Церкви, обравши менше лихо, схвалили цей маневр. І вперше за багато років скрізь запанувала чудова просторість; до того ж усі почувалися дуже легко, адже найбільші товстуни досягали тільки двохсот грамів ваги.
Але скептики й похмурі пророки бурчали, що це псевдолегкість, і наслідки її будуть фатальні.
На превеликий жаль, лихо загальної тісняви відродилося вже по десяти роках. Провідні генженери-здрібнювачі розуміли, що дальша мікромініатюризація — спосіб ненадійний, позаяк межу для неї становить незмінна структура матерії. Але, потрапивши у безвихідь, зважилися на крок, що був ознакою як рішучості, так і розпачу: друге зменшення в такому самому масштабі, тобто 1:10. Наступне покоління з'їмлян уже мусило користуватися пожежною драбиною, щоб заглянути до прадідівської попільнички, виставленої в історичному музеї.
Та нарешті можна було дихнути на повні груди! Кожна грядка перетворилася на сад, а клумба — на буйні джунглі. Однак тут на голови мікроз'їмлян упали три світових війни: з мухами, комарами й мурахами. Навіть старожитці не пригадували такого лиха, тим більше, що одночасно з нищівними нальотами комарів у тил арміям вдарили таргани, повилазивши з міських підвалів. Їх не лякала навіть танкова броня, адже середній танк важив близько п'яти грамів. Кошмарні комарі, чиї перетинчасті крила були більші від розмаху рук дорослого з'їмлянина, кидалися на перехожих, випиваючи їхню кров і залишаючи на тротуарах зсудомлені трупи; мухи хапали свої жертви огидними клейкими мацаками...
Хоча кумулятивні снаряди та термітні гранати дали зрештою раду найгрубшим хітиновим панцерам, хоча ворог гинув масово, а трофеїв було багато (загиблих жуків перетворювали на ванни, із бабок будували гелікоптери), але вибити ворогів до ноги не вдалося, тому у великому поспіху, зосередивши всі технічні сили, міста понакривали комахостійкими куполами зі скломатеріалу. Як писали хроністи, таким робом відкрите міні-суспільство перетворилося на закрите.
Правда, таргани провадили й далі партизанську війну проти з'їмлян, але тепер місце армії зайняла поліція, а головну роль в обороні відігравали автоматичні пастки та роботи, забезпечені лазерною зброєю. До кінця сторіччя протрималися лише поодинокі поселення під відкритим небом, та й то завдяки протикомариній артилерії зі снарядами, що самонаводилися на комарячий писк. Були спроби приручити деяких комах (об'їжджували ос), але сподіваних результатів це не дало, і тільки стоноги якийсь час використовувались замість поні у дитячих садках. Не будемо зупинятися докладно на деяких побічних вигодах мінімалізації — до них належало, наприклад, полювання на спеціально відгодованих велетенських мишей, що сягали п'ятдесяти грамів ваги. Важко також поділяти ентузіазм прихильників нового виду спорту — деревізму. Підкорення верхівок дерев поза скляними куполами міст приваблювало багатьох сміливців, але смертельний ризик обумовлювали не тільки недосяжна висота будь-якої берези, а й найменший травневий дощик, що міг збити дереволазів з гілки краплею завбільшки з людську голову. Якби навіть удалося винищити геть усіх комах (це була мрія генштабістів), то не змінилося б те становище, на яке всі чомусь заплющували очі, а саме: з'їмляни в нинішньому вигляді нездатні до життя на відкритому просторі, бо найлегший зефір збивав їх з ніг, дощик топив, а пташечка могла задзьобати на місці. Водночас стали повертатися й відомі здавна грізні ознаки перенаселення: скрізь з'являвся натовп, і в серцях знов поселився розпач.
Зрозуміло, про обмеження народжуваності й мови не могло бути: ціною стількох жертв здобуто права й свободи, що такий крах став би ганебним визнанням цілковитої поразки. Тому принаймні з міркувань престижу будь-який інший вихід зі становища вважався за кращий. Вихід запропонувала Лизантійська Академія Наук у формі федераційного проекту. Вироблений Академією маніфест розповсюджували інформаційні агентства усієї З'їмлі. Проект передбачав таку трансформацію спадковості, завдяки якій усі діти наступного покоління могли б з'єднатись у велетенській гармонійній цілості, ідеально подібній до нашого предка — пралюдця, того велетня, чий легендарний, майже двометровий зріст просто неможливо було собі уявити. Зважуючись на цей крок,— стверджувалось у маніфесті,— ми втрачаємо небагато, адже й так уже перетворилися на в'язнів своїх міст, не в спромозі чинити опору ані вітерцю, ані мушці! Живучи у безнадійному й довгому відриві від природи, мусимо замінювати її собі штучною травичкою наших парків. Нас охоплює жах від самого вигляду кротової нори, а вже охопити поглядом так звані гори — це взагалі поза межами нашої уяви! Про гори ми можемо лише читати в старовинних книгах, успадкованих від предків-гігантів.
Отже, федераційний проект воскресить саме таку монументальну постать, причому шляхом об'єднання восьми мільярдів з'їмлян виникне не простий пралюдець, а історично перше створіння, Сполучені Штати Клітин на двох ногах, справжній мастодонт, Державохід, перед яким відкриється увесь простір планети. В її безмежжі він не почуватиметься самотній, оскільки увійде до її пущ не як одна людина, а як багатомільярдне суспільство.
