ви сказали, у нього манія убивства? Я не ручаюся за наслідки! Його адреса, швидше!
— Розумієте, містер Фолансбі, він так поспішав...
Керуючий довго дивився на продавця, не вірячи своїм вухам.
— Викличте поліцію! Зв'яжіться з відділом безпеки "Дженерал моторс"! Розшукайте його!
Хескінс кинувся до дверей.
— Стійте! — крикнув керуючий, натягаючи плащ. — Я з вами!
Елвуд Кесвел повернувся додому на таксокоптері. Він затяг Регенератор у вітальню, присунув його до кушетки й окинув оцінюючим поглядом.
— А продавець не помилився, — сказав він нарешті. — Дійсно, личить до вмеблювання.
З естетичної точки зору Регенератор виявився вдалим придбанням.
Кесвел помилувався ним ще трохи, а потім пішов на кухню приготувати собі бутерброд з куркою. Він їв повільно, не спускаючи очей із точки, що знаходилася трохи вище й лівіше кухонного годинника.
"Будь ти проклятий, Мегнесен! Брудний, брехливий, підступний, ворог усього чистого й непорочного на землі..."
Вийнявши револьвер з кишені, він поклав його на стіл і повертів у різні боки своїм негнучким пальцем.
Настав час починати терапію.
Якби не...
Кесвел із занепокоєнням відчув, що не хоче позбуватися від бажання вбити Мегнесена. Що буде з ним, якщо він позбавиться цієї потреби? Життя втратить значення, зміст, весь смак і гостроту. Воно стане нескінченно нудотним.
Крім того, Мегнесен завдав йому великого особистого горя, про яке не хотілося згадувати.
Айрін!
Його бідна сестра, збезчещена солодкомовним і хитрим Мегнесеном, занапащена й кинута. Хіба може бути переконливіша причина, щоб узяти револьвер...
Насилу Кесвел згадав, що в нього будь-коли не було сестри. Тепер саме час піддатися терапії. Він пройшов у вітальню і вийняв інструкцію, засунуту в вентиляційний отвір апарату. Розгорнувши її, прочитав:
"Для користування Регенератором моделі Рекс:
1) Поставте Регенератор поруч зі зручною кушеткою (зручну кушетку можна придбати за додаткову плату в кожному магазині "Дженерал моторс").
2) Встроміть вилку в кімнатну розетку.
3) Вдягніть розсувний контактний обруч на голову. От і все! Ваш Регенератор зробить решту! Ніяких язикових бар'єрів і проблем діалекту, тому що Регенератор спілкується методом Безпосереднього Чуттєвого Контакту (патент заявлений). Єдине, що від вас потрібно, — довіритися апарату.
Ви не повинні відчувати зніяковілість або сором. В усіх є проблеми, іноді складніші ваших! Регенератор не цікавиться вашою моральністю або етичними принципами, тому не вважайте, що він вас судить. Він лише намагається допомогти вам стати здоровим і щасливим.
Як тільки Регенератор збере й обробить достатню кількість інформації, він почне лікування. Від вас самих залежить тривалість сеансів. Наказуєте ви! І, звичайно, ви маєте право перервати сеанс у будь-який момент.
От і все! Просто, чи не так? А тепер вмикайте ваш Регенератор фірми "Дженерал моторс" і ставайте нормальним!
— Нема чогось складного, — сказав собі Кесвел.
Він підсунув Регенератор ближче до кушетки й ввімкнув його. Взяв обруч, почав вдягати його на голову, зупинився.
— Я почуваю себе так по-дурному! — хихикнув він.
Зненацька він закрив рот і зухвало глянув на чорну, поблискуючу нікелюванням машину.
— То, отже, ти вважаєш, що можеш зробити мене нормальним, ґа?
Регенератор не відповідав.
— Добре, спробуй. — Він вдягнув обруч на голову, ліг на кушетку й схрестив руки на грудях.
Будь-чого не відбулося. Кесвел влаштувався зручніше. Почухав плече й трохи пересунув обруч. Нічого. Думки його почали розповзатися.
