Гай понуро глянув на годинник. Було страшенно важко зробити цей вибір. Ганебно і негідно для легіонера було приховати від командування своє недостатнє знання людини, навіть якщо мова йшла про Максима. Але з іншого боку, ганебно і негідно для легіонера було ухилятися од відповідальності, перекладаючи рішення на пана ротмістра, який бачив Максима лише двічі та й то у ротному шику. Ну, добре. Ще раз. За: гаряче і близько до серця сприйняв завдання Легіону; чисто — голки не підточиш — пройшов огляд у Департаменті громадського здоров'я; коли пан ротмістр Тоот і пан штаб-лікар Зогу направили його в якусь секретну установу, очевидно, для перевірки, перевірку цю витримав. (Щоправда, це свідчення самого Максима, документи він загубив, але як же інакше він міг опинитися не під наглядом?); зрештою, відважний, природжений боєць — власними силами розправився з бандою Щуролова, — симпатичний, простий у спілкуванні, добродушний, вповні безкорисливий. І взагалі людина незвичайних здібностей. Проти: абсолютно невідомо, хто він і звідки; про минуле своє або нічого не пам'ятає, або не хоче повідомляти... і в нього немає ніяких документів. Але чи ж так усе це підозріло? Уряд контролює лише кордони і центральний район. Дві третини території країни досі потопають в анархії, там голод, епідемія, народ звідтіля втікає, і всі без документів, а молоді навіть не знають, що таке документи. І скільки серед них хворих, таких, що утратили пам'ять, навіть виродків... Врешті-решт головне — що Максим не виродок...
— Ну, капрале? — спитав пан ротмістр.
— Так точно, пане ротмістр! — розпачливим голосом сказав Гай. — Дозвольте...
Він узяв свій рапорт з проханням перевірити Максима і повільно розірвав його.
— Пр-равильне рішення! — гаркнув пан ротмістр. — Молодець, легіонере! Папери, чорнила, перевірки... Усе перевірить бій! От коли ми сядемо в наші машини і вирушимо у зону атомних пасток, тоді ми відразу побачимо, хто наш, а хто — ні.
— Так точно, — без особливої впевненості сказав Гай, Він добре розумів старого вояка, але незгірше він бачив, що герой приморських інцидентів трохи помиляється. Бій, звісно, боєм, але і чистота чистотою. Втім, Максима це не стосується. Максим якраз чистий.
— Масаракш! — проказав пан ротмістр. — Департамент здоров'я його пропустив, а все інше — справа наша. — Вимовивши цю загадкову фразу, він сердито блимнув на Гая і додав: — Легіонер другові довіряє цілковито, а якщо не довіряє, значить, це не друг, гнати його утришия. Ти мене здивував, капрале. Ну гаразд, марш у свою секцію, часу залишилося обмаль... На операції я сам простежу за цим кандидатом.
Гай клацнув підборами і вийшов. За дверима він дозволив собі усміхнутися. Все-таки старий вовк не втримався і перебрав відповідальність на себе. Добре завжди залишається добрим. Тепер можна з чистою совістю вважати Максима своїм другом. Мака Сима. Справжнє його прізвище не вимовити. Чи то він його вигадав, поки марив, чи то справді він усе-таки родом з цих горців... Як там звали їхнього стародавнього царя?.. Заремчічакбешмусарайї...
Гай вийшов на плац і пошукав очима свою секцію. Невтомний Панді ганяв хлопців крізь горішнє вікно макета триповерхової будівлі. Хлопці змокли, і це було зле, бо до операції залишалася лише година.
— Від-ста-вити! — гукнув Гай іще здаля.
— Від-ставити! — загорлав Панді. — Шикуйсь!
Секція хутко вишикувалась. Панді скомандував:
— Струнко! — шиковим кроком підійшов до Гая і доповів: — Пане капрал, секція опановує подолання штурмового містечка.
— Станьте до шику, — наказав Гай, прагнучи інтонацією передати осуд, як це чудово вмів робити капрал Серембеш.
Він пройшовся перед шиком, заклавши руки за спину, вдивляючись у знайомі обличчя.
Сірі, блакитні й сині очі, сповнені готовності виконати будь-який наказ і тому трохи вирячені, стежили за кожним його рухом. Він відчув, наскільки вони близькі й любі йому, ці дванадцятеро здоровезних молодиків — шестеро дійсних рядових Легіону на правому фланзі і шестеро кандидатів у рядові на лівому, — всі у доладних чорних комбінезонах з надраєними ґудзиками, всі у блискучих чоботах з короткими халявами, всі у беретах, хвацько зсунутих на ліву брову... Ні, не всі. Посередині шику, на правому фланзі кандидатів, баштою височів кандидат Мак Сим, дуже зграбний молодик, мазун, хоч як прикро для командира мати мазунів, але... гм... Те, що у нього не вирячені його дивні коричневі очі, нехай, навчиться згодом. Але от... гм...
Гай підійшов до Максима і застебнув йому верхнього ґудзика. Відтак зіп'явся навшпиньки і поправив берет. Здається, все... Знову він у шику розтягнув рот аж до вух... Ну та нехай. Відвикне. Кандидат усе-таки, наймолодший у секції...
Щоб зберегти видимість справедливості, Гай поправив пряжку у Максимового сусіди, хоча потреби в тім не було. Потім він відступив на три кроки назад і скомандував "вільно". Секція стала "вільно" — трохи відставила праву ногу і заклала руки за спину.
