Тоді Каа рушив уперед, охоплений жагою вбивства. Сила удава – у страшному ударі головою, що посилюється вагою всього тіла. Уявіть собі спис або таран чи молот вагою в півтонни, скерований холодним розумом, що живе в його руків'ї, і ви зможете уявити, яким був Каа в бою. Удав завдовжки в чотири п'ять футів може збити з ніг людину, якщо вдарить її головою у груди, а Каа, як ви знаєте, мав у довжину цілих тридцять футів. Перший удар, спрямований у юрмисько мавп, які оточили Балу, був завданий безгучно, із закритою пащею, і цього удару виявилося досить. Мавпи кинулися навтіки з вереском:
– Каа! Це Каа! Тікайте! Тікайте!
Не одне покоління мавп зростало у страху перед Каа, нічним злодієм, про якого вони чули оповіді від старших; усі знали, що він прослизає у гущавині дерев так само нечутно, як росте мох, і може схопити найсильнішу з мавп; усі знали, що старий Каа вміє прикинутися трухлявим корчем і найрозумніші з мавп нічого не помітять, аж поки цей корч їх не схопить. Мавпи боялися Каа понад усе на світі, бо ніхто з них не знав меж його сили, не смів поглянути йому в очі і не вийшов живим з його обіймів. І тому, тремтячи від жаху, вони розсипалися хто куди, полізли на стіни та дахи будинків, і Балу зітхнув з полегкістю. У нього була густіша шерсть, ніж у Багіри, і все ж таки він добряче постраждав у бою. І тоді Каа розкрив пащу і просичав лише одне довге слово, і мавпи, навіть далеко в лісі, що поспішали до Холодного Барлогу, вклякли на місці й затряслись так, що гілля під ними зігнулося і затріщало. Мавпи на стінах і дахах будинків замовкли, у місті стало тихо, і Мауглі почув, як Багіра, вибравшись зі ставка, струшує з себе воду. Потім знову зчинився галас. Мавпи полізли догори по стінах, повисли на шиях здоровезних кам'яних ідолів і верещали, стрибаючи на зубчастих мурах, а Мауглі, пританцьовуючи на місці, притулився оком до отвору в стіні альтанки і закричав по совиному на знак зневаги та глуму.
– Тепер лишилося витягти малого з пастки! – ледве дихаючи, мовила Багіра. – І тікаймо звідси, поки вони не напали знову!
– Вони не рушать з місця без мого наказу С с стійте на міс сці! – просичав Каа, і знову стало тихо. – Я не зміг прийти раніше, Сестро, хоч і почув, як ти мене кличеш, – сказав він Багірі.
– Я… мабуть, кликала тебе в запалі бою, – відповіла Багіра. – Балу, ти поранений?
– Просто дивно, як вони не розірвали мене на сотню маленьких клаптів, – сказав Балу, неквапно обтрушуючи лапи. – Ой! Як болить! Каа, ми завдячуємо тобі життям, Багіра і я…
– Пусте. А де ж ваш малюк?
– Тут, у пастці! Я не можу вилізти! – крикнув Мауглі.
У нього над головою було кругле склепіння даху, проламане посередині.
– Заберіть його звідси! Він тупцяє, як павич Мор! Він розчавить наших дітей! – прошипіли кобри внизу.
– Еге! – засміявся Каа. – Він усюди має друзів, цей малий. Відійди геть, людська дитино, а ви, Отруйний Народе, ховайтеся! Зараз я провалю стіну.
Каа примірявся і побачив чорну щілину в мармуровому різьбленні стіни; тоді він разів зо два відштовхнувся головою, потім звівся футів на шість угору – і щосили ударив головою півдюжини разів поспіль. Мармурове плетиво тріснуло і розсипалося на порох, і Мауглі вискочив у провалля, стрибнув на землю між Багірою і Балу і обхопив обох за шию.
– Ти не поранений? – спитав Балу і лагідно пригорнув його.
– Мене скривдили, я голодний і весь у синцях. Ой, як вони побили вас, друзі мої! Ви ж усі в крові!
– Не тільки ми, – відповіла Багіра, облизуючись, і подивилася на тіла мертвих мавп, що лежали на терасі і навколо ставка.
– Це все пусте, це дрібниці, адже ти живий і здоровий, моя гордість, найкраще з жабенят! – пробурчав Балу.
