Для самітників і для тих, хто усамітнюється вдвох, ще багато вільного місця, де повівають пахощі тихих морів.
Ще доступне вільне життя для великих душ. Воістину, хто мало має, той не такий одержимий, – хвала ж невеликій бідності!
Тільки там, де немає держави, постає людина, яка не зайва, – там починається пісня потрібних і мудрість єдина й незамінна.
Там, де нема держави, – дивіться туди, брати мої' Хіба ви не бачите веселки і мостів, що ведуть до надлюдини?
Так казав Заратустра.
ПРО МУХ НА ТОРГОВИЩІ
Втікай, друже мій, у самотність! Я бачу, тебе приголомшив галас великих мужів і покололи жала малих.
Гідно уміють гори і ліс помовчати разом з тобою. Знову стань схожим на своє улюблене дерево з розлогою кроною, – наслухаючи, тихо схилилось воно над морем.
Де закінчується самотність, там починається торговище, а де торговище, там галас великих лицедіїв і дзижчання отруйних мух.
У світі навіть найкраще буде негодящим, якщо про нього ніхто не оповістить; великими мужами називає народ оповісників.
Мало тямить народ у великому, себто у творчому. Але він розуміє всіх оповісників та лицедіїв у великих ділах.
Довкруг винахідників нових цінностей крутиться світ – крутиться непомітно для ока. Та довкруг лицедіїв крутиться народ і слава: так влаштовано світ.
Лицедій має дух, та не досить сумління духу. Він завжди вірить у те, що дає йому найбільшу віру, – в себе самого.
Назавтра у нього вже нова віра, а позавтра – іще новіша. Почуття в нього нестримні, як і народ, і настрої мінливі.
Повалити – це для нього означає "довести". Допровадити до божевілля – це для нього "переконати". І кров для нього – найкраща підстава.
Правду, досяжну лише для тонкого слуху, він називає нікчемною брехнею. Воістину, він вірує тільки в тих богів, котрі здіймають на світі найбільше галасу!
На торговищі повно розряджених блазнів – і народ славить своїх великих мужів! Для нього вони – володарі на годину.
Але година їх квапить – і вони кваплять тебе, і вимагають від тебе сказати "так" чи "ні". Горе тобі, коли схочеш поставити свій стілець між "за" і "проти".
Цим категоричним і наполегливим ти, поборнику істини, не заздри! Ніколи ще істина не спиралася на плече категоричного.
Від цих нетерплячих відійди у безпечне місце – тільки на торговищі нападають із запитанням "Так?" чи "Ні?"
Повільно течуть усі глибокі джерела – довго доводиться їм чекати, поки дізнаються, що саме запало у їхню глибінь.
Поодаль від торговища і слави спиняється все велике – поодаль від торговища і слави одвіку селилися винахідники нових цінностей.
Втікай, друже мій, у свою самотність – я бачу, що тебе покусали отруйні мухи. Втікай туди, де віє суворий, потужний вітер!
Втікай у свою самотність! Ти жив близько від мізерних та жалюгідних. Втікай від їхньої невидимої помсти! Щодо тебе вони – тільки помста.
Не здіймай більш на них руки! Незліченні вони, і не твоє це покликання – бути віялом од мух.
Цих мізерних та жалюгідних тьма-тьмуща, і багато гордих будов зруйновані краплинами дощу та бур'янами.
Ти не камінь, та незліченні краплі вже видовбали в тобі порожнину. Потріскаєшся ти й розломишся від незліченних крапель.
Бачу, як тебе мордують отруйні мухи, бачу, як усе твоє тіло покусане до крові, – але твої гордощі навіть не хочуть розгніватись.
Безневинні, вони хочуть тільки твоєї крові, крові прагнуть їхні безкровні душі, – і тому вони кусають безневинно.
Але ти глибокий, надто глибоко ти страждаєш навіть від невеликих ран, і не встигнув ти ще одужати, як по твоїй руці вже повзе такий самий отруйний хробак.
