Він готувався до громадської діяльності, яку мало йому забезпечити протегування діда, лорда Бінкі, пильно вивчав стародавніх і сучасних ораторів і брав участь у студентських дебатах. Та хоч мова його лилася гладенько, а слабенький голос звучав дуже піднесено й самовдоволено, хоч він ніколи не висловлював такої думки й такого погляду, які давно не стали б банальними і всім відомими, ніколи не забував підсилити їх латинськими цитатами, проте не домігся великих відзнак, незважаючи на свою посередність що начебто мала забезпечити йому успіх. Йот поема не отримала навіть нагороди, яку пророкували йому всі друзі.
Закінчивши університет, він став особистим секретарем лорда Бінкі, а потім був призначений аташе при посольстві в Пумиернікелі і на цьому становищі чесно виконував свої обов'язки: возив на батьківщину міністрові закордонних справ дипломатичну пошту — пакунки із страсбурзьким пирогом. Попрацювавши на цій посаді десять років (причому кілька з них після сумного закону лорда Бінкі) і вважаючи, що просування на ниві дипломатії відбувається дуже повільно, він кинув службу, яка встигла йому добре набриднути, й повернувся до маєтку.
Вдома містер Кроулі написав брошуру про солод (бо, як людяна шанолюбна, завжди любив бути на очах у публіки) й енергійно виступив за звільнення негрів. Через це він здобув ласку містера Вілберфорса, політикою якого захоплювався, і почав листуватися з велебним Сайласом Горнблоуером з приводу славнозвісної місіонерської діяльності серед ашавті. Він їздив до Лондона якщо не на парламентську сесію, то принаймні на щорічні релігійні сходини в травні, В своєму графстві він виступав мировим суддею і активно проповідував християнські чесноти серед тих, хто, на його думку, найбільше їх потребував. Казали, що він закоханий у леді Джейн Шіпшенкс, третю дочку лорда Саутдауна, сестра якої, леді Емілі, написала такі пречудові брошури, як "Справжній компас моряка" та "Перепродувачка яблук з парафії Фінчлі".
Те, що міс Шарп написала про його порядкування в Королевиному Кроулі, не карикатура. Він справді змушував челядь сходитись на спільні молитви і (що особливо приємно) залучав до них батька. Він опікувався молитовним домом "незалежних" парафії Кроулі, що страшенно обурювало його дядька-пастора, а отже, й тішило сера Пітта, який навіть звалив раз чи двічі навідатися туди, що стало причиною кількох громових проповідей у парафіяльній церкві Кроулі, звернених просто до старої готичної лавки баронета. Але простодушний сер Пітт не відчув усієї сили тих промов, бо завжди дрімав від час проповідей.
Містер Кроулі щиро вважав, що задля користі нації і всього християнського світу старий джентльмен повинен віддати йому своє місце в парламенті, але той і чути про це не хотів. Та обидва вони, звичайно, були надто розважливі, щоб відмовитись від тисячі п'ятисот фунтів на рік, які їм давало друге місце в парламенті від їхньої округи (його в той час займав містер Квартерон з carte blanche ‘ у витанні про рабство). Та й справді, маєток був обтяжений боргами, і прибуток від продажу представництва був аж ніяк не зайвий Королевиному Кроулі.
Маєток і досі не міг стати на ноги після тяжкого штрафу, накладеного на Уолпола Кроулі, першого баронета, за ту розтрату, якої він допустився, служачи в Департаменті Мотузки й Сургуча. Сера Уолпола, веселого хлопця, мастака здобувати й тратити гроші ( alieai appetens sui profu-sus 2, як казав, бувало, зітхаючи, містер Кроулі), свого часу в графстві всі дуже любили за бенкети й незвичайну гостинність. Тоді в Королевиному Кроулі льохи були повні бургундського, псарні—собак, а стайні — чудових коней. Тепер їхні коні ходили в плузі або тягали карету "Трафальгар", і саме такі коні, відірвавшись від щоденної роботи, привезли Ребеку Шарп до маєтку, бо сер Пітт, хоч і мав простацьку натуру, в себе вдома ревно беріг свою гідність. І хоч на обід у нього була тільки варена баранина, зате її завжди подавали на стіл троє лакеїв.
