Професор Доньда

Станіслав Лем

Сторінка 4 з 7

Ці податки парламент ухваляв зненацька, після чого наступали конфіскації майна, аукціони, безрезультатні дипломатичні втручання; а коли одна група капіталістів пакувала манатки, завжди знаходилися охочі спробувати щастя в Гурундуваю, де мали бути величезні запаси корисних копалин, зокрема хрому й нікелю, хоч дехто твердив, що з наказу уряду геологічні дані сфальшовано. Гауварі купував у кредит зброю, навіть винищувачі й танки, які потім продавав Ламблії за готівку. Зі Старшим Братом Вічності жартувати не рекомендувалось: коли настала велика посуха, він дав рівні шанси християнському богу і найстаршому духові шаманів Сінему Турмуту. Коли протягом трьох тижнів дощі так і не випали, Гауварі стратив шаманів, а місіонерів вигнав усіх до одного.

Прочитавши як керівництво до дії біографії Наполеона, Чінгісхана та інших державних мужів, він заохочував підвладних до грабування, аби лиш у великому масштабі. Так. урядовий квартал звели з матеріалів, украдених міністерством будівництва в міністерства судноплавства, яке з цих будматеріалів збиралося спорудити пристань на Бамбезі. Капітал для будівництва залізниці вкрали в міністерстві кокосового експорту, крадіжками нагромадилися також фонди для будівництва приміщень суду й поліції... Поступово крадіжки та привласнення дали добрі результати. Гауварі, який носив уже ймення Батька Вічності, особисто звершив урочисте відкриття Корупційного банку, де кожний (аби тільки солідний) підприємець міг одержати довгострокову позичку на хабарі, якщо дирекція мала певність, що його справа співпадає з державними інтересами.

Завдяки Мвахі ми з професором влаштувалися якнайчудовіше. Поштовий інспектор приносив нам кобр з посилок, що опозиція надсилала сановникам, а інспекторова жінка коптила їх у кокосовому димі. Хліб привозив нам автобус французьких авіаліній. Подорожні, ознайомлені зі станом речей, знали, що на автобус нема чого чекати, а неознайомлені, посидівши на валізах, ставали ознайомленими. Молока та сиру мали ми донесхочу завдяки телеграфістам, які взамін вимагали дистильовану воду з нашої лабораторії. Довго я ламав голову, навіщо їм та вода, аж виявилося, що потрібні їм були блакитні пластикові пляшки, в які розливали самогон, фабрикований у міському комітеті боротьби з алкоголізмом. Отож у нас не було ніякої потреби ходити по магазинах, що було дуже вигідно, бо в Лумілі я ніколи не бачив відчиненого магазину: на дверях завжди висіли картки "прийом амулетів", "пішла до шамана" і т. п. В установах було нам спочатку важкувато, бо службовці не звертають щонайменшої уваги на відвідувачів. Згідно з тубільним звичаєм, бюро — це місце світських розваг, азартних ігор і, зокрема, сватання. Загальні веселощі гасить іноді тільки наліт поліції, яка ув'язнює всіх без слідства чи допитів: правосуддя виходить з принципу, що винні й так усі, а розслідувати, хто в чому винний — шкода праці. Суд засідає лише в надзвичайних випадках. Після нашого прибуття розкрилася афера з казанами. Гаумарі, кузен Батька Вічності, придбав у Швеції для парламенту замість кондиціонерів казани центрального опалення. Треба додати, що в Лумілі температура не падає нижче 25°С. Гаумарі силкувався примусити метеорологічний інститут змінити шкалу температур, це виправдало б купівлю; парламент засідав з ранку до ночі, йшлося-бо про його інтереси. Було створено також слідчу комісію, головою якої став Мнумну. як подейкувано, суперник Батька Вічності. Почалися чвари, звичайні танці в перервах між засіданнями перетворились на воєнні, лави опозиції покрилися блакитною татуїровкою. Аж раптом Мнумну зник. Були три версії: одні казали, що його з'їла правляча верхівка, другі — що втік разом з казанами, треті — що сам себе з'їв. Мвахі вважав, що останню версію розпускає сам Гаумарі. Від Мвахі я почув також загадкові слова (щоправда, після дюжини жбанів міцно сферментованої ківу-ківи): "Коли смачно виглядаєш, краще не прогулюватися увечері по парку". Можливо, це був тільки жарт.

Кафедра сварнетики відкрила Доньді нові перспективи діяльності в Лумілі. Мушу додати, що транспортна комісія парламенту вирішила купити ліцензію на родинний вертоліт "Белл-94", оскільки підрахунки показали, що гелікоптеризація країни обійдеться дешевше від будівництва шляхів. Столиця, правда, має автостраду, але тільки шістдесятиметрову, та й то лиш для військових парадів. Вістка про придбання ліцензії викликала паніку серед населення; кожен розумів; що свато-блатоманії як основі індустріалізації надходить кінець. Вертоліт складається з тридцяти дев'яти тисяч деталей, потребує бензину й п'яти видів мастил; отже, ніхто не міг би всього цього собі забезпечити, навіть якби до кінця днів своїх плодив самих дочок. Добре знаю, що так і було б, бо коли у мене обірвався ланцюг велосипеда, я мусив найняти мисливця упіймати молодого ревуна, шкірою якого покрили там-там для Гіїну, директора телеграфу, за що той послав телеграму зі співчуттям Уміамі, у начальника якого (начальник був у відрядженні) помер у джунглях дідусь. Уміамі був уже через Метарере посвоячений з армійським інтендантом і тому мав доступ до складу велосипедів, на яких у той час пересувалися збройні сили країни. Безумовно, з вертольотом справа виглядала б куди гірше. На щастя, Європа, вічне джерело нововведень, запропонувала груповий позашлюбний секс. Те, що в Старому світі становило пустопорожню забаву для збоченців, в умовах молодої країни допомогло задовольняти елементарні життєві потреби. Побоювання професора, що задля добра науки нам доведеться відмовитися від холостякування, виявилися даремними. Кафедра працювала цілком нормально, хоча додаткові обов'язки, які для нормальної її роботи нам довелося взяти на себе, добряче висотували сили.

