Баранкін, будь людиною!

Валерій Медвєдєв

Сторінка 6 з 17

Праворуч, ліворуч, зверху і знизу, відчайдушно цвірінькаючи, носилися зовсім чужі і незнайомі нам горобці.

Кость Малинін здогадався одразу вчепитися дзьобом у мій хвіст, а то ми напевне загубили б одне одного у цій метушні.

Тягти Костя на буксирі і водночас відбиватися було, звісно, важкувато, однак я досить спритно ухилявся від горобців, що налітали на мене, засипаючи їх всілякими погрозами і прокляттям. Добре, що недавно я прочитав книжку про фігури вищого пілотажу. В цьому горобиному бою все це мені дуже пригодилося…

Я злітав угору за всіма правилами, падав на крило, шугав свічкою, входив у штопор і врешті-решт на бриючому польоті мені вдалося вирватися з горобиного оточення. Кость, побачивши, що загроза минула, відчепився нарешті од мого хвоста, і ми разом з останніх сил пустилися навтьоки од цих проклятущих горобців.

— Бий їх чим-чим-чим попало! — почулися раптом за нашими спинами голоси.

Я озирнувся і побачив, як від птахів, що билися, одділилися чотири горобці і кинулися за нами…

ПОДІЯ ВІСІМНАДЦЯТА

Кость Малинін "нацвірінькався"

— Кін-читься це коли-небудь чи ні? — простогнав Малинін, наддаючи льоту.

— Ось ці голосніше за всіх цвірінчали! — крикнув хтось позаду.

Горобці, що гнались за ними, почали заходити нам у хвіст.

— Хлопці! Та ви що! Ми ж тільки цвірінькали! — виправдовувався я на льоту.

— А за чим-чим-чим прилітали?

— Ні за чим-чим-чим. Так просто подивитись!

— Подивитись? От ми зараз вам покажемо!.. Зараз з вас аж пух полетить!

Горобці почали наздоганяти нас, і, напевне, вони б дали нам доброго прочухана, якби я не застосував на льоту оригінальний, бойовий прийом, котрий у льотчиків називається "бочкою". Вибравши зручний момент, я підпустив переслідувачів ближче до себе, потім несподівано для них перевернувся у повітрі на спину і хвицнув ближчого до мене горобця Ногами — горобець відлетів убік і врізався в паркан.

— Ага! — закричав я страшним голосом. — Барр-ранкін у повітрі! Стережись!

Я хвицнув другого — і другий відлетів. Так я летів, і кричав, і хвицався, доки не розкидав у різні боки всіх переслідувачів. Противники, що, звичайно, не мали найменшого уявлення про вищий пілотаж, розгубилися, збилися з швидкості і почали поступово відставати…

Скориставшись з розгубленості горобців, ми наддали льоту і сховались за деревами, в знемозі попадавши на якийсь дах.

З мене клубами валила пара, а серце підскакувало, мов кришка на чайнику.

— Звичайно! — сказав Кость, ледве відсапуючись. — Ти як хочеш, а я особисто нацвірінькався, з мене досить! Годі!

Малинін стукнув дзьобом об дах і, важко дихаючи, заходився лаяти мене за те, ніби я все йому набрехав з три мішки вовни про розпрекрасне життя горобців.

— А ще цілий місяць спостерігав за ними… — сказав Малинін, передразнюючи мене: "У них життя без клопоту! У них життя без турбот!"

— Хіба я винен, — сказав я, — що мені так здавалось!..

А Кость Малинін сказав:

— Я ж казав, що нам треба було одразу на метеликів перетворюватись. Метелики й гнізд не в'ють, і коти їх не їдять, і харчуються вони не вівсом, а солодким нектаром. Ох і смакота, напевно.

