Чого ти від мене хочеш? Чого тобі треба від мене?" Тоді цей голос ще гучніше гукнув до нього і звелів, по прибутті до Палоди, звістити і сказати, що Пан, великий бог, сконав.
Ці слова, як розповідав потім Епітерс, великим дивом здивували і великим жахом ужахнули всіх моряків і подорожан. І заходились вони радитися між собою, що ліпше: промовчати чи оповістити те, що велено; Тамус подав свою думку: якщо дутиме ходовий вітер, то він пройде мимо, нічого не сказавши, якщо ж море буде спокійне, то він ознаймить вість. І от сталося так, що як вони до Палоди підпливали, ні вітру, ні хвиль не було. Тоді Тамус, піднявшись на прову й обернувшись лицем до землі, сказав, як йому велено, що вмер великий Пан. Не встиг він вимовити останнє слово, як з берега почулися глибокі зітхання, гучний лемент і престрашенний репет, кричав не один голос, а цілий хор.
Звістка (бо чули її многі) поширилася швидко в Римі.
І ось Тиберій, тоді цезар римський, послав по Тамуса і, вислухавши, повірив його словам. Поцікавившись у людей учених, яких тоді при дворі і в Римі було чимало, хто цей Пан, він узнав, що це син Меркурія і Пенелопи. Це саме засвідчив Геродот, а за ним і Цицерон у третій книзі Про натуру богів. Сам же я бачу за тим великого Спасителя вірних, якого ницо скарали в Юдеї мстиві і нечестиві понтифики, книжники, священики і монахи мозаїчного закону. І таке тлумачення, як на мене, за вуха не притягнуте: адже по-грецькому його цілком можна назвати Пан, бо він наше Все: все, ким ми є, все, чим живемо, все, що маємо, все, на що уповаємо, — це він; усе в ньому, від нього і через нього. Це добрий пан, великий пастир, який, за твердженням палкого пастуха Коридона, всім серцем возлюбив не лише овець, а й пастухів. І в годину його кончини зітхання і ячання, голосіння і лементування сповнили увесь безмір Усесвіту: небо, землю, море, пекло. І за часом моє тлумачення підходить, бо цей всеблагий, всевеликий Пан, єдиний наш Спаситель, помер у Єрусалимі за царювання римського цезаря Тиберія.
Промовивши теє, Пантагрюель замовк і вдався у глибоку задуму. А скоро ми побачили, як з його очей течуть сльози завбільшки зі струсяче яйце. Ну мене к Богу, як я бодай у чомусь у брехунівку заїздив.
Розділ XXIX
Як Пантаґрюель поминув острів Мізерію, де Безскоромник царював
От як судна нашого веселого каравану були підлатані й полагоджені, конт поповнений, макреони щедрою відплатою Пантагрюеля удобрухані й уконтеновані, а люди наші були веселіші, ніж звикле, назавтра ми з великою радістю розгорнули вітрила під погідний і лагідний аґійон. Посередині дня Ксеноман здалеку показав нам острів Мізерію, де Безскоромник царював; Пантагрюель про нього вже чув і мав охоту побачити живого, проте Ксеноман йому розраював, одне, що довелось би заломити чортові ковбасу, а друге, що і на всьому острові і при дворі сеньйора не живуть, а тільки світом нудять.
— Ви там лише й узрите (казав він), що великого жеруна гороху, великого бревкала оселедцевого калу, великого кротоїда, великого сіножуйця, голомозого напіввелета з подвійною тонзурою за ліхтарною модою, великого ліхтарійця, хорунжого іхтіофаґів[434], диктатора гірчицеїдів, шмагателя малят, палія приску, батька і годувальника лікарів, розгрішителя, індульґенника, праведника, благодійника, ревного католика і великого отченашника. Три чверті дня він ревма реве, а на весілля ні ногою. А проте такого удатного, як він, фабриканта пшікувальних голок і рожнів і в сорока царствах не знайдеш. Шість років тому, одвідавши проїздом Мізерію, я привіз звідтам цілий грос голок і роздав кандським м'ясарам. Вони були захоплені, і було від чого. Ось як повернемося, я покажу вам дві такі голки, вони над порталом стирчать. У меню Безскоромника — солоні кольчуги, шоломи, каски, шишаки і мисюрки. І тим-то йому то сечу жене, то моч запирає. І крій, і барва його одежі бере очі на себе: вона у нього сіра й холодна, нема нічого спереду, і нема нічого ззаду, і рукавів нема.
— Зробіть мені ласку (сказав Пантагрюель), от як ви його стрій, кухню, звичаї і обичаї описали, опишіть його вроду, статуру і всі члени.
