Завдяки твоїй щедрості я вийшов із темниці. До якої потрапив також завдяки тобі. Правда ж? Через тебе провів в буцегарні тиждень?
— Чотири дні.
— Чотири доби. Хотів би, якщо це можливо, дізнатись причини, якими керувалась. Обидві.
— Обидві? — Піднесла брови і підняла келих. — Причина всього одна. І та сама.
— Ага. — Зробив вигляд, що вся його увага тепер прикута до Мозаїк, яка поралась на протилежному боці патіо. — Та сама, через яку донесла на мене, запроторила в тюрму і з неї потім визволила?
— Браво.
— В такому разі, запитаю — для чого?
— Аби довести тобі, що можу це зробити.
Зробив ковток вина. До речі, чудового.
— Довела, — кивнув, — що можеш. Загалом, могла б мені про це повідомити, хоча б просто в очі, зустрівши посеред вулиці. Я б повірив. Вирішила зробити це інакше і переконливіше. Питаю знов, — що далі?
— А мені самій цікаво, — кинула на нього хижий погляд з-під довгих вій. — Але най все йде як йде. Можу тільки сказати, що дію від імені та на прохання деяких моїх побратимів. Чародіїв, які мають щодо твоєї персони певні плани. Вищезазначені чародії, яким відомі мої дипломатичні таланти, визнали мене особою, гідною того, аби проінформувати тебе про їхні плани. На разі це все, що можу тобі відкрити.
— Цього замало.
— Маєш рацію. Проте, сором казати, на даний момент сама більше нічого не знаю, не очікувала, що ти з'явишся так скоро, що так швидко дізнаєшся, хто вніс заставу. Це взагалі мало би залишитись таємницею. Як тільки-но я дізнаюсь більше, ти також дізнаєшся більше. Будь терплячим.
— Як щодо моїх мечів? Це також елемент гри? Тих таємних чародійських планів? Чи черговий доказ того, що можеш?
— Про твої мечі мені нічого не відомо, що б це не означало.
Відьмак не надто йняв їй віри. Але не став продовжувати цю дискусію.
— Твої побратими-чародії, — мовив, — наввипередки демонструють мені свою антипатію і ворожість. Зі шкури вилазять, аби мені насолити і додати зайвих проблем. Гадаю, маю повне право вважати, що вони доклали рук до всіх тих неприємностей, які мене останнім часом переслідують. Ціла низка нещасних випадків. Запхали мене за грати, потім випустили, потім повідомили про певні плани щодо моєї особи. Що твої побратими утнуть наступного разу? Боюсь навіть висувати здогади. Ти вельми дипломатично, визнаю це, радиш мені бути терплячим. Але у мене немає іншого виходу. В будь-якому випадку змушений чекати, поки розпочата через твій донос справа потрапить на розгляд.
— А тим часом, — всміхнулась чародійка, — можеш на повну насолоджуватись свободою та користуватись її перевагами. На суді ти виступатимеш як вільна людина. Якщо справа взагалі дійде до суду, бо це ще вилами по воді писане. Якщо ж і дійде, то все одно не маєш жодних підстав для непокоєння. Довірся мені.
— З довірою, — відповів їй усмішкою, — можуть виникнути проблеми. Починання твоїх побратимів останнім часом неабияк підірвали мою довіру. Але я постараюсь. Думаю, мені час іти. Щоби довіряти і терпляче чекати. Моє шанування.
— Не поспішай так. Ще хвилинку. Мозаїк, вино.
Поворухнулась у кріслі, змінивши позу. Відьмак надалі вперто робив вигляд, що не помічає коліно і стегно, які виднілись у розрізі сукні.
— Що ж, — промовила наступної миті, — нема чого ходити околясом. В нашому середовищі відьмаків ніколи не жалували, хоча досить було просто ігнорувати вас. Було так до певного часу.
— До часу, — йому набридли ці натяки, — коли я зв'язався з Йеннефер.
