Галя прочитала листа на зборі, і ми всі ухвалили написати хлопцям відповідь.
Написали все як слід, навіть вулик намалювали і повідомили адресу бджолярського господарства, щоб хлопці знали, звідки виписати бджіл.
18 липня
А сьогодні раптом знову надійшов ще один лист. Прислав його якийсь зовсім маленький хлопчик. Тільки він хоч і маленький, а листа зумів гарно написати. Нам усім він дуже сподобався. Я й цього листа вирікши списати у свій щоденник. Ось що там було написано:
"Здрастуйте, любі друзі піонери та школярі! Я до вас із проханням. Дуже прошу повідомити. Любі друзі! Вже з минулого року я займаюсь бджолярством і стараюсь розвести бджіл у коробці. Тільки хоч як я стараюсь, нічого у мене не виходить. Бджоли не хочуть у мене жити і втікають від мене. Я кладу їм у коробку меду й цукру, а вони поїдять мед і летять з коробки. А вчора я зловив у саду десять бджіл, а сьогодні вони втекли від мене. А у мене мрія — назбирати бджіл якнайбільше, щоб, коли я підросту, можна було обладнати вулик або хоч би два, бо я вирішив стати пасічником. Повідомте мені, любі друзі, як ви робите, щоб бджоли не тікали від вас, а то я ще маленький і, може, роблю що не так. І ще повідомте, любі друзі, чи кусають вас бджоли. Мене вони кусають, але я терплю, як на війні поранені бійці терплять. До побачення, любі друзі. Писав Дмитрик Ромашкін. Жду одвіта, як соловей літа!"
Ми прочитали цього листа, і нам стало дуже смішно, а потім ми пригадали, як самі збирались ловити бджіл по одній, і перестали сміятись і написали Дмитрикові Ромашкіну все, що самі знали про бджіл і як треба з ними поводитися, щоб вони жили у вулику.
Ми довго писали відповідь, і лист вийшов довгий, а тоді ми пішли на пасіку.
19 липня
От так справи пішли! Щодня по листу! Сьогодні надійшов лист мені. На конверті так і написано: "Миколі Синицину — знаменитому бджоляреві".
У мене аж руки затремтіли, коли я одержав цього листа. Я мерщій розпечатав його і став читати:
"Драстуйте, дорогий незнайомий друже Миколо Синицин! Ви, можливо, здивуєтеся, що Вам пише зовсім незнайома дівчинка, якої ви не знаєте, а можливо, і не цікавитеся знати, бо ви тепер людина відома, про яку навіть у газеті написано. Я, звичайно, як і інші, дізналась про Вас із газети, в якій надруковано карточку, де Ви зняті з усією ланкою, і написано про Вашу роботу.
Ми прочитали цю газету на зборі ланки й ухвалили наслідувати Ваш приклад і займатися цією цікавою роботою.
Ви, можливо, усміхнетеся, читаючи ці рядки мого листа, бо деякі хлопчики зневажливо ставляться до дівчаток і думають, що дівчатка нічого не можуть, а хлопчики можуть усе. І ось ми поклали довести усім хлопчикам, що дівчатка аніскільки не гірші за них, і теж хочемо розводити бджіл. Можливо, багатьом із нас це знадобиться у житті, і ми на своїй шкільній пасіці будемо вивчати бджільництво, а коли виростемо, будемо працювати колгоспними бджолярками. І от уся ланка доручила мені написати Вам листа і запитати, як Ви зробили вулик і розвели бджіл. А я вирішила написати особисто Вам, бо мені сподобалось Ваше прізвище. І ви, напевне, хлопчик добрий і не відмовите в нашому проханні.
А тепер до побачення.
З піонерським привітом піонерка
Люся Абанова".
Я спочатку не знав, чи варто писати цій дівчинці відповідь, але всі хлопці сказали, що треба написати, і Галя теж сказала, щоб я обов'язково написав, бо якщо дівчатка хочуть працювати, то треба їм допомогти, і це буде дуже негарно, якщо я не відповім.