– Про це ми ще поговоримо, – мовила Багіра холодно, що не дуже сподобалося Мауглі. – Тут Каа, якому ми з Балу завдячуємо перемогою, а ти – життям. Подякуй йому, як годиться за нашим звичаєм, Мауглі.
Мауглі озирнувся і побачив, що над ним гойдається голова велетенського удава.
– Оце така ваша людинка? – мовив Каа. – Шкіра в нього дуже гладенька, і він схожий на Бандар логів. Дивись, малюче, щоб я не сплутав тебе з мавпою якось уночі, коли поміняю шкіру.
– Ми з тобою однієї крові, ти і я, – відповів Мауглі. – Сьогодні ти подарував мені життя, Каа. Моя здобич буде твоєю, коли ти зголоднієш!
– Дякую, Малий Брате, – сказав Каа, усміхнувшись самими очима. – А що може вбити такий хоробрий мисливець? Ти дозволиш супроводжувати тебе на полюванні?
– Сам я ще не вбиваю, я ще малий, та вмію заганяти кіз для тих, кому вони потрібні. Коли зголоднієш, приходь до мене і побачиш, чи це правда. Руки в мене спритні, – він простягнув їх уперед, – і якщо ти втрапиш у пастку, я зможу віддячити і тобі, і Багірі, і Балу. Доброго полювання вам усім, мої вчителі!
– Гарно сказано! – пробурмотів Балу, бо Мауглі дякував як належить.
Удав поклав голову на плече Мауглі.
– Хоробре серце, та й мова чемна, – сказав він. – З тебе вийде гарний мисливець. А тепер іди звідси разом зі своїми друзями. Іди спати, бо місяць скоро сховається, і тобі не слід бачити те, що буде далі.
Місяць сідав за пагорбами, і ряди мавп, що трусилися з жаху, тулячись до стін і мурів, були схожі на дірчасту розкуйовджену бахрому. Балу пішов до ставка напитись, а Багіра почала облизувати свою шерсть. І тоді Каа виповз на середину тераси, розкрив пащу, клацнувши зубами, і всі мавпи звернули очі на нього.
– Місяць сідає, – сказав він. – Чи вам досить світла, чи все ви бачите?
Під стінами прокотився стогін, мов тяжкий подих вітру у верховітті:
– Ми все бачимо, Каа!
– Гаразд! Тоді почнемо танок Каа – Танок Голоду. Сидіть тихо і дивіться!
Він разів зо три згорнувся у велике подвійне і потрійне кільце, хитаючи головою справа наліво. Потім почав вигинатися на місці, звиваючи своє тіло у петлі, вісімки і плавні, розпливчасті трикутники, що оберталися на квадрати й п'ятибічні фігури, і згортався у клубок, не спиняючись, проте без поспіху, і ні на мить не припиняв своєї тихої гудливої пісні. Темрява все густішала, і врешті решт уже не видно було, як згортається й випростується Каа, було тільки чутно, як шурхотить його шкіра.
Балу і Багіра наче скам'яніли, нашорошились і тихо гарчали, а Мауглі зачудовано дивився на Каа.
– Бандар логи, – пролунав нарешті голос удава, – можете ви ворухнути рукою чи ногою без мого наказу? Кажіть.
– Без твого наказу ми не можемо ворухнути ні рукою, ні ногою, Каа!
– Гаразд! Підійдіть на крок до мене!
Мавпи безвільно посунули наперед, і Балу з Багірою мимохіть зробили те саме укупі.
– Ближче! – просичав Каа.
Мавпи знову ступили вперед.
Мауглі поклав руки на плечі Багіри і Балу, і обоє здригнулися, наче прокинувшись.
– Не прибирай руки, – прошепотіла Багіра, – а то я зараз… ох, піду до Каа!
– Це ж просто старий Каа вигинається в пилюці, – сказав Мауглі. – Ходімо звідси.
І всі троє прослизнули крізь провалля в стіні й подалися у джунглі.
– Ху у! – зітхнув старий Балу, коли вони знов опинилися в лісі. – Більше ніколи не проситиму допомоги в Каа! – І він знову здригнувся всім тілом.
– Каа знає більше, ніж ми, – усе ще тремтіла Багіра. – Ще мить, і я б посунула просто до нього в пащеку.
