Тринадцять загадкових випадків

Агата Крісті

Сторінка 3 з 40

Можливо, вони уклали між собою певну угоду фінансового характеру. Він міг відчувати, що на нього впаде підозра, а вона, уявляючи своє злиденне майбутнє, могла погодитись розповісти вигадану історію про те, як випила відвар із кукурудзяного борошна, в обмін на істотну суму грошей, що її він пообіцяв виплатити їй приватно. Якщо справді все відбулося так, то їхні дії були незаконними. Я сказав би, вкрай незаконними.

— Я не згоден із вами всіма, — сказав Реймонд. — Ви всі забули про один фактор, котрий має велику вагу в цій справі. Про дочку лікаря. Зараз я викладу вам свою версію справи. Консервований омар був сумнівної свіжості. Він міг пояснити симптоми отруєння. Послали по лікаря. Він бачить, що місіс Джонс, котра з'їла більшу порцію омара, ніж інші, дуже страждає, і посилає, як ви вже сказали нам, по пігулки опію. Він не йде сам додому, а посилає туди когось. Хто має передати посланцю пігулки опію? Звісно ж, його донька.

Радше за все, вона завжди розпоряджається його ліками й готує їх для нього. Вона закохана в Джонса, і в цю мить усі притаманні її природі погані інстинкти пробуджуються, і вона усвідомлює, що має у своїх руках певний засіб здобути для нього свободу. У пігулках, які вона йому передає, міститься чистий білий миш'як. Така моя версія.

— А тепер, містере Генрі, розкажіть нам, як усе було насправді, — сказала Джойс із очевидним нетерпінням у голосі.

— Одну хвилину, — заперечив сер Генрі. — Міс Марпл іще не висловила своєї думки.

Міс Марпл сумно похитала головою.

— Ой, лишенько мені! — сказала вона. — Я пропустила ще одну петлю. Мене так зацікавила ця історія! Сумна подія, дуже сумна подія. Вона нагадала мені про старого містера Гарґрейвза, котрий жив на горі. Його дружина ні про що не здогадувалася, доки він не помер і не заповів усі свої гроші іншій жінці, з якою, як з'ясувалося, жив і від котрої мав п'ятьох дітей. Протягом певного часу вона була їхньою домашньою служницею. Така приємна дівчина, любила казати місіс Гарґрейвз, на неї завжди можна було покластися в тому, що вона сумлінно перестелить їхні постелі, — крім п'ятниць, звичайно. І виявляється, старий Гарґрейвз утримував цю особу, купивши для неї будинок у сусідньому місті, хоч і далі виконував обов'язки церковного старости й щонеділі обходив парафіян із тарілкою.

— Моя люба тітонько Джейн, — сказав Реймонд із деяким нетерпінням у голосі. — Який стосунок може мати до нашої справи Гарґрейвз, якого давно вже нема на світі?

— Ця історія відразу ж нагадала мені про нього, — сказала міс Марпл. — Адже факти такі схожі, хіба ні? Сподіваюся, бідолашна дівчина вже зізналась, і саме тому вам усе стало відомо, Генрі.

— Яка дівчина? — запитав Реймонд. — Моя люба тітонько, про кого ви говорите?

— Про ту бідолашну дівчину, Ґледіс Лінч, — а про кого ж іще? — що була в такому розпачі та в сльозах, коли лікар її розпитував, та і як могла вона не впасти в розпач, сердешна дитина. Сподіваюся, того мерзотника Джонса повісять за те, що він зробив бідолашну дівчину вбивцею. Либонь, і її повісять, сердешну.

— Мені здається, міс Марпл, що ви трохи хибно зрозуміли… — почав містер Петерік.

Але міс Марпл уперто похитала головою й подивилася через усю кімнату на сера Генрі.

— Правильно я вгадала чи ні? Справа здається мені геть очевидною. Сотні й тисячі — і трайфл; одне слово, тут усе перед вами, як на долоні, і помилитися просто неможливо.

