— Коли ж нам її складати?
Патер Йошт перестав мугикати.
— Зараз буде, пане Новотний, — квапливо відповів він. — Ніяк не знайду потрібного виразу. У нас уже були "сатанинські махінації"?
— Позавчора.
— Ага. А "підступна змова" теж була?
— Була.
— "Підле шахрайство"?
— Було сьогодні.
— "Безбожний винахід"?
— Уже разів із шість.
— Шкода, — зітхнув патер Йошт. — Здається, ми надмірно розкидалися думками. Як вам сподобалася сьогоднішня передовиця, пане Новотний?
— Сильна, — сказав пан метранпаж. — Але вже пора складати завтрашню.
— Зараз буде, — запевнив патер Йошт. — Я гадаю, що нагорі були задоволені ранковим номером. Ось побачите, що прийде його превелебність єпископ. "Йоште, — скаже він, — це ви добре втнули". А "бісівський шабаш" уже було?
— Було.
— Шкода. Треба поставити нові батареї і відкрити вогонь. Йоште, сказав його превелебність, не жалійте пороху. Все минуще, але ми — вічні... Пане Новотний, а ви не підкажете якогось путящого вислову?
— Ну, хай "злочинна обмеженість". Або "паталогічна злоба".
— Годиться! — зітхнув з полегкістю патер Йошт. — Пане Новотний, де у вас беруться такі добрі ідеї?
— Зі старих комплектів "Друга народу". Ну, давайте вже передовицю, велебний отче.
— Зараз буде. Зачекайте: "Злочинна обмеженість і патологічна злоба певних кіл, що Вааловими ідолами баламутять чисту воду Петрової скелі..." Ага, зараз буде: "...Петрової скелі... Каламутять чисту воду", так... і водружають на ній золотого тельця, що зветься диявол, або ж Абсолют..."
— Є вже передовиця? — пролунало в дверях нічної редакції.
— Laudetur Jesus Christus , ваша превелебність! — скрикнув патер Йошт.
— Є вже передовиця? — повторив вікарний єпископ Лінда, швидко входячи до кімнати. — А хто писав ранкову передовицю? Господи боже, що це ви встругнули! Який йолоп це написав?
— Я... — забелькотів патер Йошт, відступаючи назад. — Ваша... преве... я думав...
— Він думав! — загорлав єпископ Лінда, грізно блискаючи окулярами. — Ось маєш! — і, зіжмакавши ранковий номер "Друга народу", кинув його під ноги Йоштові. — "Я думав!" Ти ба — він уміє думати! Чого не зателефонував? Чого не спитав, що треба писати? А ви, Коштял, як ви могли дати таке до друку? Ви теж "думали", еге? Новотний!
— Пробачте, — шепнув метранпаж, весь трусячись.
— Нащо ви дали це до друку? Ви теж "думали" ?
— Ні, перепрошую, — запротестував метранпаж. — Я, прошу вашої превелебності, мушу складати, що мені дадуть.
— Ви мусите робити лише те, що хочу я! — рішуче заявив єпископ Лінда. — Йоште, сядь і читай, що ти вранці наляпав! Читай, кажу!
— "Вже давно, — почав патер Йошт тремтячим голосом читати свою власну ранкову передовицю. — Вже давно... нашу громадськість турбує... Підле шахрайство..."
— Що?
— Підле шахрайство. Ваша превелебність! — заскиглив патер Йошт. — Я думав... я... я тепер бачу...
— Що?
— Що це надміру сильний вираз — "підле шахрайство".
— Ще б пак! Ну, читай далі.
— "...підле шахрайство з так званим Абсолютом... яким масони, євреї та інші прогресисти... баламутять світ. Науково доведено..."
— Ви подивіться на цього Йошта! — заволав єпископ Лінда. — Він щось науково довів! Читай далі!
— "...науково доведено, — мурмотів нещасний Йошт, — що так званий Абсолют... така сама безбожницька афера, як і... фокуси спіритів..."
