16] Мій сину, між скелястих цих основ, —
17] Почав він мову, — містяться три кола,
18] Що вужчають, біжучи стрімголов.
19] Юрба проклята повнить їх довкола, —
20] Скажу, щоб далі ти лиш додивлявсь,
21] Яка покара вдачу їх зборола.
22] Злий вчинок приводом неправді ставсь,
23] Огидний небу; той несправедливий,
24] Хто до насильства та оман вдававсь.
25] Самим лиш людям злий обман властивий
26] І тим бридкіший Богу, тож для них
27] У нижчих колах мук добір жахливий.
28] У першім — тьма насильників лихих;
29] Трьом смугам віддане воно суміжним,
30] Троїстий-бо природою цей гріх:
31] Чинити Богові, собі чи ближнім
32] Насильство можуть, їм та їх речам,
33] Як взнаєш, стежачи за думки стрижнем.
34] Насильній смерті й ранам ближній сам
35] Підпасти може, а маєтки в нього —
36] Руйнації, пожежам, грабежам.
37] Отож розбійник, ласий до чужого,
38] Людиновбивця і брудний палій —
39] Всі в першій смузі покарання злого.
40] Собі й маєткам лиха заподій
41] І в другу смугу муки йди терпіти,
42] Карайся у провині там своїй
43] Із тим, хто жити не схотів на світі,
44] Добро гайнує, програш покрива
45] І плаче там, де слід було б радіти.
46] А ці насильства — кривда Божества:
47] Його відкинення, хула кричуща,
49] Тому-то смуга познача найвужча
50] Тавром своїм Каорсу і Содом
51] І всіх, кому мерзенна сила суща.
52] Обман, що честь гидує ним, як злом,
53] Можливий і до тих, хто йме нам віру,
54] Й до тих, які не вірять нам цілком.
55] А ще є способи вбивати щиру
56] Любов природну, вдавшись до мерзот.
57] Тож в другім колі мучать совість хиру
58] Святош, що наживалися стокрот
59] З підробок та шахрайства, симонії,
60] Хабарництва та інших ще підлот.
61] Любов обманом нищать лиходії
62] Й ту, що природній додає добро
63] І зроджує довірливі надії.
64] Найменше з кіл є в той же час ядро
65] Для всесвіту й престол для пана Діте,
66] Там зрадників шматується нутро".
67] І я: "Учителю, твоє розвите
68] Пояснення висвітлює мені
69] Цю прірву і населення в ній скрите.
70] Але скажи: ті, хто вищить в багні,
71] Хто в вихрі мчить, хто мерзне в зливі з тучі,
72] Хто лається у марній метушні, —
73] Чом обминули місто це палюче
74] Раз Божий гнів над ними розітнувсь?
75] І чом караються так нестерпуче?"
76] І він мені: "Чого це так схибнувсь
77] Твій, — мовив, — розум, може, понеслися
78] Кудись думки й на інше він звернувсь?
79] Згадай-но краще, з пам'яттю зберися,
80] Що в "Етиці" твоїй було в рядку
82] Нездержливість, злобливість та ярку
83] Тваринність? Ще нездержливість на кару
84] Заслужує порівняно легку.
85] Розглянь-но істину цю, повну чару,
86] І пригадай, — це саме призвело
87] Ті грішні душі до важкого вдару, —
88] Збагнеш, чом віковічне їх житло
89] Не тут і чом на кару без докорів
90] їх Боже правосуддя прирекло".
91] "О сонце, лікарю коротких зорів,
92] Ти словом так вщасливлюєш мене,
93] Що всю науку радо б я оспорив,
94] Назад вернись, хай вузол розітне, —
95] Сказав я, — мисль твоя, чому насподі
96] Карається лихварство навісне?"
97] "У філософському, — він мовив, — зводі
98] Одне із місць пояснення дає,
99] Що основним початком у природі
100] Премудрість і мистецтво Божі є;
101] Коли ж ти іншим віддасись наукам,
102] Розгорнеш вчення "Фізики" своє,
103] То взнаєш, що природним всім спонукам
104] Мистецтво, ніби учень, вслід іде, —
105] Отож воно є наче Божим внуком.
106] Ти маєш знати, що Мойсей веде
107] У книзі "Битія", що Бог не всує
108] їм двом довірив людство молоде.
109] А в лихваря щось інше за мету є,
110] Йде манівцями, крізь чагар та хмиз,
111] Мистецтвом і природою гордує.
112] Та час вже лаштуватись нам униз,
113] Пливуть до обрію небесні Риби,
114] Наблизився до Кавру сяйний Віз
115] І видно шлях, що йде в камінні глиби".
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
1] Місця, де йшли ми з горем та печаллю,
2] Були такі похмурі та страшні,
3] Аж зір від них ми відвернули з жалю.
4] На Тренто схожі ці місця сумні,
5] Де берег Адіче колись порвали
6] Чи труси, чи пересуви земні.
7] Від самого шпиля сповзли завали
8] В рівнину, і немає стежки вниз
9] Тому, хто вийде на високі скали, —
10] Такий був спуск до царства муки й сліз.