— А до чого тут трайфл і сотні й тисячі? — вигукнув Реймонд.

Тітка обернулася до нього.

— Кухарки майже завжди посипають трайфл дрібним кольоровим цукровим горошком, що його ми зазвичай називаємо "сотнями-й-тисячами", мій любий небоже, — сказала вона. — І коли я почула, що їм було подано на вечерю трайфл і що чоловік писав комусь про сотні й тисячі, я, природно, пов'язала ці два факти між собою. Саме там і був миш'як — у сотнях і тисячах. Він залишив його дівчині й написав їй, щоб вона притрусила ним трайфл.

— Але так не могло бути, — швидко сказала Джойс. — Адже всі вони їли трайфл.

— Ой ні, — сказала міс Марпл. — Компаньйонка була на голодній дієті, ви пам'ятаєте. Ви ніколи б не стали їсти щось подібне до трайфлу, якби були на голодній дієті. А щодо самого Джонса, то, думаю, він просто зішкріб сотні-й-тисячі зі своєї порції й залишив їх десь на краю тарілки. То був надзвичайно розумний задум, але й надзвичайно підлий.

Усі погляди прикипіли до сера Генрі.

— Можна тільки дивом дивуватися, — повільно проказав він, — але міс Марпл відразу розгадала, як усе насправді було. Джонс завів Ґледіс Лінч у халепу, як то кажуть. Вона була майже в розпачі. Він задумав прибрати дружину зі своєї дороги й пообіцяв Ґледіс, що одружиться з нею, коли його дружина помре. Відповідно обробив сотні-й-тисячі й дав їй разом з інструкціями, як їх використати. Ґледіс Лінч померла тиждень тому. Дитина в неї народилася мертвою, і Джонс покинув її, знайшовши собі іншу жінку. Перед смертю вона в усьому зізналась.

На кілька хвилин запала мовчанка, а тоді Реймонд промовив:

— Правду кажучи, тітко Джейн, ви мене здивували. Не можу збагнути, як вам пощастило так відразу знайти правильне розв'язання проблеми. Мені ніколи й на думку не спало б запідозрити дівчину-служницю, котра виконує свої скромні обов'язки на кухні.

— Нічого дивного, любий небоже, — сказала міс Марпл, — адже ти не знаєш життя так добре, як його знаю я. Мені чудово відомо, чого можна сподіватися від чоловіків, схожих на того Джонса — брутальних і схильних до втіхи. Як тільки я почула, що в домі була вродлива молода дівчина, зрозуміла відразу: він не міг її оминути. Такі історії завжди призводять до великого лиха, і говорити про це не вельми приємно. Ви собі уявити не можете, як була приголомшена місіс Гарґрейвз і як довго про це базікали в усьому селі.

Розділ другий

ПОГАНСЬКА СВЯТИНЯ ACTAPTИ

— А тепер, докторе Пендер, що захочете розповісти ви?

Старий священик лагідно всміхнувся.

— Моє життя минало в спокійних місцях, — сказав він. — Дуже мало прикметних подій перетинали мені шлях. Проте якось, іще зовсім замолоду, я пережив одну дивну й трагічну пригоду.

— Справді? — заохочувально кинула Джойс Лампрієр.

— Я ніколи не міг про це забути, — провадив священик. — Ця пригода справила на мене тоді надзвичайно глибоке враження, і навіть тепер, варто мені трохи напружити пам'ять, я знову зазнаю почуття благоговійного жаху, що охопило мене тієї жахливої миті, коли людина була вражена смертю, яка вдарила її невідомо як і з'явилася невідомо звідки.

— Ви вселяєте мені забобонний жах, Пендере, — поскаржився сер Генрі.

— Я сам тоді пережив забобонний жах, як ви це назвали, — відповів старий священик. — Відтоді я ніколи не сміюся з тих людей, котрі вживають слово "атмосфера". Така річ існує. Існують певні місця, настільки насичені й просякнуті духом добра чи зла, що це відчуваєш відразу.

