Гриф саме сидів навпочіпки біля невеличкого багаття і смажив шматок акулячого м'яса. Останню добу їм поталанило. Вони назбирали подорослів та морських їжаків, Тегаа впіймав акулу, а Маурірі великого восьминога в тій ущелині, де вони тримали динаміт. Крім того, за ніч їм пощастило двічі принести води, поки тигрячі акули їх винюхали.
— Каже, що хоче прийти до нас та побалакати, — пояснив Браун, — Але я знаю, чого тій тварюці треба. Йому кортить подивитись, чи скоро ми тут повмираємо з голоду,
— Ведіть його сюди, — сказав Гриф.
— І ми його вб'ємо, — радісно вигукнув Людина-Цап.
Гриф похитав головою.
— Але ж він убивця, великий брате, він тварюка й чорт, — обурився Людина-Цап.
— Ні, брате, ми його не вб'ємо. Не можна ламати свого слова, такий у нас звичай.
— Безглуздий звичай.
— А все ж то наш звичай, — поважно відповів Гриф, перевернувши на жару шматок акулини і, помітивши, якими жадібними очима дивиться на м'ясо Тегаа, додав: — Не показуй, що ти хочеш їсти, коли прийде головний чорт. Удавай, ніби ти навіть не знаєш, що таке голод. Звари ось цих морських їжаків, а ти, великий брате, приготуй восьминога. Ми запросимо головного чорта на сніданок. Нічого не лишайте, готуйте все.
Коли Рауль Ван-Асвельд надійшов разом із здоровезним ірландським тер'єром, Гриф, що й далі смажив м'ясо, підвівся йому назустріч. Рауль не простяг руки, вчасно збагнувши недоречність такого жесту.
— Здорові були! — сказав він. — Я багато чув про вас,
— А я б радий був про вас нічого не чути, — відповів Гриф.
— Я також, — не розгубився той. — Спершу, поки не довідався докладно, я гадав, що переді мною звичайний собі капітан торговельної шхуни. Тим-то вам і пощастило мене замкнути.
— А мені соромно признатись, що я не оцінив був вас и к слід, — усміхнувся Гриф. — Думав, так собі, морський злодюжка, аж воно чистий пірат і душогуб. Через це и її утратив свою шхуну. Отже, ми, власне, квити.
Навіть крізь засмагу видно було, як Раулеве обличчя спалахнуло, проте він стримався. Він перебіг очима по їжі та повних калабашах, але не показав свого подиву. Він був високий, стрункий і гарної статури. Гриф, розглядаючи прибульця, намагався з лиця вгадати його вдачу. Очі Раулеві дивилися владно й пильно, але трошки заблизько були посаджені — не занадто, а все ж такії вони порушували пропорційність, як узяти на увагу його широке чоло, міцне підборіддя та дужі вилицюваті щелепи. Міць! Так, його обличчя було сповнене сили, а проте Гриф невиразно відчував, що цьому чоловікові чогось бракувало.
— Ми обоє дужі люди, — сказав Рауль, уклонившись. — Сто років тому ми могли б змагатися за цілі імперії.
Гриф і собі вклонився.
— Так, сто років тому ми могли б вирішувати їхню долю. А нині ми, на жаль, сваримось, бо порушено колоніальні закони тих імперій.
— Усе йде за вітром, — сентенційно зауважив Рауль, сідаючи. — їжте собі. Я не перешкоджатиму вам.
— Може, й ви з нами? — запросив Гриф.
Прибулець пильно глянув на нього й згодився.
— Я геть спітнів, — сказав він. — Можна мені вмитися?
Гриф кивнув і загадав Маурі принести калабаш. Кварта коштовної рідини марно вилилась на землю. Рауль зиркнув у вічі Людині-Цапові, але нічого не добачив, опріч млявої байдужості.
— Собака хоче пити, — сказав Рауль.
Гриф кивнув, і другого калабаша подали собаці.
Рауль знову вдивлявся в очі тубільцям і нічого в них не добачив.
