Як глянув на нього, сахнувся — таких велетів він ніколи не бачив. Та, швидко оговтавшись, ґречно привітався й повів таку мову:
— Високоповажаний добродію! Чутки про твій надзвичайний розум і вченість докотилися до Англії. Тож я полишив вітчизну, дружину й дітей своїх та й прибув сюди, щоб побачити тебе й побесідувати про деякі питання філософії, геомантії та кабали77, яких я не можу осягнути й витлумачити. І якщо ти їх розв'яжеш, то я й мої діти, поки й нашого віку, будемо твоїми вірними рабами — бо ніякої іншої дяки не можу я тобі скласти. Я викликаю тебе на диспут! Але диспутувати хотів би не так, як тут, у Парижі, та й у всьому світі заведено: виголошувати довгі орації, декламувати, цитувати святе письмо чи великих філософів та письменників. Ми взагалі не будемо говорити. Жодного слова! Бо немає таких слів, якими можна б пояснити ті питання, що мене турбують. Ми будемо диспутувати на мигах. Отож ласкаво тебе прошу — завтра о сьомій ранку приходь на диспут у велику залу Наваррського колежу.
— Вельмишановний добродію, я охоче ділюся з кожним тими дарами, що ними милостиво вщедрив мене господь,— з гідністю відповів Пантагрюель.— Я залюбки вволю твоє бажання. І хоч я гадаю, що не тобі треба вчитися у мене, а мені в тебе,— коли вже ти запропонував диспут, ми з тобою обрадимо всі питання, які цікавлять тебе, і дійдемо істини. Схвалюю я і спосіб, що ти його пропонуєш,— диспутувати на мигах. Завтра рівно о сьомій я прийду в Наваррську залу. Одне тільки в мене до тебе прохання — не треба ні сперечатися, ні сваритись; адже ми диспутуватимемо задля святої істини, а не задля почестей та оплесків.
— Красно тобі дякую за твою ласкаву згоду!— сказав Таумаст.— Прощавай! До завтра!
— До завтра!— повторив Пантагрюель.
О, мій читачу, ти й уявити не годен, які високі думки осявали вночі й Таумаста, й Пантагрюеля! Таумаст зрештою признався хазяїнові заїзду, в якому став на ночівлю, що його палить нестерпна спрага.
— Мені здається, що Пантагрюель щомиті хапає мене за горло,— додав він.— Налийте, будь ласка, водиці — освіжуся трохи.
А Пантагрюель, схвильований, збурений, всю ніч просидів над книжками.
Перед світанком Панург сказав йому:
— Годі вже вам чапіти! Лягайте-бо спати, бо, чого доброго, ще гарячка вас схопить. А на диспут замість вас піду я. Побий мене лиха година, якщо цей великорозумник не сяде в мене маком.
— Схаменіться, Панургу! — вигукнув Пантагрюель.— Адже Таумаст — премудрий і преосвічений чоловік. Чи ж вам до снаги з ним змагатися!
— Ще й як до снаги! Самі побачите! До слова мовити: як ви гадаєте, хто вченіший від біса?
— Мабуть, ніхто. Хіба що ті, на кого зійшла божа благодать,— сказав Пантагрюель.
— Так-от — я не раз диспутував із бісами! І всіх пошив у дурні, всі в мене маком сіли! Будьте певні — вашому вельмирозумному англійцеві я теж покажу дулю!
Панург подався до слуг і до самого ранку грав у карти та бабки. Як програвав — розплачувався застібками від штанів.
Вранці— він і Пантагрюель пішли до Наваррського колежу.
Велика зала була повна-повнісінька. Весь Париж зійшовся на диспут. Люди казали:
— Хоч цей Пантагрюель і переміг усіх наших базік та універсалів-пуцьверінків, цим разом скрутненько йому прийдетьсяі Адже Таумаст — справжнісінький чорт із Вовера!79
Коли Пантагрюель та Панург з'явилися у залі, всі студенти, які там були, за звичкою заплескали в долоні. Та Пантагрюель на них гримнув, наче з гармати вистрелив,— і вони принишкли.
