Братерство крові сильніше за братерство роду.
Надрізаючи пальці, всі дружинники спускали кров у срібну чашу, точили не щадячи. З повної чаші Всеслав помазав губи, груди, руки і ноги Перуну. Решту злив у полум'я вугілля. Запах особливого гару вражав і запам'ятовувався назавжди. Так вознісся дух нерозривного зв'язку дружини.
В слободі воєвода жив у своїй, воєводській хаті. Вона такої ж величини, як і інші, в яких можуть розміститися і тридцять, і сорок слобожан. Всеславове ложе було поблизу дверей. Поряд — скриня з запасним княжим вбранням, зброєю. Вся решта місця зайнята слобідським запасом. Тут і зброя, яку, щоб добре зберігалася, змащують жиром, тут і одяг. Щоб міль і тля не попсували сорочки, штани, шуби, плащі, чоботи, запас перебирають, провітрюють під наглядом самого воєводи.
А вогнища в княжій хаті зовсім нема. Зими на Рось-ріці не люті, а спати під шкурою солодко в будь-який мороз. Всеслав і взимку ходить з розхристаними грудьми.
Воєвода не бував дома з дня хозарського побоїща. Невдовзі після обряду Всеслав загнуздав коня і поскакав провести ніч у роді, під батьківським дахом.
Дрібно вистукували копита на ошалівці мосту через рів. Всеслав підняв коня через оринки, що закривали в'їзд від бродячої худобини. На скаку він сплигнув біля своїх воріт, вмить відхилив тяжку браму. Дружина вибігла назустріч. Всеслав мовчки кинув жінці кінець повода.
Краса розродилася, привела на світ хлопчика, як і передбачила Анея-відунка.
Батько оглянув немовля. Двотижневий хлопчик сердито кричав у грубих руках — наче має бути дужий хлопак.
Зовні шанобливо вислухав Всеслав довгу розповідь Го-робія про Анею і неслухняного Ратибора, думаючи: "Іч, балакуча старість: де треба слів п'ять, тратить десятки..."
Ніч Всеслав спав на лаві, оберігаючи дружину, стомлену недавніми пологами. А Краса, марно прождавши мужа в подружній постелі, заснула в злих сльозах. Проливалися вони нишком — жінка соромилася чоловіка, тестя, домашніх. Прокинувшись під ранок, Краса знову чекала, та знову марно.
Надворі Краса гнівно дивилася вслід чоловікові. Якби погляди були як стріли, йому б не вижити. Всеслав, як на те, їхав ступою і не озирнувся жодного разу.
В незасохлому серці старого Горобія зродилася нова ласка, і він цілий день хвалив за кожну дрібничку вродливу невістку. І справді, Краса, відійшовши від пологів, на диво погарнішала.
Жіноча доля... Та й батьківська доля нехай не така гірка, але й не проста. Щоб якось винагородити матір своїх онуків за огрубіле серце сина, Горобій зробив у своїй господі Красу повноправною господинею. Другий син Горобія з дружиною і вдова третього сина слухалися Красу, як старшу. Що ж іще міг старий!
Красі нікому віддати свою волю. Всеслав не бере. Іншому віддати — нема бажання, про іншого вона і не думає. Міцний родовий уклад. Все ж у людей на очах, все так влаштовано, ^що і в голову нічого, крім належного, не приходить. Живе мрія про когось, прекрасного. Але за мрію жінку не притягнеш до відповідальності.
Вогненний хрестик на тілі запалився, обпух. Пухлина швидко опадала. Для Ратибора така ранка — дрібниця. Звір поранить сильніше, коли виймаєш його живого з тенет. У воїнських забавах-уроках більше діставалося від меча, від палиці. Вістря списа дряпало болючіше, тупа стріла била, як камінь, і довго нило втовчене місце.
Хрестик додавав гордого усвідомлення рівності з кращими із кращих у слободі, Ратиборова кров змішалася з кров'ю Всеслава, і нині вони побратими.