— Хлопці, — сказав Гай, — сьогодні ми у складі роти вирушаємо на регулярну операцію по знешкодженню агентури потенційного ворога. Операція провадиться за схемою тридцять три. Пани дійсні рядові, безперечно, пам'ятають свої обов'язки за цією схемою, панам же кандидатам, які забувають застібати ґудзики, я вважаю за доцільне нагадати. На секцію доводиться один під'їзд. Секція поділяється на чотири групи: три трійки і зовнішній резерв. Трійки у складі двох дійсних рядових і одного кандидата, не здіймаючи галасу, послідовно обходять квартири. У квартирі кожна трійка діє таким чином: кандидат охороняє парадний вхід, другий рядовий, ні на що не відволікаючись, займає чорний хід, старший здійснює огляд приміщень. Резерв із трьох кандидатів на чолі з командиром секції — в даному випадку зі мною — залишається внизу у під'їзді з завданням негайно надати допомогу тій трійці, яка її потребуватиме. Склад трійок і резерву вам відомий... Увага! — сказав він, відступаючи ще на крок. — На трійки і резерв розберись!
Відбулося коротке множинне посування. Секція розібралася. Ніхто не помилився місцем, ніхто не зчепився автоматами, ніхто не підсковзнувся і не загубив берета, як це траплялося на минулих заняттях. На правому фланзі резерву височів Максим і знов усміхався на повен рот. У Гая зненацька промайнула дика думка, що Максим дивиться на все це як на потішну гру. Це було, звісно, не так, тому що так це бути не могло. У всьому була винна, безперечно, ця безглузда усмішечка...
— Незле, — пробурчав Гай, наслідуючи капрала Серембеша, і прихильно позирнув на Панді: молодець старий, вимуштрував хлопців. — Увага! — сказав він. — Секція, шикуйсь!
Знову коротке множинне посування, чудове своєю чіткістю та бездоганністю, і знову секція стояла перед ним однією шерегою. Добре! Просто чудово! Навіть всередині усе якось холоне. Гай знову заклав руки за спину і пройшовся.
— Легіонери! — сказав він. — Ми — опора і єдина надія Вогненосних Творців. Тільки на нас вони можуть сміливо покластися у своїй великій справі. (Це була правда, найістинніша правда, і було в цьому зачарування і відчуженість.) Бойовий Легіон — це залізний кулак історії. Він закликаний змести всі перепони на нашому гордому шляху. Меч Бойового Легіону загартований у вогнях бойовиськ, він пече нам руки, і вистудити його можуть лише потоки ворожої крові Ворог хитрий. Він полохливий, але впертий. Вогненосні Творці наказали нам зламати цю підступну впертість, з корінням вирвати те, що тягне нас назад, до хаосу та анархії. Такий наш обов'язок, і ми щасливі виконувати його. Ми йдемо на численні жертви, ми позбавляємо заслуженого відпочинку чесного робітника, чесного чиновника, чесного крамаря і промисловця. Вони знають, чому ми змушені вдиратися в їхні домівки, і зустрічають нас як своїх кращих друзів, як своїх захисників. Пам'ятайте це і не дозволяйте собі захопитися, коли з благородним завзяттям виконуватимете своє завдання. Друг — це друг, а ворог — це ворог... Запитання є?
— Ні! — гаркнула секція у дванадцять горлянок.
— Стр-рунко! Тридцять хвилин на відпочинок і перевірку спорядження. Р-розійдись!
Секція кинулася врозтіч, а затим легіонери групами по двоє і по троє попрямували до казарми. Гай неквапом рушив слідом, відчуваючи приємну спустошеність. Максим чекав на нього осторонь, наперед усміхаючись.
— Давай пограємо в слова, — запропонував він.
Гай подумки застогнав. Осмикнути б його, осмикнути! Що може бути протиприроднішого, ніж кандидат, шмаркач, який за півгодини до початку операції лізе з панібратством до капрала!
— Зараз не час, — якомога сухіше сказав він.
— Ти хвилюєшся? — спитав Максим співчутливо.
Гай зупинився і звів очі до неба. Ну що робити, що робити? Виявляється, абсолютно неможливо повчати такого ось добродушного наївного велетня, та ще рятівника твоєї сестри, та ще — чого гріха таїти — людину, з усякого іншого погляду, крім шикового, набагато вищу від тебе самого... Гай роззирнувся і сказав прохально:
— Послухай, Маку, ти ставиш мене у незручне становище. Коли ми в казармі, я твій начальник, я наказую — ти підкоряєшся. Я тобі сто разів казав...
— Але ж я готовий підкорятися, наказуй! — заперечив Максим. — Я знаю, що таке дисципліна. Наказуй.
— Я вже наказав. Займись пригонкою спорядження.
— Ні, вибач мені, Гаю, ти наказав не так. Ти наказав відпочивати і приганяти спорядження. Ти забув? Спорядження я пригнав, тепер відпочиваю. Давай пограємо, я вигадав гарне слово...
— Маку, зрозумій: підлеглий має право звертатися до начальника, по-перше, тільки за встановленою формою, а по-друге, виключно у службових справах.
— Так, я пам'ятаю. Параграф дев'ятий... Але ж це під час служби. А зараз ми з тобою відпочиваємо...
— З чого ти взяв, що я відпочиваю? — спитав Гай. Вени стояли за макетом огорожі з колючим дротом, і тут їх, дякувати богу, ніхто не бачив: ніхто не бачить, як ця башта прихилилася плечем до огорожі і повсякчас поривається узяти свого капрала за ґудзик. — Я відпочиваю лише вдома, але навіть вдома я жодному підлеглому не дозволив би... Послухай, відпусти мого ґудзика і застебни свого...
Максим застебнувся і сказав:
— На службі — одне, вдома — інше. Навіщо?
— Давай не будемо про це говорити.