Потім він, щоб нирки не підвели, за один дух випивав чимало білого вина. Після чого молодик їв м'ясо, залежно від сезону, їв як не в себе і припиняв їдження тоді, як уже обдимало черево.
Зате пиття не улягало жодній мірі й жодним законам, бо він казав, що межа і грань для того, хто п'є, настає тоді, як корок його пантофель бучавіє на півфута.
Розділ XXII
Ігри Ґарґантюа
Потім Ґарґантюа, плутаючись язиком, харамаркав хвостик пообідньої молитви, випивав стременного на коні і длубався в зубах кабанячою ногою, не перестаючи весело гомоніти з челяддю. Відтак розстелялося зелене сукно, розкладалося безліч карт, безліч костей і до змія шахівниць. Ґарґантюа гуляв:
у світки, у бідачку,
у приму, у харамижку,
у великий шлем, у не одно двадцять,
у піль, у тридцять одно,
у тріумф, у пари і в кепа,
у пікардійку, у триста,
у памфиля, у побідаху,
у сто, у перекинуту карту,
у неконтентного, у візка,
у ландскнехта, у триктрак,
у рогача, у всі столи,
у говорило-балакало, у відкидні столи,
у піль, над, жок, фор, у свинку,
у мар'яж, у сало дерти,
у гея, у дамки,
ув опилю, у ціці-баби,
у робиш те, роби й теє, у примус, секундус,
у кепа, у вола,
у язичок, у тісну діру,
у тарок, у решітку,
у хто взяв, той програв, у чіт і лишку,
у ніска, ув орла чи решку,
у лави, у куницю,
у храп, у жмикрута,
у глік, у кулі,
ув онери, у шевчика,
у мур-р, у сову,
у шахи, у зайченя,
у лиса, у тірлітантен,
у класи, у порося, паняй,
у корови, у сороку,
у білявку, у ріжки,
у шанс, у гвалтуй-бичка,
у три кості, у кувик-кувік,
у дошки, у смійся, не хочу,
у нікнок, у дзьоб-дзьоб,
у жгута, у розкувати осла,
у різця, у торкай-рушай,
у но-но, у прут,
у сідаю, у льоху,
у бороданя, у пузо на пузо,
у хвильки, у кубики,
у тягни-рожна, у палички,
у хлюст, у кружало,
у кете куме мішечок, у я тут,
у баранячі ядра, у фук,
у тікай, у скраклі,
у марсельські фиги, у другу партію,
у тягни-біду, у дурне сало,
у ключі, у салатовку,
у горе-лучника, у римську палю,
у лиса лупленого, у руш-гівно,
у лови вітра в полі, ув Анжер,
у крок-мадам, у кульку,
у кому овса, у гарпію,
у дмухай-жар, у рурочку,
у панаса, у бий-горщик,
у суддю живого і суддю мертвого, у цур-мое,
у тягни-праски-з-печі, у вертія,
у хрещика, у цяцьки,
у крем'яхи, у куций хвіст,
у горбаня, у дзиґу,
у святого Труве, у горюдуба,
у щипки-дряпки, у пікет,
у грушу, у бабки,
у пімпомпе, у тхора,
у тріорі, у замок,
у вервечку, у грака,
у канавку, у кокантен,
у хрипуна, у Колен маяр,
у ріжок, у мірлімофль,
у ченчика, у слідця,
у темну, у жабу,
у дивацію, у ковіньку,
у аніже, у пістон,
у човничок, у більбоке,
у хлосту, у крижі,
у мітлу, у ремесла,
у поклін тобі святий Космо, у баран-баран-буць,
у жука гнилюка, у піно,
у беру тебе на свид, у тут тобі й хата,
у сьогодні Піст, у щигля,
у розщеп-дуба, у мий чуприну Пані,
у розталь-коня, у белот,
у вовчу зграю, у я просо сіяла,
у бзди-у-носа, у халандруся,
у Ґільмене списа до мене, у млина,
у гойдалку, у цур-мене,
у тринадцятого, у скоки,
у берізку, у копняка під зад,
у муху, у ратая,
у му-му бузимку, у пугача,
у до-речі, у потичку,
у дев'ять рук, у мертвого звіра,
у шапіфу, у вище вище драбино,
у мости, у здохле порося,
у Колен бріде, у солоне седно,
у голубка, у три-гірчицю,
у третього, у свиню,
у циб через кущик, у пікандо,
уперехрест, у крутиголовку,
у не-світи-тілом, у крука,
у сітку, у калитку на заду, у журавля,
у гніздо кані, у карби,
у шкафут, у пштирок,
у фуґу, у жайворонків,
у торохняву, у шуток
Нагулявшися досхочу, провівши, збавивши і просіявши якийсь час, Ґарґантюа відчував потребу випити, — якихось одинадцять жбанів, — і після узливання зараз же простягався на добрій лаві або ж на добрій м'якій постелі і дві-три годинки затинав хропака.
