І Гаргантюа робив те, що хотів — дурів, качався в траві, вистрибував і витанцьовував, горлав пісень, розоряв пташині гнізда, ловив перепілок, раків, жаб. Потім вони сідали десь у холодку на м'якій травичці й проказували напам'ять вірші Вергілія або Гесіода, писали латиною веселі епіграми, а тоді перекладали на французьку мову.
Отже, й під час безтурботного відпочинку Гаргантюа навчався й набирався розуму.
РОЗДІЛ VI
Про те, як лернейські пекарі посварилися з пастухами Грангузьє і як це призвело до кривавої війни
Наближалася осінь, і в маєтку Грангузьє, батька Гаргантюа, ось-ось мав початися винозбір.
Пастухи день і ніч пильнували виноградник. Стерегли від лихих людей, а надто — від шпаків, од ганяли їх повсякчас, колошкали.
Якось повз нього на десяти чи дванадцяти підводах їхали пекарі з міста Лерне — везли продавати пироги в Парі льє.
Пастухи Грангузьє, як не раз уже бувало, попросили продати їм пирогів за базарну ціну.
Та пекарі ні сіло ні впало почали насміхатися з пастухів, обзивати їх паскудниками, пройдами, шахраями, блазнями, здирниками, старцями, задаваками, жевжиками, дурнями, чуперадлами, а наостанок сказали, що пироги для таких гольтіпак — надто вишукана страва: вони, мовляв, обійдуться і вівсяними коржами з половою.
Вислухавши ці образи, один із пастухів, чесний і достойний хлопець Фрожьє, лагідно сказав:
— Чого це ви нас дьогтем поливаєте? Адже досі ви завжди продавали стільки пирогів, скільки ми просили. Хіба ж добрі сусіди так чинять? А коли ви приїздите до нас купити нашої добірної пшениці, з якої мелете борошно на хліб і пироги, хіба ми вам відмовляємо? А ми ж хотіли ще й винограду вам дати — без грошей! Проте, як ви вже завелись на колотнечу, то затямте: хто за дьоготь береться, той у дьоготь і вбереться. Ми й самі дамо собі раду. Як прийдеться — задніх не пастимем. Недарма ж бо кажуть: хто кому лиха зичить, сам лиха діждеться. Раками присягаюся — ви ще про це пожалкуєте!
Вислухавши Фрожьє, обізвався Марке, великий берлоносець братства лернейських пекарів:
— Ти ба, як розходився! Проса на ніч переїв, чи що? Йди лишень сюди, я почастую тебе пирогами!
Фрожьє, гадаючи, що Марке хоче продати йому пирогів, спокійно підійшов і дістав гроші.
Та Марке враз шмагонув його по ногах батогом — аж криваві рубці повиступали — і хотів був дати драла, та Фрожьє заволав не своїм голосом: "Пробі!" — й пожбурив у кривдника здровенним кийком. Як на гріх, влучив у самісіньку голову.
Марке впав на землю.
На галас збіглися селяни, які недалечко в гаї збивали з дерев горіхи довгими палицями, та й ну молотити пекарів, як недостигле жито І
Тут надбігли зі своїми пращами інші пастухи, і на пекарів посипався град каміння.
Пекарі кинулись тікати, та пастухи швидко їх наздогнали і відібрали дюжин із п'ять пирогів. Але це не був грабунок — за пироги вони заплатили, ще й дали лернейцям горіхів та три корзини солодкого винограду.
Пекарі підвели Марке — у нього була розбита голова,— посадили на коня й поїхали далі, але вже не в Парільє, як намірялися, а назад у Лерне. По дорозі вони кляли пастухів і нахвалялися помститись.
А пастухи й пастушки тим часом посідали кружка й стали наминати пироги та виноград. Вони згадували хвальків-пекарів і сміялися з них,— мовляв, не пощастило бідолахам, бо, певно, не на ту ногу сьогодні вранці ступили. Потім співали, приграючи собі на волинках та флажолетах, і танцювали.
Фрожьє розтерли ноги свіжим виноградним соком, і вони незабаром загоїлися. Сік той був цілющий.
