Бо порівняльна таблиця стане безглуздою.
— Дякувати Богові.
— Щоби розробити нові бійцівські кімнати й перевірити їх, знадобляться місяці, а то й роки.
— Саме тому я звертаюся зараз до вас. Приступайте до праці. Будьте винахідливі, продумайте найвигадливіше нагромадження, несподіване й нечесне розташування зірок, яке лишень можна уявити. Врахуйте варіанти, як оминути правила. Скажімо, пізнє сповіщення, нерівні сили. Потім перевірте, що найважче, а що найлегше. Нам потрібен інтелектуальний прорив. Ми ж прагнемо сприяти розумовому розвитку.
— Коли ви плануєте зробити його командиром? Років у вісім?
— Звісно, ні. Поки він навіть не зібрав власної армії.
— Ви її так само комплектуєте?
— Надто близько до гри, Андерсон. Не забувайте, це — навчальна вправа.
— А також статус, особистість, мета, ім'я. Усе, що робить цих дітей тими, хто вони є, виходить із цієї гри. Якщо комусь стане відомо, що грою можна маніпулювати, штучно її ускладнювати і навіть обманути її, школу можуть закрити. І я не перебільшую.
— Мені це відомо.
— Тому я сподіваюся, цей Ендер Віггін дійсно обраний, інакше ви остаточно переборете ефективність нашого тренувального методу для багатьох прийдешніх поколінь.
— Якщо Ендер не обранець, якщо пік його військової геніальності не збіжиться з прибуттям нашого флоту у світи, звідки походять жучари, тоді взагалі байдуже, чим є або не є наш тренувальний метод.
— Пробачте, полковнику Графф, але я мушу звітувати про ваші накази й про свою власну думку стосовно їхніх наслідків Стратегові й Гегемону.
— Чому не нашому любому Полемарху? Ні для кого не секрет, що він вас слухається.
— Майоре Андерсон, до чого така ворожість? Я ж думав, що ми друзі.
— Так і є. Гадаю, ви не помиляєтеся щодо Ендера. Просто я не вірю, що ви одноосібно маєте вирішувати долю світу.
— Я навіть не думаю, що маю вирішувати долю Ендера Віггіна.
— То ви не заперечуєте, якщо я прозвітую?
— Звісно заперечую, йолопе. Такі речі мусять вирішувати тямущі люди, а не перелякані політики, які отримали посаду, бо мають політичні права в країні, звідки походять.
— Ви розумієте, чому я це роблю?
— Бо ви — недалекоглядна дрібна бюрократична істота, яка думає, як прикритися на випадок халепи. Але в цьому разі ми підемо на поживу жучарам. Повірте мені, Андерсон, не доводьте це до гегемонії. Мені й без них важко.
— Це нечесно? Щось проти вас? Ви можете зробити це з Ендером, але не здатні самі, правильно?
— Ендер Віггін удесятеро сильніший і розумніший за мене. Те, що я роблю з ним, пробудить його геніальність. Якби я сам мусів це пройти, то мене просто розчавило б. Майоре Андерсон, я в курсі, що підриваю гру, та знаю, що ви любите її дужче, ніж будь-хто з хлопців, які грають. Можете мене зненавидіти, але не намагайтеся зупинити.
— Я залишаю за собою право спілкуватися з Гегемоном і Стратегом будь-коли. А зараз робіть, що бажаєте.
— Красненько вам дякую.
— Ендере Віггін, дурнику, що веде за собою стрій, яке щастя, що ти з нами. — Командир Армії Щурів незграбно лежав на нижній койці, прикрившись лише своїм ноутбуком. — 3 тобою не програє жодна армія.
Хлопці, що стояли поблизу, захихотіли.
Більш опозиційних армій, ніж Щури й Саламандри, годі й уявити. В кімнаті було галасливо, панували безлад і сум'яття. Після Бонзо Ендер гадав, що відсутність дисципліни сприйметься ним на ура. Натомість відчув, що очікує порядку й тиші, цей безлад йому лише заважав.