— От і ні, помиляєшся, — зупинила на ньому погляд своїх нефритових очей. — Навіть двічі. Primo, це не ти зв'язався з Йеннефер, а вона з тобою. Secundo, той зв'язок мало кого обходив, зрештою, і не такі екстравагантні стосунки серед нас траплялись. Переламним моментом стало ваше розставання. Коли то сталось? Рік тому? Ах, як швидко плине час…
Витримала ефектну паузу, чекаючи на його реакцію.
— Так, рік тому, — продовжила, коли стало ясно, що реакції вона не дочекається. — Частина нашої спільноти… невелика, але впливова… звернула на тебе свою увагу. Не всім було зрозуміло, що там між вами сталось. Одні з нас вважали, що Йеннефер нарешті отямилась і покинула тебе, виставивши за поріг. Інші, навпаки, наважились припустити, що це ти прозрів і сам втік світ за очі, а Йеннефер впіймала облизня. В результаті, як вже говорила, ти звернув на себе увагу. І, як слушно зауважив, став об'єктом антипатії. А, ще були такі, що хотіли тебе якось покарати. На твоє щастя, більшість вирішила, що не варта справа заходу.
— А ти? До якої частини спільноти належала ти?
— До тієї, — Літта скривила коралові уста, — яку твоя любовна афера, уяви собі, лише забавляла. Інколи смішила. Часом ставала причиною азартних розваг. Особисто я завдячуючи тобі, відьмаче, отримала чималий прибуток. Побились об заклад, як довго ти витримаєш з Йеннефер, ставки були високими. Моя ставка виявилась виграшною. І я зірвала куш.
— В цьому разі, буде краще, якщо піду собі. Не мусив тебе відвідувати, щоб нас не побачили разом. Бо ще подумають, що ми сфальсифікували те парі.
— Тебе бентежить, що подумають?
— Не надто. А твій виграш мене тішить. Думав повернути тобі п'ятсот корон, потрачених тобою на заставу. Але якщо зірвала куш, поставивши на мене, то вже не відчуваю себе у боргу перед тобою. Ми з тобою квиті.
— Згадка про повернення застави, — в зелених очах Літти Нейд спалахнув злий блиск, — сподіваюсь, не означає намір покинути місто і втекти? Без очікування результату судового розслідування? Ні, ні, не маєш такого наміру, не можеш мати. Оскільки добре знаєш, що такий вчинок одразу повернув би тебе за грати. Ти ж знаєш, чи не так?
— Не мусиш мені знов доводити, на що здатна.
— Зізнаюсь тобі щиросердно, що воліла б не мати такої необхідності.
Поклала руку на декольте, в безсумнівному намірі привернути туди його погляд. Прикинувся, що не помітив, замість цього вкотре кинув оком на Мозаїк. Літта відкашлялась.
— Щодо наших з тобою боргів одне одному, та виграного мною парі, — сказала, — ти правий. Я тобі винна. Не наважусь запропонувати тобі гроші… Але як щодо необмеженого кредиту в "Natura Rerum"? На весь час твого перебування в місті? Через мене твій останній візит в остерію закінчився нічим, тому…
— Ні, дякую. Ціную твою увагу і добрі наміри. Але ні, дякую.
— Ти впевнений? Ну що ж, бачу, що так. Дарма я завела мову… про буцегарню. Але ти мене спровокував. І ввів у оману. Твої очі, дивні незвичні очі мутанта, з першого погляду такі щирі, але цей блукаючий погляд… Який вабить, зводить на манівці. Ти не щирий, о ні. Я знаю, знаю, з уст чародійки це звучить як комплімент. Саме це ти зараз хотів сказати?
— Браво.
— А чи наважився би ти на щирість? Якби я її вимагала?
— Якби ти її попросила.
— Ах. Най буде так. Тоді, прошу. Чому саме Йеннефер? Чому вона, а ніхто інший? Зміг би мені пояснити?
— Якщо це знов є предметом парі…
— Це не предмет парі. Чому саме Йеннефер із Венгерберга?