Прокинувшись, продирав кілька хвилин очі. Тим часом йому несено свіжого винця, і він цмулив його усмак.
Понократ доводив йому, що пити спросоння препаскудна звичка.
— Але ж так (заперечував Ґарґантюа) навіть Святі Отці жили. А потім сни сняться мені якісь солоні, після сну я мов після скоромного.
Потім він неохоче брався за уроки і насамперед — за отченаші; набравши чимбільше рожанців, він сідав на старого мула, який перевозив уже дев'ятеро царів, і, мимрячи щось та головою похитуючи, вирушав, аби дістати труся з пастки.
Повернувшись, він заглядав на кухню дізнатися, що там на рожні смажиться.
І вечеряв він, ладен вам заприсягнутися, ситненько і залюбки запрошував у почарківці сусідів, вони кушали хмільного й оповідали билиці й небилиці, і давні, і недавні. Домівниками йому доводилися, до речі, сеньйори дю Фу, де Ґурвіль, де Ґріньо і де Маріньї.
Після вечері знов появлялися прегарні дерев'яні Євангелії, себто дамівниці; або різалися у свої козирі, а насамкінець — у банк, а то ще йшли до дамуль і дорогою туди і сюди водили козу. Потім Ґарґантюа спав вісім годин поспіль.
Розділ XXIII
Як завдяки знайденій Понократом методі у Ґарґантюа марно не пропадало жодної години
Побачивши, як безтолково Ґарґантюа живе, Понократ надумав учити його зовсім інакше, хоч попервах заведеного ладу не рушав, знаючи, що без збурення основ природа не терпить раптових змін. Аби справа пішла веселіше, він попросив тодішнього медичного світила, магістра Теодора, спробувати наставити Ґарґантюа на добрий розум, і той магістер, як водиться у таких випадках, приписав йому антикирську чемерицю — зілля, що очистило від усякої погані й уздоровило схибнутий хлопців розум. Цим самим робом Понократ змусив учня ще й забути все, що йому втокмачили попередні вчителі, — достоту так само, як чинив Тимотей із тими своїми вихованцями, які раніше брали уроки в інших музик.
Аби діп'яти свого, він увів хлопця до гурту місцевих учених, змагання з якими мало йому духу піддавати, заохочувати вчитися інакше і відзначатися.
Потім Понократ склав розклад так, щоб Ґарґантюа не втрачав марно ні години, весь його час ішов на науку.
Отож прокидався Ґарґантюа десь о четвертій ранку. Поки його розминали, він слухав кілька сторінок зі Святого Письма, читали йому голосно й виразно, з почуттям, розважливо, спроквола, за читаку був пахолок, башеєць, на ім'я Анаґност[79]. Читані стихи впливали на Ґарґантюа так, що він переймався святобливістю й любов'ю до Господа, дякував і молився йому, бо Святе Письмо відкривало йому чудородну Божу славу та премудрість.
Потім він ішов до чепурні, аби випорожнитися. Там його вихователь повторював із ним прочитане і тлумачив усе, що йому було ще темне і неприступне.
Повертаючись, вони розглядали небосхил над головою, порівнювали, чи таке було небо учора ввечері, і визначали, під яким зодіяком сходить сонце, а під яким місяць.
