Царська воля

Роберт Шеклі

Сторінка 2 з 3

Одначе нараз згадала про втрачені товари, загублені прибутки й про весілля, що відсувається все далі й далі.— Ну, та гаразд,— сказала вона.— Ой, любий, що ж нам робити?

— З магією треба боротись за допомогою магії,— повчально випалив Боб.—Завтра вночі він знову прийде. І вже тут ми підготуємось.

— Я теж так вважаю,— підтримала його Джейніс.— Я знаю, в кого можна позичити вінчестер...

Боб похитав головою:

— Кулі відскочать від нього або пройдуть наскрізь, не завдавши шкоди. Добра, випробувана магія — ось що нам треба. Клин клином виганяють.

— А яка саме магія? — спитала Джейніс.

— Щоб діяти напевне,— відповів Боб,— ми вже спробуємо всі відомі нам магії. Як шкода, що я не знаю, звідки він родом. Щоб досягти бажаного ефекту, магія повинна...

— Ще кави?— спитав служка, що раптом виріс перед ними.

Боб винувато подивився на нього, а Джейніс почервоніла.

— Ходімо звідси,— запропонувала вона.— Якщо хтось підслухає нас, то ми станемо посміховиськом для всіх. Тоді хоч тікай з містечка.

Увечері вони зустрілися в крамниці. Увесь день Боб просидів у бібліотеці, вишукуючи матеріал. Здобутком його зусиль були двадцять п'ять аркушів, з обох боків змережаних незграбними карлючками.

— А все-таки шкода, що в нас нема вінчестера,— сказала Джейніс, прихопивши із секції металевих виробів шоферського домкрата.

О 23.45 з'явився фера.

— Вітаю!—кивнув він.— Де у вас електрокаміни? Цар зволив мати щось на зиму. Відкриті вогнища йому набридли. Надто протяг великий.

— Щезни в ім'я хреста! — урочисто почав Боб і показав фері хреста.

— Прошу вибачити,— люб'язно відгукнувся гість.— Фери з християнством не зв'язані.

— Щезни в ім'я Намтару й Тіамат! —продовжував Боб, бо в його конспектах першою стояла Месопотамія.— В ім'я володаря пустель Шамаша, в ім'я Телаля й Енліля...

— Ага, ось вони,— промимрив фера.— Чому я завжди вплутуюся в якісь неприємності? Це електрична модель, не газова? Камін, схоже, не зовсім новий.

— Закликаю творця човнів Рату,— як молитву, затягнув Боб, перекинувшись на Полінезію,— і заступника трав'яних фартухів

Хіну...

— Ще б чого, не новий,— розізлилась Джейніс, в її душі ділові інстинкти перемогли,— гарантія на рік напевна.

— Волаю до Небесного Вовка,— перекинувся Боб до Китаю, коли Полінезія не зарадила.— До Вовка, що стереже ворота Верховного божества Шан Ді. Закликаю бога грому Лі Куна...

— Стривайте, адже це інфрапроменева духовка,— сказав фера, недосяжний заклинанням.— її мені якраз і треба. І ще ванну. У вас є ванни?

— Кличу Вадла, Буєра, Форкія, Мархоція, Астарту...

— Ванни тут, чи не так? — спитав фера в Джейніс, і та мимохіть кивнула.— Мабуть, візьму найбільшу, цар досить-таки дорідна людина.

— ...Єдинорога, Фетида, Асмодея й Інкуба! — закінчив Боб. Фера не без поваги покосився на нього.

Боб гнівно закликав перського володаря світу — Ормузда, а за ним — божество амонів Молоха й божество давніх філістимлян Дагона.

— Більше я, мабуть, не понесу,— міркував фера вголос.

Боб згадав Дамбаллу, потім став благати аравійських богів. Він спробував фессалійську магію і заклинання Малої Азії. Він пробував розчулити малайських духів і розворушити ацтекських ідолів. Він повів на герць Африку, Мадагаскар, Індію, Ірландію, Малайю, Скандинавію і Японію.

— Це досить пристойно,— признався фера,— але все одно нічого не дасть.— Він навалив на себе ванну, духовку й камін.