РОЗДІЛ VII
Про те, як лернейський король Пікрохоль 31 віроломно напав на Грангузье
Повернувшись до Лерне, пекарі відразу побігли в Капітолій — скаржитися на пастухів Грангузье королеві Пікрохолю Третьому. Вони тицяли йому під ніс поламані корзини з понівеченими, покришеними пирогами, вимахували подертими шапками та пошматованими плащами, показували на Марке з перев'язаною головою й волали, що все це накоїли паскудні підданці Грангузье.
Король, вислухавши їх, розшаленів і тої ж миті звелів кинути по своєму краю бойовий клич: "Всім чоловікам при повному обладункові та при зброї опівдні зійтися на ринковий майдан! Хто не з'явиться — піде на шибеницю!"
Сам Пікрохоль під гуркіт барабанів побіг оддавати наказ, щоб усі гармати поставили на лафети, розгорнули бойові знамена й готували спорядження.
За обідом Пікрохоль призначив полководців. На чолі авангардного загону мав стати пан Миршав'єн. У цьому загоні було шістнадцять тисяч чотирнадцять пищальників та тридцять п'ять тисяч одинадцять вільних стрільців.
Командувати артилерією наставили графа Хваль-коню. Міцна була артилерія: аж дев'ятсот чотирнадцять важких мідних гармат, гармат подвійних, василісків, бамбард, фальканетів 32 та всяких інших — малих і великих — гармат.
Ар'єргард було віддано під оруду герцога Пограбьє. Головними силами мав командувати сам Пікрохоль та принци.
Коли військо було зібране й споряджене, Пікрохоль вислав уперед триста вершників на чолі з бароном Не-нажером — подивитися, чи нема де засідки. Повернувшись, вивідники доповіли, що скрізь усе мирно й спокійно.
— Шикуйсь! Здіймай знамена! — скомандував король Пікрохоль.— Кроком руш! Провчімо паскудних пастухів поганця Грангузьє! Пометімось їм!
Отак орда пікрохольців вирушила в похід. На своєму шляху вони не проминали ні багатого, ні бідного, ні божого храму, ні людської оселі. Різали биків, корів, свиней, овець, кіз, гусей, качок, курей, збивали горіхи, трусили яблука, груші, персики, сливи, рвали виноград.
Люди покірно піддавалися насильству і тільки про єдине благали: щоб напасники не вбивали їхніх дітей, не забували про те, що з непам'ятних часів Грангузьє і Пікрохоль були друзі й добрі сусіди, що вони ніколи один одного не кривдили.
Та Пікрохолеві вояки лише сміялися у відповідь і водно торочили: вони прийшли навчити пастухів Грангузьє їсти лернейські пироги.
РОЗДІЛ VIII
Про те, як чернець Жон-Нищитель урятував монастирський виноградник
Так сунуло Пікрохолеве військо по краю Грангузьє, руйнуючи й вигублюючи все навкруги, аж поки дісталося Сейї. І тут солдати грабували та вбивали чоловіків, жінок і дітей, цупили все, що тільки під руку їм трапляло, нічим не гребували. По краю саме ходила пошесть — чума, та хоч би одного з душогубів вона схопила! Люди дивом дивувалися і тільки руками розводили.
Спустошивши Сейї, солдати повернули до монастиря. Підступившись, побачили: його взято на міцні замки та засуви.
Військо подалося далі, однак залишило під монастирськими мурами сім загонів піхоти та сотні дві списоносців. Ті заходилися бити кам'яні мури списами, незабаром проломили їх і вдерлися в монастирський виноградник.
Ченці розгубились, аж розуму стерялися. Потім кинулися до дзвонів і закалатали так, що самі мало не поглухли від бемкання. А тоді стали вервечкою й пішли до церкви, наспівуючи псалми та молитви.
