І мимоволі генерал полагіднів і пожалів співбесідника.
— Можливо, у ваших словах є правда, — промовив він. — Можливо, навіть справедливість.
— Аххх! .
— Але в цілому ви помиляєтесь. Досить поглянути на розвиток подій під іншим кугом зору, щоб переконатись, що Повстання приречене на провал. Досі у вас усе йшло гаразд, тому, що ви могли використовувати природні умови пустині і рухливість кочових племен для ізоляції невеликих бахразьких аванпостів. Незабаром, одначе, вам доведеться зіткнутися з Бахразьким легіоном, лінії оборони якого сполучені між собою системою комунікацій і розташовані вздовж усього кордону. Кордони надійно захищені — зважте на це!
— Гаміда не цікавлять кордони, генерале.
— Далі, ваші кочовики погано озброєні, вони не мають припасів, і певно, не забезпечені провіантом. А Бах-разький легіон до весни одержить ще більше броньовиків — того ж типу, що й украдений Смітом, — більше л'ітаків, більше засобів пересування.
— О, для всіх військових весна — це період зачаття стратегічних планів, — вигукнув Гордон так весело, що генералові стало прикро за своє недавнє співчуття до нього. — Не лякайте ви нас весняною атакою, генерале. Нічого з неї не вийде — один пшик.
— Зрозумійте, Гордон, що зіткнення з краще озброєними військами закінчиться згубно для кочовиків. Ваші селища в пустині будуть беззахисні проти бомбардувальників. Ще раз кажу вам, що саме тепер, коли ви наблизилися до прикордонних районів, до Джаммарської пустині і до нафтопромислу, ваше Повстання зазнає поразки— чи то від втрати живої сили у боях, чи то від втрати темпу наступу.
Гордон знизав плечима — дискусія вже набридла йому.
— Побачимо!
— Але я не хотів би бачити цьогої — не вгамовувався генерал. — Я не менш, ніж ви, прагну запобігти винищенню племен. Однак винищення стане неминучим, якщо кочовики воюватимуть далі, — і хай тоді нарікають самі на себе. Знову питаю вас, Гордон, — ви маєте намір покласти край Повстанню?
— Ні! — відрізав Гордон, і в тому, як прозвучало це "ні", відчувалося, що про себе він додав: "Дурень ти!"
Гордон надів сандалі і, підійшовши до вікна, поглянув на пустиню — на нескінченні звивисті смуги гравію, які тягнулися на південь до здиблених вітром пісків. Там, за обрієм, пустиня переходила в дикий, мертвий простір... І раптом Гордону несила стало залишатися в тісній клітці будинку. Стрепенувшись, він кинув:
— Мені треба їхати!
— О, так скоро...
— Не турбуйтесь, генерале. Ми ще зустрінемося — у той вирішальний день.—Гордон простяг руку.
— Заждіть хвилинку, — промовив генерал, подаючи руку і водночас удержуючи Гордона. — У мене є до вас ще одне питання, і я хотів би почути відповідь на нього, поки ви не зникли.
— Я знаю, про що йдеться... А втім — гаразд, я слухаю вас.
Але генерал не встиг спитати Гордона — знадвору почулася якась метушня, хтось скрикнув по-арабськи, потім по-англійськи... Гордон вискочив з будинку, пробіг по вкритій галькою стежці і опинився за хвірткою раніше^ ніж Мартіїн і Сміт встигли усвідомити, що він зник. Коли вони наздогнали Гордона, той стояв за огорожею, відчуваючи, що будинок уже залишився позаду, що він на волі, видерся з кам'яної пащеки, яка могла от-от поглинути його. Одчайдушний страх минув, і через секунду Гордон уже сміявся.
— Ви дурень, Уілліс, — промовив він. — Я ж наказав своїм супутникам стріляти в кожного, хто наблизиться до них. Що ви тут накоїли?
Уілліс стояв поруч з солдатом-бахразцем.
