Якщо після цього двері не відчиняться...
— Нічого не вдієш, — зітхнула Джейн. — Відчиніть.
— Який шифр? — спитав полісмен.
Вілкінс хотів був стримати Джейн, та вона вже говорила:
— Сьогоднішнє число, тоді рік мінус один день.
Фальшивому полісменові це було явно не під силу, і він тільки сказав:
— Відчиняй!
Генрі натиснув на кнопки, та двері не відчинилися.
— Маєте ще дев'яносто секунд! — сказав фальшивий полісмен і трохи підняв пістолет. Та в цю мить збоку хтось ударив його по руці, блискавичний удар у живіт примусив його зігнутися вдвоє, і елегантно одягнений чоловік виступив з темряви й уклонився.
— Капітан Бекет! — відрекомендувався він.— 3 ним готово, тепер можете відчиняти.
— Не можемо! — сказав репортер.— Шифр уже не підходить. Але насамперед — щиро дякуємо вам!
— О, нема за що! — чемно заперечив незнайомий.— А чи не краще, коли ми поговоримо про подробиці десь у приємнішому місці!
Джейн, іще важко дихаючи, вже отямилась і через силу промовила:
— Чи можу я запросити вас, нашого рятівника, до себе?
— Згода! — весело сказав незнайомий.
— А цей? — запитав репортер, показуючи рукою на фальшивого полісмена, що лежав іще долі.
— Про нього подбають! — сказав капітан і кивнув головою. З темряви виступили двоє полісменів, цього разу справжні, їх Генрі відразу впізнав, і потягли кудись іще непритомного нападника.
Мало спав Чарлз Гарднер тієї ночі. Він усоте обдумував становище, в яке потрапив, не знаходячи бодай якогось більш-менш розумного виходу, що дав би йому певний шанс на порятунок. Якщо він скаже, що може виготовляти роботів, то від нього вимагатимуть, щоб він це зробив, і подбають, щоб він не зміг викрутитись. А коли він скаже, що не може цього робити, як насправді й було, то йому не повірять і спробують удатися до примусу. Навіть, цілком можливо, захоплять і Джейн. А коли йому пощастить переконати їх, вони втратять будь-який інтерес до нього. На цьому, певне, закінчиться його земний шлях. Але принаймні Джейн буде в безпеці.
Він вирішив докласти всіх своїх сил, діючи саме так. Хоча великих надій на це покладати було нічого.
Цього разу його не нагодували. Підняли з ліжка і потягли до шефа.
— Ну, подумали? — неприязно спитав шеф.
— Послухайте, — замість відповіді сказав Гарднер,— чи немає у вас якогось фахівця з цієї галузі, щоб я міг йому дещо пояснити?
— А що саме?
— Що нічого не вийде. Мій покійний друг виготовив робота абсолютно сам, я побував у його домі лише після його смерті. Нотаток немає. Все.
Шеф раптом ошкірився. Здавалося, що ця справа його потішала.
— Слухайте уважно, — сказав він. — Ви знаєте, що таке начальник і що таке терміни? Бачте, я теж тільки службовець однієї з фірм і маю свої терміни. Звільнитись я, на жаль, не можу, це не в наших звичаях, тому я не маю наміру зволікати і дотримуватимусь своїх термінів. А для цієї мети,— він задоволено відкинувся на спинку стільця, — в моєму розпорядженні є всі засоби, можете вже мені повірити!
— Я вірю вам на слово,— сказав Чарлз як тільки міг холоднокровно.— Та якщо ви не повірите мені, то. тільки ж собі на шкоду. Ви, певна річ, можете зробити зі мною все, що завгодно, а проте там, де нічого немає, ви нічого й не добудете. Ваш єдиний шанс — це піймати робота, що бігає по місту. Та й у цьому я не зможу стати вам у пригоді, бо ніколи його не бачив.
Шеф знову натиснув кнопку і звелів тому, що ввійшов до кімнати:
— Покажи-но нашому любому гостеві підвал!