— Будинок, який називають "Модрини", — то дуже нещасливе місце, — докинула міс Марпл. — Старий містер Смайзерс утратив усі свої гроші й мусив його покинути, потім у ньому оселився Джонні Карлслейк, і Джонні Карслейк упав зі сходів і зламав собі ногу, а місіс Карслейк довелося поїхати на південь Франції лікувати здоров'я, а тепер той дім купили Бердени, і я чула, бідолашний містер Берден мусив лягти на операцію майже відразу по тому.

— Існує надто багато забобонів, пов'язаних із такими подіями, — сказав містер Петерік. — Ці ідіотські чутки, що їх поширюють безвідповідальні особи, завдають великої шкоди нерухомості.

— Я знав одного або двох привидів, наділених досить могутніми м'язами, — зауважив сер Генрі, засміявшись тихо.

— Гадаю, — сказав Реймонд, — нам слід дозволити містерові Пендеру продовжити свою розповідь.

Джойс підвелась і вимкнула обидві лампочки, залишивши кімнату тьмяно освітленою лише полум'ям з каміна.

— Нам потрібна відповідна атмосфера, — сказала вона. — А тепер розповідайте далі.

Доктор Пендер посміхнувся до неї і, відхилившись назад на стільці та знявши пенсне, почав свою розповідь голосом, якому спогади надавали особливої лагідності:

— Я не знаю, чи бодай комусь із вас доводилося чути про плато Дартмур. Місце, про яке я розповідаю, розташоване на краю того плато. То був прегарний маєток, хоча, виставлений на продаж, не міг знайти покупця протягом кількох років. Там було, либонь, дуже вітряно взимку, але краєвиди звідти відкривалися чудові, і сам маєток був наділений певними надзвичайно цікавими та своєрідними властивостями. Зрештою, його купив чоловік на ім'я Гейдон, сер Річард Гейдон. Я знав його ще тоді, коли ми навчалися з ним у коледжі, і хоч на кілька років я втратив його з очей, проте узи давньої дружби, які нас поєднували, збереглись, і я з великою приємністю зустрів його запрошення приїхати до Тихого Гаю, як називався нещодавно куплений ним маєток.

Людей, що їх я застав у тому домі, було не так багато. Сам Річард Гейдон і його брат у перших Еліот Гейдон. Леді Менерінґ зі своєю блідою, нічим не прикметною дочкою на ім'я Віолетта. Капітан Роджерс і його дружина, великі шанувальники їзди верхи, обвітрені на всіх вітрах, котрі не знали в житті іншої радості, крім коней та ловів. Були там також молодий доктор Саймондс і міс Даяна Ешлі. Я трохи чув про цю останню. Її портрет з'являвся дуже часто у світських газетах, і вона вважалась однією з найвідоміших красунь сезону. Її зовнішність і справді могла вразити кого завгодно. Вона була темноволоса й висока, з чудовою шкірою кремового кольору з блідим відтінком, а примружені, дещо скошені чорні очі надавали їй дивного й екзотичного азіатського вигляду. Вона мала також чудовий голос, глибокий і дзвінкий.

Я відразу побачив, що мій друг Річард Гейдон від неї в захваті, і здогадався, що всі інші гості, яких він запросив до себе, мали правити їй за тло. Щодо її почуттів, то я не був такий упевнений. Вона була надто примхливою у своїх уподобаннях. Одного дня вона розмовляла лише з Річардом і не помічала нікого іншого, а наступного дня вже віддавала очевидну перевагу його кузенові, Еліоту, і, здавалося, майже не помічала, що така особа, як Річард, узагалі існує, а потім знову починала дарувати найзнадливіші усмішки тихому й сором'язливому докторові Саймондсу.

Наступного ранку після мого приїзду наш господар показав нам свій маєток та його околиці.

1 2 3 4 5 6 7