Я промовчав. На житті метеликів Кость Малинін розумів більше, ніж я. У нього колись навіть була їх ціла колекція, тільки він проміняв її на марки. Мабуть, Кость мав рацію, і нам дійсно треба було перетворитися одразу на метеликів. Привабливо, звичайно, цілий день літати з квітки на квітку і весь час їсти солодке…

І все-таки, перш ніж почати перетворюватися на метеликів, я хотів розпитати Костя докладніше про їхнє життя. А то як би нам не ускочити вдруге…

— А пам'ятаєш, нам Ніна Миколаївна розповідала, — сказав я, — що метелики опилюють квіти…

— Ну й хай собі опилюють! — сказав Кость. — А ми з тобою не будемо! Нема дурних!

Хоч в Костиній відповіді була своя залізна логіка, я все-таки вирішив поставити йому ще одне запитання.

— А як у метеликів з навчанням? — спитав я. — Може, вони теж чому-небудь вчаться?

— Ти ще довго ставитимеш мені запитання? Он уже коти з'явилися! — закричав на мене, немов ошпарений, Кость Малинін.

Я думав, він мене на пушку бере. Дивлюсь — із вікна, що вело на горище, справді вилізли три коти, брудні, мов сажотруси, і почали придивлятися до нас з Костем. Два коти були мені зовсім незнайомі, а третім була наша Муська. Мабуть, вона таки вирішила мене з'їсти. Роздумувати більше було ніколи.

— До перетворення на метеликів приготуватись! — скомандував я свистячим шепотом.

— Приготувались! — одізвався Малинін.

— По-чали! — сказав я.

— Як по-чали? — сказав Кость Малинін. — А які слова казати?

Справді, я геть забув, що моє старе горобине заклинання не годиться для перетворення на метеликів.

— Зараз! — сказав я. — Зараз перероблю…

— Швидше переробляй! — закричав Кость.

— Готово! — сказав я. — Повторюй за мною! "Не хочу бути горобцем! Хочу бути метеликом! Тільки метеликом!.."

Метелики, метелики!.

Краще від усіх живуть!

Метелики, метелики!

Нектар солодкий п'ють!

Закружляю, заверчуся!

На метелика перетворюся!

— Нескладно виходить! — сказав Кость, з жахом дивлячись на котів, що невблаганно наближалися на нас.

— От опинишся в животі у Муськи, — сказав я, — тоді складно вийде! Повторюй скоріше!

І Кость Малинін, заплющивши від страху очі, чесонув скоромовкою слова мого нескладного чарівного заклинання, випереджаючи мене на кожному слові:

Метелики, метелики!

Краще від усіх живуть!

"Аби тільки встигнути! — подумав я. — Аби тільки встигнути перетворитися до того, як нас зцапають коти!.." Це була остання думка, що майнула в моїй змученій горобиній голові, яка розколювалась від турбот, тривог, жаху і хвилювань…

Частина третя

Я — КАПУСНИК, А КОСТЯ — МАХАОН

ПОДІЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА

Шкідник, відомий населенню

Поки ми з Костем Малиніним наввипередки шептали слова заклинання і зосереджувались, коти на чолі з нашою Муською теж не гаяли часу. Обережно ступаючи лапами, вони підкрадались до нас чимраз ближче.

"Гаразд, Мусько, — майнуло в моїй голові, — якщо я лишуся живим, я з тобою дома розрахуюсь!"

Більше про котів я вирішив не думати, бо це заважало мені перетворюватись на метелика. Тепер я всю свою увагу зосередив на квітах, на житті, в якому не треба вити гнізд або битися за шпаківні, а треба тільки пурхати з квітки на квітку, грітися на сонечку і пити солодкий нектар, але замість цього мені, як на зло, в голову весь час ліз проклятий овес, а перед очима поставали горобці, кішки, Венька з рогаткою та інші дрібниці з мого горобиного життя.

Я рознервував, розплющив очі і побачив, що відстань між мною і проклятущими котами значно скоротилась, а я, як був нещасним горобцем, так ним і залишався. Тоді я занервував ще дужче і вирішив більше не заплющувати очі — будь що буде!

Ступивши ще кілька кроків, коти раптом зупинились і почали про щось між собою пирскати і нявчати.

"Радяться, кому кого їсти, — подумав я, — ділять двох горобців на трьох. І хай… Тепер я вже напевне не встигну перетворитися на метелика…" Про всяк випадок я ще кілька разів подумки промовив чарівне заклинання:

Метелики, метелики!

