираючи навсібіч.
– Ніякого багажу. Лише ручний саквояж із двома вовняними сорочками й трьома парами шкарпеток. Те саме стосується і вас. Решту купимо в дорозі. Прихопіть мій плащ і дорожню ковдру. Надягніть міцне взуття. Втім, нам зовсім або майже зовсім не доведеться ходити пішки. Ідіть.
Паспарту хотів щось відповісти, але не зміг. Він вийшов із кімнати хазяїна, піднявся до себе й, упавши на стілець, від щирого серця вилаявся.
– От так штука, чорт забирай! А я ж думав пожити спокійно!.. – бурчав він.
Затим він машинально почав готуватися до від’їзду. Навколо світу за вісімдесят днів. Чи не до божевільного він найнявся. Начебто ні… Можливо, це жарт. Вони їдуть у Дувр – гаразд. У Кале – де наше не пропадало. Зрештою, це не могло дуже засмутити цього гарного парубка: він уже п’ять років не ступав на землю своєї батьківщини.
Можливо, вони дістануться й до Парижа.