Одне слово, "ковчег" мало чим відрізнявся від сучасних плоскодонних барок, що плавають на каналах, хоч був грубіше змайстрований, мав більшу ширину, а обшиті корою стіни та дах свідчили про напівдике життя його мешканців. І все-таки вимагався неабиякий хист, щоб збудувати це судно, порівняно легке й досить поворотке при його місткості. Каюта була розгороджена на дві кімнати. Одна правила за вітальню, і в ній же спав батько, в другій жили дочки. Немудре начиння стояло в кухні, яка містилася на кормі просто неба; слід нагадати, що "ковчег" був виключно літнім житлом.
Легко зрозуміти, чому Непосида назвав це місце "засідкою". Як уже згадувалося, майже скрізь понад озером та річкою з високих, стрімких берегів над водою звисали низькорослі дерева та буйні кущі. Подекуди вони просто лягали на воду, закриваючи її на тридцять, а то й сорок футів. Там, де береги здіймалися кручами, було глибоко, і Гаттер без особливих зусиль загнав свій "ковчег" в одну з таких схованок, де й заякорив його, певний у безпечності обраного місця; в становищі Гаттера ця осторога була не зайва. Коли судно опинилося під захистком дерев та кущів, досить було прив'язати дві-три каменюки до кінців гілок, щоб примусити їх глибоко зануритися в річку. Кілька зрубаних і вміло прилаштованих кущів довершили справу. Як уже бачив читач, маскування вийшло таке вдале, що ввело в оману навіть людей, які звикли до лісового життя і які саме в цей час розшукували сховане судно.
Тільки-но човник зайшов у просвіт між гіллям, залишений для входу, Непосида перескочив через борт і за мить уже весело й трохи ущипливо розмовляв з Джудіт, очевидно, забувши про все на світі. Зовсім інакше повівся Звіробій. Він зайшов у "ковчег" повільною і обережною ходою, уважно й допитливо оглядаючи судно. Щоправда, він кинув на Джудіт захоплений погляд, вражений її сліпучою і своєрідною вродою, та навіть ця врода ні на мить не послабила його цікавості до житла Гаттерів. Крок за кроком він вивчав цю дивовижну споруду, обмацуючи скріпи та з'єднання, знайомлячись із засобами оборони і взагалі не обминаючи жодної дрібниці, цікавої для людини, що постійно має дбати про свою безпеку. Не лишив він без уваги й самої схованки. Юнак придивлявся до неї вельми ретельно, раз у раз щось схвально бурмочучи. Прикордонні звичаї дозволяють людині почуватися дуже вільно, а тому, оглянувши кімнати, як він це зробив раніше в "замкові", Звіробій відчинив двері й ступив на протилежний кінець баржі. Тут він побачив другу сестру, що сиділа під листяним шатром і була зайнята якимсь нехитрим рукоділлям.
Кінчивши на цьому знайомство з "ковчегом", Звіробій опустив на підлогу приклад свого карабіна й, зіпершись обома руками на дуло, задивився на дівчину з такою цікавістю, якої не змогла викликати в нього навіть надзвичайна врода її сестри. Із слів Непосиди він зробив висновок, що в Гетті розуму менше, ніж випадає звичайно людині, а виховання серед індіянів навчило його особливо лагідно поводитися з тими, кого покривдила доля. До того ж у зовнішності Гетті Гаттер не було нічого неприємного, що часто відштовхує всіх від душевнохворих. Власне, божевільною дівчину не можна було назвати. Її розум був слабкий лише тим, що втратив хитрість та нещирість, властиві більшості нормальних людей, але зберіг простодушність і любов до правди. Мало хто знав цю дівчину, але всі, хто її бачив і хто розумівся на таких речах, часто помічали, що її уявлення про справедливість були сливе інстинктивні, а відраза до всього поганого визначала головну рису її вдачі, ніби огортаючи дівчину атмосферою найчистішої моральності. Ця особливість нерідко зустрічається в людей, що їх вважають слабоумними.
