Якщо ви зараз же не знайдете хиби в ньому, ви надалі будете позбавлені права висувати свої метафізичні аргументи. Вам доведеться відшукати цю хибу, а не відшукаєте — то сидіть і метафізичне мовчіть.
Ернест чекав відповіді. Настала ніякова тиша — надто ніякова для доктора Гамерфілда. Він розгубився. Ернестова манера гатити словами, мов молотом, збила його з пантелику. Не звиклий до простого, прямого методу полеміки, він почав озиратися на всіх, ніби благаючи допомоги. Проте всі мовчали. Я помітила, що тато нишком сміється, прикрившись серветкою.
— Існує й інший спосіб розвінчати метафізиків, — сказав Ернест, коли поразка доктора Гамерфілда стала цілком очевидна, — це судити їх по ділах їхніх. Що вони зробили для людства, крім того, що вигадували химери і з власної тіні творили богів? Вони розважали людство, це правда, але яке конкретне добро вони зробили для нього? Вони філософували — вибачте мені таке вживання цього слова — про серце як оселище почуттів, тоді коли вчені досліджували кровообіг. Вони проголошували голод і чуму божою карою, тоді коли вчені будували зерносховища та міську каналізацію. Метафізики творили богів за своїм образом і подобою, зі своїх власних бажань, тоді як учені творили дороги й мости. Метафізики проголошували землю центром усесвіту, тоді як учені відкривали Америку, вивчали зоряне небо і закони руху небесних тіл. Словом, для людства метафізики не зробили нічого корисного, анічогісінько. Крок за кроком відступали вони перед прогресом науки. Тільки-но встановлені наукою факти спростовували їхнє суб'єктивне тлумачення явищ, вони негайно вигадували нові суб'єктивні теорії, що охоплювали вже й ці нові факти. І я не маю сумніву, що метафізики робитимуть так, покіль світу. Метафізики — це шамани, шановні панове. Різниця між вами й ескімосом, що зробив собі вбраного в хутро божка і маже його китовим лоєм, полягає лише в кількох тисячоліттях нагромадження фактів. Оце й усе.
— І все ж ідеї Арістотеля правили Європою протягом дванадцятьох сторіч, — бундючно промовив доктор Балінгфорд. — А хіба Арістотель не був метафізик?
Він переможно обвів очима товариство, і всі схвально заусміхалися й закивали йому головами.
— Невдалішого прикладу годі знайти, — відповів Ернест. — Ви ж посилаєтесь на найтемніший період людської історії. Його не випадково називають "мороком середньовіччя". То була доба, коли науку придушували метафізики, коли фізика перетворилась у розшуки філософського каменя, коли хімія виродилась в алхімію, а астрономія — в астрологію. Яке ж бо жалюгідне було те "панування ідей Арістотеля"!
Доктор Балінгфорд трохи зніяковів, але скоро оговтався:
— Звісно, ця похмура картина, що ви намалювали, досить переконлива; і все ж ви мусите визнати, що в метафізиці крилася велика сила, бо вона вивела людство з темряви середньовіччя у світло подальших часів.
— Метафізика тут ні до чого, — відрубав Ернест.
— Як? — обурено скрикнув доктор Гамерфілд. — Хіба не споглядальна філософія і чисте мислення призвели до великих географічних відкрить?
— Шановний добродію, — всміхнувся Ернест, — вас, здається, позбавлено слова, доки ви не знайдете помилки в моєму визначенні філософії. Ви зараз ніби не існуєте. Але така вже доля метафізиків, і я дарую вам. Ще раз кажу: метафізика нічого спільного з поступом не має. Хліб і масло, шовк і самоцвіти, золото й срібло — та ще, між іншим, закриття сухопутних торговельних шляхів до Індії — ось що спричинило великі географічні відкриття. В 1453 році, як упав Константинополь, турки закрили караванний шлях в Індію. Європейські купці мусили знайти інші шляхи. Ось де справжня причина тих відкрить. Саме шукаючи нового шляху до Індії, Колумб поплив через океан. Про це говориться в усіх підручниках історії. А заразом було здобуто нові відомості про природу, розміри та форму Землі, і Птоломеєва система полетіла шкереберть.
Доктор Гамерфілд зневажливо чмихнув.
— Ви не згодні зі мною? — спитав Ернест. — Тоді в чому я помиляюся?
— Я можу лише сказати, що не змінив свого погляду, — гостро заперечив доктор Гамерфілд. — Але то була б надто довга пісня — спростовувати вас.
— А для справжнього вченого не буває надто довгих пісень, — лагідно сказав Ернест. — Ось чому вчені кінець кінцем знаходять істину, як колись Колумб знайшов Америку.
Я не змальовуватиму всього того вечора до самого кінця, хоч мені й тепер солодко пригадувати кожну мить, кожну подробицю тих перших годин мого знайомства з Ернестом.
Запекла словесна баталія тривала, й наші пастирі дедалі дужче гарячились, аж на виду червоніючи, коли Ернест узивав їх філософами-романтиками та пускачами туману. І раз у раз він тіснив їх з їхніх позицій фактами. "Факт, добродію, незаперечний факт!" — проголошував він тріумфально, побивши в суперечці ще когось із них. Ернест весь ніби їжачився фактами. Він ловив своїх опонентів у пастки фактів, збивав їх з ніг фактами, розстрілював цілими випалами фактів.
— Ви, мабуть, молитеся ідолові Фактові,— шпигнув його доктор Гамерфілд.
— Немає бога, крім Факту, і пан Евергард пророк його, — підхопив доктор Балінгфорд.
Ернест тільки весело засміявся.