Мозаїк з'явилась поряд ніби тінь. З новою карафкою. І печивом. Геральт подивився їй в очі. Одразу відвернулась.
— Чому Йеннефер? — Повторив, все ще дивлячись на Мозаїк. — Чому саме вона? Відповім щиро — сам не розумію. Але є такі жінки… Вистачить лише одного погляду…
Мозаїк розтулила уста, ледве помітно хитнула головою. Заперечно і перелякано. Розуміла. І благала, аби припинив. Але він зайшов надто далеко в цій грі.
— Такі жінки, — надалі мандрував поглядом по тілу дівчини, — які ваблять. Притягують, наче магніт. Від яких неможливо очей відвести…
— Залиш нас, Мозаїк. — В голосі Літти пролунав холодний скрегіт металу. — А тобі, Геральте з Рівії, дякую. За візит. За терплячість. І за щирість.
Розділ шостий
Меч відьмацький (мал. 40) характерний тим, що є своєрідною квінтесенцією всіх мечів, п'ятим елементом, сукупністю всіх переваг подібного виду зброї. Високоякісна сталь, викута в краснолюдських кузнях і майстернях, надає клинкові легкість, але водночас надзвичайну пружність. Гостриться відьмацький меч також краснолюдським способом, при цьому способом таємним, і таким лишиться навіки вічні, адже гірські карлики свої секрети бережуть ревно. Меч, наточений краснолюдськими майстрами, може легко розсікти навпіл підкинуту в повітря шовкову хустину. І такі дива, відомо це зі слів очевидців, відьмаки своїми мечами не раз демонстрували.
Пандольфо Фортегуерра, Трактат про холодну зброю.
Коротка вранішня гроза із дощем ненадовго освіжили повітря, але вже скоро морський бриз із боку Пальміри знов приніс надокучливий сморід відходів, прогірклого жиру і тухлої риби.
Геральт переночував у кімнаті, яку винаймав Лютик. Кімнатка барда була затишна. В буквальному сенсі слова — щоб дістатись до постелі, потрібно було просуватись, затиснувшись між ліжком і стіною. На щастя, ліжко спокійно вміщувало двох і в цілому було придатне до спання, хоча й пекельно скрипіло, а сіно в матраці було утрамбоване вщент через заїжджих купців — знаних прихильників інтенсивних позашлюбних ігор.
Геральту вночі бозна-чого наснилась Літта Нейд.
Снідати пішли на ринок неподалік, до забігайлівки, в якій, як дізнався бард, подавали пречудові сардини. Лютик пригощав. Геральт був не проти. Врешті-решт, частіше траплялось навпаки — саме Лютик, перебуваючи в скруті, користувався з Геральтової щедрості.
Всілись за грубо обтесаним столом і прийнялись за підсмажені до хрусткої скоринки сардини, які подавали на дерев'яній тарелі, великій, ніби колесо від тачки. Лютик, як зауважив собі відьмак, час від часу тривожно озирався. І завмирав, як тільки йому здавалось, що хтось із перехожих аж надто прискіпливо до них придивляється.
— Я вважаю, що ти повинен, — пробурчав нарешті, — все-таки придбати собі хоч якусь зброю. І носити її на виду. Вчорашній випадок мав би стати для тебе наукою, як гадаєш? О, дивись, бачиш там виставлені щити й кольчуги? Майстерня зброярів. Певен, що мечі у них також є.
— В цьому місті, — Геральт обгриз хребет сардини і виплюнув плавник, — носіння зброї заборонено, у всіх приїжджих зброю відбирають. Скидається на те, що тільки бандюги можуть тут ходити озброєними.
— Можуть і ходять. — Бард кивнув у бік здорованя, який саме проходив повз із великим бердишем на плечі. — Але в Керацку заборони накладає, стежить за їх дотриманням і карає за їх порушення не хто інший, як Феррант де Леттенхоф, який є, як вже знаєш, моїм двоюрідним братом.