11] Вгорі ж, де ледве можна розміститься,
12] Розлігся звір і всього себе гриз,
13] Неначе той, хто до нестями злиться,
14] Ненатлий звір, який знеславив Кріт;
15] Від лжекорови він лиш міг вродиться.
16] Мудрець йому: "Гадаєш, знов привіт
17] Тобі прислали скорені Афіни,
18] А вождь їх смерть приносить до воріт?
19] Та геть, тварюко! Цей не взяв єдиний
20] Мотка в твоєї мудрої сестри,
21] А йде, щоб бачить ваших мук картини!"
22] Як бик, упавши в час кривавий гри
23] Від вдалого удару, не крутився,
24] А здригував ногами до пори, —
25] Отак від люті й Мінотавр звалився.
26] Вожай гукнув мені: "Униз біжім,
27] Аж поки він ще не переказився".
28] І схилом поспішили ми крутим,
29] А камінь сипався, немов нестямки,
30] З-під ніг моїх під тягарем новим.
31] Замисливсь я, й сказав він: "На уламки
32] Милуєшся ти величезних гір,
33] Де я лишив це чудище без тямки?
34] Як того разу бачив їх мій зір
35] І страх вони породжували в мене,
36] То їх не руйнував ще владний вир.
37] Та перед тим, як в огненій геєні
38] Той походжав, хто вивів багатьох
39] Із тих, що вили, в Діте полонені,
40] Одразу трусонувся хмурий льох,
41] І я подумав, що з жари здригнувся
42] Усесвіт і зчинивсь переполох,
43] Що, мабуть, світ на хаос обернувся:
44] У ту хвилину цей важкий стрімчак
45] Із місця давнього свого й схитнувся.
46] Але зверни свій зір на діл: отак
47] Вирує у крові потік вогненний
48] Насильникам, що жерли неборак.
49] О жадібність сліпа, о гнів страшенний,
50] Що нас веде в короткому житті
51] І вік в крові терзає нескінченний!
52] Я бачив рів: краї його круті
53] Суціль усю долину оточили", —
54] Про це повів учитель мій в путі,
55] Навкруг центаври бігали щосили
56] Й ті самі луки на боках у них,
57] Що й на землі в мисливстві їм служили.
58] З'явились ми, і стук копит утих,
59] А троє ухопили стріли в руки
60] І до тятив приклали їх тугих.
61] Один гукнув здаля: "Які це муки
62] Чекають вас, що ви згори йдете?
63] Кажіть, не руштесь, бо ми спустим луки!"
64] Мій вчитель мовив: "Відповідь на те
65] Дамо Хіронові, ти ж — неотеса,
66] Й тобі на лихо запал твій росте. —
67] Торкнув мене й додав: — Ти бачиш Несса,
68] Який красуню Деяніру звів
69] І загубив, убитий, Геркулеса.
70] Середній, що одне плече підвів, —
71] Великий то Хірон, пестун Ахілла,
72] А третій — Фол, якого знищив гнів.
73] Вздовж рову біга їх велика сила,
74] Стріляючи усіх, хто виплива
75] Над рівень, що їм доля ухвалила".
76] Ми підійшли, привітні шлем слова...
77] Кошлатою зарослий бородою,
78] Кінцем стріли Хірон ледь розсува
79] Вусища над великою губою
80] Та до своїх: "Глядіть-но, камінець
81] Він ідучи ворушить під собою!
82] Такого не вчинив би жоден мрець".
83] Торкнув його мій вождь у груди голі,
84] Де з чоловіком злився жеребець,
85] І мовив: "Він живий. З святої волі
86] Показую йому цей темний діл —
87] Це неминучість, а не примха долі.
88] Та, що мені дала новий уділ,
89] Співати перервала "Алілуйя".
90] Він не харциз, я ж дух без грішних діл.
91] Та ради цнот, що ради них терплю я
92] Цей дикий шлях, багнище це руде,
93] Нам дай когось ти із своїх, молю я,
94] Щоб указав він місце нам тверде
95] Та й переніс своїм хребтом широким.
96] Бо він не дух, повітрям він не йде".
97] Хірон праворуч повернувся боком
98] І мовив Нессові: "Ти — провідник,
99] А стріне хтось, обороняйся скоком".
100] Повів він берегом одної з рік,
101] Де вир кипів клекочучої крові
102] І звідки чувся відчайдушний крик.
103] Я бачив тут занурених по брови.
104] І мовив Несе: "Тут кожен з них — тиран,
105] Ковтать майно і кров чужу готовий.
106] Тут ті, хто злочином сквернив свій стан.
107] Тут Александр і Діонісій лютий,
108] Сицилії жорстокосердий пан.
109] Той, з чорним чубом, пишний та надутий,
110] То Адзоліно, а білявий цей —
111] Обіццо д'Есте, вмерлий без покути:
112] Нешлюбний син послав у край смертей".
113] Звернувсь до вчителя я, й той промовив:
114] "Тут перший він, я другий, я з гостей".