Тоді я пішов додому і почав писати відповідь. Цілу годину нидів над листом, бо мені хотілось написати якнайкраще і не осоромитися. Зрештою, я написав усе як слід.
Дуже гарний лист вийшов. Мені навіть самому сподобався. Всі хлопці сказали, що не соромно такого листа посилати.
20 липня
Сьогодні до нас знову приходили хлопці, а тоді прийшов той громадянин, якого минулого разу вкусила бджола. Ми дуже боялися, щоб його знову бджола не вжалила, і дали йому сітку, щоб він надів на голову. Громадянин надів на голову сітку, а коли прийшла Ніна Сергіївна, він став її розпитувати:
— Скажіть, будь ласка, цей вулик — просто для вивчення чи від нього може бути користь?
— І для вивчення, і користь буде, — сказала Ніна Сергіївна.
— Яка ж, скажіть, будь ласка, користь? Хіба у місті можна бджіл тримати?
— Чому ж ні? У місті росте дуже багато медоносних рослин. У парках, у садах, на бульварах, навіть просто на вулицях і у дворах ростуть такі медоноси, як клен, липа, акація, верба, черемха та багато інших. Крім того, бджоли можуть літати по здобич дуже далеко. Вони можуть вилітати з міста і збирати мед по навколишніх полях. Це раніше думали, що бджіл можна тримати тільки в селі, а тепер навіть у таких великих містах, як Москва, живуть бджолярі, що тримають бджіл.
— Ну коли так, то я теж розводитиму бджіл, — сказав громадянин. — Та ось біда — у мене вуликів поставити ніде.
— Чому ж ніде? — запитала Ніна Сергіївна. — Для вуликів завжди можна знайти підходяще місце. Якщо не можна поставити у дворі, то поставте хоч на балконі, чи на горищі, чи навіть просто в сараї.
— Отак? Ну, коли так, то звичайно. А я й не знав, що вулики можна на балконі поставити. Скажіть, будь ласка! От як далеко пішла наука!
Громадянин подякував Ніні Сергіївні, сказав, що ще прийде повчитись у нас, і пішов з нашою сіткою на голові. Довелось наздоганяти його і нагадати, щоб віддав сітку.
21 липня
Сьогодні було дуже жарко, іі бджоли чомусь погано працювали. Вони вироювались із льотка і цілим кетягом висіли на прилітній дошці, причепившись одна до одної. У вулика вийшла наче борода з бджіл.
Ця "борода" висіла, висіла, а тоді бджоли залізли назад у вулик, і борода щезла. Потім вони знову вилізли, і знову вийшла "борода". Нарешті вони сховались у вулик і сиділи до вечора.
22 липня
Ми із Сергійком та Павликом прийшли зранку на пасіку й побачили, що бджоли знову стали вироюватись із льотка. Ми думали, що їм знову захотілось повисіти "бородою", але бджоли купою злетіли вгору і закружляли над вуликом. Вони голосно дзижчали, а за ними слідом вилітали інші бджоли. З вулика почалася поголовна втеча. Ми злякались і сховалися за дерево, а бджоли хмарою літали по саду і гули так, що, напевно, за кілометр було чути.
— Що це вони, сказилися? — каже Павлик.
— Та це ж рій! — догадався Сергійко.
— Правда! Куди ж ми його посадимо?
— Треба принести відро, — кажу я.
— То біжи мерщій додому, а я стежитиму, куди сяде рій, — каже Павлик.
Ми із Сергійком вибігли за ворота й щодуху помчали вулицею. Я прибіг додому і заходився шукати відро, але не знайшов і схопив. замість нього велику картонну коробку від радіоприймача. Прибіг назад з коробкою, дивлюся — коло вулика нікого нема, а Сергійко як очманілий бігає по саду з відром.
— Де ж Павлик? — питаю я.
— Не знаю. Я вже весь сад обшукав. Ніде нема.
— А рій де?
— І рою нема.
