Капітан Блад зразу ж висадив на берег сотню своїх людей і повів їх навпростець до укріплень. Командувати кораблем залишився Вол-верстон. Огл, грізний гармаш, разом з іншою гарматною обслугою, вже був у новому форті.
За шість миль від берега, просто навпроти входу до гавані Сент-Джон, гнані свіжим північно-західним бризом, що вгамовував спеку ранкового сонця, під усіма вітрилами йшли чотири величних кораблі, і на грот-щоглі кожного корабля маяв кастильський прапор.
З парапету старого форту кораблі оглядав у підзорну трубу капітан Блад. Поряд з ним, у супроводі Макартні, стояв губернатор, який нарешті зрозумів, що загроза іспанського нападу не була вигадкою.
Дон Мігель командував "Вірген дель Піларом", надзвичайно гарним і дуже могутнім кораблем, на якому він плавав відтоді, як Блад кілька місяців тому потопив "Мі-лагросу". "Вірген дель Піл ар" був великим чорним галео-ном, озброєним сорока гарматами, серед них кількома важкими, що стріляли на три тисячі ярдів. З інших трьох кораблів два, хоч і менші, були грізними тридцятигармат-ними фрегатами, і тільки останній — невеликим десяти-гарматним шлюпом. [360]
Блад склав підзорну трубу й приготувався діяти силами старого форту. Новий форт мав поки що мовчати і не виявляти себе.
Бій розпочався через півгодини.
Наступ дона Мігеля і цього разу відзначався добре знайомою Бладові навальністю. Іспанець навіть не подбав про те, щоб узяти рифи, поки не наблизився до берега не далі як на дві тисячі ярдів. Він, безперечно, щиро вважав, що заскочив містечко зненацька і що допотопні гармати форту навряд, чи зможуть стати йому на заваді. Та проте він поклав собі знищити їх, перш ніж входити до гавані, і щоб швидко й напевно досягти цього, дон Мігель продовжував іти вперед, поки, за розрахунками Блада, не наблизився до форту не більше як на тисячу(1) ярдів.
— Присягаюсь своєю душею,— промовив Блад,— він, мабуть, хоче підійти на відстань пістолетного пострілу або вважає, що цей форт так собі, ніщо. Ану приведи його до тями, Огле. Дай салют на його честь!
Команда Огла вже давно зарядила свої гармати, і тепер дванадцять гармат з "Атревіди" невідривно стежили за наближенням іспанської ескадри. Люди з запальниками, забивачами й цеберками з водою були напоготові, щоб допомогти гармашам.
Огл подав команду, і всі дванадцять гармат вистрілили одночасно з оглушливим гуркотом. З такої близької відстані наріть п'ятифунтові ядра цих порівняно невеликих гармат все ж таки заподіяли деякої шкоди двом іспанським кораблям. Але моральний ефект цього залпу, що виявився цілковитою несподіванкою для тих, хто сам розраховував на несподіванку, був ще істотнішим.
Адмірал негайно звелів просигналити кораблям наказ зробити поворот оверштаг. Виконуючи цей маневр, кораблі один за одним дали по залпу із своїх бортових гармат по форту, який на кілька хвилин перетворився на справжній вулкан: над камінням, що летіло на всі боки, над мурами, що розсипались на цеглини, здійнявся густий стовп диму й пилюки. Осліплені пірати не могли бачити, що роблять іспанські кораблі. Але Блад, який теж нічого не бачив, здогадався про намір ворога і наказав усім залишити форт та сховатись в укритті позад нього під час короткого затишшя перед наступними залпами.
Коли вони відгриміли, Блад повернув усіх назад до зруйнованої фортеці, яка тепер уже ні для кого не становила ніякої загрози, і в дію вступили її старовинні гармати. Оборонці повели стрілянину навмання, крізь хмару [361] куряви, яка цілком їх сховала, щоб показати іспанцям, що форт ще живий. Потім, коли хмара розвіялась, по дві, по три заговорили п'ятифунтові гармати, повівши влучний вогонь по кораблях, що вже повернули проти вітру. Шкоди вони завдали незначної, але важливо було не давати іспанцям перепочинку.
Тим часом гарматна обслуга поралась біля гармат з "Атревіди". їх облили водою й, пустивши в хід банники, клейтухи та забивачі, квапливо перезаряджали.
Губернатор, який не брав ніякої участі в усій цій гарячковій діяльності, забажав нарешті дізнатись, навіщо так нерозумно марнується порох на стрілянину із старих і нікчемних пукалок, в той час як на нових укріпленнях стоять далекобійні гармати, здатні вдарити по іспанцях двадцятичотирьохфунтовими й навіть тридцятифунтовими ядрами. Діставши ухильну відповідь, він перейшов від порад до команд, "після чого його попросили не заважати здійсненню детально продуманих планів.
Цій суперечці поклали край іспанські кораблі, що знову пішли в атаку, і все повторилося спочатку. Знову по форту вдарили гармати, і цього разу двоє негрів було вбито і з півдюжини піратів поранено камінням від мурів, що літало в повітрі, хоч Блад і подбав про те, щоб вивести людей з небезпечного місця раніше, ніж пролунає залп.