— Стривай, — з раптовою лагідністю сказав вікарний єпископ. — Напиши таку передовицю: "Науково доведено... — написав? — ...доведено, що я, патер Йошт, йолоп, бовдур, недотепа..." — написав?
— Так, ваша преве... — шепотів приголомшений Йошт. — Диктуйте далі, ваша пре...
— Кинь це в кошик, сину мій, — сказав превелебний, — і слухай як слід своїми дурними вухами. Ти читав сьогоднішні газети?
— Читав, ваша...
— Щось не віриться. Сьогодні вранці, любий мій патере, вийшло насамперед "Послання" Моністичної спілки; там сказано, що Абсолют, — це та сама Монада, яку моністи завжди проголошували богом, і, таким чином, культ Абсолюту цілком відповідає моністичному вченню. Ти читав це?
— Читав.
— Далі в газеті є повідомлення, що масонські ложі рекомендують своїм членам культивувати Абсолют. Читав?
— Читав.
— Далі — що на Синодальному з'їзді лютеран супер-інтендант Маартенс прочитав п'ятигодинну лекцію, в якій доводив тотожність Абсолюту з явленим господом. Читав це?
— Читав.
— Далі декларація "Вільної мислі", "Послання" Армії Спасіння, комюніке теософічного центру "Адьяр" , відкритий лист, адресований Абсолютові й підписаний Товариством взаємодопомоги наймитів, заява Спілки власників каруселей, підписана її головою Я. Біндером, далі "Голос Консганцької спілки", спеціальні випуски "Голосу з того світу", "Анабаптиста" і "Абстинента". Любий мій, ти читав усе це?
— Читав.
— От бач, любий сину, там усюди гучно рекламують Абсолют на свою користь, роблять йому аванси, всякі завидні пропозиції, обирають його почесним членом, меценатом, покровителем, богом і бозна-ким ще, а в нас тим часом якийсь навіжений патер Йошт, даруйте, якийсь нікчемний Йоштик репетує, що це підле шахрайство та науково доведена афера! Матінко пресвята, ну, ти ж і поміг нам!
— Але ж, ваша превелебність, мені наказали... писати... проти... цих подій...
— Так, наказали, — суворо перебив його вікарний єпископ. — Та невже ти не бачиш, що становище змінилося? Йоште, — вигукнув єпископ, підводячись, — наші дарохранительниці спорожніли, наші овечки побігли за Абсолютом; Йоште, недотепо ти мій, коли ми хочемо вернути собі тих овечок, то повинні прихилити на свій бік Абсолют. У всіх церквах треба поставити атомні карбюратори... а втім, ти, патере, цього не зрозумієш. Пам'ятай одне: Абсолют повинен працювати
102
на нас; він повинен бути нашим — тобто тільки нашим. Capiscis, mi fili?
— Capisco? — прюшепогів патер Йошт.
— Deo gratias! — Йоштику, тепер ти завернешся назад, як той Савл. Напиши гарненьку перед овицю, де повідомиш, що Свята конгрегація зважила на прохання пастви і прийняла Абсолют до лона церкви. Пане Новотний, ось вам Апостольське послання: складіть жирним потрійним цицеро і заверстайте на першій сторінці. А ви, Коштял, напишіть у рубриці місцевих новин, що голова правління МЕАТ Г. X. Бонді в неділю прийме з рук архієпископа святе хрещення і до того наші палкі поздоровлення, розумієте? А ти, Йоште, сідай і пиши... Стривай, тут на початку потрібен якийсь сильний вираз.
— Ваша превелебність, може, так: "Злочинна обмеженість і патологічна злоба певних кіл..."
— Гаразд, так і пиши: "Злочинна обмеженість і патологічна злоба деяких кіл уже не перший місяць намагається звести наш народ на хибні стежки. Публічно проголошуються єретичні твердження, ніби Абсолют — це щось інше, ніж той Господь, до якого ми з самої колиски здіймали руки... — написав? — ...Здіймали руки в дитинній вірі... і любові..." Написав? Ну, пиши далі.
