Проте вас не можна й винуватити в цьому. Справді, звідки вам знати робітництво? Ви ж не живете з ним і серед нього. Ви тулитеся до класу капіталістів. Ще б пак ні! Капіталісти платять вам, вони годують вас, одягають в оце гарне вбрання. Натомість ви платите своїм хазяям якраз тими гатунками метафізики, що їм до вподоби, а до вподоби вони їм тому, що не загрожують панівному суспільному ладові.
По товариству перебіг гомін незгоди.
— О, я не маю сумнівів щодо вашої особистої щирості,— застеріг Ернест. — Ви цілком щирі. Ви вірите в тс, що проповідуєте. І якраз у цьому ваша сила і ваша особлива цінність для класу капіталістів. Та досить було б вам змінити свої переконання на такі, що загрожували б панівному ладові, як ваші проповіді стали б не до вподоби вашим роботодавцям, і вам негайно показали б на двері. Адже ж такі випадки трапляються раз у раз{13}, чи не правда?
Цього разу ніхто не висловив незгоди. Всі мовчки погодилися з тими словами. Лише доктор Гамерфідд заперечив:
— На двері показують лише тим, хто збивається думкою на хибні шляхи.
— Цебто, іншими словами, на ті шляхи, котрі не до вподоби класові капіталістів, — відповів Ернест, — Отож я й кажу вам: проповідуйте собі далі, заробляйте свою платню, але, заради бога, дайте спокій робітничому класові. Ви належите до ворожого табору. У вас немає нічого спільного з робітничим класом. Ваші руки випещені, бо інші руки працюють на вас. Ваші животи розпасені на ситому харчі.— (По цих словах доктор Балінгфорд знітився, й усі мимоволі поглянули на його величезне черево. Про нього злі язики казали, що він уже багато років не бачив власних ніг). — І голови ваші напхані ідеями, що підтримують лад, який вас годує. Ви такі ж найманці — щоправда, цілком щирі,— як колись були найманці а швейцарської гвардії{14}. Отже, служіть своїм хазяям вірою й правдою, захищайте їхні інтереси своїми проповідями, але не лізьте до робітничого класу і не обплутуйте його своєю брехнею. Не можна, якщо хочеш лишатися чесним, перебувати одночасно в двох супротивних таборах. Робітничий клас досі якось обходився без вас. Повірте мені, він і надалі без вас обійдеться. І навіть більше: без вас робітничому класові буде краще, ніж з вами.
Розділ II
ВИКЛИК
Щойно двері зачинилися за останнім гостем, тато впав у крісло і вибухнув нестримним реготом. Відтоді, як померла мати, я ще ні разу не бачила його таким веселим.
— Закладаюся, що доктор Гамерфілд зроду-віку не чув нічого такого, — сміявся він. — "Гречності священицьких диспутів"! Ти завважила, як він почав, мов ягня, — Евергард тобто, — і як швидко обернувся на лева рикучого? У цього молодика надзвичайно дисциплінований розум. З нього вийшов би чудовий науковець, якби його енергія була скерована в бік науки.
Чи треба казати, що Ернест глибоко зацікавив мене саму? Не тільки тим, що він говорив і як він говорив, а й сам собою як людина. Мені ще ніколи не траплялося здибати такого чоловіка. Либонь, саме через те я була тоді ще незаміжня, хоч мала вже двадцять чотири роки. Я мусила признатися собі, що він мені сподобався. І вподобала я його не розумом і не логікою. Попри свої могутні м'язи й боксерську шию, він справив на мене враження дитинно щирого юнака. Я відчувала, що під личиною задираки-полеміста в ньому криється делікатна й чуйна душа. Не знаю, як я збагнула те, — мабуть, жіночим чуттям.
Його голос, схожий на поклик сурми, все лунав мені в душі. В ньому було щось таке, що дійшло до мого серця. Я відчувала, що хотіла б знову почути той голос, побачити іскринки сміху в його очах, що так суперечили незворушно-спокійному виразові обличчя. І ще якісь неясні, невимовленні почуття хвилювали мене. Я вже тоді майже кохала його, хоч певна, що, коли б нам не довелося знову зустрітись, ті невиразні почуття легко згасли б і я просто забула б за нього.
Та доля не допустила до цього. Власне, не допустило нове захоплення мого батька соціологією та бесіди, що він уряджав. З фаху батько не був соціологом. Щасливий у шлюбі з моєю матір'ю, захоплений дослідженнями в царині своєї улюбленої фізики, він був вельми задоволений життям. Та як померла мати, сама фізика вже не могла заповнити порожнечі в його душі. Тому він удався до філософії, потім, зацікавившись економічними науками та соціологією, поринув у них. У нього було дуже розвинене почуття справедливості, і він палко захопився ідеями боротьби з суспільною кривдою. Мене тішили ознаки Цього нового зацікавлення, хоч я тоді й гадки не мала, які з того можуть постати наслідки. В правдиво юнацькому ентузіазмі він з головою поринув у нові дослідження, зовсім не дбаючи, куди вони заведуть його. Звикнувши до роботи в лабораторії, він і їдальню нашу обернув у соціологічну лабораторію. На наших бесідах збиралися люди всіх чинів і станів — науковці, політики, банкіри, комерсанти, професори, профспілкові лідери, соціалісти, анархісти. Тато підбивав їх на дискусії, а потім аналізував їхні погляди на життя й суспільство.
