Він відчував виділення певних залоз і незвичайну хвилю мозкового випромінювання.
У повній готовності та всеозброєнні птах описував коло, виблискуючи в яскравих вранішніх променях сонця.
Дінелі не помітив сторожового птаха, бо був зайнятий іншим. Наставивши револьвер, він уп'явся очима в хазяїна бакалійної крамниці.
— Не підходь!
— Ах ти, щеня! — здоровенний бакалійник підійшов ближче. — Грабувати мене вирішив? Та я тобі всі кістки переламаю!
Бакалійник був чи то дурень, чи то надто хоробрий — анітрохи не побоюючись револьвера, він насувався на злодюжку.
-Ах так! — вигукнув на смерть переляканий Дінелі. — Ну, отримай, кровожере...
Електричний розряд вдарив його у спину. Револьвер випав з рук, розкидавши сніданок, що стояв на підносі.
— Що за чортівня? — здивувався бакалійник, витріщившись на злодія, який нерухомо лежав біля його ніг. Потім помітив срібний відблиск крил. — А щоб мені провалитися! Ці пташенята таки діють!
Він стежив за срібними крилами, поки вони не розчинилися у блакиті неба. Потім зателефонував до поліції.
Сторожовий птах знову описував плавну криву й спостерігав. Його мозковий центр аналізував нову інформацію стосовно убивств. Деякі дані були йому раніше невідомі.
Ця нова інформація миттєво передавалася всім іншим сторожовим птахам, а їхня надходила до нього.
Сторожові птахи неперервно обмінювалися інформацією методами та визначеннями.
Тепер, коли нові сторожові птахи сходили з конвеєра невпинним потоком, Гелсен дозволив собі зітхнути з полегшенням. Робота йде повним ходом, завод так і гуде. Замовлення виконуються без затримок, спершу для великих міст, далі надійде черга містечок і селищ.
— Усе гаразд, шефе, — промовив з порога Макінтайр, він щойно закінчив свій звичайний обхід.
— Чудово. Сідайте.
Огрядний інженер упав у крісло й закурив сигарету.
— Ми займаємося цією справою уже не один рік, —промовив Гелсен, не знаючи, з чого почати.
— Справді, — погодився Макінтайр.
Він відкинувся на спинку крісла й глибоко затягнувся. Макінтайр був одним із тих інженерів, які працювали над створенням першого сторожового птаха. З того часу минуло шість років. Увесь цей час він працював на Гелсена, і вони потоваришували.
— От що я хотів запитати... — Гелсен зробив паузу. Він ніяк не міг сформулювати свою думку. Натомість запитав: — Послухайте, Мак, як ви ставитесь до цих сторожових птахів?
— Хто, я? — Інженер посміхнувся. З моменту зародження первинного задуму Макінтайр їв, пив і спав з думкою про сторожових птахів. Йому ніколи не спадало на думку якось визначати своє ставлення до свого дітища. — Як на мене — це чудова ідея.
— Я не про те, — сказав Гелсен. Нарешті він усвідомив, чого йому не вистачало, — розуміння. — Я хочу сказати, вам не здається, що наділяти машину здатністю мислити небезпечно?
— Не думаю, шефе. А чому ви запитали?
— Розумієте, я не вчений і не інженер. Моя справа рахувати витрати та забезпечувати виробництво, а решта — це ваша турбота. Але як пересічна людина я, чесно кажучи, починаю побоюватися сторожових птахів.
— Для цього немає жодних підстав.
— Мені не подобається сама ідея самонавчання.
— А чому ні? — посміхнувся Макінтайр. — Я розумію. Ви, шефе, як і більшість людей, боїтеся, що одного ранку ваші машини прокинуться і скажуть: "Чим це ми тут займаємося? Краще правитимемо світом!" Ви це маєте на увазі?
— Щось подібне, — зізнався Гелсен.
— Це неможливо, — запевнив Макінтайр. — Сторожовий птах — це справді складна система, але Електронний обчислювач Масачусетського технологічного інституту куди складніший. А все ж у нього немає розуму.
— Так, але сторожові птахи вміють учитися.
— Звісно. Всі нові обчислювальні машини теж уміють. То що, по-вашому, вони діятимуть спільно зі сторожовими птахами?
Гелсенові набрид Макінтайр і ще більше йому набридло бути смішним...
— Це ж факт, що сторожові птахи самі втілюють у практику те, чому навчилися. Ніхто їх не контролює.
— От що вас турбує, — сказав Макінтайр.
— Я вже давно збираюся зайнятися чим-небудь іншим, — сказав Гелсен (до останнього моменту він сам цього не усвідомлював).
— Послухайте, шефе. Хочете знати думку інженера з цього приводу?
— Слухаю?
— Сторожові птахи анітрохи не небезпечніші за автомобілі, обчислювальні пристрої чи термометри. Свідомості й волі в них не більше. Просто вони сконструйовані так, що реагують на певні сигнали, і, вловлюючи їх, виконують певні операції.
— А системи самонавчання?
— Без них не можна, — терпляче пояснював Макінтайр, ніби маючи справу з десятирічною дитиною. — Завдання сторожового птаха полягає в тому, щоб запобігти всім спробам убивства, вірно? Але лише деякі вбивці випромінюють подібні сигнали. Для того, щоб зупинити всіх, сторожовий птах має виробити нові визначення вбивства та співвіднести їх з тим, що він уже знає.
— Мені здається, це якось не по-людськи, — сказав Гелсен.
— Нічого кращого ми не вигадали. Сторожові птахи позбавлені емоцій. Вони міркують не так, як люди. їх неможливо ані підкупити, ані отруїти. Нічого їх боятися.
На столі в Гелсена пролунав виклик селектора. Він не звернув на нього уваги.
