У санскриті він зветься Чінтамані, а по-тібетському —Норбу Рінпоч. Більша частина його міститься в Башті Шамбали. Найбільш вражає в легенді те, що цей камінь нібито доставив на Землю космічний посланець. У Тібеті вірять, що за правління Тхо-тхо-рі Няньцяна 331 року з неба впала скринька з чотирма священними предметами в ній, серед них і камінь Чінтамані. В легенді згадується і крилатий кінь Лунг-та, що приніс на своїй спині цей скарб. Художники увічнили цю легенду про Пегаса з коштовним каменем. Через багато років по тому, як упала скринька, перед царем раптом постало п'ятеро іноземців і пояснили, навіщо всі ті предмети. Після чого чужинці зникли. Чи не з Шамбали вони приходили?
У Тібеті впродовж віків побутують усні перекази про далекі польоти тібетських царів і святих на крилатому коні Лунг-та.
Кінь цей вважається посланцем богів і він нібито має здатність облітати Всесвіт. Чи не алегорія космічного корабля цей кінь?
Інше повідомлення ще фантастичніше. З версії, яку я почув від професора Реріха, виходить, що камінь Чінтамані доставив на Землю космічний посланець. Це мінерал з іншого світу, > можливо, із зоряних систем у сузір'ї Оріон, хоча б із того ж Сіріуса, віддаленого від нас на дев'ять світлових років. Не дивно, що у фольклорі він вважається скарбом світу. Фантазія?
Можливо. Але уявімо на мить, що ядерна війна знищила нашу цивілізацію. Чи віритимуть у цьому випадку наші далекі нащадки, що зразки каміння з Місяця доставили на Землю американські космонавти? Очевидно, що цей факт відіб'ється лише у міфах.
Вважається, що "внутрішнє серце", або випромінювання каменя Чінтамані, "сильніше радію", але діє назовсім інших частотах. А коли точніше, то якраз на тих, що відповідають ментальним вібраціям людини. Стародавні хроніки Азії повідомляють, що божественний посланець небес дав уламок цього каменю Тазлаву, імператорові Атлантиди. За незапам'ятних часів великий шматок каменю помістили в Башту Шамбали, а невеличкі осколки час від часу надсилаються в ту чи іншу частину Землі, де настає нова ера або зароджується нова цивілізація. Однак ці маленькі шматочки Чінтамані підтримують постійний зв'язок з основним каменем, що перебуває в Азії.
Один із таких осколків описується як шматочок розміром у мізинець, має форму якогось плоду чи навіть серця, світло-сіруватого кольору, з незрозумілим ієрогліфом, викарбуваним на ньому. Кажуть, що коли камінь темнішає, то збираються хмари, коли важчає, то ллється кров, коли потріскує, то наближається ворог. Коли камінь займається вогнем, світ спостигають небачені потрясіння. Та коли над каменем сяє зірка, настають мир і благополуччя.
Богдо-геген, ламаїстський першосвященик в Урзі, якому на початку 20-х років підлягало щонайменше шістдесят тисяч лам, зачитав Ф. Оссендовському такий уривок з давньої хроніки:
"Коли Гушіхан, правитель олетів і калмиків, завершив війну проти "червоних шапок" у Тібеті, то вивіз звідти загадковий "чорний камінь", що його свого часу надіслав Далай-ламі Володар світу". За цим повідомленням, камінь певний час переховувався в Урзі, і то був напрочуд сприятливий для Монголії час, поки камінь не щез. Лами розповідали, що жерці-правителі Монголії, переважно тібетці, могли передбачити майбутнє завдяки каменю Норбу Рінпоч, бо іноді на його поверхні проступали знаки й літери, що їх розуміли верховні лами. І ці пророцтва могли стосуватися цілих народів. Окультні перекази Азії говорять, що чимало царів і правителів у минулі історичні епохи володіли цим каменем —серед них згадуються Акбар у Індії, Соломон в Іудеї і один з імператорів Китаю.
Невеличкий шматочок космічного каменю було надіслано і в Європу, аби посприяти утвердженню Ліги Націй. І хоча ця спроба скінчилася невдачею, вона все ж украй показова після страхіть першої світової війни.
Із Європи камінь той повернув до Шамбали саме Микола Реріх —наприкінці 20-х років. "Ми усвідомлюємо провіщену долю каменю, що повертається в рідну оселю",-мовиться в одній східній легенді. Вірш Миколи Реріха присвячено поверненню Чінтамані в Шамбалу під час його виснажливої експедиції через Центральну Азію; у вірші навіть згадуються імена китайських та тібетських носіїв:
Фу, Ло, Хо, Камінь несіте.
Воздайте сильним, Віддайте вірним.
Єнно, Гуйо, Дья —Прямо ідіть!
Ті з небагатьох, кому пощастило відчути випромінювання цього каменю, свідчать, що він спричинює могутній приплив космічної енергії і змінює свідомість.
Картина Реріха "Чінтамані" зображає поні, який везе на спині скриньку, оточену ореолом. Саме у цій скриньці й везли камінь у Башту Шамбали через глибоку ущелину, серед велетенських скель, що стриміли обабіч. Охоронцям експедиції було наказано якнайпильніше охороняти саме цю безцінну поклажу.
І попри напади бандитів та люті холоди, що косили в'ючних тварин, камінь усе ж було благополучно доставлено до його витоку. "Немов діамант, сяє світло на башті правителя
Шамбали",-мовить східна книга. Історія каменю, доставленого на Землю з далеких світів, справді видається фантастичною. Але саме так говорять тібетські й монгольські перекази про істот з віддалених зірок. А перекази ці виникли задовго до нашого космічного віку.