"Мегнесен! Ти нахабний, зарозумілий виродок, огидний..."
— Добрий день, — пролунав у його голові голос. — Я ваш механотерапевт.
Кесвел винувато завовтузився.
— Здрастуйте. Я отут просто... ну, ви розумієте... неначебто б...
— Розумію, — заспокоююче сказала машина. — Адже ми всі, так чи інакше... В даний момент я вивчаю вашу підсвідомість з метою синтезу, діагнозу, прогнозу й лікування. Я виявляю...
— Так?
— Один момент. — Регенератор мовчав кілька хвилин. Потім непевно сказав: — Вельми незвичайний випадок,
— Правда? — запитав задоволений Кесвел.
— Так. Коефіцієнти схожі на... я, щоправда, не впевнений... механічний голос апарату став згасати. Індикаторна лампка замигтіла й згасла.
— Агов, у чому справа?
— Якась плутанина, — відповіла машина. — Однак, — продовжувала вона зміцнілим голосом, — надзвичайна природа симптомів не може загнати в глухий кут кваліфіковану терапевтичну машину. Кожен симптом, хоч який він вигадливий, є всього лише сигналом, ознакою внутрішньої невідповідності. А всі симптоми можна пояснити на основі загальноприйнятої і доведеної теорії. Оскільки теорія ефективна, симптоми повинні з нею узгоджуватися. Будемо виходити з цієї передумови.
— А ви впевнені, що робите те, що потрібно? — запитав Кесвел, у якого вже замакітрилась голова.
Блиснувши індикатором, машина відрізала:
— Сучасна механотерапія — точна наука, що не допускає будь-яких значних помилок. Почнемо зі словесних асоціацій.
— Та вже нехай, — сказав Кесвел.
— Житло?
— Будинок.
— Собака?
— Кішка.
— Фліфл?
Кесвел загаявся, намагаючись збагнути. Чимось це слово нагадувало марсіанське, але могло бути й венеріанським або...
— Фліфл? — повторив Регенератор.
— Марфуш, — зімпровізував Кесвел.
— Голосний?
— Солодкий.
— Зелений?
— Мама.
— Тханагойес?
— Патаматонга.
— Аррідес?
— Нексотесмодрастика.
— Чтиспохельгноптецес?
— Рагамару латасентрикпропатрія! — вигукнув Кесвел. Це був набір звуків, яким можна пишатися. Людина середніх здібностей не змогла б їх вимовити.
— Гм..., — сказав Регенератор. — Закономірності збігаються. Так і повинно бути.
— Які закономірності?
— У вас, — повідомила йому машина, — класичний випадок фім-манії, ускладненої сильною дварк-схильністю.
— Невже? Мені здавалося, що в мене манія вбивства.
— Цей термін не має змісту, — суворо сказала машина. — Тому я відкидаю його як безглуздий набір звуків. Тепер врахуйте: фім-манія зовсім нормальна. Будь-коли цього не забувайте. Правда, у ранньому віці вона звичайно поступається місцем ховендиш-відразі. Індивідууми, що не володіють цією природною реакцією на зовнішнє середовище...
— Я не зовсім розумію те, що ви говорите, — зізнався Кесвел.
— Прошу вас, сер, давайте відразу домовимося. Ви — пацієнт. Я механотерапевт. Ви звернулися до мене, щоб вилікуватися від недуги. Однак ви не можете розраховувати на допомогу, якщо самі не будете докладати відповідних зусиль.
— Добре, — сказав Кесвел. — Я спробую.
Дотепер він насолоджувався відчуттям власної переваги. Все, що говорила машина, здавалося кумедним. Мабуть, він навіть міг би вказати механотерапевту на деякі його неточності.
Тепер же відчуття благополуччя звітрилося, вже вкотре, й Кесвел відчув себе самотнім, жахливо самотнім і загубленим, рабом своїх бажань, який шукає хоча б трохи тиші й спокою.