— Шкода, що не маємо кави, — вибачився Гриф. — Вам доведеться пити звичайну воду. Подай калабаш, Тегаа. Покуштуйте цієї акулини. В нас є ще восьминіг, морські їжаки та салата з водоростів. Ось тільки нема фрегата. Хлопці вчора поледачились і не пішли на лови.
Гриф був такий голодний, що міг би їсти цвяхи, присмачені салом, проте жував неохоче й кидав шматки собаці.
— Ніяк ще не звикну до цього примітивного харчу, — зітхнув він, сідаючи віддалік. — От консервів, тих, що лишилися на "Громовику", я з'їв би, а цієї погані…— Він узяв з півфунта смаженої акулини й кинув собаці, — Та, мабуть, звикну, коли ви ще не хочете здаватись.
Рауль прикро засміявся.
— Я прийшов запропонувати умови, — наголосив він.
Гриф похитав головою:
— Які можуть бути умови! Я тримаю вас за чуба й не думаю випускати.
— Гадаєте, що запакували мене в дій дірці? — скрикнув Рауль.
— Авжеж, живий ви звідси не вийдете, хіба що в подвійних кайданах. — Гриф задумливо глянув на свого гостя. — Мені не первина мати діло з такими, як ви. І я гадав, що від вашого братчика давно вже очищено південні моря. Аж на тобі, ви ще є,— так би мовити, своєрідний анахронізм. Ви пережиток, і нам треба від вас звільнитися. Я порадив би вам вернутися на шхуну та вистрілити собі в скроню. Це єдиний спосіб уникнути того, що на вас чекає.
Таким чином переговори, принаймні для Рауля, нічого не дали, — він повернувся до своїх, переконаний, що люди на Великій Кручі можуть протриматися хоч би цілий рік. Одначе він швидко змінив би свою думку, якби побачив Тегаа та раятейців ту мить, коли він зник за скелями: вони лазили по камінню й обсмоктували та обгризали недоїдки, що їх залишив собака.
IX
— Нині доведеться нам поголодувати, брате, — сказав Гриф, — але це краще, ніж потім довго мучитися з голоду. Після того, як головний чорт побенкетував з нами й досхочу напився доброї води, він довго не залишиться на Фуатіно. Може, вже й завтра він спробує виїхати. Сьогодні ми з тобою, Маурірі, ночуватимемо по той бік Кручі. Тегаа влучно стріляє, то й він піде з нами, якщо здолає туди дістатись.
З усіх раятейців лише Тегаа вмів так добре лазити по скелях, щоб зважитись на той небезпечний перехід. Удосвіта він уже примостився в захищеній камінням заглибині, ярдів за сто праворуч від Грифа й Маурірі.
Першою пересторогою їм була стрілянина на пересипу: то Браун з двома раятейцями подав знак, що пірати відступають, і переслідував їх лісом аж до берега. В своєму орлиному гнізді на Кручі Гриф ще чекав цілу годину, поки з'явився "Громовик", прямуючи до протоки. Як і раніш, попереду у вельботі пливли полонені фуатінці. Коли вони повільно посувалися під Кручею, Маурірі з Грифового наказу гукнув їм, що вони мають робити. Біля Грифа лежало кілька добре скручених в'язок динамітних паличок з дуже короткими шнурами.
На падубі "Громовика" було людно. На прові з рушницею в руках серед матросів-раятейців стояв пірат, що в ньому Маурірі впізнав Раулевого брата. Далі коло стерничого — ще один. До нього, станом до стану, була припнута стара королева Матаара. По другий бік стерничого стояв капітан Глас із рукою на черезплічнику. Посередині, так само, як і перше, влаштувався Рауль, ховаючись за прив'язану до нього Наумоо.
— Доброго ранку, Грифе! — гукнув Рауль.
— А я ж вас попереджав: ви покинете острів хіба що в подвійних кайданах, — сумовито озвався до нього Гриф.
