— Що, й тобі довелося кепсько?
— Навпаки, — ледве повертає язиком Бонді. — Мені було так... так гарно! Так любо! Немовби я літав, чи що.
— Атож, атож, — квапливо мовить Марек. — Я про це й кажу. Неначе літаєш або взагалі якось так підносишся вгору, еге?
— Страшенно приємне почуття, — сказав пан Бонді. — По-моєму, це називається захват. Неначе там є щось...
— Щось божественне? — спитав Марек нерішуче.
— Мабуть. Так, напевне, напевне! Я ніколи не ходжу до церкви, Рудо, ну ніколи, але в тому підвалі мені було так, наче в церкві. А скажи, будь ласка, що я робив там?
— Стояв на колінах, — пробурчав Марек похмуро й почав ходити по кімнаті.
Пан Бонді розгублено провів рукою по лисині.
— Дивно. Та невже справді... я стояв на колінах? А скажи, будь ласка, що це... в тому Підвалі... що там, власне... так дивно діє на людину?
— Карбюратор, — буркнув Марек, кусаючи губи. Обличчя його наче ще дужче змарніло, аж посіріло.
— Отакої! — здивувався Бонді. — А чим же?
Марек тільки здвигнув плечима і далі ходив по кімнаті, понуривши голову.
Г. X. Бонді водив за ним очима в дитинному подиві. Марек божевільний, казав він собі; але ж, хай йому біс, що охоплює людину в тому підвалі? Таке болісне блаженство, така непохитна певність, захват, якась приголомшлива побожність, чи що...
Пан Бонді встав і налив собі ще чарочку коньяку.
— Слухай, Рудо, — сказав він. — Я вже знаю.
— Що ти знаєш? — вигукнув Марек і зупинився.
— Що там у підвалі. Отой чудний душевний стан. Це якась отрута, правда? "
— А певно, що отрута, — злісно засміявся Марек.
— Я так зразу й подумав, — умить заспокоївшись, сказав Бонді. — Той твій апарат виділяє... м-м... ніби озон, так? Або, скорше, якийсь отруйний газ. І коли його надихатись, воно тебе трошечки... дурманить... Чи збуджує, так? Ну, напевне, Рудо, це не що інше як отруйний газ; мабуть, він якимсь чином утворюється під час спалювання вугілля в тому... в тому твоєму карбюраторі. Якийсь світильний газ, чи веселящий газ, чи фосген, чи щось таке. Через це ти й поставив там вентилятор. І ходиш до того підвалу в протигазі, еге? Бо там якісь бісові гази.
— Якби ж то були тільки гази! — вибухнув Марек, стрясаючи кулаками. — Розумієш, Бонді, через це ж я й мушу продати той карбюратор! Бо я просто не можу цього знести, не можу, не можу! — вигукував він, мало не плачучи. — Я не передбачав, що мій карбюратор таке вироблятиме! Таке... страшне... паскудство! Подумай лишень, він це робить із самого початку! І кожен відчуває це, хто підійде до нього. Ти ще нічого не знаєш, Бонді! А на моєму двірникові воно окошилося!
— Бідолаха, — промовив пан голова правління здивованим і співчутливим тоном. — Невже помер?
— Та ні, не помер, але навернувся! — розпачливо вигукнув Марек. — Тобі я скажу правду, Бонді: мій винахід, мій карбюратор має одну жахливу ваду. Ти однаково купиш його або приймеш від мене як подарунок; ти, Бонді, від нього не відмовишся, хоч би з нього чорти сипались. Тобі, Бонді, це байдуже, аби тільки ти міг вичавити з нього мільярди. І ти їх таки вичавиш. Це грандіозне діло, але я вже не хочу мати з ним нічого спільного. А в тебе сумління не таке вразливе, чуєш, Бонді? Це діло дасть тобі мільярди, тисячі мільярдів; але тобі доведеться взяти на свою душу страхітливе зло. Наважуйся!