— Мені все це відомо, — сказав Гелсен. — Але все одно я часом почуваю себе людиною, що винайшла динаміт. Вона теж вважала, що його використовуватимуть виключно для корчування пнів.
— Але сторожового птаха винайшли не ви.
— Однак я відчуваю моральну відповідальність, бо виробляю їх.
Знову задеренчав сигнал виклику, і Гелсен роздратовано натиснув кнопку.
— Надійшли звіти про перший тиждень роботи сторожових птахів, — сказав секретар.
— І що там пишуть?
— Усе чудово, сер!
— Надішліть мені їх за чверть години. — Гелсен вимкнув селектор і повернувся до Макінтайра, який сірником чистив нігті. — Вам не здається, що в думках людей виникла певна тенденція? їм потрібен механічний бог? Електронний отець?
— Шефе, — сказав Макінтайр. — Вам, мабуть, варто було б докладніше ознайомитися з конструкцією сторожового птаха. Ви знаєте, як влаштовані його системи самонавчання?
— У загальних рисах.
— По-перше, сформульована мета — не дати змоги живим істотам вчинити вбивство. По-друге, вбивство можна визначити як акт насильства, що передбачає руйнування, завдання пошкоджень або жорстоке поводження, з метою припинення життєдіяльності іншого живого організму. По-третє, більшість убивств можна виявити за певними хімічними та електричними змінами в організмі злочинця.
Макінтайр зробив паузу й закурив іншу сигарету.
— Ці три умови визначають звичайні функції птахів. Крім того, є ще дві умови для системи самонавчання. По-четверте, деякі живі організми можуть убивати, не виявляючи ознак, згаданих в умові номер три. По-п'яте, їх можна виявити за допомогою даних, що застосовуються в умові номер два.
— Розумію, — промовив Гелсен.
— Як бачите, усе це цілком безпечно й надійно.
— Сподіваюсь... — Гелсен вагався. — Що ж, мабуть, усе зрозуміло.
— От і добре.
Інженер підвівся і вийшов.
Кілька хвилин Гелсен думав. Так, у сторожовому птахові просто не може бути нічого небезпечного.
— Надсилайте звіти, — сказав він у селектор.
Високо над освітленими міськими будинками кружляв сторожовий птах. Було темно, але віддалік він міг бачити іншого птаха, а за ним ще одного. Місто було велике.
Запобігати вбивствам...
Роботи побільшало. По невидимій мережі об'єднувала усіх сторожових птахів між собою, безперервно циркулювала нова інформація. Нові дані, нові способи виявлення потенційних убивць.
Ось воно! Сигнал! Два сторожових птахи одночасно попрямували донизу. Один сприйняв сигнал на частку секунди раніше, ніж інший, і впевнено знижувався. Другий повернувся до спостереження.
Умова четверта: деякі живі істоти здатні убивати, не виявляючи ознак, перерахованих в умові третій.
На підставі нової інформації сторожовий птах знав, що цей організм, хоча й не випромінює характерних хімічних та електричних сигналів, усе ж має намір убити.
Сторожовий птах, увімкнувши органи чуття на максимальну чутливість, наближався до цього організму.
Він виявив усе, що потрібно, й спікірував на ціль.
Роджер Греко стояв, притулившись плечем до стіни будинку, руки в кишенях. Ліва рука стискала холодне руків'я револьвера сорок п'ятого калібру. Греко терпляче чекав.
Він ні про що не думав, просто відпочивав біля будинку, чекаючи на одну людину. її треба вбити. Греко не знав чому. Його це не цікавило. Роджер Греко не з тих, хто пхає носа у чужі справи, почасти за це його й цінують. А ще тому, що він майстер своєї справи.
Одна куля акуратно всаджена в голову незнайомій людині. Це не хвилювало його й не викликало відрази. Це була робота, така, як і всі інші. Убити людину. Що тут такого?
Жертва Греко вийшла з будинку. Убивця дістав з кишені револьвер, зняв його із запобіжника, перекинув у праву руку. Усе ще ні про що не думаючи, прицілився...
Його збило з ніг.
Він вирішив, що в нього стріляли. Через силу звівшись на ноги, Греко озирнувся й крізь туман знову прицілився.
Його знову збило з ніг.
Цього разу він спробував прицілитися лежачи. Греко ніколи не відступав.
Ще один удар — і все потемніло. Цього разу назавжди, бо сторожовий птах зобов'язаний охороняти об'єкт насильства, чого б це не коштувало вбивці.
Той, хто мав стати жертвою, пройшов до своєї машини, не помітивши нічого незвичного. Усе відбулося без жодного звуку.
Гелсен перебував у доброму гуморі. Сторожові птахи працювали бездоганно. Число вбивств скоротилося вдвічі й продовжує знижуватися. Темні провулки перестали бути джерелом небезпеки. Після заходу сонця більше не треба обминати парки й спортмайданчики.
Звісно, ще лишаються пограбування, дрібні крадіжки, розкрадання, шахрайство, підроблення документів та інші злочини.
Але це не так важливо. Втрачені гроші можна повернути, а життя — ні.
Гелсен був готовий визнати, що помилявся стосовно сторожових птахів. Вони й справді роблять те, з чим люди впоратися не могли.
Саме цього ранку з'явилися перші ознаки негараздів.
До кабінету увійшов Макінтайр і мовчки зупинився перед столом шефа. Його обличчя було заклопотане й трохи збентежене.
— Що сталося, Маку? — запитав Гелсен.
— Один зі сторожових птахів напав на м'ясника на бійні. Ледь не вбив.
Гелсен на хвилину замислився. Ну, звісно, сторожові птахи рано чи пізно мали до цього дійти.