– Дехто втрапить туди раніше, ніж зійде місяць, – сказав Балу. – Каа матиме добру поживу.
– Що ж усе це значить? – спитав Мауглі, бо він ніколи не чув про зміїні чари. – Я бачив просто велику змію, яка не знати чого метлялася по землі, аж поки стемніло. І ніс у Каа був розбитий. Ха ха!
– Мауглі, – суворо мовила Багіра, – він розбив ніс заради тебе, так само як мої вуха, боки й лапи, і плечі і шия Балу були підставлені заради тебе. Ще багато днів Балу і Багірі буде важко полювати.
– То пусте, – сказав Балу. – Головне – що малий знову з нами!
– Так, але ми за це дорого заплатили: ми поранені, згаяли чимало часу, пропустили полювання. Ми заплатили не тільки власною шкурою – у мене вся спина вискубана! – але й честю. Не забувай, мені – чорній пантері – довелося кликати на допомогу Каа, і ми з Балу очманіли, мов дурні дітлахи, побачивши Танок Голоду. І все через те, що ти знався з Бандар логами!
– Це правда, усе правда, – сказав Мауглі засмучено. – Я повівся кепсько, і мені дуже соромно.
– Мф ф! Що сказано в Законі Джунглів, Балу?
Балу аж ніяк не бажав нових неприємностей для Мауглі, але Закон – то річ серйозна, і він пробурчав:
– Каяття не знімає покари. Тільки пам'ятай, Багіро, він ще малий!
– Про це я не забуду! Але він накоїв дурниць, і його треба скарати. Що ти на це скажеш, Мауглі?
– Нічого! Я завинив. А ви обоє поранені. Це буде справедливо.
Багіра дала йому з півдюжини стусанів – на думку пантери, зовсім легеньких (бо вони б не розбудили її власне дитинча), але для семирічного хлопця то була тяжка покара, якої будь хто був би радий спекатися. Коли все скінчилося, Мауглі чхнув і, не сказавши й слова, звівся на ноги.
– А тепер, – сказала Багіра, – сідай мені на спину, Малий Брате, і ми рушимо додому.
Одна з переваг Закону Джунглів – це те, що після покарання минають усі чвари. Згодом уже ніхто ні на кого не ображається.
Мауглі поклав голову на спину Багіри і заснув так міцно, що не прокинувся навіть тоді, коли його опустили на землю в рідній печері.
Пісня Бандар логів
Гей, помчимо від землі аж до неба!
Місяць нам світить, а сонця й не треба!
Видно нам все, як удень, серед ночі.
Дурень, хто з нами водитись не хоче!
Сила та спритність яка в наших рук,
Хвіст виграє, мов натягнутий лук!
Знайте, життя – то забава проста
В того, хто має чіпкого хвоста!
Знаємо ми сто одну мудру річ.
Скільки ми робимо діла за ніч!
Разом ідуть в нас і діло, і слово.
Ми не мудруємо: раз – і готово!
Кожен із нас – то великий мудрець:
Тільки подумав – і справі кінець!
Знайте, життя – то забава проста
В того, хто має чіпкого хвоста!
Досить нам вчути півслова, півзвуку –
Ми їх собі беремо за науку.
Птах заспіває, кажан запищить –
Ми їхню мову вчимо в одну мить!
Хоч по тигрячому, хоч по людському –
Всюди говоримо ми, як удома!
Знайте, життя – то забава проста
В того, хто має чіпкого хвоста!
Ми найкращі в цьому світі,
Ми мчимо у верховітті,
І ніхто не спинить наш веселий біг.
Хай усі сміються з нас,
Та заждіть, настане час –
І в джунглях ми прославимось навік!
"Тигр, тигр!"
– Що ти вполював, розкажи мені, друже?
– Всю ніч пильнував, та щастило не дуже.
– То здобич і в тебе тікає, бува?
– Ще й досі у джунглях блукає жива.
– О славний мисливцю, та де ж твоя сила?
– Із кров'ю покинула зранене тіло.
– А зараз куди поспішаєш ти, брате?
– У рідну печеру, щоб там помирати.
Після бою на Скелі Ради Мауглі покинув вовче лігво і спустився вниз, до зораних полів, де жили люди, проте й там не лишився – джунглі були надто близько, а він знав, що після Ради матиме там багато ворогів.