— Я мов той техасець, — сказав він і, побачивши, що від нього чекають пояснення, додав: — Знаєте, міссурієць завжди каже: "Не побачу — не повірю", а техасець каже: "Не повірю, доки не помацаю". З цього й видно, що він не метафізик.
Трохи згодом, коли Ернест сказав, що філософи-метафізики так і не змогли виробити критерій істини, доктор Гамерфілд раптом напосів на нього:
— А який же той критерій істини, любий мій? Може, ви ласкаво відкриєте нам те, над чим так довго й марно билися голови, мудріші за вашу?
— Аякже, — промовив Ернест, дратуючи їх своєю задирливою впевненістю. — Ті ваші мудрі голови билися над критерієм істини так тяжко, бо вони шукали його десь у захмар'ї. Якби вони не покидали твердої землі, то знайшли б його досить легко. Вони б зрозуміли тоді, що самі встановлюють критерій істини кожним своїм практичним учинком, кожною своєю думкою.
— Ні, ні, ви дайте нам критерій, — наполягав доктор Гамерфілд нетерпляче. — Не треба передмов, дайте нам те, чого ми так довго шукали. Дайте нам критерій істини, щоб ми з вами разом стали подібні до богів.
Аж до нечемності зневажливо-скептичний тон тих слів, видимо, потішив майже всіх гостей. Лише епіскоп Моргауз, здавалось, почувався ніяково.
— А доктор Джордан{9} сформулював його дуже просто і ясно, — відповів Ернест. — Ось його критерій істини: "Чи буде з цього діло? Чи можемо ми звірити на нього своє життя?"
Доктор Гамерфілд тільки зневажливо пирхнув.
— Ви забули про епіскопа Берклі{10}, якого ще ніхто ніколи не спростував.
— А, король метафізиків! — засміявся Ернест. — Але й цей ваш приклад невдалий. Берклі сам засвідчував, що на його метафізику звіритись не можна.
Доктор Гамерфілд аж підскочив з обурення. У нього був такий вигляд, ніби він зловив Ернеста на крадіжці або на брехні.
— Молодче! — заволав він. — Ви перевершили самі себе! Це вже зовсім ница й безпідставна інсинуація!
— Ну, тепер мене зовсім знищено, — промовив Ернест покірливо. — Не знаю лише, що мене вдарило. Може, ви дасте мені його помацати, пане докторе?
— Дам, дам, не бійтеся! — доктор Гамсрфілд аж захлинався з люті.— Звідки ви взяли, ніби епіскоп Берклі сам засвідчував, що на його метафізику не можна звіритися? Ви вигадали це! Ви ж не маєте ніяких доказів! На неї завше можна було звіритись, голубе мій!
— Вам треба доказів? Будь ласка. Я бачу такий доказ у тому, що… — Ернест хвильку помовчав, — у тому, що Берклі на практиці мав звичку ходити дверима, а не пертися крізь стіни. І в тому, що він волів звіряти своє життя на реальний хліб, масло та волову печеню. І в тому, що він мав звичку голитися реальною бритвою, переконавшись на ділі, що вона знімає реальний заріст із його обличчя.
— Але ж усе це речі буденні, земні! — вигукнув доктор Гамерфілд, — Метафізика ж чинна в царині чистої уяви.
— І в царині чистої уяви на неї можна звіритися? — запитав Ернест спокійно.
Доктор Гамерфілд ствердно кивнув головою.
— Ну звісно, в чистій уяві на вістрі голки можуть танцювати цілі хмари янголів, — немовби в задумі вів далі Ернест. — І ескімоський божок у хутрі, годований тюленячим лоєм, теж може існувати в уяві, і звірятись на нього можна — в уяві, якщо тільки не знайти в тій же уяві доказів протилежного… Треба гадати, пане докторе, що ви теж живете в царині чистої уяви?
— "Уява — то царство моє"[21],— гордо відповів доктор Гамерфілд.
— Тобто, як я вже казав, витаєте в надхмар'ї? Але ви напевне повертаєтесь на землю, як настає час обіду або як ця сама земля починає раптом труситись у нас під ногами. Або ж скажіть мені, наприклад, чи не боїтеся ви під час землетрусу, що вашу безтілесну голову може розвалити якоюсь нематеріальною цеглиною?
Доктор Гамерфілд відразу мимовільно схопився за голову, де було видно великого шрама. Випадково Ернест як у око вліпив: під час недавнього Великого землетрусу{11} доктора Гамерфілда мало не вбило цегляним комином, що звалився з будинку. За столом вибухнув регіт.
— Ну як? — спитав Ернест, коли веселощі вщухли. — Можете ви довести протилежне?
Запала тиша. Ернест ще раз спитав: "Можете чи ні?" — а потім додав:
— Ну що ж, ваша мовчанка — це теж аргумент, тільки не на вашу користь.
Доктора Гамерфілда було тимчасово вибито з сідла, і баталія за столом повернула в іншому напрямку. Ернест кидав священикам виклик за викликом. Коли вони твердили, що знають робітничий клас, Ернест кидав їм у вічі такі щонайпростіші факти з життя робітництва, що їх вони не знали, і пропонував ті факти спростувати. Він оперував самими фактами і не давав своїм опонентам утекти в метафізичні абстракції, щоразу вертаючи їх на тверду землю, до фактів.
Як яскраво пригадується мені ця сцена! Я ніби навіч бачу Ернеста, чую войовничі нотки в його голосі, стежу, як він безжально побиває своїх супротивників тими фактами, мов ударами батога. Ернест був невблаганний. Він сам не просив ощади{12}, але й нікому не давав її. Я ніколи не забуду того прочухану, що він завдав їм під кінець.
— Сьогодні ви тут не раз наочно довели, що не знаєте робітничого класу. Дехто з вас визнав це відверто, за інших промовляло невігластво їхніх тверджень.