З величезним подивом Максим упізнав власну ментограму, а потому ще одну і ще, але не було ніяких коментарів, грала та сама музика, і Пандора щезла, поступившись місцем сліпому худому чолов'язі, який повз по стелі, густо поснованій порохнявим павутинням. "Що це?" — спитав Максим, тицяючи в екран. "Передача, — нетерпеливо сказала Рада. — Цікаво. Дивись". Він так і не добився толку, і до голови йому запала думка про десятки різноманітних прибульців, які сумлінно згадують свої світи. Але він швидко відкинув цю думку: світи були занадто страшні й одноманітні. Глухі задушливі кімнатки, нескінченні коридори, захаращені меблями, що зненацька проростали велетенськими колючками; спіральні сходи, що угвинчувалися в непрозірний морок вузьких колодязів; заґратовані підвали, де зглуха кублилися тіла, поміж яких виднілися хворобливо-нерухомі лиця, наче на картинах Ієроніма Босха, — усе це більше скидалося на маячну фантазію, ніж на реальні світи. На тлі цих видінь Максимові ментограми яскраво сяяли реалізмом, що переходив завдяки властивому йому темпераментові у романтичний натуралізм. Такі передачі повторювалися майже щодня, називалися вони "Чарівна подорож", але Максим так до кінця і не второпав, у чому тут сіль. У відповідь на його запитання Гай і Рада розгублено стенали плечима і говорили: "Передача. Щоб було цікаво. Чарівна подорож. Казка. Ти дивись, дивись! Буває смішно, буває страшно". І у Максима зародилися якнайсерйозніші сумніви в тому, що метою досліджень професора Бегемота був контакт і що взагалі ці дослідження були дослідженнями.
Цей інтуїтивний висновок побічно підтвердився ще десятьма днями пізніше, коли Гай витримав конкурс до заочної школи претендентів на перше офіцерське звання і заповзявся зубрити математику та механіку. Схеми і формули з елементарного курсу балістики здивували Максима. Він причепився до Гая; Гай спершу не зрозумів, відтак, поблажливо усміхаючись, пояснив йому космографію свого світу. І тоді" з'ясувалося, що його населений острів не куля, не геоїд і, взагалі, не планета.
Населений острів був світом, єдиним світом у Всесвіті. Під ногами аборигенів була тверда поверхня Сфери Світу. Над головами аборигенів перебувала велетенська, але скінченного об'єму газова куля невідомого поки що складу і з не до кінця зрозумілими фізичними властивостями. Існувала теорія про те, нібито густина газу швидко наростає до центра газового пухиря, і там відбуваються якісь таємничі процеси, що викликають регулярну зміну яскравості так званого Світового Світла, зумовлюють зміну дня і ночі. Крім короткоперіодичних, добових змін стану Світового Світла, існували довгоперіодичні, що породжували серйозні коливання температури і зміну пір року. Сила ваги була спрямована від центра Сфери Світу перпендикулярно до її поверхні. Коротше кажучи, населений острів існував на внутрішній поверхні велетенського пухиря у нескінченній твердіні, що виповнювала решту Всесвіту.
Максим цілковито очманів від несподіванки і почав було сперечатися, однак дуже швидко виявилося, що вони з Гаєм розмовляють різними мовами, що порозумітися їм набагато важче, ніж переконаному коперніканцю зрозуміти переконаного послідовника Птолемея. А пояснювалося все дивовижними властивостями атмосфери цієї планети. По-перше, незвичайно сильна рефракція надмірно задирала виднокрай і споконвіку навіювала аборигенам, що їхня земля не пласка і вже принаймні не опукла — вона увігнута. "Станьте на морському березі, — рекомендували шкільні підручники, — і простежте за рухом корабля, що відійшов од пристані. Спершу він рухатиметься начебто по площині, але що більше він буде віддалятися, тим вище здійматиметься, поки не сховається в атмосферній імлі, яка затуляє решту Світу". По-друге, атмосфера ця була вельми щільна і фосфорилася вдень і вночі, отож ніхто ніколи тут не бачив зоряного неба, а випадки спостереження сонця були записані у хроніках і служили основою для незліченних спроб створити теорію Світового Світла.