І парив і гнув Всеслав упертого Ратибора.
— Не хочу я одружуватися,— впирався парубок.
— Чому?
Після хозарського побоїща настав новий місяць, один місяць умер, другий народився, іде вже на другу чверть. Охолов пал Ратибора, і йому соромно нині сказати: через хозаринку.
Незнана жінка залишилася в тому минулому, яке невгасимою жагою тримає чоловіка невидимою рукою.
Такі почуття не поясниш словами. Всеслав знав, що не з легковажною впертістю бореться він у серці нового побратима-дружинника. Повинність перед родом зобов'язувала князя.
Без грубості князь-воєвода втовкмачував Ратибору те саме, що було ясно Анеї та Горобію. Ненароджена дитина все одно що загиблий у бою слобожанин. Сім'я зачахне, рід висохне, як дерево з підточеним коренем. Не повелося ще в роському роду найменшу справу звалювати на товариша. Був сином — будеш батьком, і ніхто тебе не замінить.
Змирившись, Ратибор випросив собі:
— Буду жити в слободі все життя, як ти живеш, князю. І до жінки ходитиму не частіше, ніж ти ходиш.
Розділ другий ЩОБ ЖИЛО ПЛЕМ'Я
Кінцем списа вигодовані.
"Слово о полку Ігоревім"
1
Не пішов Ратибор сам до матері. Просив друга-дружинника, щоб той поїхав у град, поклонився старій Анеї і сказав, що син з материнської волі згоден взяти за дружину ту дівчину, яка йому визначена. Оглядин Ратибо-рові не треба, для нього будь-який вибір годиться, як мати скаже. Привіз відповідь брат Ратибору, щоб він був дома в призначений день.
У родах скрізь завершили жнива, звезли хліб. Сварог дав і пшениці, й полби, і ячменю, і вівса, і проса з горохом.
У таку пору літа росичі мелють новий урожай, печуть пироги, сидять хмільне пиво з ячменю і справляють весілля.
Росичі не шлюбилися всередині свого роду. На таку легковажність не згодяться батьки й матері, буде на те заборона князь-старшини. За свавільне одруження з роду виженуть — ізгоять. А ізгой — вигнанець, позбавлений роду, як обскубана пташка, як бур'ян на дорозі, йому ні від вітру, ні від морозу ніде заховатись, його кожна нога стопче. Так повелося здавна, від навих. На гуннському побоїщі в п'яти браті в-росичі в гунни погубили сімейства, двоє молодші були ще нежонаті. Брати пішли собі жінок добувати і силою умкнули дівчат. А щоб дівчата не повтікали, щоб їх не відпитали свої родичі, брати заходили далеко, по-вовчому. Свій вовк улітку поблизу барлога ніколи не буде брати худобину. Звідси й слово "невіста" взялося. Невість, не знає, без вісті від своїх залишилася. Далі так і повелося, за батьківським прикладом, тільки тепер дівчат не умикали силою, а брали з відома, за домовою із своїх роських родів.
Кінні і збройні чужі родовичі з Ратиборовою невістою привезли ще трьох. Кожна на своєму возі в'їхали невісти у ворота. І — ніби знову додому повернулися.
Хто бачив один роський град, той усі бачив. Такий самий рів з тином, з-за якого даху не видно, така сама вулиця, такі самі глухі огороди з вікнами-бійницями, товсті хвіртки, важкі ворота.
Невіст зустрічали всім родом, усі старі й малі — і подивитись цікаво, і честь віддати треба. Зустрічали з вигуками, зі сміхом, із повсюдною веселістю. Молоді хлопці тягли на мотузці трирічного ведмедя, смішно вирядженого під чоловіка: ось наречений, чим поганий.
Коні в підводах схарапудилися від ведмежого реву й запаху. Здоровенні ручиська схопили за голоблі: аби не вивернувся весільний поїзд на безчестя. Зустрічаючі впряглися в шлеї, прилаштовані з боків підвід, щоб у важкому місці господар міг допомогти коневі, вхопилися за посторонки, за вуздечки, потягли і підводи і коней.