Ф. Оссендовський пише в своїй книзі, як учителі-лами вводили учнів у летаргічний стан, потім занурювали у відвар із спеціальних трав, через що тканини тіла твердли, не руйнуючись.
їх сповивали, наче єгипетські мумії, після чого псевдозакам'янілі молоді лами під дією психічної енергії втаємниченого ставали невагомими й з величезною швидкістю злітали в небо. У такому стані учні не відчували холоду, вони не потребували кисню, а проте мали здатність запам'ятовувати все, що бачили. Молоді лами подорожували до інших планет, а коли через кілька років поверталися, їх оживляли і вони розповідали про бачене в інших світах.
Олександра Девід-Ніл побачила свого першого "літаючого ламу" на плато Чантан у Тібеті. Вона певний час спостерігала за ченцем, що робив велетенські стрибки, відштовхуючися від землі, як м'яч. Його широко розплющені очі немов прикипіли до якоїсь неймовірно віддаленої точки в небесному просторі —на гурт французьких дослідників він не звернув анінайменшої уваги.
Дослідниця також згадує про лам, які могли ставати невидимими або, навпаки, раптово з'являтися невідомо звідки.
Одна з картин Миколи Реріха являє собою криптограму.
Називається картина "Рігден Джапо, Правитель Шамбали", а зображено на ній піщанисту долину, довкола якої зводяться стрімкі скелі —типовий краєвид у Цайдамі. В печері зображено вогненну буддоподібну постать, що віддає наказ кінним гінцям перед собою. Якщо покласти картину на правий бік, то в її верхньому лівому кутку можна розрізнити бородатий профіль Реріха серед обрисів гір. А серед нагромадження скель у центрі композиції вгадується контур ракети чи фюзеляж Тібетський прапор, невідомий на Заході. На ньому зображено Володаря Шамбали в своїй столиці серед засніжених гір. Жіноче й чоловіче божества допомагають його завданню трансформувати людину в надлюдину; вони тримають численні дарунки для майбутнього людства. Внизу легіони Світла атакують орди Темряви: це —тібетська версія біблійного Армагеддона.
Читається ця криптограма так: "Реріх літав на цьому апараті"?
Таке припущення підтверджують слова махатми Мор'ї у післямові до "Агні-Йоги": "Струмені цього вогню обпалювали Камінь у його великому польоті перед лицем Сонця". Якщо ці слова стосуються каменю Чінтамані, то чи не слід це сприймати так, що Микола Реріх здійснив космічну подорож до внутрішніх планет і Сонця? Чи не мчав його в міжпланетну подорож Лунг-та, тібетський Пегас?
Оскільки ми розглядаємо артефакти з інших світів, варто мати на увазі ще одну чудову тібетську легенду. Тібетці вірять, що в прадавні часи поблизу монастиря Сера у Лхасі з неба впав жезл. Цей золотий жезл, або доржі, зберігається вже в монастирі кілька віків. Більше того. Далай-лама має титул Володаря Блискавки, бо доржі, вважається, здатен вивергати блискавки.
Кажуть, що під час деяких релігійних відправ жезл той випромінює сліпуче світло. Доржі має коротке руків'я, з обох кінців якого розташовуються округлі бутони лотоса. Срібні, бронзові або залізні копії цього жезла можна бачити в більшості тібетських монастирів. Хоча можна й подумати, що доржі —специфичний елекричний пристрій, сферичні кінці якого слугують катодом і анодом, верховні лами відкидають таке припущення. Він може діяти під впливом невідомої сили, підконтрольної тренованому будійському йогові.
Деякі джерела натякають, що наймогутніший на землі доржі має правитель Шамбали. Його описують, як металевий скіпетр із двома діамантовими кулями на кінцях. Як і Чінтамані, цей Великий доржі здатен фокусувати могутні космічні сили й керувати ними.
Хоча час великих одкровень стародавньої науки й реальної появи Учителів Сходу ще не настав, цікаво було б узнати детальніше про появу їх у монастирі Таші Лхунпо безпосередньо перед китайською окупацією Тібету. Доктор Сейке Вада, що був свідком цієї події, виклав свої враження в американському журналі "Космічна зірка":
"Учителі не мають якогось певного розкладу, коли вони повинні з'являтися. Іноді вони постають перед своїми учнями, щоб проголосити проповідь, іноді приділяють увагу кільком обраним чи й навіть одному. З Учителів, яких найбільше знають західні учні, послідовники окультизму, доктор Вада бачив Кут Хумі, Мор'ю та Джвалу Кула. Час, проведений ним біля стіп Учителів, був осяяний світлом високої духовності".
Слід зазначити, щодо 30-х років гурти лам, званих кутхум-пас, нерідко збиралися в долині Цангпо. То були лами-учні архата Кут Хумі.
Високість таємної доктрини стане очевидною, коли адепти дадуть переконливі докази невідомої історії людства, їхні велетенські підземні бібліотеки й музеї добре убезпечені, а входи до них ретельно замасковані. Століття тому Олена Блаватська казала, що немає підстав побоюватися, що їх знайдуть навіть тоді, коли "цілі армії вторгнуться в ці піщані простори". І справді, тисячі солдат і робітників уже проникли на територію Шамбали, щоб добувати нафту в Цайдамі. Та таке було давно передбачено.
У чому ж секрет цього осередку космічної культури?
Доброта, взаємоповага, здоровий спосіб життя, ретельно продумане планування, ієрархічна дисципліна, безкорисливість і прагнення співпрацювати з матір'ю-природою.