У тому монастирі жив чернець Жан, на прізвисько Нищитель — моцак, спритник, відчайдух, розумака й веселун, цибатий, носатий, горлатий, на всякі штуки й витівки мастак. Одне слово, чернець першорядний, чернець незрівнянний, чернець вельмидостойний! Над усі ченці чернець 1
Отож цей Жан-Нищитель, почувши галас у винограднику, вийшов на подвір'я — подивитись, що сталося.
Побачивши, що якісь чужі вояки рвуть виноград, нищать і виривають з корінням кущі, Жан побіг у церкву, де ченці й досі бубоніли молитви, здіймаючи руки до неба.
— Знайшли коли молитися І — вигукнув брат Жан.— Ну, а як уже співати, то чом би не цієї: чПрощавай, наш винограде, прощавай навіки І" Бодай би на мене перелоги напали, коли наш виноградник не гине — по ньому гасають і гарцюють лихі люди! Тепер кілька років доведеться самі лише хвостики збирати! Що ж ми, небораки, тоді питимемо?
— Чого сюди припхався цей п'яничка? — обізвався настоятель.— Одведіть його в буцегарню — адже він перебив нам відправу! Ще й блюзнити насмілився!
— Я й без вас, превелебний отче, знаю, що негоже перебивати ні святу молитву, ні добрий бенкет,— відповів брат Жан.— Однак знаю й те, що до вина ви ласі — не раз бачив, як по обіді келишок перехиляли. Жоден шляхетний чернець од вина не відмовиться — так воно споконвіку в нас, ченців, ведеться! Отож я й кажу: молитви ваші зараз допоможуть як мертвому кадило. Треба вигнати ворога з виноградника! За мною! Вперед! Хай мене спалить Антонів вогонь, якщо я дозволю хоч раз сьорбнути вина тому з вас, хто зараз не побіжить виганяти напасників з виноградника! Адже виноградник — це скарб нашого монастиря! Ба, що я згадав: святий Фома Англійський 33 віддав життя своє за церковне добро! То якщо і я головою за нього накладу, мене, либонь, теж святим наречуть!.. Ні! Я не помру! Хай краще інші від моєї руки конають!
Брат Жан скинув із себе сутану, схопив здоровенну поперечку від хреста, помчав до виноградника й заходився гамселити нею пікрохольців. Заскочив їх зненацька — вони кинули свою зброю під мури, коли вдерлися у виноградник, отож і боронитися не були годні. Ну й ловко ж орудував брат Жан поперечкою від хреста! І за спис вона йому правила, і за кийок, і за довбню! Вороги падали на землю, мов стиглі груші з дерева. А він нікому не давав пощади. Присягаюсь, відколи світ світом, не бувало ще такого побоїща!
Одні вояки кричали:
— Свята Варваро! Другі волали:
— Святий Георгію! Треті стогнали:
— Свята Недоторко!
Всі благали порятунку в якогось святого чи в святої.
Одні вмирали мовчки, інші щось белькотіли, але не вмирали. Одні вмирали говорячи, інші, вмираючи, говорили.
А ще інші вимагали:
— Висповідника мені, висловідника! Каюсь! Господи милосердний, тобі віддаю дух свій!
Почувши це, настоятель і братчики вибігли з церкви. Побачивши, що ворожі солдати лежать на землі — хто вбитий, хто поранений,— деякі ченці заходилися їх сповідати, а решта — не такі богобоязливі — поскидали сутани, схопили ножі для лущення горіхів й собі почали нищити ворогів.
Отак брат Жан у цей день вигубив тринадцять тисяч шістсот двадцять два Пікрохолевих вояки. Під зброєю ченця — поперечкою від хреста — вони полягли всі як один.
РОЗДІЛ IX
Про те, як Грангузьє збирався на війну з королем Пікрохолем
Поки Жан-Нищитель змагався з солдатами, що вдерлися в монастирський виноградник, Пікрохоль, перейшовши з військом Ведський брід, опівночі підступив до Ла-Рош-Клермо і став на нічліг.
Уранці він приступом узяв міський вал, фортецю-замок і засів у ній.
Один із пастухів Грангузьє, дізнавшись про це, прибіг до свого володаря й розповів, що король Пікрохоль із солдатами захопив і спустошив майже всю околицю.