— Прошу, бахурцю (сказав брат Жан), а то я знайшов його в себе у Требнику, він стоїть після рухомих святок.
— Залюбки (відповів Ксеноман). Скоро ми, мабуть, почуємо про нього докладнішу розповідь на острові Дикому, де правлять набиті Ковбики, запеклі його вороги, з якими він вічно воює. Якби не Пущенник, їхній оборонець і добросусіда, великий ліхтарієць Безскоромник давно б їх на той світ загнав.
— А що ці Ковбики (спитав брат Жан), самці чи самички, янголи чи прості смертні, жінки чи дівчатка?
— Це жіноцтво (відповів Ксеноман), родом своїм смертні, одні незайманиці, інші ні.
— Хай мене дідько візьме (сказав брат Жан), як я за ними руку не тягтиму. Треба, щоб у лісі щось дуже велике здохло, щоб ми воювали з жінками! Назад! Заріжемо цього сволотника.
— Змагатися з Безскоромником? (скрикнув Панурґ). Хай йому біс, я не такий божевілень і не такий зух. Quid juris[435], як ми опинимося межи Безскоромником і Ковбиками? Межи молотом і ковадлом? А, хай їм те да се! Гайда звідси! Тікаймо! Прощавайте, пане Безскоромнику! Пригощайтесь Ковбиками та й Кров'янками не гребуйте!
Розділ XXX
Як Ксеноман Безскоромника анатомував і описував
— Так ось Безскоромник (сказав Ксеноман), як його внутрішні органи взяти, мав (за мого часу, принаймні) мозок розміром, кольором, субстанцією і міццю подібний на ліве яйце кліща.
Мозкові шлуночки як щипці.
Червоподібний відросток як відбійний молоток.
Перетинки як чернецькі Богородиці.
Середньопорожнисту заглибину як чан на вапно.
Черепне склепіння як дамський чепчик.
Залозу як козиця.
Чудову сітку як начільник.
Пилкові туберкули як черевички.
Слухові перетинки як турнікети.
Скроневі кістки як султани.
Гамалик як ліхтарню.
Жили як крани.
Язичок як духова рурка.
Піднебіння як муфльова піч.
Слину як човник.
Мигдалини як монокль.
Перемичку як наплечний кошик.
Горлянку як виноградний кіш.
Шлунок як черезплічник.
Пилор як двозубець.
Трахею як щепільний ножик.
Грдику як жмут клоччя.
Легеню як пелерина каноника.
Серце як риза.
Середостіння як ковш.
Плевру як кульбастий дзюб.
Артерії як беарнська накидка.
Діяфрагму як ковпак із кокардою.
Печінку як двосічну сокиру.
Вени як кросна.
Косу як вабик для перепелів.
Кишки як потрійні неводи.
Жовчний міхур як шкрибач.
Бандури як залізну рукавичку.
Брижі як абатська митра.
Тонку кишку як щипці для зуборвача.
Сліпу кишку як пластрон.
Круту кишку як муштардник.
Кутню кишку як монаський бурдюг.
Нирки як кельма.
Крижі як колодка.
Уретри як кремальєри.
Ниркові вени як два шприці.
Сперматичні сосуди як соложеники.
Простату як ваза з перами.
Сечовий міхур як арбалет.
Шийку міхура як било.
Черевну нутрину як албанська шапка.
Очерев'я як поручень.
М'язи як духало.
Сухожилля як рукавиці у сокольників.
Зв'язки як кошелі.
Кістки як плюшки.
Шпик як клумак.
Хрящі як келеп.
Ганглії як гадюки.
Животні токи як кулачні удари.
Життєві токи як довгі цопки.
Гарячу кров як ненастанні щиглі по носу.
Сечу як папіфиґа.
Малахву як сотню цвяшків. І його мамка розповідала мені, що взявши за себе Заговінку, він появить лише множество прислівників місця і кілька подвійних говінь.
Пам'ять як редикуль.
Здоровий глузд як патерицю.
Уяву як перебовк дзвонів.
Думки як шпачиний грай.
Свідомість як перший політ чапленятка.
Мудрування як шанька ячменю.
Гризоти як запряг подвійної гармати.
Задуми як баласт ґаліона.
Поняття як порваний молитовник.
Розумові здібності як слимаки.
Волю як три горіхи в одній мисці.
Бажання як шість оберемків еспарцету.
Суд як ходак.
Розважливість як рукавичка.
Розум як барабанчик.