— Ваші супутники знущались з цього хлопця, містер Гордон, — обурено відповів він. — Я змушений був спинити їх.
Закляклий від страху бахразець нерухомо стирчав біля своєї сторожової будки. ("Точнісінько тобі, як перед Бекінгемським палацом", подумав Гордон). На землі перед охоронником валялася його гвинтівка. По перекошеному від жаху обличчю котилися сльози.
— Вони б убили його, — промовив Уілліс.
Гордон уже здогадався, що трапилось. Цей шибеник Мінка разом з головорізом Бекром навели на бахразця не тільки кулемет, а й жерло сорокаміліметрової гармати з башти броньовика. На відстані двадцяти метрів і цього було б уже досить, щоб на смерть перелякати людину, але Мінка ще до того ж безперестану збиткувався над охоронником, вивергаючи на нього зливу всіх лайок, які тільки здатний був скласти і вимовити язик вуличного бешкетника. А Бекр тим часом позбавляв бахразця рештки мужності, кидаючи в нього камінцями, причому після кожного камінця він відраховував хвилину, погрожуючи в наступну мить зафугасити охоронника разом з його будкою через дах станції.
— Дивно, що вони не повбивали вас обох, — сказав Гордон Уіллісу.
— Ваші араби—задиралися!—не вгамовувався той. Він мав вигляд кволої людини, і його обличчя жителя півночі було, як і у Сміта, випалене, спотворене сонцем. — Вони боягузи, містер Гордон, пробачте, але ЕОНИ боягузи.
— Ви цілком праві, — люб'язно відповів Гордон. — І я дуже шкодую, що все це трапилося. Заспокойтесь — я подбаю про безпеку вашого солдатика. А зараз ось що — ви не могли б дати нам трохи бензину? Наш весь вийшов, поки ми добралися сюди. Ви вже якось подоїть свій нафтопровід. А то, може, нам самим продірявити яку-небудь тРУбу, щоб не завдавати вам мороки?
Уілліс розсміявся, зрадівши з того, що його звільнили від ролі захисника скривджених, і водночас задоволений, що управився з цією роллю.
— У мене за домом цілий склад бензину. Беріть, скільки хочете.
— Сміт, чуєте? Ідіть, одержуйте свій бензин,— сказав Гордон. — Візьміть з собою цих задирак — і солдатика теж. І поспішайте, поспішайте! — Гордон обернувся до охоронника і доброзичливо промовив по-арабськи: — Іди, допоможи носити каністри. Тепер вони тебе не уб'ють. Але якщо й надалі залишатимешся у пустині, не минути тобі смерті. Повстанці прийдуть сюди і розріжуть тебе на шматки. Почетвертують, як барана. А тепер підбери свою гвинтівку, щоб сагіб не бачив твоєї неслави. І запам'ятай —І— немає в світі людей, що не бояться, є тільки такі, що вміють приховувати свій страх. Ну, іди, іди, — берися за каністри.
Бахразець побіг, усе ще схлипуючи, і Гордон пошкодував, що напучення, в якому він визнав і свою власну недавню малодушність, залишилося неоціненим.
— Ось вам ваш "добре керований бахразець", генерале,— промовив він. — Самісінькі сльози та боягузтво.
— Будьмо справедливими, — запротестував той, скосивши витрішкуваті очі на броньовик. — Подивіться тільки, що вони на нього понаціляли.
— Ах! Кочовик на місці вашого бахразця кинувся б на них голіруч. Вся справа в людині, генерале. У людині!
— Ваші супутники щось не дуже скидаються на людей, — відказав Мартін. — Здається мені, що вони просто насильники і вбивці, покидьки кочових племен.
— Ви влучили саме в точку! — радісно підхопив Гордон.— О, який у вас нюх, генерале! Який чудовий нюх на вільних людей!
Генерал розсудливо вирішив змінити тему.