— У нас усе нормально, Ендере-Бендере. Я — супер-пупер єврей Розик-Носик, а ти так, непорозуміння якесь. Не забувай.
Відколи Міжнародний флот було створено, військовим керівником завше призначали єврея. Існувала легенда, що єврейські генерали ніколи не програють війни. Досі це було правдою. Саме через це кожен єврейський хлопчик у Бійцівській школі марив стати Стратегом, і на нього з самого початку покладали такі надії. Однак це також викликало образи. Армію Щурів часто називали Єврейським загоном, частково як пародію на загін Мазера Ракхема. Багато хто любив згадувати, що під час Другого вторгнення навіть американський єврей, як президент, був Гегемоном альянсу, ізраїльський єврей був Стратегом усього захисту Міжнародного флоту, а російський єврей — Полемархом флоту, саме загін нікому не відомого Мазера Ракхема, двічі судимого військовим трибуналом, наполовину маорі з Нової Зеландії, розбив і остаточно знищив флот жучар у битві в околицях Сатурна.
Казали, що якби Мазер Ракхем міг урятувати світ, то яка різниця, єврей він чи ні.
Проте різниця таки була, і Розик-Носик про це знав. Він висміював себе задля того, аби попередити смішні коментарі антисемітів, однак мусив упевнитись, що всі знають, ким він є. Усі, кого він перемагав у битві, ставали, хоч і на певний час, нетерпимими до євреїв. Армія його займала друге місце, та мітила на перше.
— Я тебе взяв, аби не думали, ніби я виграю лише через те, що маю купу суперових бійців. Хочу, щоби знали, що навіть із таким дурнем, як ти, я можу перемогти. У нас тут три правила: робити, що кажу, і не дзюрити у ліжко.
Ендер кивнув. Він знав, що Розик чекає запитання про третє правило. То ж він запитав:
— Це й було три? У нас із математикою зовсім погано.
Послання було більш ніж зрозумілим. Виграш важливіший за все.
— Віггін, твої практичні заняття з малими недоумками закінчилися. Ясно? Тепер ти в армії великих хлопців. Відправляю тебе до взводу Дінка Мікера. Від сьогодні він — твій бог.
— А хто тоді ти?
— Я — офіцер, який Бога найняв, — вишкірився Розик. — І ще одне. Тобі заборонено користуватися ноутом, доки не заморозиш двох ворожих бійців протягом однієї битви. Цей наказ за межею самооборони. Я чув, що ти геніальний програміст. Не хочу, щоби ти заліз у мій комп.
Присутні вибухнули сміхом. Ендеру знадобилася мить, аби зрозуміти його причину. Розик запрограмував свій стіл на показ, а заразом і анімацію, більших, ніж у реальному житті, чоловічих геніталій, які качалися туди-сюди, коли Розик тримав стіл на голих колінах. "Отакому командиру Бонзо мене віддав, — подумав Ендер. — Як може вигравати битви людина, яка так проводить час?"
Дінк Мікер був у ігровій кімнаті. Він не грав, просто сидів і спостерігав.
— Мене направили до тебе, — сказав Ендер. — Я Ендер Віггін.
— Знаю, — відповів Мікер.
— Я у твоєму взводі.
— Знаю, — повторив Мікер.
— У мене мало досвіду.
Дінк глянув на нього.
— Віггін, мені відомо все. Навіщо, ти думаєш, я просив Розика дістати тебе для мене?
Його не спихнули, а обрали. За нього просили. Мікер хотів його собі.
— Навіщо? — здивувався Ендер.
— Я спостерігав за твоєю практикою з набору. Ти подаєш надію. Бонзо тупий, і я хочу, щоби ти тренувався краще, ніж Петра може це організувати. Вона лише стріляти вміє.
— Цього теж мушу навчитися.
— Ти й досі рухаєшся, наче штанці боїшся намочити.