Максим збагнув, що перебуває у велетенській пастці, що контакт зробиться можливим лише тоді, коли йому вдасться буквально вивернути навиворіт природні уявлення, котрі складалися впродовж тисячоліть. Мабуть, це вже намагалися тут зробити, якщо зважити на поширений проклін "масаракш", що дослівно означав "світ навиворіт"; окрім того, Гай розповів про суто абстрактну математичну теорію, яка розглядала Світ інакше. Теорія ця виникла ще в стародавні часи, переслідувалася колись офіційною релігією, мала своїх мучеників, одержала математичну стрункість у працях геніальних математиків минулого століття, але так і залишилася суто абстрактною, хоча, як і більшість абстрактних теорій, знайшла собі нарешті практичне застосування — зовсім недавно, коли були створені наддалекобійні снаряди.
Після того, як Максим обміркував та порівняв усе йому відоме, він збагнув, по-перше, що ввесь цей час мав тут вигляд божевільного і що недаремно його ментограми включені до шизоїдної "Чарівної подорожі". По-друге, він зрозумів, що до пори до часу мусить мовчати про своє чужопланетне походження, якщо не хоче повернутися до Бегемота. Це означало, що населений острів не прийде йому на допомогу, що розраховувати він може тільки на себе, що спорудження нуль-передавача відкладається на невизначений час, а сам він застряв тут, здається, надовго і, можливо, — масаракш! — назавжди. Безнадійність ситуації мало не звалила його з ніг, але він зціпив зуби і примусив себе міркувати суто логічно. Матері доведеться пережити тяжкі часи. їй буде без міри зле, і вже сама ця думка відбиває будь-яку охоту міркувати логічно. "Хай йому грець, цьому нездарному замкненому світові!.. Проте у мене є лише два виходи: або тужити за неможливим і безсило гризти лікті, або зібратися на силі й чекати. По-справжньому жити, як я хотів жити завжди, — любити друзів, домагатися мети, битися, перемагати, зазнавати поразки, діставати по носі, давати здачі — все, що завгодно, тільки не заламувати у відчаї руки..." Він припинив розмови про будову Всесвіту і заходився розпитувати Гая про історію та соціальний устрій населеного острова.
З історією справи були кепські. Гай мав з неї лише уривчасті відомості, і серйозних книжок у нього не було. У міській бібліотеці серйозних книжок також не виявилося. Але можна було зрозуміти, що країна, де знайшов притулок Максим, була раніше значно більшою і володіла величезною кількістю заморських колоній, через які врешті-решт і спалахнула руїнницька війна з нині вже забутими сусідніми державами. Війна ця охопила увесь світ, загинули мільйони і мільйони, були зруйновані тисячі міст, десятки малих і великих держав виявилися зметеними з лиця землі, у світі і в країні запанував хаос. Настали дні жорстокого голоду та епідемій. Спроби народних повстань купка експлуататорів придушувала ядерними снарядами. Країна і світ йшли до загибелі. Становище врятували Вогненосні Творці. Схоже, це була анонімна група молодих офіцерів Генерального штабу, які одного чудового дня, маючи у своєму розпорядженні лише дві дивізії, страшенно невдоволені тим, що їх направляють в атомну м'ясорубку, організували путч і захопили владу. Відтоді становище значною мірою стабілізувалося, і війна ущухла якось сама собою, хоча миру ніхто ні з ким не укладав.
Максим розумів, що політичний устрій країни далеко не ідеальний. Проте очевидно було, що популярність Вогненосних Творців надзвичайно велика, до того ж в усіх прошарках суспільства. Економічна основа цієї популярності залишалася для Максима незрозумілою, але річ була, певно, в тім, що військова верхівка зуміла приборкати апетити промисловців, чим завоювала популярність у робітників, і впокорила робітників, чим завоювала популярність у промисловців. Утім, це були самі лише здогади. Гаю, наприклад, така постановка питання взагалі здавалася дивоглядною: такого поняття, як "клас", для нього не існувало, і суперечливостей між соціальними групами він уявити собі не міг...