— А чому? — задихнувся від подиву Боб, який зовсім вибився з сил.

— Бачиш, на фер діють тільки заклинання рідної країни. Точнісінько так джінни підкоряються магічним законам Аравії. Окрім того, ти не знаєш, як мене звати; запевняю тебе, небагато зробиш, виганяючи демона, чиє ім'я тобі невідоме.

— З якої ти країни? — спитав Боб, витираючи піт з чола.

— Е ні,— похопився фера.— Коли знатимеш країну, то зможеш знайти потрібне заклинання. А в мене й так клопоту по горло.

— Слухай,— втрутилася Джейніс.— Якщо цар такий багатий, то чому б йому не розквитатися з нами?

— Цар ніколи не платить за те, що може одержати даром,— відповів фера.— Тому він і багатий.

Боб і Джейніс прошили його лютими поглядами, збагнувши, що весілля відпливає в безпросвітне майбутнє.

— Завтра вночі побачимось.— 3 цими словами фера миролюбно помахав рукою і щез.

— От тобі й маєш,— мовила Джейніс, коли фера зник.— Що ж тепер робити? В тебе є ще які-небудь блискучі ідеї?

— Аж ніякісіньких,— відповів Боб, важко опускаючись на тахту.

— Може, ще спробуємо магію? — спитала Джейніс з ледь вловимою іронією.

— Нічого не вийде,— відрубав Боб.— У жодній енциклопедії я не знайшов слів "фера" й "цар Алеріан". Він, напевно, з тих країв, про які ми й гадки не маємо. Можливо, з якогось карликового князівства в Індії.

— Щастить нам, як утопленикам,— поскаржилась Джейніс, полишивши іронічний тон.— Що ж нам робити? Наступного разу йому, я гадаю, знадобиться пилосос, а потім магнітофон.

Вона заплющила очі й стала зосереджено думати.

— Він і справді пнеться з шкури, щоб тільки просунутись по службі,— зауважив Боб.

— Я, здається, придумала,— мовила Джейніс, розплющуючи очі.

— Що саме?

— На першому місці для нас повинні бути наша торгівля й наше весілля. Правильно?

— Правильно,— сказав Боб.

— Гаразд. Хай я не який там мастак заклинати,— пояснила Джейніс, засукавши рукава,— зате в техніці я щось тямлю. Швидко за роботу!

Наступної доби фера завітав за чверть до одинадцятої. На гостеві був той самий білий светр, але черевики з оленячої шкіри він змінив на рудувато-коричневі мокасини.

— Сьогодні цар підганяє мене, як ніколи,— сказав він.— Нова дружина всі жили з нього вимотала. Виявляється, її шати витримують тільки одне прання. Раби вибивають його об каміння.

— Зрозуміло,— співчутливо промовив Боб.

— Бери, будь ласка, не соромся,— запропонувала Джейніс.

— Це надзвичайно люб'язно з вашого боку,— вдячно вимовив фера.— Вірте, я вмію таке цінити.— Він вибрав пральну машину.— Цариця жде.— І фера зник.

Боб запропонував Джейніс сигарету. Вони всілись на канапі й стали чекати. За півгодини фера з'явився знову.

— Що ви накоїли? — насипався він.

— А що сталось? — безневинно відгукнулася Джейніс.

— Пральна машина! Коли цариця увімкнула її, звідти вирвалася хмара смердючого диму. Потім пролунав, якийсь дивний звук, і машина зупинилась.

— Нашою мовою,—прокоментувала Джейніс, пустивши кільце диму,— це зветься "машина з фокусом".

— З фокусом?

— З каверзою. З сюрпризом. З дефектиком. Як і все інше в нашій крамниці.

— Але ж ви не маєте права! — вигукнув фера.— Це нечесно!

— Ти такий здібний,— ущипливо відповіла Джейніс.— Катай, ремонтуй.

— Я похвастав,— покірно промовив фера.— Взагалі я набагато спритніший у спорті.

Джейніс усміхнулася й позіхнула.

— Та годі ж бо вам,— благав фера, нервово потріпуючи крильцями.

— Дуже шкода, але я нічим не можу зарадити,— сказав Боб.