115] А там центавр нам стежку приготовив
116] До тих, хто аж по шию увійшов
117] В найгарячіший із пекучих сховів.
118] На когось показав: "Він проколов
119] Те серце у пречистій Божій длані,
120] Що на далекій Темзі точить кров".
121] Я бачив далі в річці полум'яній
122] Чи голови, чи тіні до пупка,
123] І деякі були мені ще й знані.
124] Все більш і більш мілішала ріка
125] І покривала вже самі лиш ноги.
126] І перейшли ми на той бік струмка.
127] "В малій частині нашої дороги
128] Все вищав рівень кров'яного дна, —
129] Сказав центавр, — тож ясно, схил пологий
130] Вниз піде річкою, поки вона
131] Не зіллється із тим потоком саме,
132] Де для тиранів кара є одна.
133] Киплять на муки віддані судами —
134] Аттіла, найстрашніший бич землі,
135] І Секст, і Пірр; спливаючи сльозами,
136] Ридають у вируючій імлі
137] Ріньєр Корнето і Ріньєр да Пацці,
138] Що на шляхах точили війні злі".
139] І він помчав назад, до служби й праці.
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
1] Не перебравсь центавр ще через річку,
2] Як ми потрапили у ліс такий,
3] Що годі в нім шукати стежки стрічку.
4] Не свіжість крон — сухих прутів пучки,
5] Не рівне віття — стовбур вузлуватий,
6] Не плід рясний — отруйні шпичаки.
7] Не мешкає там дикий звір кошлатий,
8] Що радо кублиться в таких місцях,
9] Як до Корнето з Чечіни ліс клятий.
10] Там гнізда гарпій в тінявих кущах,
11] З Строфад прогнали гарпії троянців,
12] Навіявши на них пророцтвом жах.
13] В них крила, лик дівочий без рум'янців,
14] Великі, вкриті пір'ям животи, —
15] Весь вигляд їх, немов у тих поганців.
16] І добрий вчитель: "Будем звідси йти
17] У другій смузі по трудній стежині, —
18] Звернувсь до мене, — де пробудеш ти,
19] Поки опинишся в страшній пустині.
20] Тож треба, щоб ти добре роздививсь
21] І довіряв мені, як і донині".
22] Я чув, як лемент навкруги зчинивсь.
23] Але ж ніщо ніде не появлялось,
24] І, здивувавшись з того, я спинивсь.
25] Мені здалось, що вчителю здавалось,
26] Немов мені здається, що це крик
27] У стовпищі, яке в лісу ховалось.
28] І він мені сказав: "Придерж язик!
29] Ти краще кущ візьми і без принуки
30] Зламай галузку й подивись на сік".
31] Тоді простяг я перед себе руки,
32] І відломилась гілочка якась, —
33] Кущ заволав: "Чом завдаєш ти муки?"
34] І темна кров із зламу полилась,
35] А кущ той знову: "Що це за розбої?
36] Звідкіль така жорстокість узялась?
37] Були ми люди, нині в сухостої,
38] А ти явив би більшу доброту
39] І більший жаль і до змії простої".
40] Мов зламану зелену гілку ту
41] Охоплює вогонь з одного краю,
42] А другий плаче, мокрий, як в сльоту,
43] Та суміш мови й темного ручаю
44] Ішла із гілки, я й її впустив,
45] Мов той, хто повен жаху та відчаю.
46] "Щоб вірив він, що вздрить одне із див, —
47] Сказав мій вчитель, — душе потерпілий.
48] Я в вірші про це диво говорив.
49] Звестись на тебе руки б не посміли;
50] Та неймовірним був мені той збіг,
51] Його підбив на вчинок я немилий.
52] Скажи йому, ким був ти, щоб він міг
53] Розмаяти твоєї слави стяги,
54] Як знову стане на земний поріг".
55] І кущ: "Ця мова будить пломінь спраги,
56] Що тут не скажеш сам собі "мовчи".
57] Отож я попрошу у вас уваги.
58] Я той, хто мав обидва ті ключі
59] До серця Федеріго, й їх обачно
60] Всував і висував, не дзвенячи.
61] Його довіру я сприймав подячно
62] Й почесну службу завжди ніс як слід,
63] Сон і життя віддавши їй нелячно.
64] Блудниця-заздрість, що заради бід
65] До Цезаря в чертоги зачастила,
66] Мор для народів, для палаців стид,
67] Серця всіх проти мене підпалила,
68] Й підпалені підпал моїй судьбі
69] Вчинили в Августа, й судьба згоріла.
70] Душа моя, полишена в ганьбі,
71] Надумалась ганьбу помстити тлінням, —
72] Всім правий, я неправим став собі.
73] Але клянусь новим своїм корінням,
74] Я й раз не зрадив за багато літ
75] Державця з праведним його правлінням.
76] Хай той із вас, хто прийде знов у світ,
77] Поверне врешті честь мені здорову,
78] Бо заздрощів її притиснув гніт".
79] Мить почекавши: "Він закінчив мову, —
80] Сказав мені поет.