Ти здаєшся мені надто гордим, щоб цих ласунів убивати. Та стережися, щоб терпіти всю їхню отруйну кривду не стало твоїм покликанням!
Вони дзижчать навколо і ніби хвалять тебе; похвала їхня докучлива, вони тільки хочуть допастися до твоєї шкіри і крові.
Вони тебе влещують, як Бога чи диявола, скиглять перед тобою, як перед Богом або дияволом. Що з того! Облесники вони і скиглії, більш нічого.
Часто бувають вони й прихильні до тебе. Та це – всього лиш одвічні хитрощі боягузів. Так, боягузи хитрі!
Багато вони міркують про тебе своєю вбогою душею – ти завжди викликаєш у них підозру! Все, про що багато міркують, починає викликати підозру.
Вони карають тебе за всі твої чесноти. Прощають вони, по суті, лише твої помилки.
Бо ти лагідний і справедливо судиш; ти кажеш: "Вони не винні, що в них таке мізерне існування". Та їхня вбога душа переконана: винне кожне велике існування.
Навіть коли ти до них поблажливий, їм здається, ніби ти зневажаєш їх, і за твоє добро вони тобі віддячують потаємним злом.
Твоя безмовна гордість їм завжди не до вподоби; вони гучно радіють, коли твоя скромність дозволяє тобі деколи бути марнославним.
Те, що ми виявляємо в людині, ми в ній і розпалюємо. Остерігайтеся ж мізерних!
Перед тобою вони почуваються мізерними, і їхня ницість тліє і спалахує проти тебе незримою помстою.
Хіба ти не бачив, як замовкали вони, коли ти до них підходив, і як покидала їх сила, мов дим – погасле багаття?
Так, друже мій, ти для ближніх своїх – докір сумління, бо вони не варті тебе. Тож вони тебе ненавидять і охоче смоктали б кров твою.
Ближні твої завжди будуть отруйними мухами; велике в тобі змушує їх ставати дедалі отруйнішими і все більше схожими на мух.
Втікай, друже мій, у свою самотність і туди, де віє суворий, потужний вітер. Не твоє це покликання – бути віялом од мух.
Так казав Заратустра.
ПРО ЦНОТУ
Я люблю ліс. У містах важко жити – там надто багато жагучих людей.
Чи не краще потрапити до рук убивці, ніж у мрії жагучої жінки?
А погляньте лишень на чоловіків – їхні погляди промовляють, що на світі немає нічого кращого, ніж спати з жінкою.
Болото на дні їхньої душі, і лихо, коли те болото ще й володіє духом!
Якби ви були принаймні довершені, як звірі! Та звірі обдаровані невинністю.
Хіба я закликаю вас до вбивства своїх почуттів? Я закликаю вас до невинності почуттів!
Хіба я закликаю вас до цноти? У декого цнота – доброчесність, та в багатьох – майже нечестя.
Може, стриманості і не бракує, але сука-чуттєвість заздрісно проглядає у них з усього, що вони чинять.
Навіть до височин їхньої чесноти й аж до суворого духу плететься за ними ця непогамовна звірюка.
А як спритно вміє сука-чуттєвість виблагати собі окрайчик духу, коли їй відмовляють у кусневі плоті!
Ви любите трагедії і все, що розриває серце? Та з недовірою ставлюся я до вашої суки.
Надто жорстокі у вас, як на мене, очі, хтиво дивитесь ви на страждальців. Чи не перевдяглася лише ваша хтивість і тепер називає себе співчуттям?
А ще я скажу вам наздогад: не один мріяв прогнати свого диявола, а сам обернувся на свиню.
Кого пригнічує цнота, того слід від неї відрадити – щоб не стала вона дорогою до пекла, тобто душевним болотом і хіттю.
Хіба я кажу вам про щось брудне? Як на мене, то це не щонайгірше.
Не тоді, як істина каламутна, а тоді, як мілка, неохоче вступає в її води той, хто пізнає.
Воістину, є щирі цнотливці – вони лагідніші серцем, вони сміються охочіше й більше, ніж ви.