— Ет, дай спокій, — відмахнувся Бонді. — Коли воно виділяє отруйні гази, то влада заборонить його, і квит. Хіба ти не знаєш наших умов, наших жалюгідних умов? От якби в Америці...
— Які там отруйні гази! — вигукнув Марек. — Це щось у тисячу разів гірше! Слухай уважно, Бонді, що я тобі скажу; це перевищує людський розум, але брехні тут нема й крихти. Отож мій карбюратор справді спалює матерію, спалює до останку, так, що не лишається й порошинки; або, краще сказати, розщеплює, розпорошує, розкладає на електрони, споживає, розмелює, не знаю, як це назвати; одне слово, використовує її до кінця. Ти й уявлення не маєш, яка незмірна енергія міститься в атомах. З півцентнером вугілля в казані можна обпливти на пароплаві довкола світу, можна освітлювати електрикою всю Прагу, приводити в рух весь завод Рустона , або що завгодно; а одним вугільним брикетиком можна опалювати дім і варити їжу для цілої родини. Та врешті й вугілля не буде потрібне: можна топити першим-ліпшим камінцем або жменькою землі, взятою на вулиці. Кожна грудочка матерії має в собі більше енергії, ніж величезний паровий казан; тільки видобудь її! Тільки навчись до кінця спалювати ту матерію! Я це вмію, Бонді; мій карбюратор це вміє. Погодься, Бонді, що заради цього варт було працювати двадцять років.
— Ти знаєш, Рудо, — почав пан голова правління повільно, — це все дуже дивне; але я чогось вірю тобі, їй же богу, вірю. Знаєш, коли я стояв педед тим твоїм карбюратором, то відчував, що тут є щось неймовірно велике, щось таке, що просто приголомшує людину. Нічого не вдію з собою; я тобі вірю. Там унизу, в підвалі, у тебе якась таємниця. Така, що переверне догори дном весь світ.
— Ох, Бонді, — тривожно прошепотів Марек, — у тому ж то й усе лихо. Стривай, я все тобі поясню. Ти читав коли Спінозу?
— Ні, не читав.
— Я теж не читав; але тепер... розумієш, тепер я починаю читати такі речі. Нічого в них не розумію, для нас, техніків, це надзвичайно складне, але щось там є. Ти ж, мабуть, віриш у бога?
Г. X. Бонді замислився.
— Їй же богу, не знаю. Мабуть, бог є, але на якійсь іншій зірці. У нас його нема. Де там! Та до наших часів таке б і не пасувало. Ну скажи, будь ласка, що йому тут робити?
— Я не вірю, — твердо відказав Марек. — Я не хочу вірити. Я завжди був атеїстом. Я вірю в матерію і в поступ, а більш ні в що. Я науковець; а наука, Бонді, не може припускати існування бога.
— З погляду комерції, — заявив Бонді, — це річ байдужісінька. Коли він хоче бути, то хай собі буде, бог з ним. Ми одне одного не виключаємо.
— Але з погляду науки, Бонді, — сказав інженер суворо, — це абсолютно неприпущенна річ. Або він, або наука. Я не тверджу, що бога немає; я тільки тверджу, що його не повинно бути — або, принаймні, він не повинен виявляти себе. І я вірю, що наука крок за кроком витісняє його або принаймні обмежує його прояви. І вірю, що це її найвища місія.
— Може, й так, — спокійно погодився пан голова правління. — Ну, а далі що?
— А тепер, Бонді, уяви собі, що... Або стривай, я скажу інакше: ти знаєш, що таке пантеїзм? Це віра, ніби в усьому, що існує на світі, виявляється єдиний бог, чи Абсолют, як хочеш. У людині, в камені, в траві, у воді — всюди. А знаєш, що твердить Спіноза? Що матеріальність — це тільки вияв або ж один бік божественної субстанції, а другий бік — дух. А знаєш, що твердить Фехнер ?
— Не знаю, — щиро признався пан Бонді.