Ми зупинились і стали оглядатись. Тут із-за паркана виткнулась Павликова голова і сказала:
— Ну, чого ви стоїте там! Ідіть швидше сюди!
Ми хутчіш перелізли через паркан на сусіднє подвір'я. Сергійко зачинився ногою за паркан і впустив відро. Воно з гуркотом покотилося на землю.
— Тихіше, ти! — зашепотів Павлик. — Таж рій злякаєш.
— А де він?
— Ось, хіба не бачиш?
Тут ми побачили рій. Він кетягом висів на гілці дерева. Всі бджоли зліпилися щільною грудкою, і лише дві-три бджоли літали навколо, неначе не могли прилаштуватися до загальної купи.
— Ну, давайте швидше відро, — каже Павлик.
— Може, їх краще в коробку зібрати? — кажу я. — Коробка трохи більша од відра.
— Гаразд, давай коробку.
Я обережно підніс коробку під рій. Павлик сильно труснув гілкою, весь рій вмить упав у коробку. Я відразу ж закрив її кришкою.
— Є! — кажу. — Тепер вони нікуди не полетять.
Ми перелізли назад через паркан і побачили, що на пасіку прийшли всі інші хлопці.
— Ідіть швидше дивитися! — закричав я. — У нас рій.
— Де рій?
— А ось, у коробці.
— Де ви його взяли?
— Із вулика вилетів.
Хлопці заглянули в коробку і здивувались:
— Оце диво! Виходить, у нас друга бджолина сім'я буде! Треба швидше новий вулик робити.
Ми принесли інструменти і квапливо стали робити новий вулик. Прийшла Ніна Сергіївна. Ми показали їй рій у коробці. Ніна Сергіївна подивилась і каже:
— Невчасно рій вилетів.
— Чому невчасно?
— Тому що зараз великий медозбір. Коли бджоли рояться, вони погано працюють і мало збирають меду.
— Нічого, — кажемо ми. — Нам багато меду не треба. Нехай краще буде трохи більше бджіл.
До вечора ми зробили вулик, поставили в нього кілька рамок з вощиною і перенесли з старого вулика одну рамку з личинками й одну рамку з медом, щоб у нової бджолиної сім'ї відразу було своє господарство. Потім ми витрусили з коробки увесь рій прямо у вулик на рамки, накрили вулик дахом і пішли додому.
Ми із Сергійком та Павликом дуже задоволені, бо коли б не ми, то рій утік би. Отже, і від нас буває користь.
23 липня
Учора Ніна Сергіївна сказала, щоб ми уважно стежили за новою бджолиною сім'єю, бо рій іноді не приживається на новому місці і може полетіти, щоб знайти для себе інше житло. Сьогодні ми навмисне прийшли раніше і стали стежити.
І от ми побачили, як із нового вулика вилетіла перша бджілка. Вона повернулась у повітрі голівкою до льотка, немов старалася запам'ятати, звідки вона вилетіла, потім закружляла в повітрі, неначе для того, щоб запам'ятати місце, де стоїть вулик, а тоді вже полетіла геть. Тут стали вилітати й інші бджоли. Всі вони спочатку кружляли побіля вулика, а тоді летіли. Ми дуже турбувалися, чи знайдуть бджоли дорогу до свого нового будинку, чи полетять, за звичкою, до старого вулика, але через деякий час бджоли стали повертатися назад. Ми дуже зраділи. Виходить, бджолам сподобалось їхнє нове житло.
24 липня
Зранку ми знову прийшли на пасіку ї милувалися своїми бджолами. Робота кипить в обох вуликах. Але в новому вулику бджоли працюють активніше.
Кожна бджілка не марнує часу даремно, а тільки-но виповзе з льотка, відразу ж розправляє крильця і швидко летить по мед.
Ніна Сергіївна сказала, що рій у новому вулику завжди проявляє більшу енергію, тому що бджолам треба встигнути побудувати гніздо й зібрати якнайбільше меду на зиму.
25 липня
Дме вітер. Небо хмуриться.