Біля підніжжя горба розклали ватру і витанцьовували навколо неї дикі нестримні коломийки.
Серед столів стояв старий Штефан і охриплим голосом співав козацьку пісню, а дяк, покивуючи головою, пригравав йому на контрабасі.
Ось пан Микола посоловілими від горілки очима моргнув кільком молодим парубкам, і вони зникли за будинком.
Я пройшов кілька кроків по ґанку і став спостерігати за ними.
Весела банда сховалася у кушах і раптом завела розпусної сороміцької пісні. Рефрен особливо дотепно звучав під акомпанемент котячих мелодій.
Та ж, котрої стосувалася сороміцька пісня, сиділа на гілці верби, біля її ніг — Дмитро, лісник, поклавши буйну голову їй на коліна.
Вона пристрасно уп'ялася обома руками у його чуприну і реготала.
З німецької переклала Наталя Іваничук