Професор ознайомив мене зі своїм проектом запрограмувати в комп'ютері всі закляття. чаклування, чорнокнижні замовляння, інкантації та шаманські чари, які створило людство. Я не бачив у цьому ніякого сенсу, та Доньда був непохитний. Усю цю силу даних міг помістити лише найновіший люменічний комп'ютер ІБМ, який коштував одинадцять мільйонів доларів.

Я не вірив, що ми одержимо такий величезний кредит, тим більше, що міністр фінансів відмовив асигнувати інститутові сварнетики сорок три долари на придбання туалетного паперу, але професор вірив у свою зірку. В подробиці тої кампанії він мене не втаємничував, та я й так бачив, як він крутився та старався. Церемоніальне витатуювавшись, у нараменній пов'язці з мавп'ячої шкіри (візитна одежа в найвибраніших колах Луміли), вечорами він ішов невідомо куди, виписував з Європи якісь таємничі пакунки (при падінні з одного пакунка пролунав марш Мендельсона), нишпорив по антикварних куховарських книгах, вишукуючи рецепти, виносив з лабораторії скляні радіатори дистиляторів. вирізував жіночі фотографії з "Плейбоя" та "Уї", оправляв якісь картини, яких нікому не показував. Доручив, нарешті, директору урядової лікарні докторові Альфвену пустити собі кров. і я сам бачив, як професор обгортав пляшечку фольгою. По тому Доньда раптом змив з обличчя мазі та фарби, спалив рештки "Плейбоїв" і чотири дні флегматичне пихкав люлькою на веранді. А на п'ятий день нам подзвонив Уабамоту, директор департаменту інвестицій. Наказ на купівлю комп'ютера був підписаний. Я не хотів вірити своїм вухам. У відповідь на мої запитання професор тільки блідо посміхався.

Програмування магії тривало два роки з гаком. Були в нас труднощі як по суті справи, так і побічні. Був, наприклад, клопіт з перекладом заклять індіанців. записаних вузликовими письменами "кіпу", а також зі сніжно-льодяними закляттями курильських та ескімоських племен. Два програмісти захворіли від перевтоми, викликаної позанауковими справами (вважаю, що таки позанауковими, бо груповий секс досяг піку моди), але пішли чутки, що це справа рук шаманського підпілля, занепокоєного гегемонією Доньди на ниві віковічних чарівницьких таїнств. На додачу група прогресивної молоді в знак протесту підклала під інститут бомбу. На щастя, вибухом рознесло лише клозети в одному крилі будинку, їх так і не відремонтували, бо порожні кокоси, які, за ідеєю якогось сміливого раціоналізатора, мали правити за поплавки еврік, весь час тонули. Я умовляв професора вжити свій великий вплив, щоб встановити нові деталі, та він відповів, що тільки велика мета виправдовує клопітливі засоби.

Мешканці нашого кварталу кілька разів влаштовували антидоньдівські демонстрації. Вони, видно, боялися, що комп'ютер викличе лавину чарів на університет, а тим самим і на них, бо чари можуть виявитися невлучними. Тоді професор наказав оточити будинок високим парканом, на якому власноручно намалював тотемні знаки для захисту від пристріту. Огорожа коштувала, як пам'ятаю, чотири бочки самогону.

Поступово ми нагромадили в пам'яті комп'ютера чотириста дев'яносто мільярдів магічних бітів, що в сварнетичному перерахунку становило двадцять терагігамагем. Виконуючи вісімнадцять мільйонів операцій за секунду, машина працювала три місяці без перерви. Присутній при пуску представник "Інтернейшнл бізнес машінз" інженер Джефріз вважав Доньду і всіх нас не сповна розуму. Одне тільки те, що Доньда поставив блоки пам'яті на суперчутливі терези, виписані в Швейцарії, спровокувало Джефріза на вульгарні жартики за спиною професора.

Програмісти ходили темніші ночі, бо після стількох місяців роботи комп'ютер не зачарував ані мурашки. А Доньда жив у безнастанній напрузі, не відповідав на питання, зате кожного дня ходив перевіряти вигляд графіка ваги блоків на рулонній стрічці паперу. Перо, ясна річ. креслило пряму лінію. Вона свідчила, що комп'ютер не важчає — втім, з якого дива йому важчати? Наприкінці останнього місяця професор почав впадати в депресію, тепер він уже по три-чотири рази на день ходив до лабораторії, не відповідав на телефонні дзвінки і не читав нагромадженої кореспонденції. Аж дванадцятого вересня, коли я саме зібрався лягати спати, в мою кімнату вбіг блідий і схвильований професор.

— Збулося! — крикнув він з порога. — Тепер це вже певна річ. Поза всяким сумнівом!

Признаюся, тоді я злякався, чи не з'їхав він часом з глузду, надто дивно усміхався професор.

— Збулося! — вигукнув він ще кілька разів.

— Що збулося? — спитав я нарешті.

1 2 3 4 5 6 7