Якби, сама тільки скупість давала багатство, сер Пітт був би, мабуть, крезом; чи якби він був писарем у якомусь провінційному містечку і не мав іншого капіталу, крім власної голови, то, завдяки своєму хистові, можливо, досяг би значного впливу й становища. Та, на лихо, він успадкував гучне ім'я і великий, хоч і обтяжений боргами, маєток,— обидва ці чинники швидше шкодили йому, ніж допомагали. Сер Пітт любив судитися, щороку витрачаючи на це тисячі фунтів; і бувши, як він казав, надто розумним, щоб давати себе грабувати якомусь одному посередникові, дозволяв заплутувати свої справи цілому десяткові їх, жодному, проте, не вірячи. Він був таким здирником, що тільки найнещасніші банкрути зважувались орендувати в нього землю, і таким скупим господарем, що шкодував укинути в землю зайву зернину, і мстива природа відплачувала йому тим самим у жнива, винагороджуючи щедріших господарів. Він шукав зиску, де тільки можна було: розробляв копальні, купував акції спілок, що споруджували канали, постачав коней для поштових карет, брав державні контракти, ні в кого в цілому графстві не було стільки справ, і майнових, і судових, як у нього; Оскільки він не хотів платити чесним управителям на своєму гранітному кар'єрі, то дочекався втіхи довідатись, що четверо його наглядачів утекли в Америку, захопивши в собою чимало грошей. Тому що він вчасно не вживав відповідних застережних заходів, його копальні заливала вода, казна шпурляла йому назад контракти на постачання яловичини, що виявлялася зіпсованою, і кожному власникові поштової станції в королівстві було відомо, що сер Пітт втрачав найбільше коней, бо погано їх годував і дешево купував. Сер Пітт був людиною товариською і не гордою, йому навіть приємніше було мати справу з якимось фермером чи гендлярем кіньми, ніж із джентльменом, хоч би й мілордом, своїм сином. Любив він також випити, сказати круте слівце, пожартувати з фермерською дочкою; всі знали, що він нікому не дасть ані шилінга й не зробить добра, але натура в нього була весела, лукава, насмішкувата, він міг пожартувати й випити чарку з орендарем, а другого дня описати його майно й пустити з молотка чи добродушно погуторити із злодієм, а потім так само добродушно послати його на каторгу. Про галантність сера Пітта до прекрасної статі вже згадувала Ребека Шарп. Одне слово, серед баронетів, перів і членів палати громад Англії навряд чи знайшовся б хитріший, міцніший, самолюбніший, сварливіший і безчесніший за нього старий джентльмен. Червона лапа сера Пітта ладна була залізти в будь-чию кишеню, тільки не в свою власну, і дуже шкода, що ми, шанувальники британської аристократії, мусимо викрити стільки поганих рис у людини, ім'я якої занесене в генеалогічний словник Дебрета.
Причиною такого великого впливу містера Кроулі па почуття свого батька були насамперед грошові справи. Баронет позичив у сина певну суму із спадку його матері і ніяк не знаходив зручної для себе нагоди віддати їх. Щиро кажучи, він відчував непереборну відразу до всяких виплат, і повернути борг можна було змусити його хіба що силою. Міс Шарп підрахувала (вона, як ми скоро почуємо, виявилася втаємниченою в більшість родинних секретів), що самі тільки відсотки кредиторам обходилися шановному баронетові кількасот фунтів на рік. Але це була для нього насолода, від якої він не міг відмовитися; він відчував жорстоку втіху, коли змушував своїх нещасних жертв чекати, передаючи справу з однієї судової інстанції до іншої, зволікаючи від однієї сесії до другої, намагаючись відтягти термін виплати. "Яка ж користь сидіти в парламенті, коли однаково треба віддавати борги?" — любив казати він. І з цього погляду становище сенатора справді давало йому чимало переваг.
О Ярмарок Суєти! Ярмарок Суєти! Ось вам людина, що майже не вміє писати й ніколи не цікавилася книжками, що своїми звичками не відрізняється від хитруватого селянина й не має іншої мети в житті, крім дрібного крутійства, що ніколи не знала інших почуттів, переживань і втіх, крім брудних і ницих, а проте їй дістався титул, пошана і влада, вона посідає важливе становище і є підпорою держави. Вона творить високий суд і їздить у позолоченій кареті. Великі міністри й державні діячі упадають коло неї, і на Ярмарку Суєти її цінують куди більше за найблискучішого генія з бездоганними чеснотами.
Сер Пітт мав незаміжню сестру по батькові, якій від її матері дістався великий спадок. І хоч баронет пропонував, щоб вона позичила йому свої гроші під заставу маєтку, міс Кроулі воліла зберігати їх у надійнішому місці. Зрештою вона заявила, що
Розділить своє майно між меншим сином сера Пітта й родиною пастора і кілька разів уже сплачувала Родонові борги, і коли він ще вчився в коледжі, і як уже служив в армії. Отож міс Кроулі всі виявляли велику шану, коли вона приїздила до Королевиного Кроулі, бо в неї в банку був такий рахунок, що скрізь робив її бажаною гостею.
Якої ваги надає кожній старій дамі банківський рахунок Як ніжно ми дивимося на її вади, коли це наша родичка (дай боже кожному читачеві з десяток таких!), якою вона здається нам доброю і ласкавою! Як усміхається молодший партнер фірми "Гобс і Добс", ведучи її до прикрашеної ромбами карети, на козлах якої височить огрядний, хворий на задуху візник! Як ми вміємо, коли вона приїздить до нас у гості, знайти нагоду ознайомити своїх друзів з її високим становищем у світі! Ми, наприклад, кажемо (і цілком щиро) : "Хотів би я мати чек на п'ять тисяч фунтів, підписаний міс Мак-Віртер".— "Ну, для неї це дрібниця",— додає ваша дружина. "Вона моя тітка",— спокійно й трохи неуважно відповідаєте ви, коли приятель питає, чи міс Мак-Віртер, бува, не ваша родичка. Дружина весь час посилає їй якісь дарунки на доказ своєї любові, а маленькі дочки без кінця плетуть для неї торбинки, подушечки й килимки на стільчик під ноги. Як весело налає вогонь у приготованій для неї кімнаті, коли вона приїздить у гості, хоч ваша дружина застібає свій корсет у нетопленій спальні! Поки вона гостює, у вашому домі чисто, святково, тепло, весело й затишно, як ніколи. Ви самі, любий мій, забуваєте поспати годинку після обіду й раптом стаєте палким аматором вінта (хоч завжди програєте).