Дні й ночі я жила тільки цим, жила так довго, що воно завжди у мене на думці. Тому, згадуючи чоловіка, я не можу не думати й про це. Він був душею цієї справи, тож як можу я відокремити його від неї в своїй думці?
Як я вже казала, є багато такого, що лише я можу розповісти про Ернеста. Всім відомо, що він тяжко працював для Революції і багато страждав. Але яке то було страждання і яка надлюдська праця, знаю тільки я сама. Я була з ним останні двадцять повних тривоги років. Я бачила його терпіння, невтомні зусилля і безмежну відданість тій справі, за яку лише перед двома місяцями віддав він життя.
На цих сторінках я спробую просто і послідовно розказати про те, як Ернест Евергард увійшов у моє життя, — про свою першу зустріч із ним, про те, як зростав він у моїх очах, аж поки я сама стала часткою його істоти, як він перевернув усю мою долю. І тоді ви, можливо, побачите його моїми очима. Я хочу, щоб ви пізнали його так, як пізнала я, — в усьому, опріч хіба рис, надто інтимних і дорогих мені, аби розповідати про них.
Уперше я побачила Ернеста в лютому 1912 року. Мій батько{5} запросив його до нас на обід. Жили ми тоді в Берклі, у власному будинку. Не можу сказати, що моє перше враження від Ернеста було дуже сприятливе. Ернест був один з багатьох гостей на тому обіді, і у вітальні, де ми зібрались, чекаючи, поки зійдуться всі запрошені, видавався досить химерною появою. Тоді в нас зібравсь, як жартома казав тато, "синедріон", і серед гурту священиків Ернест, звичайно, виглядав не на своєму місці.
Перш за все вбраний він був не до лиця. Готовий костюм з темного сукна сидів на ньому якось недоладно. Йому взагалі не можна було носити одяг, куплений готовим. Сукно напиналося на його м'язах, а поміж широкими плечима бралося зморшками. Шия в нього була могутня, як у боксера{6}. То ось який він, цей "соціальний філософ" і колишній коваль, нове відкриття мого тата, подумала я. Своїми випнутими м'язами й бугаячою шиєю він і справді скидався на коваля. Знов самородок, ураз наліпила я етикетку. "Сліпий Том"{7} робітничого класу.
Але як він стиснув мені руку! Його потиск був твердий і сильний, своїми чорними очима він сміливо дивився на мене — занадто сміливо, здалося мені. Бачте, тоді я ще була цілком дитина свого класу, і класовий інстинкт був у мені дуже сильний. Така сміливість з боку людини мого кола була б майже непрощенна. Пригадую, що тоді я мимохіть спустила перед ним очі й відчула справжню полегкість, коли, поминувши його, звернулася з привітанням до епіскопа Моргауза — мого улюбленця, приємного й поважного чоловіка середніх літ, що вродою й добрістю скидався на Христа, а до того ж був дуже інтелігентний.
Ця сміливість, що тоді здалася мені самопевністю, була головною рисою вдачі Ернеста Евергарда. Він був людина проста й пряма, нічого не боявся і не любив марнувати час на всілякі умовності та церемонії. "Ти сподобалась мені,— пояснював він багато пізніш, — то чому ж я не повинен був дивитися на те, що мені подобається?" Я вже сказала, що Ернест нічого не боявся. Він був природжений аристократ — хоч перебував у протилежному таборі. Це була надлюдина, справжня "білява бестія", як її змалював Ніцше{8}, але передовсім він був палкий демократ.
Через те несприятливе перше враження я, бавлячи інших гостей, зовсім забула про робітничого філософа, хоч за столом раз чи двічі звернула увагу на нього — зокрема, на глузливі іскринки, що блискали в його очах, коли він прислухався до священицьких розмов. А він не позбавлений гумору, подумала я і майже пробачила йому його вбрання. Та минав час, минав і обід, а він усе не втручався в розмову. Священики говорили без упину про робітничий клас, про його ставлення до церкви та про те, що церква зробила або робить для нього. Я помітила, що мого батька починає дратувати Ернестова мовчанка. Нарешті, скориставшись із хвилинної тиші, тато попросив його висловитись, але Ернест лише знизав плечима: "Мені нема чого сказати", — і жував собі далі солоний мигдаль.
Однак тата не так легко було скараскатись. Трохи згодом він сказав, звертаючись до всіх:
— Серед нас є представник робітничого класу. Я певен, що він може висвітлити все з нового для нас погляду, і цікавого, й повчального. Я маю на увазі містера Евергарда.
Решта гостей, чемно вдаючи зацікавленість, теж почали прохати Ернеста викласти свої погляди. Вони зверталися до нього так ласкаво й підбадьорливо, аж ніби поблажливо. Але я помітила, що Ернеста те смішить. Він повільно обвів усіх очима, і знову я побачила глузливу іскринку в його погляді.
— Я не маю досвіду в гречностях священицьких диспутів… — скромно почав він і загнувся нерішуче.
— Просимо, просимо! — підбадьорювали його, а доктор Гамерфілд сказав:
— Ми не ображаємось на правду, хоч би з чиїх вона була уст. Аби тільки щира, — додав він.
— Значить, по-вашому, правда й щирість — це не те саме? — засміявся Ернест.
Докторові Гамерфілду аж дух перейняло; він тільки й спромігся відповісти:
— І найкращі з нас можуть помилятися, молодче, навіть найкращі.
Поведінка Ернестова враз змінилася. Це була вже зовсім інша людина.
— Гаразд, — відповів він, — тоді дозвольте мені почати з того, що всі ви помиляєтесь. Ви нічого, анічогісінько не знаєте про робітничий клас. Ваша соціологія така ж хибна й нічого не варта, як і ваш метод мислення взагалі.