Оглянувши підвал, Чарлз Гарднер безсило впав на ліжко. Піт заливав йому обличчя, серце гучно калатало. Він зрозумів, що надто мало знає про цю сферу суспільного життя своєї батьківщини, щоб знайти вихід із кошмару, а також те, що підвалу йому не витримати. А проте він усе думав і думав...
Капітан Бекет, хоча й мав усі можливі повноваження, відмовився від окремої кімнати в поліційному управлінні Мідлтона. Він волів тримати під контролем людей, з якими йому доводилося працювати, і тому лейтенантові Сему Меттісону хоч-не-хоч доводилося весь час терпіти у себе в кімнаті "армійського задаваку".
Натренований у мистецтві витягати з інших людей ті відомості, які вони хотіли б залишити при собі, Бекет іще вночі витяг з ув'язненого "полісмена" зізнання, хто доручив йому пробратися в Баткінсів будинок. Капітан Бекет знав, що його начальство в Пентагоні аж ніяк не певне, чи повідомлення про робота — не вигадка газетярів, проте воно майже відверто виявило своє надзвичайне зацікавлення в тому, щоб він існував насправді. Сам Бекет теж схилявся до думки, що все це не варте дірки з бублика, але той факт, що до цього діла відразу підключилася велика гангстерська організація, майже переконав його в протилежному. З іншого боку, витрати, що їх заберуть розшуки, не такі великі, щоб боятися серйозних ускладнень. Тому капітан Бекет був дуже задоволений, коли гангстера-недотепу після допиту відвели нарешті до його камери.
— Так,— звернувся він до Сема Меттісона,— тепер мені треба поговорити з Вашінгтоном, а ви тим часом подбайте, прошу вас, про кавник, і не маленький, щоб довгенько не закипав.
Лейтенант не дуже радо, але не перечачи скорився наказові. Коли хвилин за десять він, балансуючи з тацею, повернувся, капітан був у доброму гуморі, навіть підвівся йому назустріч і взяв з рук тацю.
— Тепер мені потрібна буде машина, — сказав він.— Десь так за годину.
Чарлз Гарднер таки заснув і, коли його розбудили штурханом, у першу мить не зрозумів, де він.
— Одягайтеся! — наказав вартовий. — Вас повезуть звідси!
"Отже, не до підвалу!" — промайнуло в Чарлза, і в нього зажевріла слабенька надія. Він глянув у вікно. Надворі було ще темно. Одягаючись, він пробував уявити собі, що могло примусити шефа змінити свої наміри і які ті наміри тепер. Може, поліція вже напала на слід викрадачів. Тоді його, очевидно, просто сховають у іншому місці, й усе почнеться спочатку. Він пробував згадати все, що він знав або чув про її роботу. Виявилося, що не так уже й багато, але достатньо, щоб вважати своє припущення не дуже ймовірним. То що тоді? Може, хтось із вищих босів вирішив узяти це діло до своїх рук? Тоді є надія, що він зможе ще пояснити комусь справжній стан речей. Бо там він, мабуть, спіткає людей хоч і не менш жорстоких, але принаймні бодай трохи розумніших. Ну, хай там як, а він насамперед уникнув навислих над ним страшних тортур, а в його безнадійному становищі це вже був якийсь просвіток.
Проїжджали знову через велике місто, яке, коли судити з гамору, саме прокидалося. На зміну напруженим роздумам прийшла апатія, і Гарднер раз у раз поринав у дрімоту. Він не мав анінайменшого уявлення, скільки часу вони їхали, коли враз машина зупинилася. Йому знову зав'язали очі й сказали вийти з машини. Навколо було тихо, під ногами він відчував бетон, дув поривчастий вітер. З цього Гарднер зробив висновок, що вони знову на автостраді. Його відвели на кілька кроків убік, і він відчув, що під ногами вже м'яка земля. "Оце й усе, зараз мене пристрелять",— подумав він, і на серці в нього стало напрочуд гірко і спокійно.
В бік йому тицьнули пістолет, та очікуваний постріл не пролунав, а натомість один з конвоїрів сказав:
— Стій тут і не руш з місця! І пов'язки з очей не знімай, бо дістанеш кулю!