На виду Гетті була також мила і через велику схожість здавалася копією своєї сестри, тільки пом'якшеною і скромнішою. Зовнішнього блиску, властивого Джудіт, в неї не було, зате спокійний, тихий, майже святий вираз її лагідного обличчя прихиляв до неї кожного спостерігача, і рідко хто, подивившись на дівчину, не переймався щирим і глибоким співчуттям. Обличчя в Гетті було бліде; немудра уява не породжувала в її голові думок та жадань, від яких могли б зарум'яніти її щоки; доброчесність була настільки притаманна Гетті, що вона мовби підносила дівчину над усіма людськими слабостями. Природа й умови життя зробили з неї простодушне, наївне й довірливе створіння, а провидіння захистило її від зла ореолом морального світла, як кажуть, "одвело злі вітри од стриженого ягняти".
— Ви Гетті Гаттер? — мовив Звіробій, як ото звертаються з запитаннями до самого себе, і з його голосі було стільки доброти та привітності, що це, безперечно, не могло не викликати довіри дівчини. — Гаррі Непосида розповідав мені про вас, і я знаю, що ви зовсім дитя.
— Еге, я Гетті Гаттер, — відказала дівчина низьким, але приємним голосом, який природа й виховання вберегли від вульгарності.— Я Гетті, сестра Джудіт Гаттер і менша дочка Томаса Гаттера.
— Тоді я знаю вашу історію, бо Гаррі Непосида багато розказував про вас, а він мастак поговорити, коли є слухачі. Ви весь час живете на озері, Гетті?
— Звичайно. Мама померла, тато пішов до своїх пасток, а Джудіт і я сидимо вдома. А вас як звати?
— Легше про це запитати, дівчино, ніж мені відповісти на таке запитання. Я ще такий молодий, а вже переносив імен більше за деяких найзнаменитіших вождів у Америці.
— Але ж ви не кидаєте одне ім'я, перш ніж чесно заслужите інше?
— Сподіваюсь, що ні, дівчино, сподіваюсь, що ні. Мої імена були цілком заслужені. Гадаю, що й те, яке я ношу зараз, удержиться недовго, бо делавари рідко коли дають людині постійне прізвисько, а то все на час, поки трапиться нагода показати себе на раді або на стежці війни. Мені такої нагоди ще не траплялось. По-перше, я не народився червоношкірим, а тому не маю права брати участі в їхніх радах, і водночас я надто скромна особа, щоб зі мною радилися знатні люди мого кольору шкіри. По-друге, зараз оце почалася перша в моєму житті війна, але досі ще жоден ворог не вдерся в Колонію так далеко, щоб його могла дістати рука, навіть довша за мою.
— Скажіть мені ваші імена, — вела далі Гетті, простодушно дивлячись на нього, — і, може, я скажу, що ви за людина.
— Не заперечую, це можливо, хоча далеко не завжди. Люди часто помиляються, визначаючи вдачу своїх ближніх, і дають їм імена, яких ті зовсім не заслуговують. Ви можете переконатися в цьому, взявши імена мінгів, які їхньою мовою означають те саме, що й імена делаварів, — принаймні так мені казали, бо сам я мало знаю про це плем'я, — але якщо вірити чуткам, дехто не може назвати мінгів чесними, справедливими людьми. Через те я не надаю великого значення іменам.
— Скажіть мені всі ваші імена, — серйозно повторила дівчина, бо розум її був надто простий, щоб відокремлювати речі від їхніх назв, й імена мали для неї велику вагу. — Я хочу знати, що про вас думати.
— Гаразд, ви почуєте всі мої імена. Передусім я християнин і від народження білий, як і ви. Отож мої батьки дали мені ім'я, що переходить від батька до сина, як частка спадку. Мого батька звали Бампо; ясна річ, так назвали й мене, а коли хрестили, нарекли Натаніелем, або Нетті, як найчастіше мене всі кличуть…
— Так-так, Нетті й Гетті! — квапливо перебила його дівчина й, знову одірвавшись од шитва, усміхнулась до нього. — Ви Нетті, а я Гетті, хоч ви Бампо, а я Гаттер. Бампо трішечки гірше, ніж Гаттер, правда?