Панург виступив наперед і мовив до Таумаста:
— Високоповажаний добродію! Задля чого ви прийшли до цієї зали — сперечатися з нами чи пізнати істину?
— Мосьпане, я і в думці не маю заходити із любо-мудрим Пантагрюелем у безглузду суперечку! Це — нижче моєї гідності. Мене спонукало щире бажання пізнати й осягнути те, в чому я все життя сумніваюся! Ні книжки, ні вчені, ні письменники не розвіяли цих моїх сумнівів.
— То я, скромний учень мого навчите ля пана Пантагрюеля,— провадив Панург,— докладу всіх зусиль, щоб розвіяти ваші сумніви. Я буду з. вами диспутувати! А навчите л ь мій хай головує на нашому диспуті й розсудить нас, як треба буде. Якщо ж мої відповіді вас не задовольнять, то в диспут вступить він.
— Я згоден! — відповів Таумаст.— Ну, то почнімо!
Він звів догори руки, склав пучки і чотири рази провів нігтями спершу по одній, тоді по другій долоні. Потім розчепірив пальці й долонею однієї руки гучно ляснув по долоні другої. Знову склав руки, двічі сплеснув у долоні, чотири рази стиснув і розтиснув пальці. Під кінець руки склав і знову звів їх догори, мовби прикликаючи бога.
Панург у відповідь підніс правицю, великий палець засунув у праву ніздрю, а чотири пальці стиснув. Потім високо підвів лівицю, стиснув, а тоді розтиснув чотири пальці, а великий палець випростав угору.
Опустив обидві руки, підвів і мовби націлився в ніс Таумастові.
— Але ж коли Меркурій...— почав Таумаст.
— Ви заговорили! — вигукнув Панург.
Таумаст високо підніс лівицю, стиснув у кулак чотири пальці, а великий палець приклав до кінчика носа. Потім підвів правицю, приставив великий палець до мізинця лівиці, поворушив чотирма пальцями лівиці, поворушив чотирма пальцями правиці — і так повторив кілька разів.
А Панург вийняв з кишені шмат бичачого ребра та дві палички — одну чорного, другу червоного дерева,— затис їх поміж пальців і заходився ними постукувати, весело приляскуючи язиком. При цьому він пильно дивився на англійця.
На думку богословів, лікарів, костоправів і цирульників це означало, що Таумаст слабує на проказу.
На думку законознавців, каноніків і радників, Панург цим сказав, що й недужий на проказу може бути по-своєму щасливий, як то колись відкрив нам господь.
Таумаст не збентежився й не розсердився. Він підвів обидві руки, спершу стиснув три пальці, потім пропустив великі пальці поміж вказівними й передніми, а мізинні пальці випростав і підніс Панургові до обличчя, тоді з'єднав руки так, що великий палець правиці торкався великого пальця лівиці, а мізинний палець лівиці — мізинного пальця правиці.
Панург, не довго думаючи, й собі підвів руки, приклав ніготь вказівного пальця лівиці до нігтя великого пальця тієї самої руки, а всі пальці правиці, крім вказівного, стиснув у кулак. Вказівний палець тієї самої руки він засунув у кільце з великого й вказівного пальця лівиці, потім випростав вказівний та середній пальці лівиці, розвів їх і простяг до Таумаста.
Той швидко заворушив пальцями, а тоді з'єднав великий і вказівний палець кільцем і встромив туди вказівний палець другої руки.
Панург ляснув у долоні, стиснув кулаки, потім і собі засунув вказівний палець однієї руки в кільце з великого і вказівного пальця другої. А далі виставив уперед підборіддя й знову пильно позирнув на Таумаста.
Глядачі, які дивилися на все, витріщивши очі й роз-
зявивши роти, цей Панургів жест зрозуміли. Либонь, він питав у англійця: "Що ви на це скажете?"