Після чого Ґарґантюа одягали, зачісували, кучерявили, чепурили, напахчували і, поки тривало це чепуріння, повторювали з ним завдані напередодні уроки. Він катав їх напам'ять і одразу ж намагався застосувати їх принагідно в житті, тривало це дві-три години і зазвичай припинялося з завершенням його туалету.
Потім три години він слухав читання.
Затим виходили надвір, не перестаючи обговорювати запозичене з книг, вирушали на гімнастику у Брак або ж ішли на луки і там ганяли м'яча, грали в гилку, опуку, у триріжжя: так само уміли гартувати тіло, як щойно гартували дух.
Всі їхні ігри були добровільні, вони кидали партію, коли хотіли, і припиняли гру, спітнівши чи ухоркавшись. Гарненько обтерши насухо все тіло, вони брали сорочки і переваги-ваги чапали дізнатися, чи готовий сніданок. У чеканні на сніданок вони чітко і виразно цитували сентенції, закарбовані в пам'яті після уроку.
Нарешті з'являвся і пан Апетит, і всі у пору сідали до столу.
На початку трапези читалося якусь прецікаву приповість про геройські діяння давнини, аж поки шахварь не подавав на стіл вино.
Потім (як охота) читання йшло далі, а ні, то точилася весела бесіда, причому в перші місяці обговорювалося, чим славиться, чим бере, чим корисне і звідки походить усе, що подавалося на стіл: хліб, вино, вода, сіль, м'ясо, риба, плоди, зілля, коріняки, і як його готувати. Принагідно Ґарґантюа хвацько витовк вибрані місця із Плінія, Атенея, Діоскорида, Юлія Поллукса, Ґалена, Порфирія, Оппіана, Полібія, Геліодора, Арістотеля, Еліана та інших. Для звірки столувальники часто клали перед собою на стіл згаданих письменників. І все це так уїлося в мозок і закарбувалося в пам'яті Ґарґантюа, що не було тоді медика, которий знав би бодай половину того, що знав він.
Далі бесіда верталася до вранішнього уроку, а потім після айвового варення на десерт Ґарґантюа чистив зуби стовбуром мастикового дерева, мив руки й очі зимною водою, після чого хвалив Бога в чудових кантах, які звеличували його благостиню та милосердя. Затим приносилося карти, але не для гри, а для втішних і дотепних забавок, побудованих на математиці.
Таким чином Ґарґантюа став кохатися в науці чисел і щодня по обіді й вечері показував себе таким завзятим математиком, як раніше костирником чи картярем. І пошився в такі теоретики і практики, що навіть Танстал, англієць, відомий солідними працями математичними, заявив, що супроти Ґарґантюа він знається на математиці не більше, ніж на верхньонімецькій мові.
І не тільки в числах, — Ґарґантюа вражав знаннями і в інших математичних науках, як-от, у геометрії, астрономії та музиці. Поки в їхніх шлунках травилася і засвоювалася їжа, вони креслили безліч химерних фігур геометричних, а заодно вивчали астрономічні закони.
Потім вони співали у чотири чи п'ять голосів або щось солом, приємним для горла.
Що ж до музичних інструментів, то він навчився грати на лютню, на спінет, на арфу, на дев'ятиклапанову флейту німецьку, на віолу і на тромбон.
На музикування йшла сливе година; травлення завершувалося, треба було випорожнитися, а потім Ґарґантюа сідав за головні свої заняття — годин так на три, як не більше, тобто повторював вранішній урок читання, поринав у книгу і вчився правильно писати й гарно виводити старожитні та римські літери.
По завершенні занять вони виходили з оселі вкупі з туренським шляхтичем, стаєнним Гімнастом, який навчав його їздити верхи.
Переодягнувшись, він сідав на огиря, на ваговоза, на румака, на бігунця, на бахмата, гнав коня навзаводи, робив вольтижі, брав із розгону канави, перескакував бар'єри, бігав кружка, повертаючи то праворуч, то ліворуч.
При цьому він не ламав списа; що з того, що хвалиться хвалій: "Я десять списів зламав на турнірі (чи там у бою)" — таке під силу й теслі; насправді славен і хвален той, хто одним списом зламає десятьох ворогів.