— Я ще не поставив вам свого запитання, — нагадав він Гордону і поспішно заговорив далі, щоб їх, бува, знову не перебили. — Скажіть, що робитимуть ваші повстанці, коли вони повернуть не на південь, а на північ, у напрямку англійського прибережного нафтопромислу? Нафтопромисел належить не Бахразу, а Британії. Які у вас наміри щодо нього?
— Наміри? У нас немає намірів. От наблизимося до англійської нафти, тоді і почнемо думати, що з нею робити.
— У такому разі я мушу попередити вас, що будь-яка спроба оволодіти промислом викличе відповідні заходи з боку Британського уряду. Ваша війна з Бахразом — це одна справа. Але якщо ви посягнете на англійські володіння, то сподівайтеся найгіршого. Я уповноважений вам це заявити — і можете передати мої слова вашим друзям-кочовикам.
— Ваші слова не справлять на них ніякого враження, — похмуро відповів Гордон. — Мені невідомо, що надумав Гамід відносно промислу. Цю проблему він вирішує без мене...
— Попереджаю вас...
— Не треба попереджень, генерале! Слухайте — я ось що скажу вам: племенам не потрібна ваша нафта. Не за нафту ми боремося. У нас не більше намірів загрожувати англійським інтересам, ніж у вас самого. Про мене, можете тішитись своєю нафтою, скільки вам заманеться. І все ж прийміть моє застереження, генерале. Якщо ваша нафтова компанія надумає підтримувати Бахраз проти повстанців, то їй доведеться поділити долю Бахразу. Адже на промислі вже тепер розташовані підрозділи легіону.
— їх використовують тільки для охорони.
— Хай тоді легіонери не лізуть за його межі. Коли англійці не встряватимуть у справи пустині, вся проблема буде вирішена мирно. Якщо ж вони почнуть втручатися, якщо нададуть бахразцям хоча б найменшу допомогу або розпочнуть плести які-небудь інтриги проти повстанців — знайте, — вся вина за майбутні нещастя впаде на самих англійців.
— Ми не можемо брати на себе відповідальність за становище в районі промислу, — сказав генерал. — Якщо виникне загроза нападу на промисел, бахразькі охоронники розпочнуть воєнні дії. Це їхня справа.
— Коли ви хочете, щоб нафтопромисел належав Англії, то це ваша справа, а не їхня, генерале!
— Я не можу ручатися за легіонерів.
— Що ж, дуже погано, генерале. Я зовсім не зацікавлений у тому, щоб Англія втратила нафтопромисел. Але все залежить тільки від вас. Я тут нічого не можу зробити.
Це було занадто для Мартіна.
— Боже мій, Гордон, але ж ви англієць!
— Невже? Оскільки мені відомо, я — араб! Справжнісінький араб!
— І ви могли б зняти зброю проти своїх співвітчизників ?
— Ще не знаю, — відповів Гордон, відчуваючи до себе огиду за свою нерішучість. — Заждемо, побачимо...
— О господи! Невже ви зовсім втратили здоровий ГЛУЗД? Адже у вас є моральні обов'язки...
— Обов'язки? Пхе! Дійдіть істини, генерале, і обов'язки стануть вам не потрібні.
— Істина не полягає у зраді — це я добре знаю.
— Але й істину зрадити не можна... Ось на цьому ми й розійдемося, генерале. Повертайтесь до своїх добре керованих легіонерів, вони у вас геть усі — віддані патріоти. А я подамся до своїх обірваних, віроломних кочовиків. Прощайте. Не можу передати вам, з яким нетерпінням я чекатиму того дня — дня вирішальної битви. Пам'ятайте ж — ви знайдете мене серед цих бешкетників. І якщо ви не побачите чомусь у той день бешкетників, то виглядайте воїнів, які б'ються на смерть — але не в ім'я якихось вигаданих обов'язків, а в ім'я правди, в ім'я ідеї.
— Ви божевільний! — у розпачі вигукнув Мартін.
— Не заперечую.
— Мені, мабуть, краще було б поговорити з Смітом.
— О, його ви зрозуміли б ще менше, ніж мене.
— Він діє заодно з вами?
— Авжеж.