— З вашої вини я опинюся в жахливому становищі,— не вгавав фера,— мене переведуть на нижчу посаду. Виженуть з державної служби.

— Але ж ми не можемо допустити, щоб розоритись самим, правда? — спитала Джейніс.

Хвилинку Боб роздумував.

— Послухай,— запропонував він.— А чому б тобі не доповісти цареві, що ти зіткнувся з могутньою антимагією? Скажи, що, коли йому потрібний цей крам, хай платить мито пекельним демонам.

— Йому таке буде не до вподоби,— з сумнівом промовив фера.

— В усякому разі, спробуй,— порадив Боб.

— Спробую,— погодився фера й щез.

— Як на тебе, скільки можна заправити? — порушила мовчанку Джейніс.

— Та полічи йому за стандартними роздрібними цінами. Кінець кінцем ми створювали крамницю, розраховуючи на чесну торгівлю. Ми ж не мали на меті провадити дискримінацію. А все-таки хотів би я знати, звідки він родом.

— Цар такий багатий,— мрійно промовила Джейніс.— Мені здається, просто гріх не...

— Стривай! — скрикнув Боб.— Це неймовірно! Хіба в 2 000 році до нашої ери можливі холодильники? Або кондиціонери?

— Що ти маєш на увазі?

— Це змінило б увесь хід історії! — пояснив Боб.— Подивиться якийсь розумака на ці речі й збагне, як вони діють. І тоді зміниться увесь хід історії!

— Ну й що?—спитала практична Джейніс.

— Що? Та тоді наукові шукання підуть іншим шляхом. Зміниться сучасне.

— Ти хочеш сказати, що це неможливо?

— Так!

— Саме про це я весь час і казала,— переможно заявила Джейніс.

— Та замовкни,— образився Боб.— Треба було подумати про все раніше: 3 якої б країни цей фера не був, вона обов'язково вплине на майбутнє. Ми не маємо права спричинятися до парадокса.

— Чому? — спитала Джейніс, але цієї миті з'явився фера.

— Цар дав згоду,— сповістив він.—Чи вистачить цього за все, що я у вас брав? — Він простягнув маленьку торбинку.

Висипавши все з мішечка, Боб виявив дві дюжини чималих рубінів, смарагдів і діамантів.

— Ми не можемо їх узяти,— заявив Боб, ми не можемо, мати з тобою комерцію.

— Не будь забобонний! — закричала Джейніс, розуміючи, що весілля знову віддаляється.

— А, власне, чому? — спитав фера.

— Не можна перепроваджувати сучасні речі в минуле,— пояснив Боб.— Бо тоді зміниться сучасне. Або перевернеться світ, чи ще якесь нещастя скоїться.

— Та ти про це не печися,— примирливо сказав фера.— Нічого не станеться, я гарантую.

— Хто знає? А якби ти привіз пральну машину в давній Рим...

— На лихо,— перебив фера,— держава царя Алеріана позбавлена майбутнього.

— Чи можеш ти пояснити те, що сказав?

— Залюбки.— Фера усівся в повітрі.— Через три роки цар Алеріан і його країна будуть цілком стерті з лиця землі силами природи. Не вціліє жодна людина. Не збережеться жодного глиняного черепка.

— Чудово,— зробила висновок Джейніс, піднісши рубін на світло.— Нам би' краще розвантажитись, поки він ще хоче мати з нами діло.

— Коли так, то воно інша річ,— сказав Боб. їхня крамниця була врятована. Побратися вони могли хоч завтра.— А що ж буде з тобою? — спитав він феру.

— Ну що ж, я непогано показав себе на цій роботі,— відповів фера.—Найпевніше, попрошусь у закордонне відрядження. Я чув, що перед арабським чаклунством постають неозорі перспективи.

Він благодушно провів рукою по світлому, коротко підстриженому волоссю. "Я буду навідуватись",— попередив він і почав було зникати.

— Хвилинку,— схопився Боб.—Чи не скажеш, з якої країни ти прибув? І де править цар Алеріан?

— Будь ласка,— мовив фера, хоч уже було видно тільки його голову.— Я думав, що ви здогадались.

1 2 3