Коли другу атаку іспанців було відбито і вони знову відійшли, Блад вирішив забрати свої гармати з форту, бо ще кілька бортових залпів могли б зовсім поховати їх під уламками. Негрів, піратів, антігуанську міліцію — всіх без винятку було залучено до цієї роботи. І все ж пішла ціла година на те, щоб витягти їх з уламків розбитих мурів і встановити на новому місці, далі від берега, де Огл і його люди знову заходилися заряджати їх. Піратів прикривали залишки форту, тож іспанці, які пішли в атаку втретє, не помітили приготувань. Проте цього разу, поки новий металевий шквал бушував серед зруйнованих, але порожніх укріплень, пірати не відкривали вогню. Коли він ущух, форт являв собою безформну купу каміння, і невеликий гурт його захисників, лежачи позад цих руїн, почув, як радісно закричали іспанці, впевнені, що всі оборонці загинули, оскільки у відповідь на їхнє бомбардування не пролунало жодного пострілу.
Гордовито, впевнено дон Мігель рушив уперед. Зупинятись і перезаряджати гармати йому не треба. До того ж день хилиться до вечора, а він неодмінно хоче розквартирувати своїх людей у Сент-Джоні ще до темряви. Проте [362] хмара куряви й диму, що ховала захисників та нову позицію їхніх гармат від ворожих очей, не була такою ж непроникною для гострих очей піратів, що були зовсім близько біля неї. Флагманський корабель перебував за п'ятсот ярдів від входу в бухту, коли шість гармат, заряджених цього разу картеччю та скутими ланцюгами ядрами, прогулялися смертоносним шквалом по її палубах і заподіяли деякої шкоди оснащенню. Шість інших гармат, заряджених так самб, дали залп зразу ж після них, і хоч їхній вогонь був не такий нищівний, та він збільшив сум'яття й переляк, викликані цим несподіваним нападом.
В тиші, що настала після цього, оборонці почули з борту флагмана пронизливий звук сурми. Це передавався адміральський наказ іншим кораблям ескадри. Поспішаючи виконати поворот оверштаг, іспанські кораблі на якусь мить повернулись бортами до берега, Блад подав сигнал, і решта гармат, які ще не стріляли, попарно послали свої п'ятифунтові ядра шукати, іспанські шпангоути. Майже всі вони влучили в ціль, а одне, особливо вдатне, збило грот-щоглу на фрегаті. Від такого пошкодження, а також через викликаний ним відчайдушний поспіх, фрегат насунувся на шлюп, їхні снасті переплутались, і поки кораблі вивільнялись, щоб відступити слідом за іншими, їхні палуби обстрілювались згубним поздовжйім вогнем з охолоджених водою і швидко перезаряджених гармат.
Коли гармати на якийсь час припинили свою роботу і стрілянина вщухла, Блад, який порався біля них разом з іншою обслугою, випростався, глянув на довгообразого, пихатого полковника Кортні й засміявся:
— Слово честі, це нове винищення немовлят. —Губернатор криво посміхнувся у відповідь:
— Якби ви зробили так, як я вам радив... Блад безцеремонно перебив його:
— Сили небесні! І ви ще не задоволені? Та якби я зробив так, як ви радили, то давно вже виклав би на стіл усі карти. А так я не відкрию своїх козирів, поки адмірал не зробить того ходу, на який я його штовхаю.
— А якщо адмірал ніколи його не зробить, капітане Блад?
— Обов'язково зробить! По-перше, тому, що такі вчинки властиві його природі, по-друге, тому, що нічого іншого йому не лишається. Отже, ви можете спокійно повернутись додому, лягти в ліжко й спати, поклавши всі свої надії на провидіння й на мене. [363]
— Не вважаю за можливе вбачати якийсь зв'язок між провидінням і вами,— відказав губернатор крижаним тоном.
— А проте доведеться. Слово честі, доведеться. Бо ми творимо дива — провидіння і я,— коли діємо разом.
За годину до заходу сонця іспанські кораблі лягли в дрейф за дві милі від берега. Настав повний штиль, Усі антігуанці, білі й чорні, з дозволу Блада розійшлись по домівках вечеряти. Залишилось тільки чоловік сорок, яких він затримав на випадок якої-небудь непередбаченої події. Потім пірати повсідались просто неба й підживились м'ясом, з'ївши хто скільки хотів, та випили трохи рому.
Сонце пірнуло в нефритові води Карібського моря, і одразу, неначе загасили лампу, настала темрява, м'яка, синювата темрява безмісячної ночі, коли на небі сяють лише міріади зірок.
Капітан Блад підвівся і втягнув носом повітря. Північно-західний бриз, що зовсім був ущух перед заходом сонця, знову почав посилюватись. Капітан Блад наказав загасити всі багаття й вогнища, щоб не сполохати того, що мало статись.
А у відкритому морі в гарній каюті флагманського корабля гордий, хоробрий і нездарний адмірал Карібської ескадри скликав військову раду, що зовсім не була схожа на раду, тому що він скликав своїх капітанів тільки для того, щоб нав'язати їм свою волю. Глупої ночі, коли всі в Сент-Джоні повинні спати, впевнені, що до ранку ніхто на них не нападе, іспанські кораблі під захистом темряви з погашеними ліхтарями прокрадуться повз форт у бухту. Ранок застане їх приблизно за милю від форту в глибині бухти з націленими на місто гарматами. Це буде шах і мат антігуанцям.
Відповідно до цього плану вони й почали діяти. Поставивши вітрила до бризу, що сприяв їм, і взявши рифи, щоб не клекотіла вода, іспанці обережно посунули вперед крізь оксамитовий морок ночі. Флагман ішов попереду, і незабаром вся ескадра наблизилась до входу в гавань, де між невиразними обрисами високих берегів по обидва боки протоки вода здавалася ще темнішою. Тут було тихо, немов у домовині. І ніде жодного вогника.