Вони сміються над цнотою й питають: "Що таке цнота?"
Чи цнота – не глупство? Та це глупство завітало до нас, а не ми до нього.
Ми надали цьому гостеві притулок і серце – ось він і поселився в нас, і нехай залишається, скільки йому завгодно!
Так казав Заратустра.
ПРО ДРУГА
"Завжди бути самому – надто важко для мене, – так гадає самітник. – Завжди все сам та сам – і з часом стає вже два!"
"Я" і "мене" всякчас надто запальні у розмові – хіба таке можна витримати, коли нема друга?
Друг для самітника – завжди третій; третій – це корок, що не дає розмові двох поринути в безодню.
О, надто багато безодень є для самітників. Тому їм так хочеться мати друга і його вершину.
Наша віра в інших виказує, у що ми охоче б вірили в нас самих. Наше прагнення мати друга – це наш зрадник.
Часто за допомогою любові хочуть лише перескочити через заздрість. І часто людина нападає і наживає собі ворога, щоб приховати, що й вона відкрита для нападу.
"Будь принаймні моїм ворогом!" – так каже щира пошана, не наважуючись просити про дружбу.
Коли хочеш мати друга, треба прагнути і війни за нього, а щоб вести війну, треба вміти бути ворогом.
У своєму другові слід іще поважати й ворога. Чи вмієш ти підійти до свого друга впритул, не переходячи на його бік?
Твій друг повинен бути тобі ще й найкращим ворогом. Коли ти суперечиш йому, серцем ти повинен бути до нього найближче.
Ти не хочеш перед другом носити одяг? Хіба це не честь для друга, коли ти постаєш перед ним такий, як є? Але за це він посилає тебе к бісу!
Хто одвертий, той обурює решту, – ось чому ви боїтеся бути голі! Так, якби ви були боги, вам слід було б соромитись одягу!
Для свого друга ти не можеш досить гарно прибратись: адже мусиш бути для нього стрілою і прагненням до надлюдини.
Чи бачив ти свого друга, коли він спить, – щоб знати, який він на вигляд? І яке ж у твого друга обличчя? То – твоє власне обличчя у грубому й недосконалому дзеркалі.
Чи бачив ти свого друга, коли він спить? Тебе не вжахнув його вигляд? Ох, друже мій, людина – це те, що слід подолати.
Друг повинен уміти вгадувати і мовчати, – не прагни всього бачити. Твій сон повинен виказати тобі, що робить твій друг, коли не спить.
Хай вгадування стане твоїм співчуттям – ти маєш спочатку довідатись, чи хоче твій друг співчуття. Може, він любить у тобі несхибне око і погляд вічності.
Співчуття до друга ховай під твердою корою, на ній ти повинен зламати зуба. Тоді співчуття стане витонченим і солодким.
Чи для друга ти – чисте повітря й усамітнення, хліб і бальзам? Дехто не може позбутися власних кайданів, та все ж другові він – спаситель.
Ти раб? Тоді ти не можеш бути другом. Тиран ти? Тоді ти не можеш мати друзів.
Надто довго у жінці чаївся раб і тиран. Тому жінка не здатна на дружбу: їй відома лише любов.
У жіночій любові – несправедливість і сліпота до всього, чого вона не любить. І навіть у мудрій жіночій любові поряд зі світлом завжди є несподіванка, й блискавка, й ніч.
Ще не здатні жінки до дружби – вони й досі ще кішки й пташки. Або ж, у кращому разі, корови.
Ще не здатні жінки до дружби. Та скажіть мені, чоловіки, хто з вас до дружби здатний?
Ох, чоловіки, яка у вас убога і скупа душа! Ви стільки вділяєте другові, скільки я дам навіть своєму ворогові і при цьому не збіднію.
Є товариськість – хай буде і дружба!
Так казав Заратустра.
ПРО ТИСЯЧУ І ОДНУ МЕТУ
Багато країн бачив Заратустра і багато народів – так він пізнав добро і зло багатьох народів.