Краще від усіх живуть!

Метелики, метелики!

Нектар солодкий п'ють!

Закружляю, заверчуся!

На метелика перетворюся!

Тим часом коти розділились: один став підкрадатися до Костя, а Муська з дружком попрямували до мене. "От хитрюга! Знає, що одна зі мною не впорається… І що я їй такого зробив, — подумав я, не зводячи очей з Муськи, — тільки один раз чорнилом облив і то ненавмисне…"

За три кроки від мене Муська і її помічник зупинилися і завмерли. Вони присіли, вигнули спини трамвайними дугами і замуркотіли. Дряпали залізний дах кігтями, готувалися. "Збираються напасти! Виходить, ми з Костем не встигли перетворитися на метеликів, — подумав я. — Не встигли! Тепер все пропало!.." Мені стало холодно. Тілом забігали мурашки. І я вже подумав, що це останні мурашки в моєму житті… Я вже хотів крикнути: "Прощай, Малинін! Вибач, що я втягнув тебе у цю історію". Та в цю мить з котами трапилося щось незрозуміле: вони вирячили очі, пирснули і, замість того, щоб навально стрибнути вперед, відскочили назад. Шерсть у котів стала дибки; покрутивши зачумлено головами, вони всі разом ще раз підстрибнули на місці і рвонули у вікно на горище.

Коти зникли так несподівано, ніби позад нас з Костем раптом побачили велетенського собаку. Я озирнувся, ніякої собаки позад нас не було. Замість того я угледів крильця метелика, які стирчали за моєю спиною, неначе два вітрила.

То от чому коти так перелякалися: на очах у них із їстівного горобця я перетворився на неїстівного метелика! Встиг усе-таки! От здорово! Я в захваті поворушив маленькими трикутними крильцями і повернувся до Костя Малиніна, щоб поділитися з ним своєю радістю, але від несподіванки витріщив очі. Поруч зі мною, на тому самому місці, де кілька хвилин тому лежав напівживий і ледь чутно цвірінчав горобець Малинін, тепер сидів гарний метелик з величезними трикутними крилами якогось казкового чорно-зеленого кольору. Такого гарного метелика я ще зроду не бачив, навіть на картинках у книжці. Невже Малиніну Костю пощастило перетворитися на таку гарну комаху? Ні, цей метелик, безсумнівно, справжній метелик — одразу видно. А коли це справжній метелик, то де ж тоді мій кращий друг Малинін?.. Чи не впав він од жаху з даху на брук? Я подивився вниз. А раптом Костя в тій метушні непомітно для мене таки встиг зцапати якийсь котяра. Я подивився у вікно, що вело на горище. А може, він злякався котів і перелетів на сусіднє дерево? Я повернувся і почав роздивлятися тополю, яка росла поряд з будинком.

— Чого ти крутишся, як на уроці? — спитав мене раптом казково гарний метелик звичайнісіньким голосом Костя Малиніна.

Я глянув на метелика і не своїм від хвилювання голосом спитав:

— А ти хто такий?

— Та ти що, Баранкін, навмисне не впізнаєш мене, чи що?

— Малинін, це ти?

— А то хто ж! Не впізнав?!

— Спробуй упізнай тебе! Оце так перетворився! А я вже перелякався, думав, з тобою щось трапилося.

— Аякже! Тримай ширше кишеню! — сказав Малинін, розводячи крила й здіймаючи навколо себе вітер.

Я не міг одвести од Костя очей, такий він був незвичайний.

— Костю, — сказав я, — як же ти називаєшся?

— Як я називаюсь? Дуже просто… Зараз згадаю. Крила в мене зверху чорно-зелені?

— Чорно-зелені.

— А спідні?

— Коричнево-чорні.

— З золотими цятками?

— З цятками… І ще на кожному крилі по півмісяця і по цілій веселці.

— Все ясно! Я перетворився на махаона із сімейства вітрильників.

— А я?

— А ти перетворився в цього… Ану, повернись!

Я повернувся.

1 2 3 4 5 6 7