— Ви не зважитесь повбивати всіх своїх людей, що тут на шхуні,— відказав той.
Шхуна посувалася поволі, поштовхами, так, як гребли люди в човні, і була вже майже під самою Кручею. Фуатінці й далі гребли, проте не налягали на весла, і той, що стояв на прові, зараз же навів на них рушницю.
— Кидай, великий брате! — гукнула Наумоо фуатінською говіркою. — Душа моя в горі, і я бажаю смерті. В нього ніж готовий перетяти шворку, але я його затримаю. Не бійся, великий брате. Кидай лише мерщій і прощавай!
Гриф завагався, потім опустив головешку, що її вже роздмухував.
— Кидай! — умовляв його Людина-Цап.
Але Гриф усе вагався.
— Великий брате, якщо вони вийдуть у море, все одно Наумоо вмре. І решта всі! Що важить її життя проти багатьох?
— Якщо кинете динаміт або хоч стрільнете, то ми тут усіх повбиваємо, — гукнув їм Рауль. — Я переміг вас, Грифе. Ви не можете вбити цих людей, а я можу. Цить ти!
З останніми словами він удався до Наумоо, яка кричала щось по-тубільчому. Рауль став душити її за шию, щоб мовчала, а вона, вчепившись у нього обіруч, благально дивилась на Грифа.
— Кидайте, Грифе, хай їм біс! — низьким басом гримнув капітан Глас. — Вони паскудні вбивці, і в каюті їх повно.
Пірат з припнутою старою королевою обернувся й навів рушницю на капітана Гласа, і тоді Тегаа, націлившись на нього зі своєї позиції, потис на гачок. Рушниця впала піратові з рук; на його обличчі проступив страшенний подив, коли ноги під ним уклякнули й він гепнувся на палубу, а за ним і прив'язана до нього королева.
— Ліворуч! Круто ліворуч! — гукнув Гриф.
Капітан Глас удвох з канаком крутнули стерно, і "Громовик" повернув провою до Кручі. Посеред шхуни Рауль усе ще борсався з Наумоо. На поміч йому кинувся брат. Тегаа й Людина-Цап разом вистрілили в нього, але не влучили. Ту мить, як Раулів брат приставив рушницю просто до тіла Наумоо, Гриф торкнувся головешкою сірника, ввіткнутого в кінець шнура. Коли він обома руками шпурнув важку в'язку динаміту вниз, гримнув постріл. Наумоо звалилась додолу, і водночас упав динаміт. Цього разу шнур був короткий, саме вчас. Динаміт вибухнув, тільки-но долетівши до палуби, і та частина "Громовика", де стояли Рауль, його брат і Наумоо, зникла безслідно.
У шхуні пробило облавок, і вона відразу почала осідати. На прові всі раятейці пострибали у воду. Капітан Глас копнув ногою в лице першого чоловіка, що вистрибнув східцями з каюти, але ті, що тікали слідом, звалили його додолу й пробігли по ньому потоптом. Зараз же за піратами вихопились нагору ваїнейські жінки і теж пострибали за борт. А "Громовик" усе осідав, аж нарешті досяг кілем дна коло самісінької Кручі. Над водою стриміли тільки верхівки щогл.
Згори Грифові добре було видно все, що діялося під водою. Він побачив, як Матаара на сажневій глибині відв'язалася від мертвого пірата і випливла на поверхню. Вистромивши з води голову, вона вгледіла за кілька ярдів далі капітана Гласа, що не годен був плисти й потопав. Королева, хоч була вже й стара, але острів'янка: вона підпливла до капітана і, підтримуючи його на поверхні, помогла добутися до щогл, які стриміли з води.
На воді серед темних голів полінезійців мелькало п'ять білявих та рудих. Гриф, з рушницею напоготові, чекав, коли можна буде стрельнути. Людина-Цап теж націлився і за хвилину влучив. Вони побачили, як одне тіло поволі поринає вглиб. Але довершили помсту над ними матроси-раятейці, здорові й дужі, що плавали, наче риба.