Мене вразило не стільки те, що він сказав, скільки те, як він сказав. Я мимоволі стрепенулася при перших звуках його голосу, що був такий же сміливий, як і його погляд. Щось у мені відгукнулось, мов на поклик сурми. Та й усіх за столом той голос ніби стрепенув, збудив з нуди й дрімоти.
— Чому ж це наш метод мислення такий хибний і нічого не вартий, молодче? — спитав доктор Гамерфілд уже ледь прикро.
— А тому, що ви метафізики. За допомогою метафізики ви можете довести все, що завгодно. А отже, кожен метафізик собі на втіху може довести, що кожен інший метафізик помиляється. Ви анархісти в мисленні; крім того, ви божевільні деміурги. Кожен з вас живе у світі, що його він сам творить із своїх власних фантазій та бажань і що не має нічого спільного з реальністю. Ви не знаєте реального світу, в якому живете, а ваша думка якщо й здатна на щось, то лише на те, щоб бути прикладом розумової аберації.
Ви хочете знати, про що я думав, слухавши ваші балачки? Найдужче ви нагадували мені тих вимерлих середньовічних схоластів, що поважно, з ученим виглядом обмірковували глибокодумне питання про те, скільки янголів може танцювати на вістрі голки. Любі мої панове, ви такі ж далекі від справжнього розумового життя двадцятого сторіччя, як індіянським шаман, що діяв свої закляття у первісному лісі десять тисяч років тому.
Промовляючи, Ернест увесь переймався пристрастю. Його обличчя пашіло, очі блискали вогнем, підборіддя войовниче випиналося наперед. Інакше сперечатися він не вмів. І та манера завжди розбуркувала людей. Він говорив, наче молотом трощив, неодмінно доводячи опонентів до нестями своїми нападками. Так сталося й тоді. Єпіскоп Моргауз весь обернувсь у слух і нахилився вперед. Обличчя доктора Гамерфілда аж горіло з роздратування і гніву. Інші гості теж були роздратовані, хоч дехто ще осміхався іронічно й зверхньо. Мене все те дуже бавило. Озирнувшись на тата, я просто злякалася, що він зараз зарегочеться, — таке задоволення від вибуху цієї людини-бомби, що кинув він у наше коло, видно було на його обличчі.
— Ви висловлюєтесь не досить ясно, — перебив Ернеста доктор Гамерфілд. — Скажіть точніше, що саме ви маєте на увазі, називаючи нас метафізиками?
— Я називаю вас метафізиками, бо ви мислите метафізично, — провадив далі Ернест. — А цей метод мислення протилежний науковому методові. Ваші висновки ніколи не відповідають дійсності. Ви можете довести все, що завгодно, але будь-які двоє з вас не можуть погодитись на одній думці. Кожен з вас звертається тільки до власної свідомості, щоб у ній знайти пояснення себе самого й цілого всесвіту. А пояснювати свідомість свідомістю — це однаково, що піднімати себе самого за волосся.
— Я вас не розумію, — озвався єпіскоп Моргауз, — Мені здається, що всі явища духовного світу метафізичні. Візьмімо, наприклад, найточнішу і найпереконливішу з усіх наук — математику. Адже це — чистісінька метафізика. Так само метафізичні всі розумові процеси вченого-мислителя. Я думаю, що на цьому ви погодитесь зі мною?
— Ви ж самі щойно сказали, що не розумієте мене, — відповів Ернест. — Метафізик мислить дедуктивно, виходячи з власних суб'єктивних даних. Учений мислить індуктивно, виходячи з фактів і досвіду. Шлях думки метафізика — це шлях від теорії до фактів. Шлях ученого — від фактів до теорії. Метафізик пояснює довколишній світ, виходячи з себе самого. Вчений пояснює себе самого, виходячи з довколишнього світу.
— Хвалити бога, ми не вчені,— самовдоволено промовив доктор Гамерфілд.
— Тоді хто ж ви? — обернувся Ернест до нього.
— Філософи.
— Отакої! — засміявся Ернест. — Ви відірвалися від реальної, твердої землі і злетіли в емпіреї на слові, як на повітряній кулі. Будь ласка, спустіться на землю і з'ясуйте мені точно, що саме ви розумієте під філософією.
— Філософія — це… — доктор Гамерфілд застановивсь на мить і відкашлявся, — це щось таке, чого не можна приступно витлумачити нікому, опріч тих умів і темпераментів, що самі є філософічними. Вузький науковець, що встромив носа в пробірку, ніколи не зможе зрозуміти, що таке філософія.
Ернест пустив повз вуха ту шпильку. Його улюблений метод завше був повертати опонентову зброю проти нього самого. Так він зробив і зараз — із щонайприязнішою міною на обличчі.
— В такому разі ви, напевне, зрозумієте визначення філософії, яке дам я. Але перш ніж дати це визначення, я ставлю умовою, що ви або вкажете мені на яку-небудь помилку в ньому, або позбавляєтеся слова і будете метафізично мовчати. Отже, філософія — це найширша з усіх наук. Її метод — такий самий, як і в кожної окремої науки і в усіх наук, разом узятих. Інакше кажучи, це індуктивний метод, за допомогою якого філософія об'єднує всі окремі науки в одну велику науку. Тому філософія — це наука наук, головна наука, коли хочете. Як вам подобається це визначення філософії?
— Похвально, дуже похвально, — промимрив доктор Гамерфілд.
Але Ернест був невблаганний.
— Завважте, — застеріг він, — що моє визначення філософії фатальне для метафізики.