— Фехнер твердить, що все, буквально все одухотворене, що бог одухотворює собою всю матерію, яка є на світі. А ти знаєш Лейбніца? Лейбніц твердить, що матерія складена з духовних часточок, із монад, які є божественними сутностями. Що ти на це скажеш?
— Не знаю, — розгублено відповів Г. X. Бонді. — Я на цьому не розуміюсь.
— Я теж ні; воно страшенно складне. Але уяви собі, як припущення, ніби справді в усякій матерії є бог, що він якось ув'язнений в ній. А коли цю матерію розщепити до кінця, він вилітає з неї, мов із чарівної скриньки. Його раптом ніби вивільнили. Він виділяється з матерії, як світильний газ із вугілля. Спалиш один атом — і маєш раптом повний підвал Абсолюту. Просто диво, як він зразу розпросторюється.
— Стривай, — озвався пан Бонді. — Поясни ще раз, тільки поволі.
— Отже, — знову почав Марек, — уяви собі, як припущення, що в кожній матерії міститься Абсолют у зв'язаному стані, скажімо, як зв'язана, інертна енергія, або, простіше кажучи, що бог всюдисущий, тобто присутній у будь-якій матерії і в кожній часточці матерії. А тепер уяви, що якийсь шматочок матерії ти знищив до кінця — здавалось би, без останку. Та оскільки будь-яка матерія це, власне, матерія плюс Абсолют, ти знищив тільки матерію, і в тебе зостався незнищенний залишок: чистий, вивільнений, активний Абсолют. Зосталися хімічно нерозкладні, нематеріальні рештки, які не дають спектральних ліній, не мають ні атомної ваги, ні хімічної спорідненості, не підкоряються законові Бойля-Маріотта, одне слово, не мають ніяких, аніякісіньких властивостей матерії. Зостався чистий бог, Хімічне "ніщо", яке діє з величезною енергією. А оскільки це "ніщо" не матеріальне, то закони матерії не сковують його. А з самого цього випливає, що воно має виявлятися протиприродним чином — у вигляді чудес. Усе це випливає з припущення, що в матерії міститься бог. Ти можеш уявити собі, як припущення, що він є в ній?
— Можу, — відповів Бонді. — А далі?
— Гаразд, — сказав Марек і підвівся. — То він таки справді в ній є.
РОЗДІЛ IV
Божественний підвал
Пан Бонді неквапно посмоктав сигару.
— А як же ти довідався про це?
— По собі самому, — відповів інженер Марек, що вже знову ходив по кімнаті. — Мій карбюратор, розкладаючи матерію, виробляє побічний продукт: чистий, незв'язаний Абсолют; бога в хімічно чистій формі. Так би мовити, з одного кінця він вивергає механічну енергію, а з другого — божественну сутність. Достоту як тоді, коли розкладаєш воду на кисень і водень, тільки незрівнянно більшою мірою.
— Гм... — гмукнув пан Банді. — А далі?
— Я гадаю, — обережно провадив Марек, — що деякі виняткові особистості здатні в своєму організмі розділяти матеріальну й божественну субстанції; розумієш, якось екстрагувати чи видавлювати Абсолют із своєї власної матерії. Приміром, Христос, чудотворці, факіри, медіуми, пророки вміли це робити якоюсь психічною силою. А мій карбюратор робить це чисто технічним шляхом. Це щось ніби фабрика Абсолюту.
— Факти, — сказав пан Бонді. — Держися фактів.
— Ось тобі факти. Я спершу сконструював свій Perfect Carburator чисто теоретично. А потім зробив невеличку модель — ще не дійову. Аж четверта модель почала по-справжньому крутитись. Вона була всього отакенька, але діяла дуже гарно. І коли я працював з нею в таких невеличких масштабах, то вже й тоді відчував якийсь дивний вплив на психіку. Якусь таку чудну веселість чи зачарування. Але'я гадав, що то просто радість від успіху або, може, перевтома.