Тау мас, упрілий і розпашілий, глибоко замислився, а тоді стрепенувся, зціпив пальці обох рук і звів їх над головою.
Отак вони диспутували іще довго. Яких тільки мигів не показували!
Глядачі стежили за дивовижним диспутом, затамувавши подих.
Та після одного Панургового виверту Таумаст не здобувся на відповідь. Він стояв ні в сих ні в тих, опустивши руки.
Панург переміг!
Таумаст, постоявши ще якусь хвилину, зняв шапочку, підійшов до Панурга, подякував йому, а потім, обернувшись до глядачів голосно сказав:
— Панове! Перед вашими очима сяє безцінний скарб! Це великий Пантагрюель, задля зустрічі з яким я приїхав сюди із Англії. Як по правді, я гадав: чутки про його мудрість, що йдуть світом, перебільшені. Але щойно я переконався: розум його і вченість ні з чиїм незрівнянні! Його учень давав чудові — пре-докладні і премудрі! — відповіді на всі запитання, які я йому ставив. Присягаюся — він одкрив переді мною бездонне джерело найтзозмаїтіших знань, до того ж у надзвичайний спосіб: не словами, а на митах. І це зробив учень! То розважте самі, що відкрив би мені нав-читель, якби я диспутував із ним!
Я стверджую — мудрість великого Пантагрюеля неосяжна, так само, як і його вченість! Вони безмежні! Я неодмінно напишу книжку про цей диспут! І на кожного, хто її прочитає, впаде сліпуче сяйво мудрості незрівнянного Пантагрюеля!
Красно дякую вам за високу честь, якої ви мене вдостоїли!
Пантагрюель і собі ласкаво подякував Таумастові й запросив його на обід. Іли-пили вони донесхочу, аж пояси довелося попустити.
Таумаст написав про диспут великий трактат і видрукував його в Лондоні. В цьому трактаті він розтлумачує кожен жест, що ним обмінявся з Панургом.
Мені нема більше чого з цього приводу додати.
4 9—1100
97
РОЗДІЛ IX
Про те, як Пантагрюель дістав звістку, що дипсоди80 напали на країну амавротів
Через якийсь час Пантагрюеля повідомили про те, що чарівниця Моргана занесла його батька Гаргантюа в Чарівну країну. А дипсоди, почувши про це, перейшли кордон, захопили країну Утопію, зруйнували її й обложили столицю амавротів.
Пантагрюель швидко зібрався й поїхав у Руан. Його супроводили четверо вірних друзів: Епістемон, Панург, Евсфен, і Карпалім81.
З Руана вони подалися в Онфлер 82, сіли на корабель і стали чекати ходового вітру. Дочекавшися, підняли вітрила і вийшли в море. Чи довго вони пливли, не відаю, але припливли нарешті до гавані Утопії, від якої до столиці амавротів було всього три з гаком милі.
Відпочивши після плавання, Пантагрюель мовив до Друзів:
— Місто звідси недалечко. Та перше ніж вирушати, давайте порадимось, що робити будемо. Друзі, чи готові ви жити й померти зі мною?
— Авжеж! — відповів Панург.— Будьте в цьому певні.
— Я тим турбуюся,— провадив Пантагрюель,— що не маю відомостей про вороже військо — велике воно чи мале і чи багато в ньому гармат. Тож питаю в вас ради: як би про це дізнатися?
— Ми підемо на вивідки і все як є роздивимось! — гуртом відповіли друзі.
— Я проберуся у ворожий табір, і ніщо ніде не шелесне,— докинув Панург.— Погуляю з вартівниками, а вони й гадки не матимуть, хто я є. Все обдивлюся, скрізь упхну носа. Адже я походжу від Зопіра83.
— А я чудово знаюся на воєнній науці,— підхопив Епістемон.— Я проберусь у табір, і навіть якщо мене схоплять, зумію втекти, ще й наверзу нісенітниць, і вони повірять.