РОЗДІЛ XIX
Канонізація
Самі розумієте, що прийняття Абсолюту в лоно церкви за даних обставин було великою несподіванкою. Це прийняття було проведене, власне, самим папським посланням; конклав кардиналів , поставлений перед доконаним фактом, тільки вирішував, чи можна вділити Абсолютові таїнства хрещення. Вирішено обійтись без цього; хоч хрестити бога — це безперечна церковна традиція (згадайте Іоанна Хрестителя), але і в такому випадку хрещеник має бути присутній особисто; крім того, виникала занадто дражлива проблема: кого з вінценосних осіб обрати на хрещеного батька Абсолютові? Тому Свята конгрегація рекомендувала., щоб у найближчій понтифікальній відправі найсвятіший отець помолився за нового члена церкви; це й відбулося у вельми урочистій формі. Далі в церковне вчення внесено доповнення, що поряд із хрещенням через помазання та хрещенням через мучеництво церква визнає хрещення благочестивими, благодійними та доброчесними вчинками.
Між іншим, за три дні перед виданням бреве папа дав тривалу аудієнцію панові П X. Бонді, який перед тим сорок годин радився з папським секретарем монсиньйором Кулатті.
Майже одночасно була проведена проста беатифікація (піднесення до чину блаженних) Абсолюту за формою super culti immemorabile на визнання доброчесного життя Абсолюту, тепер Благословенного, і призначено прискорений процес канонізації, щоправда з вельми знаменною відміною: адже йшлося за проголошення Абсолюту не святим, а богом. Зразу призначено відповідну, так звану деїфікаційну комісію з найперших богословів та церковних сановників; Procurator Dei в ній був венеціанський архієпископ кардинал доктор Варезі, а Advocatus Diaboli — монсиньйор Кулатті.
Кардинал Варезі пред'явив сімнадцять тисяч свідчень про звершені чудеса, підписаних майже всіма кардиналами, патріархами, примасами, митрополитами, князями, архієпископами, магістрами орденів та абатами; до кожного свідчення були додані експертні висновки видатних медиків і факультетів, професорів природничих, технічних та економічних наук, а під кінець ішли підписи безпосередніх свідків, затверджені нотаріально. Ці сімнадцять тисяч документів, як сказав монсиньйор Варезі, є тільки мізерною частиною насправді звершених Абсолютом чудес, кількість яких, за дуже стриманою оцінкою, вже перевищила тридцять мільйонів. .
Крім того, Procurator Dei забезпечив докладні експертні висновки найвизначніших учених світу. Наприклад, ректор медичного факультету Паризького університету професор Гардьєн після докладного анеїлізу написав таке:
"Оскільки численні випадки, представлені нам для експертизи, були з медичного погляду абсолютно безнадійні й невиліковні засобами науки (параліч, рак горла, сліпота після хірургічного видалення обох очей, кульгавість внаслідок ампутації обох нижніх кінцівок, смерть внаслідок цілковитого відокремлення голови від тулуба, задушення в повішеника, що провисів два дні тощо), медичний факультет Сорбонни дійшов висновку, що так зване чудесне зцілення в згаданих випадках можна пояснити або цілковитою необізнаністю з анатомічними та патологічними передумовами, браком клінічного досвіду і повною відсутністю медичної практики, або — чого ми не можемо виключити — втручанням вищої сили, не обмеженої законами природи чи обізнаністю з ними".
Психолог професор Медоу (Глазго) написав:
"...Оскільки в цих вчинках виявляється очевидним чином істота розумна, наділена пам'яттю, здатна до асоціацій та логічних суджень, істота, яка всі ці психічні операції виконує без посередництва мозку та нервової системи, це є чудовим підтвердженням моєї нищівної критики теорії психофізичного паралелізму, обстоюваної професором Майєром.