Він витерпить що завгодно, аби знову віднайти рівновагу. Суворо нагадав він собі, що не має права критикувати механотерапевта. Ці машини знають свою справу, у них величезний досвід. Він буде намагатися, хоч яким би безглуздим здавався йому, дилетантові, цей спосіб лікування.
Одне ясно, подумав Кесвел, похмуро вкладаючись на кушетку, механотерапія набагато складніша, ніж він припускав.
Пошуки зниклого покупця були недовгими й безрезультатними. Його не було на багатолюдних вулицях Нью-Йорку, й ніхто пам'ятав рудого чоловічка зі збудженими очима, що тяг на собі чорну терапевтичну машину.
Таке видовище було занадто звичайним.
Незабаром після термінового телефонного виклику з'явилися четверо поліцейських на чолі зі стривоженим молодим лейтенантом — детективом на прізвище Сміт.
Ледь Сміт устиг запитати: "А чому ви не вдозвілилися повісити ярлики на товари?" — як його перервали.
Відіпхнувши поліцейського, що стояв посеред дверей, у кімнату увійшов чоловік. Він був високим, кутастим і некрасивим, із глибоко запалими блідо-голубими очима. М'ятий і нечищений костюм висів на ньому, як гофроване залізо.
— Що вам потрібно? — запитав лейтенант Сміт.
Некрасивий чоловік відігнув лацкан піджака і показав блискучий срібний значок.
— Я Джон Рет з відділу безпеки "Дженерал моторс".
— А... винен, сер, — сказав лейтенант Сміт, віддаючи честь. — Я не думав, що ви так швидко прибудете на місце.
Рет видав невизначений звук.
— Ви перевірили відбитки пальців, лейтенант? Покупець міг доторкнутися до іншої терапевтичної машини.
— Я зараз же за це візьмуся, сер, — сказав Сміт. Нечасто траплялося, щоб оперативний працівник "Дженерал моторс", "Дженерал електрик" або "ІБМ" прибував для особистого розслідування на місце. Якщо дільничний поліцейський виявить моторність, то його можуть перевести в Індустріальну Поліцію...
Рет повернувся до Фолансбі й Хескінса й оглянув їх пронизуючим поглядом, безособовим, як промінь радару.
— Викладайте все по черзі, — сказав він, виймаючи з безформної кишені записну книжку й олівець.
Він слухав розповідь у лиховісному мовчанні. Нарешті різко закрив записну книжку, всунув її на місце в кишеню і сказав:
— Терапевтичні машини потрібно оберігати, як святиню. Дати покупцеві не ту машину — означає не виправдати виявлену вам довіру, порушити Громадські Інтереси й очорнити добру репутацію Компанії.
Керуючий згоджуючись закивав, люто дивлячись на нещасного продавця.
— Марсіанський варіант машини, — продовжував Рет, — узагалі не повинен був знаходитися на вітрині.
— Я поясню, як це трапилося, — поспішно сказав Фолансбі. — Нам потрібна була демонстраційна модель, і я написав у Компанію лист із проханням...
— Це, — безжалісно перебив його Рет, — може бути розцінено як груба й злочинна недбалість.
Керуючий і продавець обмінялися зляканими поглядами. Вони згадали про виправну колонію "Дженерал моторс" біля Детройту, де порушники законів Компанії існували у похмурій тиші, займаючись монотонним кресленням мікросхем для кишенькових телевізійних приймачів.
— Правда, це поза моєю компетенцією, — сказав Рет. Він звернув свій похмурий погляд на Хескінса: — Ви впевнені, що покупець не назвав свого імені?
— Ні, сер. Тобто так, я в цьому впевнений, — відповів Хескінс деренчливим голосом.
— Чи згадував він взагалі які-небудь імена?
Хескінс закрив обличчя руками. Потім підкинув голову і з жаром вимовив:
— Так! Він хотів когось убити! Свого друга!
— Кого? — перепитав Рет з льодовим спокоєм.
— Прізвище його друга...