З Ернестом він познайомився незадовго перед тим днем, як скликав у себе "синедріон". Коли гості розійшлися, тато розповів мені, як він спіткав Ернеста, проходячи ввечері вулицею і зупинившись послухати випадкового промовця. Оратор стояв на ящику з-під мила і промовляв до натовпу робітників. Той оратор і був Ернест. Він не був тільки вуличним агітатором. Він посідав високе становище в соціалістичній партії, як один з її лідерів і визнаний авторитет у питаннях соціалістичної філософії. Але він мав особливий хист простою мовою пояснювати щонайскладніші речі, був природжений агітатор і вчитель і не гребував навіть ящиком з-під мила як кафедрою, щоб розтлумачувати робітникам економічні питання.
Тато спинився послухати його — і зацікавився. Тоді він познайомився з Ернестом і відразу запросив його до нас на обід, де мало бути багато церковників.
Вже після цього обіду тато розповів мені все, що тільки знав про Ернеста. Він походив з робітничої родини, хоч був нащадком старовинного роду Евергардів, які жили в Америці вже понад двісті років. Десятирічним хлопцем він пішов працювати на завод, тоді навчивсь фаху і став ковалем. Він самотужки здобував освіту, вивчив німецьку та французьку мови і потроху заробляв на прожиток, перекладаючи наукові та філософські праці для одного бойового соціалістичного видавництва в Чікаго. Ще трохи грошей давала йому публікація власних соціологічних та економічних робіт, що розходилися невеликими тиражами.
Ось що я довідалася про нього, перше ніж лягти спати, і довго лежала безсонна, викликаючи в пам'яті його голос. Я сама лякалася своїх думок. Ернест був такий несхожий на чоловіків мого кола, такий незнайомий і такий дужий! Його владність чарувала і водночас лякала мене, бо, давши волю фантазії, я кінець кінцем почала уявляти його своїм коханим, своїм чоловіком. Я часто чула, що мужня сила нездоланно вабить жінок. Але він був занадто сильний. "Ні, ні! — вигукувала я. — Яка нісенітниця!" Але вранці я прокинулася з бажанням побачити його знову. Я хотіла знову бачити, як він громить у суперечці своїх супротивників, упевнено збиває з них пиху, розхитує їхню віру й переконання, хотіла чути бойові ноти в його голосі. А що, як він тільки задирака? Що ж, і з задираки, за його власним висловом, "може бути діло". Його задирливість захоплювала, збуджувала, як поклик до бою.
Минуло кілька днів. Я прочитала Ернестові книжки, які знайшлись у мого батька. Писав він так, як і говорив, — ясно й переконливо. Абсолютна простота його викладу переконувала навіть тоді, коли ви не хотіли здаватися. Він мав справжній хист ясного викладу думки і був чудовим популяризатором. І все ж, попри той блискучий стиль, у його книжках було багато такого, що мені не сподобалось. На мою думку, він занадто випинав те, що він називав класовою боротьбою, антагонізмом між працею та капіталом, конфліктом інтересів.
Через кілька днів тато, сміючись, переказав мені думку доктора Гамерфілда про Ернеста. Ця думка зводилась до того, що Ернест — "зухвалий шмаркач, що дере носа, нахапавшись сяких-таких знань". Доктор Гамерфілд категорично відмовився надалі зустрічатися з Ернестом.
Зате епіскоп Моргауз, як виявилося, дуже зацікавивсь Ернестом і хотів нової зустрічі. "Дуже сильний молодик, — сказав він татові про Ернеста. — І повний життя. Але надто самовпевнений, надто самовпевнений".
Якось увечері тато знову привів Ернеста. А епіскоп уже гостював у нас, і ми з ним пили чай на веранді. Ернест ще перебував у Берклі, де він слухав спецкурс біології в університеті і багато працював над своєю новою книжкою "Філософія та революція"{15}.
Коли він зайшов, веранда враз стала неначе тісна. Не те, що він був дуже високий — на зріст він мав лише п'ять футів дев'ять дюймів, — але все якось наче меншало поряд з ним.
Вітаючись зі мною, він ніби трохи зніяковів, що якось не пасувало до сміливою погляду його очей і твердого впевненого потиску руки. Але й у цю мить його очі дивились упевнено й рішуче. Цього разу я прочитала в них запитання, а він знову, як і перше, довго не спускав з мене погляду.
— Я переглянула вашу "Філософію робітничого класу", — сказала я, і в очах йому блиснула радість.
— Сподіваюся, — відповів він, — що ви не забували, для якого кола читачів призначено цю книжку.
— Авжеж, і саме тому я буду сперечатися з вами, — сказала я, і це пролунало як виклик.
— Я також буду сперечатися з вами, пане Евергарде, — озвався епіскоп Моргауз.
Ернест знизав плечима потішено й узяв з моїх рук чашку чаю.
Єпіскоп уклонився мені, щоб я говорила перша.
— Своєю книжкою ви розпалюєте класову ненависть, — почала я. — Я вважаю, що хибно і навіть злочинно звертатися до ницих і брутальних інстинктів робітничого класу. Класова ненависть — це антисоціальне почуття і, мені здається, навіть антисоціалістичне.
— Не винен, — ніби на суді, відповів Ернест. — Ні в словах, ні в дусі того, що я будь-коли писав, класової ненависті немає.
— Які — вигукнула я і, діставши його книжку, розгорнула.
Він спокійно пив чай і усміхався, дивлячись, як я гортаю сторінки.
— Сторінка сто тридцять друга, — почала я голосно. — "Отже, на нинішній стадії соціального розвитку класова боротьба точиться між класом, що дає заробітну платню, і класом, що її одержує".
Я переможно глянула на нього.
— Але ж тут немає ані слова про класову ненависть, — усміхнувся він знову.
— Проте ви кажете: "класова боротьба".
— А це зовсім інша річ, ніж класова ненависть, — відповів Ернест. — І повірте мені, ми не розпалюємо ніякої ненависті.