— Ну, як на кого. Бампо звучить не дуже величаво, я згоден, та все-таки чимало людей прожили своє життя з цим іменем. А втім, я носив його не дуже довго; делавари скоро помітили, чи, може, їм тільки здалося, що я не вмію казати неправди, і вони прозвали мене спочатку Прямий Язик…
— Це гарне ім'я, — перебила його Гетті серйозно й упевнено. — А ви кажете, що імена нічого не значать!
— Такого я не кажу, бо, мабуть, справді заслужив це прізвисько, і неправда гірше уживається зо мною, ніж з деким. Та трохи згодом делавари завважили, що в мене моторні ноги, й перехрестили мене на Голуба, бо, як ви знаєте, в голуба прудкі крила і літає він завжди прямо-прямісінько.
— Яке красиве ім'я! — вигукнула Гетті.— Голуби — гарненькі пташки!
— Переважна більшість істот, що їх сотворив бог, гарні по-своєму, добра дівчино, хоч люди часто калічать їх, примушуючи змінювати свою природу й вигляд. Зважаючи на те, яким я був гінцем і як розбирався у нечітких слідах, мене, нарешті, почали браги на полювання, вирішивши, що я спритніший і швидше розшукую дичину, ніж більшість хлопчаків. Тоді мене прозвали Клаповухим, бо, як вони казали, я маю собаче чуття.
— Це не так гарно, — відповіла Гетті.— Гадаю, ви недовго носили це ім'я?
— Тільки до того часу, поки стягся грошима на карабін, — відповів юнак, і крізь його звичайний спокій та витриманість прозирнула деяка гордість. — Тоді побачили, що я можу забезпечувати вігвам дичиною. Згодом я дістав ім'я Звіробій, яке ношу й досі, хоч воно дуже буденно звучить для тих, хто зважає, що доблесніше здобути скальп ближнього, ніж оленячі роги.
— Ну, Звіробою, я до них не належу, — відповіла Гетті просто. — Джудіт любить солдатів, і червоні мундири, і пишні китиці, а для мене все те ніщо. Вона каже, що офіцери шляхетні, веселі та люб'язні, а я вся тремчу, коли дивлюся на них, бо їхнє ремество — вбивати собі подібних. Ваше заняття мені більше до душі, а ваше останнє ім'я просто чудове, багато краще, ніж Нетті Бампо.
— Так, як ви мислите, Гетті, для вас цілком природно, й нічого іншого я не чекав.
Кажуть, ваша сестра вродлива, надзвичайно вродлива для простої смертної, а краса завжди шукає, щоб нею захоплювались.
— Невже ви ніколи не бачили Джудіт? — спитала дівчина з раптовою серйозністю. — Якщо ні, негайно йдіть і подивіться на неї. Навіть Гаррі Непосида не такий гарний з себе. Хоч він мужчина, а вона жінка.
Звіробій з жалем подивився на дівчину. ЇЇ бліде личко трохи зарожевіло, а очі, звичайно такі лагідні та ясні, заблищали, виказуючи затаєне почуття.
— Ох, Гаррі Непосида! — пробурмотів він сам до себе, прямуючи через каюту на протилежний кінець "ковчега". — Ось що значить зовнішній лоск та добре почеплений язик. Неважко помітити, куди прихиляється серденько цього нещасного створіння, хоч як би там велося з твоєю Джудіт.
Тут залицяння Непосиди, кокетування його коханої, роздуми Звіробоя та тихі мрії Гетті зненацька урвала поява човника, в якому власник "ковчега" проплив вузьким проходом між кущами, що правив за своєрідний рів на підступах до його житла.