Ідея, висунута лизантійськими академіками, запалила усім серця, тож невдовзі її було схвалено всез'їмлянським плебісцитом. Однак світова історія — не ідилія: виникли неочікувані сутички, а невдовзі — й остання світова війна. Спалахнула вона від того, що кожна з церков прагнула мати у майбутньому державоході окремий орган і голос, тобто ротовий отвір, утворений з конгрегації вірних та духовної ієрархії. Однак це було неможливо, бо від стількох отворів з'явився б якийсь дірчастий ротовик. Після таких доводів непокірне духовенство перейшло до підривної роботи. З'явилися пасквілі, де проектований державохід називався потворною в'язницею на двох ногах, поневолянтом, ходячими галерами, відданими на ласку мізкової еліти, яка буде буквально живитися кров'ю мільйонів громадян. Розповсюджувалися брехливі інсинуації, буцімто всі місця у центрах відчування втіхи вже тихцем розподілено між проектантами та їхніми замовниками. Вся ця підбурювальницька робота не мала б успіху (тим більше, що ботанікам якраз удалося вивести сорти квітів, чиї пахощі мали облагороджувальні властивості, тож їхня поява на ринку коїла громадську свідомість, як олія, пролита на хвилі) — але, на жаль, стали відомі деякі таємні документи проекту. Це були протоколи засідань, на яких відповідальні експерти визнавали, що не всі з'їмляни однаково придатні для зайняття відповідних посад у державоході. Певні регіони, особливо задньо-нижні, призначалися для заселення не досить розвиненими громадянами, тоді як центральна нервова система мала рекрутуватися із заможних громадян Лизантії, як досвідчених у відповідальній діяльності і тим самим призначених для суто розумової праці.
Тож написавши на своїх прапорах антидержавохідні гасла, з криками, що ліпше загинути, аніж перевтілитися в глибини литок чи живота гігантського раба, інсургенти рушили в бій. В загальному хаосі не був почутий голос прибічників "третього шляху". Це були так звані виникалісти. Вони пропонували перетворити геніталії на виникалії, які б у нормальному стані не надавалися до запліднення, але ця здатність виникала б, коли Головний статевий дистрибутор вимикав би імпотенціатор на пульті центральної злягальниці світу — в разі виникнення потреби. Але втрата невелика — все одно цей проект не був би прийнятий.
Війна — точніше, низка локальних, але запеклих сутичок — тривала недовго. Маючи на меті загальне благо і чуючи відповідальність за майбутнє З'їмлі, державоходисти застосували проти невдоволених облагороджувальні гази. Штаб-квартиру повстанців захопили без кровопролиття, засипавши її з повітря оберемками троянд і фіалок з відповідною дією. Виглядало це бомбардування, за свідченням очевидців, просто чудово.
Та коли вже розпочалися приготування до загального злиття, розгорівся новий конфлікт — цього разу серед самих генженерів. А саме, внесено пропозицію про фундаментальну реорганізацію конструкторських бюро: мали виникнути два окремих об'єднання. Першим стала б Адміністрація Асоційованих Мужів (скорочено — АДАМ), другим — Єдність Витончених Авторок (скорочено — ЄВА). Щоб вирішити сировинну проблему, проектанти поділили б населення З'їмлі навпіл. Будь-який інший шлях,— говорили автори пропозиції,— не захистить державоходу від гидкого збочення, яке заплямує чисту ідею. А от коли АДАМ та ЄВА укладуть пакт про ненанапад і дружбу, після чого обидві наддержави заходяться поглиблювати співробітництво на основі рівноправності та невтручання у внутрішні справи, то згодом прийде час і для безпосередніх контактів, чий благотворний взаємовигідний вплив охопить геть усі сфери. Завдяки цьому й пересічні громадяни в ході щоденної торговельної та адміністративної діяльності братимуть участь в цих надзвичайно привабливих стосунках, забезпечених гармонійним співробітництвом відповідних органів.
Проти цього плану одразу ж виступила церква, вбачаючи в ньому небезпеку для священницького целібату, не кажучи вже про те, що не буде жодного служителя культу, який освятив би цей зв'язок.
"Ніякі пакти чи угоди між міністерствами та іншими органами не матимуть сили,— говорилося в заяві ради церков,— позаяк у світлі канонічного права ратифікація міждержавних угод не може прирівнюватися до шлюбного таїнства. Отже, пропонований план є закликом до розпусти, проти чого ми категорично протестуємо". Але шальку терезів перехилив не цей протест, а зовсім інше міркування. Оскільки відбулося б повторне сотворіння світу і все почалося б знову від Адама і Єви, то якнайбільше через кілька тисяч років повернулася б та сама тіснява, викликана перенаселенням З'їмлі, цього разу державоходами. Значить, після нового історичного циклу доведеться знову здійснювати злиття, що пахне безвихіддю для цивілізації. В такому випадку кожен державохід майбутньої епохи складався б з мільйонів клітин-держав. Від такої перспективи затремтіли самі ініціатори й відкликали свою пропозицію.
На периферії суперечок про стать майбутньої держави якийсь мислитель висунув своєрідну космогонічну гіпотезу.