Зовнішнє становище країни залишалося вкрай напруженим, На півночі від неї лежали дві великі держави — Хонті і Пандея, — колишні чи то провінції, чи то колонії. Про ці країни ніхто нічого не знав, але було відомо, що обидві країни виношують найагресивніші наміри, безперервно засилають диверсантів та шпигунів, організовують інциденти на кордонах і готують війну. Мети цієї війни Гай не розумів, та він ніколи і не ставив перед собою такого запитання. На півночі були вороги, з агентурою він бився на смерть, і цього йому було цілком досить.
На півдні, за прикордонними лісами, була випалена ядерними вибухами пустеля, що утворилася на місці цілої групи країн, які брали у військових діях найбільш активну участь. Про те, що відбувається на цих мільйонах квадратних кілометрів, також не було відомо нічого, та це нікого й не цікавило. Південні кордони зазнавали безперервних атак колосальних орд напівдикунів-виродків, якими кишіли ліси за рікою Блакитна Змія. Проблема південних кордонів вважалася чи не найголовнішою. Там було дуже важко, і саме там концентрувалися добірні частини Бойового Легіону. Гай прослужив у цих частинах три роки і розповідав неймовірні речі.
Південніше пустелі, на другому краю єдиного материка планети, також могли вціліти якісь держави,, але вони не подавали про себе звістки. Зате постійно і неприємно подавала про себе звістку так звана Острівна Імперія, що розташувалася на трьох великих архіпелагах антарктичної зони. Світовий Океан належав їй. Радіоактивні води борознив величезний флот підводних човнів, визивно пофарбованих у сніжно-білий колір, оснащених найновішою винищувальною технікою, з бандами спеціально вимуштруваних горлорізів на борту. Моторошні, як привиди, білі субмарини тримали у страшній напрузі прибережні райони, учиняючи неспровоковані обстріли та висаджуючи піратські десанти. Цій білій загрозі також протистояв Легіон.
Картина всесвітнього хаосу і руйнувань тяжко вразила Максима. Перед ним була планета-могильник, планета, на якій ледве-ледве жевріло розумне життя, і це життя готове було остаточно загасити себе будь-якої миті.
Максим слухав Раду, її спокійні і страшні розповіді про те, як мати одержала звістку про батькову смерть (батько, лікар-епідеміолог, відмовився покинути заражений район, а держава в ті роки не мала ні часу, ні можливостей боротися з епідемією регулярними засобами, і на район просто скинули бомбу); про те, як після смерті матері вона, Рада, щоб прогодувати маленького Гая і вкрай безпорадного дядечка Каана, по вісімнадцять годин на добу працювала посудницею на пересильному пункті, затим прибиральницею у розкішному кублі для спекулянтів, потім виступала у "жіночих гонах з тоталізатором", згодом сиділа в тюрмі, щоправда, недовго, але залишилася без роботи і впродовж кількох місяців жебрала...
Максим слухав розповідь дядечка Каана, у минулому відомого вченого, про те, як першого ж року війни розігнали Академію наук, сформували його Імператорської Величності Академії батальйон; як під час голоду збожеволів і повісився творець еволюційної теорії; як варили юшку з коників і бур'янів; як голодний натовп розтрощив зоологічний музей і захопив у їжу заспиртовані препарати...
Максим слухав Гая, його немудрі розповіді про будівництво башт протибалістичного захисту, як ночами людожери підкрадаються до будівельних майданчиків і викрадають виховуваних та легіонерів з охорони; як у темряві нечутними привидами нападають нещадні упирі, напівлюди, напівзвірі, напівсобаки; слухав його екзальтовану хвалу системі ПБЗ, яка створювалася ціною неймовірних втрат в останні роки війни, яка, по суті, і припинила військові дії, захистивши країну з повітря, яка і тепер — єдина гарантія безпеки від агресії з півночі...