— То навчи мене.
— То вчись.
— Я не хочу припиняти практичні заняття у вільний час.
— Ти й не мусиш.
— Розик-Носик так хоче.
— Він не може тебе зупинити. І не може, до речі, заборонити користуватися комп'ютером.
— Я вважав, що командир здатен наказати будь-що.
— Він може наказати Місяцю посиніти, але цього не станеться. Слухай, Ендере, командири можуть мати над тобою влади стільки, скільки ти їм сам дозволяєш. Що більше ти підкоряєшся, то більше вони тобою керують.
— Що їх зупинить від нанесення мені шкоди? — Ендер згадав напад Бонзо.
— Здається, саме для цього ти й брав уроки персонального захисту.
— Ти спостерігав за мною, хіба ні?
Дінк змовчав.
— Я не хочу, щоби Розик на мене розлютився. Я прагну бути частиною битви. Набридло вже просиджувати до кінця.
— Твої рейтинги підуть донизу.
Цього разу Ендер не відповів.
— Ендере, поки ти зі мною, ти — частина битви.
Незабаром Ендер зрозумів чому. Дінк тренував свій взвод незалежно від Армії Щурів, жваво й дисципліновано. Ніколи не консультувався з Розиком, зрідка проводив загальні маневри армії. Скидалося на те, що Розик командував однією армією, а Дінк — другою, тільки набагато меншою, яким інколи випадало практикуватися одночасно в спільній бійцівській кімнаті.
Перше заняття Дінк розпочав, попросивши Ендера показати нападальну позицію вперед ногами. Іншим хлопцям це не сподобалося.
— Як можна атакувати, лежачи на спині? — питали вони.
На подив Ендера, Дінк не виправив їх, не сказав: ви не атакуєте на спині, а робите випад униз. Дінк бачив, що зробив Ендер, проте не зрозумів напрямку. Ендер швидко збагнув, що, незважаючи на те, що Дінк був надзвичайно вправним, спрямованість в утриманні орієнтації на гравітацію коридору замість того, щоби вважати ворожі ворота такими, що розташовані внизу, значно обмежувала його мислення.
Вони тренувалися атакувати зірку, якою володів ворог. До Ендерового методу вони завжди починали стоячки, виставляючи тіла, наче мішені. І навіть тепер солдати досягали зірки й нападали на ворога лише з одного боку.
— Нагору, — кричав Дінк.
І вони дерлися.
Варто зауважити, що він повторював вправу й кричав:
— Знову, догори дригом.
Однак через зосередженість на гравітації, якої не існувало, після закінчення маневру хлопці були незграбні, наче їм паморочилось у голові.
Усі ненавиділи атаку ногами вперед. Дінк наполягав на її використанні. У результаті хлопці зненавиділи Ендера.
— Нас обов'язково має вчити битися новачок? — бурчав один із них, упевнившись, що Ендер чує.
— Так, — відповідав Дінк.
Усі продовжували тренування.
І таки навчилися. Працюючи невеликими загонами, вони зрозуміли, наскільки важче ворогові влучити в того, хто атакував "ногами вперед". Щойно впевнившись у цьому, вони відпрацьовували маневри набагато охочіше.
Одного вечора Ендер уперше прийшов на практичні заняття після цілого дня роботи. Він був утомлений.
— Тепер ти в справжній армії, — сказав Алай, — і не мусиш із нами тренуватися.
— Від вас я можу навчитися тому, про що ніхто не знає, — відповів Ендер.
— Дінк Мікер — найкращий. Я чув, ти під його керівництвом.
— Тоді до роботи. Я покажу вам, чого сьогодні в нього навчився.
Ендер показав Алаю й іншим вправу, яка вимотала його. Однак він додав свого у зразок, змусив хлопців маневрувати з однією нерухомою ногою, з обома відразу або використовуючи замороженого хлопця як важіль для зміни напрямку.
Посеред заняття Ендер помітив Дінка й Петру.