Градські собаки, потривожені галасом і громом, вискакували на вулицю через дворові загорожі. Побачивши, що народ не б'ється, не чуючи господаревого кличу до бою, собаки збилися в глухий закутень вулиці і всілися мохнатими брилами, одні в усьому граді байдужно-спокійні. По
Сидіти пиво — давнє руське значення; варити пиво.
черзі весільний поїзд зупинявся перед кожним домом, куди йшла невіста. З воріт виносили домовлений викуп за дівчину: тканини чи шкури, вбрання, зброю чи ще щось. Викуп вручали поїжджанам відкрито, при всіх і за рахубою. Обілену викупом дівчину-невісту поїжджани з рук на руки передавали батькові чи матері молодого, примовляючи про те, що "наше стало ваше, а ми у вашу частку вступати не будемо".
І молода в довгій білій сорочці, у вінку з польових квітів ступала до хати, де їй доведеться вік вікувати.
Надвір виносили столи й ослони, несли наготовлений почастунок. Весь град був одною сім'єю, що вийшла з одного кореня, до весіль готувалися в кожному домі, незважаючи, в ньому урочистості чи в сусідів.
Пили, їли, гомоніли. Діти більшенькі крутилися біля столів, їх наділяли солодкими почастунками, а вони посьорбували із спільних чаш пиво і ставлений мед. Малі діти канючили свого гостинця, з кулачками нападаючи на ноги весільних.
Росичі вміли довго обходитися без їжі, без води. Мисливці, йдучи з дому на три, на чотири дні, не брали з собою ні шматка, щоб не обтяжувати себе ношею. Лінуючись відрубати шматок м'яса від здобичі і спекти його в приску, лягали спати на голу землю, з порожнім животом. Зате дома наїдалися досита.
їли багато, смачно. М'ясо звірини і вільної птиці, м'ясо домашньої худоби, мед диких бджіл, густе молоко сильних, не дуже роздоєних корів, сир і масло, цибулю, пшеничні, вівсяні, горохляні каші, печену брукву, ріпу, моркву. Дітей намагалися годувати жирніше й ситніше. Влітку малі діти вмирали, як осінні мухи, важко було дитяті перевалити через дві перші весни. Зате ті, що виживали, були на диво здорові.
За весільним бенкетом дорослий чоловік, відособлено орудуючи гострим ножем, докінчував бараняче стегенце на закуску. Перепочивши, нишпорив неситими очима і тяг ближче до себе деко з печеними на розжареному камінні окунями, линами, в'язями і м'якою соминою, щоб легким наїдком побалувати зуби. Дерев'яною ложкою зачерпував рідку студенисту горохляну кашу, щедро присолоджену цідженим медом. І тут, ще на тобі, в ніздрі вдаряло нестримною спокусою свинини. Із чийогось двору господарі, самі впрягшись у воза, везли новий, з жару гарячий, щойно домлілий наїдок: свинячі туші, нашпиговані цибулею, цілими запечені в ямі, викладеній камінням.
Весело вигупували бубони з натягнутої на вирізку в'язового чи вербового дупла жовто-палевої обшмуляної шкури. Свистіли-пищали сопілки — очеретяні дудочки на п'ять і на сім дірочок. І вибухувало-рявкало шкуратяне било, великий бубон. Його чути верстов на п'ять, в тиху погоду — на добрих десять. Це липове на два обхвати цебро. Било є в кожному граді, його гуд скликає родовичів на випадок лиха. А тепер, скориставшись святковою свободою, любитель реву натягнутої шкури то дрібно вибивав дерев'яними билами, то гув протягло: вдарить зі всієї сили і припаде вухом до цебра, п'яніючи від звуку, що дивовижно відбивався в кістках власного черепа.
Величаючи ошлюблених, родовичі славили Ратибора, вихваляли слобожан.