Чарлз Гарднер почув, як обидва вони пішли до машини; клацнули дверцята, і машина поїхала.
Його охопив подив. Повагавшись, він усе-таки зірвав з очей пов'язку і побачив, що він сам-самісінький стоїть на узбіччі автостради. На сході світало.
Гарднер глибоко зітхнув. "Божевільний світ!" — подумав він, та в цю мить він був радий, що світ такий божевільний. І що тепер? Він вирішив зупинити першу машину, яка з'явиться на дорозі. А до нього вже наближалися вогні автомобіля, що йшов іншим боком автостради. Гарднер подумки пожартував: "Цієї не хочу, напрямок не підходить, почекаю вже такої, щоб їхала в мій бік". Та авто, проїхавши метрів двісті, повернуло і під'їхало впритул до нього.
Елегантно одягнений чоловік років десь так тридцяти п'яти виліз із машини, підійшов до Чарлза й запитав:
— Містер Гарднер?
На мить Чарлз відчув себе таким зацькованим, що хотів кинутися навтіки, але, сказавши собі, що в цьому вже немає ніякого сенсу, відповів коротко:
— Це я.
— Капітан Бекет із Пентагону,— відрекомендувався незнайомий і, діставши посвідчення, показав його проти світла фар так, щоб Чарлз міг прочитати.— Роздивіться його уважно,—сказав незнайомий, сміючись. — Після всього пережитого ви маєте право бути недовірливим! Переконалися? Гаразд, а тепер ходімо, я відвезу вас додому, в Мідлтон, до вашої дружини.
У Чарлза, коли вони сіли в машину й рушили до міста, запаморочилося в голові, а тоді до горла несподівано підкотилася нудота.
— Прошу вас, зупиніться! — попросив він. Тільки-но вийшовши, він почав невтримно блювати. Капітан дбайливо підтримав його.
— Цілком зрозуміла нервова реакція, — приязно сказав капітан. — Я дам вам віскі, випийте ковток, це швидко додасть вам сил!
Капітанів прогноз справдився. Незабаром Чарлз оговтався настільки, що зміг знову нормально мислити, і аж тоді йому спало на думку, яке неймовірне те, що сталося з ним за останні години.
— Як вам удалося врятувати мене? — спитав він.— Гадаю, це не таємниця?
— Власне, це таємниця,— усміхнувся капітан,— але в цьому разі... я так чи так мушу дати вам кілька порад, які ви без попередніх пояснень навряд чи зрозумієте. Так ось: в деяких надзвичайних випадках ми знаходимо певні контакти з організаціями на зразок тієї, до чиїх рук ви потрапили. Але лише в справді надзвичайних випадках.
— І я один з таких надзвичайних випадків?
— Очевидно. Боятися вам більше нічого. Щоправда, з умовою, що ви самі ні про що не згадуватимете. Люди, що допитували вас, були в масках, говорили зміненими голосами. Отже, ви їх нізащо не змогли б упізнати. Така ціна, та я гадаю, що ви не вважатимете її надто високою?
Чарлз не відповідав. Для нього все це було надто заплутане.
А капітан провадив далі:
— Навіть у тому випадку, коли дуже розвинене почуття справедливості штовхатиме вас до необхідності допомогти поліції в пошуках злочинців, нагадайте собі, що цим ви позбавили б нас можливості виявити вам удруге таку ж ефективну допомогу.
— Так, це правда! — змушений був погодитися Чарлз.— Але чим це я такий надзвичайний?
Капітан голосно й довго сміявся.
— Ох, ці вже мені вчені! — сказав він згодом.— А вам ніколи не спадало на думку, яке значення міг би мати робот у справі захисту свободи?
— Здається, я потрапив з дощу та під ринву,— сказав Чарлз Гарднер наступного ранку дружині за кавою.— Капітан, безперечно, не такий дурний, як шеф банди; він добре втямив, що я не зможу відновити конструкції робота, та він вимагатиме, щоб я взяв участь у затриманні вже наявного зразка, а те, що вони збираються здійснити з його допомогою, імпонує мені куди менше, ніж те, що могли б зробити гангстери!
Джейн кивнула головою.