Розділ XXXI
Анатомія Безскоромникових внутрішніх органів
— Щодо внутрішнів органів (провадив Ксеноман), то вони у Безскоромника трохи доладніші, поминаючи ребра, ребра у нього зовсім не як у людей.
Палюхи на ногах у нього як спінети.
Нігті як свердлики.
Ступні як гітари.
П'яти як кияки.
Підошви як тиглі.
Ноги як живець.
Коліна як дзиґлик.
Стегна як самостріли.
Клуби як коловороти.
Живіт як черевик з закандзюбленим носаком, з-антична застебнутий і вгорі підперезаний.
Пуп як віель.
Лобик як млинець.
Член як капець.
Яйця як судок.
Сім'яники як рубанки.
Суспензорні м'язи як ракетка.
Проміжжя як флажолет.
Відхідник як чисте дзеркало.
Сідниці як борони.
Крижі як горщик з-під масла.
Альхатим як більярд.
Спина як арбалет.
Хребці як козиці.
Ребра як цямрини.
Огруддя як балдахін.
Лопатки як ступки.
Груди як орґан.
Пилки як пастуші ріжки.
Підпахів'я як шахівниці.
Рамена як ноші.
Руки як кобки.
Пальці як монастирські тагани.
Зап'ястки як дві хідлі.
Ліктьові кості як серпи.
Лікті як граблі.
П'ясті як скребниці.
Шия як миска.
Горло як винна цідилка.
Борлак як барильце, до якого підвішено два бронзові вола, прегарні і зграйні, у вигляді клепсидри.
Борода як ліхтар.
Підборіддя як кабак.
Вуха як дві мітенки.
Ніс як вузьконосий полуботок.
Ніздрі як чепчики.
Брови як підроженник.
Під лівою бровою в нього ознака, формою і величиною з уринал.
Повіки як ребек.
Очі як футляри на гребінці.
Очні нерви як кремнівки.
Чоло як теракотова ваза.
Скроні як лійки.
Щоки як дві дерев'янки.
Щелепи як чарки.
Зуби як рогатини. Один його молочний зуб ви можете побачити в пуатвенському Колонж-де-Райо, а два — в сентонжському Бросі, на дверях винарні.
Язик як арфа.
Рот як чепрак.
Нечупарний його вид як в'ючне сідло.
Паганюча його голова як купол лембика.
Череп як ягдташ.
Віспини як кільце рибалки.
Шкіра як козакин.
Епідерма як решето.
Волохи як скребки.
Шерстинки достоту так само.
Розділ XXXII
Безскоромникові норови і звичаї
— Безскоромник (сказав Ксеноман) — явище природи нечуване й небачене.
Як він плюється, то це повні коші артишоків.
Як сякається, то це солоні вугрі.
Як плаче, то це качки під білим соусом.
Як тремтить, то це великі пироги з заятиною.
Як пітніє, то це тріска зі свіжим маслом.
Як ригає, то це устриці в шкаралупі.
Як чхне, то це барила з муштардою.
Як кашляє, то це банки з айвовим варенням.
Як ридає, то це оберемки кресу.
Як позіхає, то це горнці з гороховою зупою.
Як зітхає, то це копчені язики бичачі.
Як свистить, то це повні коші зелених гримасників.
Як хропе, то це відра вилущених бобів.
Як скрегоче зубами, то це вишкварки і свинячий лій.
Як мовить, то це груба овернська шерсть, а не той шарлатовий шовк, з якого Парасатида зголосилася виткати слова, до свого сина Кіра, царя перського, звернуті.
Як дмухає, то це карнавки для продажу індульгенцій.
Як торопіє, то це вафлі.
Як бурчить, то це коти-марчуки.
Як хитає головою, то це гиль-гуси.
Як гримасує, то це колотнеча.
Як цідить крізь зуби, то це гра в базош.
Як тупає ногою, то це вільгота на платіж.
Як задкує, то це морські мушлі.
Як пускає слину, то це громадські пекарні.
Як хрипить, то це мавританські танці.
Як пердить, то це чоботи зі шкіри бурої корови.
Як сцить, то це кордовські черевики.
Як чухається, то це нові ордонанси.
Як співає, то це горошини у стручках.
Як сере, то це тикви і сморжі.
Як гикає, то це капуста в оливковій олії, іншими словами caules amb'olif.
Як роздебендює, то це торішній сніг.
Як непокоїться, то це все одно що дере луба.
Як платить, то це за що купив, за те і продаю.
Як спить, то це все одно що живчики встають і лізуть на стінку.
Як марить, то це стрижка купонів.
Диво дивне: працює він, як байдикує; байдикує, як працює.